ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 460/9718/23
адміністративне провадження № К/990/5104/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Загороднюка А.Г., Єресько Л.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 460/9718/23
за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2023 року (головуючий суддя Борискін С.А.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2024 року (головуючий суддя - Гуляк В.В., судді: Ільчишин Н.В., Коваль Р.Й.),
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2023 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168), у розмірі 100 000 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України на територіях Донецької та Луганської областей (н.п. Вовчоярівка), за період з 01 по 31 грудня 2022 року;
- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому додаткову винагороду, передбачену Постановою №168, у розмірі 100 000 грн, в розрахунку на місяць, пропорційно дням участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України на територіях Донецької та Луганської областей (н.п. Вовчоярівка), за період з 01 по 31 грудня 2022 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . У період з 02 липня 2021 року по 24 січня 2023 року. у тому числі з 01 по 31 грудня 2022 року, ОСОБА_1 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку військовою агресією російської федерації проти України на територіях Донецької та Луганської областей (н.п. Вовчоярівка), а відтак, має право на отримання додаткової винагороди у розмірі 100000 грн пропорційно у розрахунку на місяць відповідно до пункту 1 Постанови № 168. Разом із тим, відповідач за спірний період не нарахував і не виплатив позивачу вказану додаткову винагороду, оскільки наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 17 грудня 2022 року №1422-ОД на ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення у виді суворої догани за невиконання бойового розпорядження.
Позивач не погоджується з бездіяльністю відповідача щодо ненарахування та невиплати йому у грудні 2022 року додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, оскільки вважає, що у Дисциплінарному Статуті Збройних Сил України наведено вичерпний перелік видів дисциплінарних стягнень, які можуть бути накладені на військовослужбовців, серед яких відсутність такий вид стягнення як позбавлення додаткових доплат до грошового забезпечення. Окрім того, Постанова № 168 не містить норм щодо можливості позбавлення військовослужбовця додаткової винагороди в разі притягнення до дисциплінарної відповідальності.
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2024 року, в задоволенні позову відмовлено.
Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції керувався тим, що з метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, Міністром оборони України видано Окреме доручення від 23 червня 2022 року № 912/з/29 (по тексту - Окреме доручення). Підпунктом 9.7 пункту 9 цього Окремого доручення визначено, що до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000,00 грн або 30 000,00 грн не включати військовослужбовців, які відмовились виконувати бойові накази (розпорядження) за місяць, у якому здійснено таке порушення, оголошене наказом командира (начальника).
Суд першої інстанції установив, що ОСОБА_1 у грудні 2022 року допущено невиконання бойового розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 від 25 листопада 2022 року №1457, що мало наслідком притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді суворої догани наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 17 грудня 2022 року №1422-ОД. При цьому, позивачем не надано жодних доказів оскарження вказаного наказу командира військової частини НОМЕР_1 і такий наказ не є предметом судового розгляду в межах даної адміністративної справи.
За таких обставин, ураховуючи право відповідача не включати до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000,00 грн військовослужбовців, які відмовились виконувати бойові накази (розпорядження) за місяць, у якому здійснено таке порушення, та встановлену обставину того, що позивачем у грудні 2022 року допущено невиконання бойового розпорядження командира військової частини, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог позивача щодо нарахування та виплати йому додаткової винагороди за Постановою № 168 у розмірі 100 000,00 грн за грудень 2022 року.
Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 15 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Апеляційний суд погодився з позицією Рівненського окружного адміністративного суду та мотивами, на яких ґрунтувалося ухвалене рішення.
Суд апеляційної інстанції у постанові зазначив, що оскільки позивачем допущено невиконання бойового розпорядження командира військової частини, наслідком чого є прийняття відповідачем наказу № 1422-ОД, яким вирішено не виплачувати позивачу спірну додаткову винагороду як військовослужбовцю, який відмовився виконувати бойові накази (розпорядження) у грудні 2022 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог. Водночас, інші доводи позивача щодо конкретних обставин та періодів участі у бойових діях і заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, не є спірними і не впливають на суть спору в цій справі.
ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
09 лютого 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2024 року.
У касаційній скарзі її автор зазначає, що звернення з касаційною скаргою обумовлено неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: пункту 2-1 Постанови № 168, пункту 17 розділу I Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок № 260), підпункту 9.7 пункту 9 Окремого доручення у контексті правовідносин, які виникають між військовослужбовцями Збройних Сил України та командуванням військових частин у зв`язку з використанням Окремого доручення для визначення порядку і умов виплати додаткової винагороди згідно з пунктом 2-1 Постанови № 168, а саме невключення військовослужбовця до наказів про виплату додаткової винагороди через вчинення ними дисциплінарного правопорушення та накладення дисциплінарного стягнення.
На обґрунтування вимог касаційної скарги заявник посилається на те, що єдиним нормативно-правовим актом, який регулює виплату додаткової винагороди на період дії воєнного стану є Постанова № 168, оскільки у період з 24 лютого 2022 року по 31 січня 2023 року не діяв жодний наказ Міністерства оборони України, який одночасно стосувався соціально-економічних прав, свобод, законних інтересів військовослужбовців, що проголошені й гарантовані Конституцією та законами України, а саме визначав порядок та умови нарахування та виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, та містив відомості про реєстрацію у Міністерстві юстиції України, а, відтак, вважався таким, що пройшов правову експертизу і набрав законної сили у порядку, встановленому законодавством. Таким чином, застосування судами попередніх інстанцій положень Окремого доручення свідчить про неправильне застосування норм матеріального права.
Додатково скаржник вказує, що факт вчинення позивачем дисциплінарного правопорушення і накладення дисциплінарного стягнення не може бути підставою для позбавлення його права на виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168. Стверджує, що перелік видів дисциплінарних стягнень, зазначений у частині першій статті 48 Закону України від 24 березня 1999 року № 551-XIV «Про Дисциплінарний Статут Збройних Сил України», є вичерпним і не підлягає додатковому тлумаченню. Оскільки застосування такого виду дисциплінарного стягнення як позбавлення додаткових доплат до грошового забезпечення не передбачено цією нормою, скаржник уважає, що позбавлення позивача права на виплату додаткової винагороди за грудень 2022 року відбулося поза межами правового поля. До того ж Постанова №168 також не містить будь-яких виключень щодо можливості позбавлення додаткової винагороди, яка має виплачуватися військовослужбовцю за перебування на військовій службі у період дії воєнного стану.
За таких міркувань заявник просить скасувати повністю рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2024 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Військова частина НОМЕР_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, оскільки вважає, що суди першої та апеляційної інстанції під час вирішення цієї справи правильно встановили обставини справи та ухвалили судові рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою від 09 жовтня 2024 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ОСОБА_3 провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження.
ІV. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
ОСОБА_1 проходить військову службу у складі Військової частини НОМЕР_1 .
Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 21 березня 2023 року № 2940 позивач у період з 02 липня 2021 року по 30 березня 2022 року, з 01 квітня по 08 червня 2022 року, з 30 червня по 16 липня 2022 року, з 08 по 23 серпня 2022 року, з 24 серпня по 03 жовтня 2022 року, з 11 листопада 2022 року по 24 січня 2023 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України на територіях Донецької та Луганської областей (н.п. Вовчоярівка), на підставі витягів з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 вiд 02 липня 2021 року № 132; від 31 березня 2022 року № 79; від 01 квітня 2022 року № 80; від 08 червня 2022 року № 153; від 30 червня 2022 року № 176; від 16 липня 2022 року № 193; вiд 08 серпня 2022 року № 216; вiд 23 серпня 2022 року № 232; вiд 24 серпня 2022 року № 233; вiд 03 жовтня 2022 року № 270; від 11 листопада 2022 року № 304; від 24 січня 2023 року № 21.
