ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2024 року
м. Київ
справа №460/24083/23
адміністративне провадження № К/990/30304/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого суді Берназюка Я.О., суддів: Єзерова А.А. та Стародуба О.П., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу №460/24083/23
за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 ,
до Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області
про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 ,
на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2024 року,
У С Т А Н О В И В :
Короткий зміст позовних вимог
1. У жовтні 2023 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_1 , скаржник), звернулася до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області (далі - Управління, відповідач), в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 з 20 вересня 2023 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_2 з 20 вересня 2023 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік та з урахуванням змін розміру мінімальної заробітної плати протягом відповідного року), до зміни законодавства або зміни правового статусу.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що її дитина має статус непрацюючого пенсіонера, проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, та перебуває на обліку у відповідача. У зв`язку із прийняттям рішення Конституційним Судом України від 17 липня 2018 року №6-р/2018, відповідач, на думку позивача, повинен був нараховувати та виплачувати йому доплату (підвищення) до пенсії як непрацюючому пенсіонеру відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ, однак таке підвищення не виплачується.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2023 року позов задоволено.
4. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право на отримання доплати непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а саме у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ. Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідно до заявлених позовних вимог порушене право позивача підлягає захисту шляхом визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо не нарахування та не виплати позивачу доплати, як непрацюючому пенсіонеру, у розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ, та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, у розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ, з 20 вересня 2023 року - у межах шестимісячного строку, що передував зверненню до суду із даним позовом.
5. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2024 року скасовано рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2023 року та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 яка діє в інтересах неповнолітньої дитини, ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області відмовлено.
6. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що пільги, передбачені статтею 39 Закону № 796-XII, не поширюються на дитину, яка є потерпілою від Чорнобильської катастрофи, хоча вона й отримує пенсію по інвалідності. Також суд апеляційної інстанції вказав, що стаття 39 Закону № 796-XII структурно входить до Розділу VII «Особливості регулювання праці громадян, які працюють на територіях радіоактивного забруднення», тому, з урахуванням цих додаткових підстав, неповнолітня ОСОБА_2 не може вважатись непрацюючим пенсіонером в розумінні статті 39 Закону № 796-XII.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
5. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, позивач звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
6. На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що суди першої і апеляційної інстанцій неправильно застосували положення статті 39 Закону №796-XII, у зв`язку із чим дійшли необґрунтованого висновку про відсутність підстав для призначення, нарахування та виплати підвищення до пенсії ОСОБА_2 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, визначеної законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Скаржник вказує, що суди першої і апеляційної інстанцій не врахували при ухваленні оскаржуваних судових рішень висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 240/4937/18 (Пз/9901/55/18), про те, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 та статті 39 Закону №796-ХІІ із 17 липня 2018 року особа, має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону №796-ХІІ.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
7. Касаційна скарга надійшла до суду 05 серпня 2024 року.
8. Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 460/24083/23, витребувано адміністративну справу та запропоновано відповідачу надати відзив на касаційну скаргу.
9. Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 18 грудня 2024 року.
10. Під час розгляду цієї справи в касаційному порядку учасники справи клопотань не заявляли.
Позиція інших учасників справи
11. 28 жовтня 2024 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому Управління наголошує на тому, що у ОСОБА_2 немає права на отримання щомісячної доплати до пенсії, яка передбачена статтею 39 Закону № 796-ХІІ, оскільки вона не може вважатися непрацюючим пенсіонером в розумінні положень цієї статті.
Відповідач також додатково зауважує, що доплата до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат непрацюючим пенсіонерам, не поширюються на дитину, яка є потерпілою від Чорнобильської катастрофи, хоча вона й отримує пенсію по інвалідності.
Крім того, у відзиві Управління наголошує, що неповнолітні діти мають право на пільги, передбачені окремим розділом Закону № 796-ХІІ.