Вказана довідка та витяги з наказів були надіслані Військовою частиною НОМЕР_1 у відповідь на адвокатський запит листом від 21 березня 2023 року № 3895вих, у якому відповідач також повідомив, що стосовно позивача триває службове розслідування.
Також судами встановлено, що 01 грудня 2022 року заступником командира 3 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 особовому складу 3 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 було доведено бойове розпорядження командира частини № НОМЕР_2 від 25 листопада 2022 року. Водночас ряд військовослужбовців, зокрема ОСОБА_1 , відмовились виконувати це бойове розпорядження
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 17 грудня 2022 року № 1422-ОД «Про результати службового розслідування для з`ясування причин і умов відмови від виконання бойового розпорядження військовослужбовцями 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 » (далі - Наказ № 1422-ОД) зафіксовано, зокрема, допущення позивачем вчинення військового кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 Кримінального кодексу України.
Пунктом 5 Наказу № 1422-ОД, за невиконання бойового розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 від 25 листопада 2022 року № 1457, вирішено не виплачувати, зокрема солдату ОСОБА_1 , додаткову винагороду, передбачену Постановою №168, за грудень 2022 року, в повному обсязі.
Пунктом 6 Наказу № 1422-ОД солдата ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення - сувора догана.
Доказів оскарження, скасування чи недійсності вказаного Наказу №1422-ОД матеріали справи не містять.
Згідно з наявними у матеріалах справи доказами додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, за грудень 2022 року ОСОБА_1 не виплачувалась.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн згідно з Постановою № 168 за період з 01 по 31 грудня 2022 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.
V. Джерела права й акти їхнього застосування. Позиція Верховного Суду
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-ХІІ, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
За змістом абзацу 2 частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260).
Особливістю спірних правовідносин є те, що вони виникли під час дії в Україні правового режиму воєнного стану, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому продовжений іншими Указами Президента України та діє на сьогоднішній час.
Одночасно із введенням воєнного стану, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Указом Президента України № 69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Цим же Указом надано доручення Кабінету Міністрів України забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України 28 лютого 2022 року прийнято Постанову № 168.
Пунктом 1 цієї постанови (в редакції станом на 07 березня 2022 року) визначено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Надалі до Постанови № 168 неодноразово вносилися зміни, зокрема постановами Кабінету Міністрів України від 22 березня 2022 року № 350, від 01 липня 2022 року № 754, від 07 липня 2022 року № 793, від 08 жовтня 2022 року № 1146, проте зміст пункту 1 цієї постанови в частині, що стосується виплати військовослужбовцям Збройних Сил України додаткової винагороди, у 2022 році не змінювався.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року № 793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168» Постанову №168 доповнено пунктом 2-1, який підлягав застосуванню з 24 лютого 2022 року, та згідно з яким визначено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Наказом Міністра оборони України від 01 квітня 2022 року № 98, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 05 квітня 2022 року за № 382/37718 (застосовується з 24 лютого 2022 року), внесено зміни до Порядку № 260 шляхом доповнення розділу І пунктом 17, відповідно до якого на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
З метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, Міністр оборони України видав директиви від 07 березня 2022 року №248/1217, від 25 березня 2022 року № 248/1298, від 18 квітня 2022 року № 248/1529, доведені до кожної окремої військової частини (установи) у формі телеграм (діяли до 01 червня 2022 року), а потім Окреме доручення (яке діяло з 01 червня 2022 року).