З огляду на вищезазначене, Управління просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
12. Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у справі доказів встановлено, що ОСОБА_2 перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію по інвалідності (інвалід з дитинства внаслідок аварії на ЧАЕС) в сумі 5219,77 грн. з 20 вересня 2023 року.
13. При цьому ОСОБА_2 має статус дитини, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи та проживає в населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106 (далі - Перелік №106), віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, та перебуває на обліку у відповідача.
14. Вважаючи, що в Управління наявний обов`язок виплачувати ОСОБА_2 доплату до пенсії, передбачену частиною другою статті 39 Закону № 796-ХІІ, ОСОБА_1 звернулась до Управління з відповідною заявою, однак отримала відмову, мотивовану тим, що вищезазначена правова норма не передбачає та не дає права на нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, неповнолітній ОСОБА_2 .
15. Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Позиція Верховного Суду
16. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначені статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
17. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
18. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
19. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме - бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
20. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2023 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2024 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи є частково обґрунтованими з огляду на таке.
21. У статті 1 Конституції України встановлено, що Україна проголошена суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою.
22. Відповідно до частини другої статті 3 Основного Закону України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
23. В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; зокрема, закони приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (стаття 8, частина друга статті 19 Основного Закону України).
24. Статтею 16 Конституції України передбачено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.
25. Положеннями статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
26. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
27. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
28. У справі, яка розглядається, предметом спору є бездіяльність територіального органу Пенсійного фонду України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 з 20 вересня 2023 року підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII.
29. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що пільги, передбачені статтею 39 Закону № 796-XII, не поширюються на дитину, яка є потерпілою від Чорнобильської катастрофи, хоча вона й отримує пенсію по інвалідності. Також суд апеляційної інстанції вказав, що стаття 39 Закону № 796-XII структурно входить до Розділу VII «Особливості регулювання праці громадян, які працюють на територіях радіоактивного забруднення», тому, з урахуванням цих додаткових підстав, неповнолітня ОСОБА_2 не може вважатись непрацюючим пенсіонером в розумінні статті 39 Закону № 796-XII.
30. Звертаючись до Суду із касаційною скаргою, позивачка наголошує на помилковості висновків судів попередніх інстанцій та зазначає, що оскільки ОСОБА_2 не працює і отримує пенсію по інвалідності (інвалід з дитинства внаслідок аварії на ЧАЕС), то вона має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року.
31. Вирішуючи спірні правовідносини, колегія суддів вважає першопочатково вказати таке.
32. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон № 796-XII.
33. Відповідно до частини першої статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
34. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати (частина друга цієї статті).
35. 01 січня 2015 року набрав чинності Закон № 76-VIII, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено у Законі № 796-XII статті 31, 37, 39, 45.
36. У подальшому Законом України від 04 лютого 2016 року № 987-VIII «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»» (далі - Закон № 987-VIII; згідно з розділом II «Прикінцеві положення» Закону № 987-VIII він набрав чинності з 01 січня 2016 року) включено до Закону № 796-XII статтю 39 такого змісту:
«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Позиція Верховного Суду стосовно застосування положень цього Закону сформована, зокрема у постановах від 24 квітня 2024 року у справі № 240/18004/22, від 24 квітня 2024 року у справі № 240/27872/22, від 24 квітня 2024 року у справі № 240/7584/23, від 24 квітня 2024 року у справі № 240/21903/22, від 07 травня 2024 року у справі № 240/9080/22 та від 12 липня 2024 року у справі № 240/16837/22.
37. Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності), зокрема, підпункту 7 пункту 4 розділу I Закону № 76-VIII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ як такі, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
38. Крім того, Конституційний Суд України указав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
39. При цьому у вказаному Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII. Водночас застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ вказане Рішення не містить.
40. Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року), яка із 17 липня 2018 року є чинною.
41. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема у постановах від 24 квітня 2024 року у справі № 240/18881/22, від 25 квітня 2024 року у справі № 240/12545/22, від 03 травня 2024 року у справі № 240/22317/22 та від 07 травня 2024 року у справі № 240/44186/21.
42. Суд також зазначає, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі № 240/4937/18 зробила висновок щодо співвідношення норм статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, дія якої відновлена відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018) та статті 39 (у редакції Закону № 987-VIII) з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018.
43. Так, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з 17 липня 2018 року відновлено дію редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ (яка була чинною до 01 січня 2015 року) і ця редакція за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII. Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796-ХІІ до внесення змін Законом № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3 8 Конституції України та статті 6 КАС України) у частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. При цьому Суд також дійшов висновку, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.
44. При цьому Великою Палатою Верховного Суду не здійснено відступ від цієї позиції з огляду на положення частини п`ятої статті 61 Закону України «Про правотворчу діяльність» від 24 серпня 2023 року № 3354-IX (далі - закон № 3354-IX) (набрав чинності 20 вересня 2023 року та буде введений в дію в дію через один рік з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022), згідно з якою визнання нормативно-правового акта або окремого його структурного елемента таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), або таким, що втратив чинність, не відновлює дію нормативно-правового акта або його окремого структурного елемента, що діяв до набрання чинності нормативно-правовим актом або окремим його структурним елементом, що визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), або таким, що втратив чинність.
45. Також Суд зауважує, що 06 грудня 2016 року був прийнятий Закон № 1774-VIII, що набрав чинності 01 січня 2017 року.
46. Позиція Верховного Суду стосовно застосування положень цього Закону сформована, зокрема у постановах від 24 квітня 2024 року у справі № 240/21469/22, від 24 квітня 2024 року у справі № 240/14613/22, від 24 квітня 2024 року у справі № 240/29984/22, від 24 квітня 2024 року у справі № 240/22160/22 та від 09 грудня 2024 року у справі № 240/720/24.
47. Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 19 грудня 2019 року № 410-IX).
48. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 15 травня 2018 року № 2415-VIII).
49. Згідно з пунктом 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
50. Як свідчить зміст Закону № 1774-VIII, ним була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій, та внесені такі зміни до низки законів України, зокрема, але не виключно, в Земельний кодекс України Кодекс України про адміністративні правопорушення Кримінальний процесуальний кодекс України, Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закон України «Про підвищення престижності шахтарської праці», Закон України «Про Державний земельний кадастр», Закон України «Про судовий збір», Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», Закон України «Про судоустрій і статус суддів».
51. Відповідно до наведених вище положень Закону № 1774-VIII законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат як розрахункову величину мінімальну заробітну плату; по-друге, чітко передбачив, що для визначення таких виплат застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року.
52. Законом № 1774-VIII зміни такого змісту в статтю 39 Закону № 796-ХІІ (в редакції, яка діяла до 01 січня 2015 року) внесені не були, оскільки цю статтю в зазначеній редакції на дату прийняття Закону № 1774-VIII було виключено Законом № 76-VIII (що було визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018).
53. Колегією суддів встановлено, що Велика Палата Верховного Суду вже розглядала спір з подібними правовідносинами з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
54. Вирішуючи у справі № 240/19227/21 виключну правову проблему стосовно того, чи може прожитковий мінімум застосовуватись як розрахункова величина для визначення розміру підвищення (доплати) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яку визначено статтею 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, до інших виплат, розмір яких визначається без застосовування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, відповідно до пункту 3 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII), наявністю якої було обумовлено необхідність передачі Касаційним адміністративним судом цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, остання у постанові від 04 квітня 2024 року вказала, що за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти (їхні окремі приписи) мають пряму дію в часі, тобто регулюють (1) відносини, що виникли після набрання ними чинності, а також (2) відносини, які виникли до набрання ними чинності та продовжують існувати на час набрання чинності. У другому випадку такі акти (приписи) поширюються на ці відносини з моменту набрання чинності, а не з моменту виникнення відповідних відносин (акти (приписи), які поширюють дію на момент виникнення відносин, що мав місце до набрання ними чинності, мають зворотну дію). В окремих випадках орган правотворчості вказівкою у перехідних положеннях «нового» нормативно-правового акта може зберегти праворегулятивний вплив скасованого (зміненого) нормативно-правового акта (відповідних його приписів) на певні суспільні відносини, які продовжують тривати після набрання чинності «новим» актом (переживаюча / ультраактивна дія).