У пункті 1 Окремого доручення Міністр оборони України визначив, що необхідно розуміти під терміном «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів» (далі - бойові дії або заходи), а саме виконання військовослужбовцем:
бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка (який) веде воєнні (бойові) дії у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу України) в районі ведення бойових дій;
бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення (в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки)) під час перебування у складі органу військового управління, штабу угрупування військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави;
бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями;
бойових завдань з ведення руху опору на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником;
завдань з ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районі ведення бойових дій або на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником;
бойових завдань із відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою;
бойових завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб);
виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей;
виконання бойових завдань у районах ведення бойових дій з виявлення повітряних цілей;
здійснення польотів у районах ведення воєнних дій, ведення повітряного бою;
здійснення заходів з виводу повітряних суден з під удару противника з виконанням зльоту;
виконання бойових (спеціальних) завдань кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії.
У пункті 3 цього Окремого доручення Міністр оборони України установив, що райони ведення бойових дій та склад створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави визначаються відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України.
Документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів:
бойовий наказ (бойове розпорядження);
журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад);
рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Пунктом 5 цього Окремого доручення Міністр оборони України установив виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 грн або 30000 грн здійснювати на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установ, організацій) по особовому складу військової частини; керівника вищого органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.
Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видавати до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів (пункт 6 окремого доручення).
Разом із тим, у підпункті 9.7 пункту 9 Окремого доручення Міністр оборони України установив, що до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 грн або 30000 грн не включаються військовослужбовці, зокрема, які відмовились виконувати бойові накази (розпорядження) - за місяць, у якому здійснено таке порушення, оголошене наказом командира (начальника).
Отже, приписами Окремого доручення визначено ряд підстав для невключення військовослужбовців до наказу про виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, зокрема, у разі відмови військовослужбовця виконувати бойові накази (розпорядження) командира - за місяць, у якому здійснено таке порушення, оголошене наказом командира (начальника).
У цій справі суди встановили, що позивач ОСОБА_1 у спірний період - грудень 2022 року проходив військову службу на посаді стрільця-помічника гранатометника 2 механізованого відділення 2 механізованого взводу 9 механізованої роти 3 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 17 грудня 2022 року № 1422-ОД за невиконання бойового розпорядження від 25 листопада 2022 року № 1457 солдату ОСОБА_1 не виплачувати додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168, за грудень 2022 року в повному обсязі; за порушення військової дисципліни та неналежне виконання службових обов`язків, невиконання бойового розпорядження солдата ОСОБА_1 притягнути до дисциплінарної відповідальності та накласти дисциплінарне стягнення «СУВОРА ДОГАНА».
Зазначений наказ командира Військової частини НОМЕР_1 є чинним і не був оскаржений позивачем у судовому порядку.
Ураховуючи, що факт відмови позивача від виконання бойового розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 від 25 листопада 2022 року № 1457 є підтвердженим, у відповідача були наявні правові підстави для невиплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, за грудень 2022 році. З огляду на це колегія суддів уважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій, що відповідач не допустив протиправної бездіяльності, коли не нарахував і не виплатив позивачу спірну додаткову винагороду за грудень 2022 року.
Доводи скаржника про незаконне позбавлення його права на виплату додаткової винагороди через відсутність в переліку видів дисциплінарних стягнень, визначеному частиною першою статті 48 Закону України від 24 березня 1999 року № 551-XIV «Про Дисциплінарний статус Збройних Сил України», такого виду дисциплінарного стягнення як позбавлення додаткових доплат до грошового забезпечення, колегія суддів уважає необґрунтованими. У даному випадку позбавлення позивача виплати додаткової винагороди здійснено з урахуванням вимог Окремого доручення, а не на підставі Закону України від 24 березня 1999 року № 551-XIV «Про Дисциплінарний статус Збройних Сил України», як виду застосованого дисциплінарного стягнення.