55. Аналогічний підхід застосований у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 9901/315/20, від 03 листопада 2021 року у справі № 9901/378/20.
56. Велика Палата Верховного Суду також наголосила, що такий висновок не суперечить положенням статті 71 Закону № 796-ХІІ, згідно з якими дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, оскільки положення пункту 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1774-VІІІ визначають нову розрахункову величину, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень, зокрема статті 39 Закону № 796-ХІІ, тобто правовий наслідок призупинення дії правової норми при цьому не настає.
При цьому зауважила, що Конституційний Суд України неодноразово викладав правову позицію щодо розуміння положень частини третьої статті 22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. Зокрема, у пункті 5.2 Рішення від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 Конституційний Суд України вказав на те, що скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними ознаками поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
57. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду вказала, що норма пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIIІ (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а відтак розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, яка діяла до 01 січня 2015 року) встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.
58. Колегія суддів не вбачає наявності підстав для відступу від вказаного висновку Великої Палати Верховного Суду.
59. Аналогічного висновку щодо застосування прожиткового мінімуму як розрахункової величини для визначення розміру підвищення (доплати) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яку визначено статтею 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, дійшов Верховний Суд, зокрема у постановах від 24 квітня 2024 року у справі № 240/14563/22, від 24 квітня 2024 року у справі № 240/20557/22, від 25 квітня 2024 року у справі № 240/30187/22, від 07 травня 2024 року у справі № 240/10860/22, від 25 червня 2024 року у справі №240/30989/22, від 04 липня 2024 року у справі № 240/5290/22, від 16 жовтня 2024 року у справі №460/19850/23, від 28 жовтня 2024 року у справі №240/13753/22, від 28 жовтня 2024 року у справі № 240/15092/23.
60. З огляду на це, Суд наголошує, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 39 Закону № 796-ХІІ, у редакції до 01 січня 2015 року, яка передбачає виплату уповноваженими органами доплати до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях безумовного (обов`язкового) відселення або у зоні гарантованого добровільного відселення, або у зоні посиленого радіоекологічного контролю. При цьому, з набранням чинності Законом № 1774-VIII, мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, зокрема, для обрахунку підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яке у таких осіб виникло на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року). Закон № 1774-VIII прийнятий у часі пізніше від Закону № 796-ХІІ, а тому розрахунковою величиною для нарахування доплати до пенсії непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення (в зоні гарантованого добровільного відселення), передбаченої статтею 39 Закону № 796-XII у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року.
61. Таким чином, доводи позивачки про необхідність застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для виплати підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, яка діяла до 01 січня 2015 року) не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а тому відхиляються Судом.
62. Вирішуючи питання щодо права на виплату підвищення до пенсії по інвалідності (інвалід з дитинства внаслідок аварії на ЧАЕС), що проживає на території радіоактивного забруднення (в зоні гарантованого добровільного відселення) у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.
63. Так, відновлена редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ регулює питання доплат громадянам, які працюються на територіях радіоактивного забруднення, згідно із частиною першою якої громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата у розмірі, в залежності від категорії радіаційного забруднення відповідної території.
64. При цьому, частина друга статті 39 Закону № 796-ХІІ передбачає, що пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розрахункової величини.
65. Тобто, аналізуючи вказане, колегія суддів зазначає, що право на отримання підвищення до пенсії гарантується саме непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення.
66. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначено Законом № 1058-IV, який розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
67. Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом;
пенсіонер - це особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом;
непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого цим Законом віку, що дає право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, та дострокової пенсії, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону.
68. Види пенсійних виплат визначені у статті 9 Закону № 1058-IV, відповідно до частини першої якої в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності;
3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.
69. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 є дитиною, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи та перебуває на обліку у відповідача, отримуючи пенсію по інвалідності (ЧАЕС), а також проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення згідно Переліку №106.
70. Позиція Верховного Суду стосовно застосування положень цього Переліку сформована, зокрема у постановах від 24 квітня 2024 року у справі № 240/14433/22, від 24 квітня 2024 року у справі № 240/29109/22, від 24 квітня 2024 року у справі № 240/34164/22, від 25 квітня 2024 року у справі № 240/22994/22 та від 07 травня 2024 року у справі № 240/30220/22.
71. Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що аналіз наведених норм права свідчить про те, що неповнолітні діти, яким призначена пенсія по інвалідності, є непрацюючими пенсіонерами в розумінні Закону № 1058-IV через їх непрацездатність, тому на таких осіб поширюється загальне правило щодо права на виплату підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 01 січня відповідного календарного року, за умови їх проживання на території радіоактивного забруднення (в зоні гарантованого добровільного відселення).
72. Суд також зауважує, що за правилами статті 160 Сімейного кодексу України (далі - СК України) неповнолітня дитина не вправі самостійно визначати місце свого проживання та проживає з батьками або одним з батьків.
73. Батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей (частина перша статті 242 Цивільного кодексу України).
74. Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
75. Крім того, згідно із пунктом 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
76. Аналізуючи на підставі вищенаведених норм питання наявності у неповнолітніх осіб, яким призначено пенсію по інвалідності, права на отримання доплати, передбаченої статтею 39 Закону № 796-XII у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, Верховний Суд у постанові від 15 жовтня 2024 року у справі №240/1458/23 вказав, що неповнолітні діти, яким призначена пенсія по інвалідності, є непрацюючими пенсіонерами в розумінні Закону № 1058-IV через їх непрацездатність, тому на таких осіб поширюється загальне правило щодо права на виплату підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 01 січня відповідного календарного року, за умови їх проживання на території радіоактивного забруднення (в зоні гарантованого добровільного відселення).
77. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд також у постановах від 26 листопада 2024 року у справі №460/14031/22, від 27 листопада 2024 року у справі №460/19110/22.
78. З огляду на вищезазначене, колегія суддів не вбачає підстав для відступу від наведених висновків, а також погоджується із доводами скаржника, зазначеними в обґрунтування поданої касаційної скарги, зокрема про неправильне застосування судами попередніх інстанцій статті 39 Закону №796-XII та неврахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18 березня 2020 року у справі №240/4937/18 (Пз/9901/55/18).
79. На цій підставі рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а позов ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої дитини, ОСОБА_2 , до Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області задоволенню в частині визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання відповідача здійснити з 20 вересня 2023 року нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_2 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
80. Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
81. Відповідно до частини першої статті 351 КАС України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
82. Відповідно до частини третьої цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
83. Під час касаційного розгляду справи Верховним Судом знайшли своє підтвердження доводи касаційної скарги позивача щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та неврахування висновків стосовно застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
84. Враховуючи викладене, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржувані судові рішення - скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої дитини, ОСОБА_2 , до Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії.
Висновки щодо розподілу судових витрат
85. Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору за подання позову, а інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, не встановлено, то відповідно до статті 139 КАС України питання про розподіл судових витрат у цій справі не вирішується.
Керуючись статтями 341 345 349 351 355 356 359 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої дитини, ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2024 року скасувати.
Прийняти нове рішення.
Позов ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої дитини, ОСОБА_2 , до Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 з 20 вересня 2023 року підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити з 20 вересня 2023 року нарахування та виплату ОСОБА_2 з 20 вересня 2023 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді: А.А. Єзеров
О.П. Стародуб