Колегія суддів принагідно звертає увагу, що після відкриття касаційного провадження у цій справі Верховний Суд за подібних правовідносин сформував правовий висновок щодо застосування пункту 2-1 Постанови № 168 у взаємозв`язку з пунктом 17 розділу I Порядку № 260 і підпунктом 9.7 пункту 9 Окремого доручення (у контексті невиплати військовослужбовцю додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, за невиконання бойового наказу (розпорядження) командира - за місяць, у якому здійснено таке порушення), який викладено, зокрема, у постановах від 27 червня 2024 року у справі № 380/5880/23, від 28 червня 2024 року у справі № 560/8818/23, від 09 вересня 2024 року у справі № 480/1613/23, від 12 вересня 2024 року у справі № 420/1473/23 і який є застосовним до обставин цієї справи.
З приводу аргументів касаційної скарги про те, що Окреме доручення не пройшло державну реєстрацію у встановленому законом порядку, а тому не може застосовуватись до спірних правовідносин, слід звернути увагу на постанову Верховного Суду від 06 червня 2024 року у справі № 400/1217/23, у якій проаналізовано обставини прийняття цього акту та його юридичне підґрунтя.
Зокрема, у зазначеній постанові Верховний Суд виснував, що при прийнятті такого рішення Міністр оборони України як очільник відповідного міністерства, реалізував делеговані йому повноваження щодо визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям відповідного військового формування - Збройних Сил України, та з метою забезпечення реалізації пункту 1 Постанови № 168, шляхом прийняття в межах свої повноважень відповідних окремих рішень, визначив на період дії воєнного стану порядок та умови виплати додаткової винагороди, а також документи для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях та заходах.
З уваги на це Верховний Суд констатував, що окремі рішення Міністром оборони України, прийняті для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період здійснення зазначених заходів (як умови для виплати додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, у розмірі до 100 000,00 грн), мають належне юридичне підґрунтя.
Суд визнав обґрунтованими доводи скаржника про те, що рішення Міністра оборони України від 07 березня 2022 року №248/1217, від 25 березня 2022 року №248/1298, від 18 квітня 2022 року №248/1529, від 23 червня 2022 №912/з/29, підлягали обов`язковій державній реєстрації, позаяк містять норми, які зачіпають права, свободи та законні інтереси осіб, встановлюють організаційно-правовий механізм реалізації виплати додаткової винагороди.
Поза тим, Верховний Суд зауважив, що така обставина відсутності їх державної реєстрації, зважаючи на умови в яких ці рішення Міністром оборони України приймалися, а також те, що вони фактично виконувалися керівниками органів військового управління, штабів угруповань військ, штабів тактичних груп, командирами військових частин упродовж періоду їх дії шляхом документування безпосередньої участі у бойових діях та заходах, є виправданою, має розумне пояснення і не може змінити їхньої юридичної сили.
З огляду на зазначене Верховний Суд визнав необґрунтованими доводи скаржника щодо незастосовності до спірних правовідносин окремого доручення Міністра оборони України від 23 червня 2022 № 912/з/29 з підстав відсутності його державної реєстрації.
На думку колегії суддів, така позиція Верховного Суду є застосовною до обставин розглядуваної справи з огляду на подібність правовідносин, а тому вважає необґрунтованими доводи скаржника щодо неможливості регулювання спірного питання положеннями Окремого доручення з підстав відсутності його державної реєстрації.
Тож беручи до уваги те, що Верховний Суд у справах за подібних правовідносин уже висловився щодо застосування норм матеріального права, на які посилається автор касаційної скарги, необхідність формування Верховним Судом висновку в аспекті порушених питань відсутня.
Доводи касатора про те, що позивачем надано до суду докази про підтвердження його участі у заходах з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії колегія суддів не оцінює, адже у рамках розгляду цієї справи це питання не було спірним і судами не досліджувалося.
На основі наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення у межах доводів і вимог касаційної скарги, не встановив підстав для їх скасування чи зміни, касаційна скарга у силу положень статті 350 КАС України задоволенню не підлягає.
VІ. СУДОВІ ВИТРАТИ
З огляду на результат касаційного розгляду справи та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2024 року у справі № 460/9718/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.М. Соколов А.Г. Загороднюк Л.О. Єресько