№ 461/2578/16-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 461/2578/16-а

адміністративне провадження № К/9901/44887/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючий - Стародуб О.П.,

судді - Коваленко Н.В., Кравчук В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Галицької районної адміністрації Львівської міської ради на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2017 (судді - Курилець А.Р., Кушнерик М.П., Мікула О.І.,) у справі за позовом ОСОБА_1 до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про скасування розпорядження,

встановив:

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила скасувати розпорядження Галицької районної державної адміністрації Львівської міської ради від 21.09.2015 №400 «Про демонтаж самовільно влаштованої добудови на рівні цокольного та першого поверхів зі сторони дворового фасаду будинку АДРЕСА_1 ».

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 17.08.2007 №3589 є власником квартири АДРЕСА_2 , яка розташована на першому поверсі та складається з однієї кімнати житловою площею 19,9 кв.м. та кухні, а також комори в підвалі площею 4,2 кв.м.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_3 є власником нежитлового приміщення цокольного поверху під індексом V площею 17,0 кв.м., під індексом ІІ площею 19,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

21.07.2015 ЛКП «Снопківське» скерувало позивачу попередження з вимогою до 24.07.2015 представити дозвільні документи на прибудову балкону по АДРЕСА_1 .

Попередженням від 09.08.2015 ЛКП «Снопківське» зобов`язало ОСОБА_1 демонтувати самовільно збудований балкон на рівні цокольного та першого поверху будинку АДРЕСА_1 .

21.09.2015, розглянувши лист ЛКП «Снопівське» від 04.09.2015 №31-1182, керуючись «Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій», затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства №76 від 17.05.2005, враховуючи відсутність погодженої документації, Галицька районна адміністрація ЛМР Розпорядженням №400, зокрема: затвердила висновок міжвідомчої комісії Галицького району (протокол №35 від 15.09.2015) (п.1), ОСОБА_1 - власнику квартири АДРЕСА_2 за власні кошти демонтувати самовільно влаштовану добудову на рівні цокольного та першого поверхів зі сторони дворового фасаду будинку АДРЕСА_3 ) до 10.10.2015; у випадку невиконання п.2 Розпорядження в добровільному порядку юридичному відділу адміністрації звернутися з позовною заявою в суд про демонтаж самовільно встановленої добудови на рівні цокольного та першого поверхів зі сторони дворового фасаду будинку АДРЕСА_1 .

06.06.2016 Галицька районна адміністрація ЛМР Розпорядженням №192 «Про внесення змін та доповнень до розпорядження районної адміністрації №400 від 21.09.2015 року» внесла зміни в п.2 Розпорядження та виклала його в новій редакції, а саме ОСОБА_1 - власника квартири АДРЕСА_2 та ОСОБА_3 - власника нежитлового приміщення цокольного поверху (позначеного індексом V площею 17,0 кв.м., під індексом ІІ площею 19,6 кв.м.) за власні кошти демонтувати самовільно влаштовану добудову на рівні цокольного та першого поверхів відповідно зі сторони дворового фасаду будинку АДРЕСА_1 .

Не погоджуючись з розпорядженням відповідача №400 від 21.09.2015 позивач звернулась до суду з цим позовом.

В обґрунтування позову посилалась на те, що оскаржуване розпорядження є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки Галицька районна адміністрація Львівської міської ради не уповноважена вирішувати питання щодо зобов`язання здійснювати перебудову самовільно реконструйованої квартири. У разі виявлення істотного порушення будівельних норм орган місцевого самоврядування має право звернутися до суду з позовом про зобов`язання здійснити перебудову, тому самостійне винесення рішення про зобов`язання вчинити демонтаж здійсненого будівництва лежить поза межами повноважень відповідача.

Крім того, оскаржуваним розпорядженням позивача зобов`язано демонтувати самовільно влаштовану добудову на рівні цокольного та першого поверхів із сторони фасаду будинку АДРЕСА_1 , проте, як зазначає позивач, нею здійснено лише реконструкцію балкону, на рівні першого поверху. Жодних добудов на рівні цокольного поверху вона не здійснювала, натомість вказану прибудову здійснено власником нежитлового приміщення цокольного поверху - ОСОБА_3 .

Постановою Галицького районного суду м. Львова від 10.05.2017 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що приймаючи оскаржуване розпорядження Галицька районна адміністрація ЛМР лише затвердила Висновок з рекомендацією в добровільному порядку самостійно демонтувати влаштовану добудову. Рішення ж прийняте суб`єктом владних повноважень приписами якого передбачена можливість добровільно виконати певні вимоги в позасудовому порядку не може вважатися таким, що порушило індивідуальні права та інтереси особи стосовно, якої воно приймалось, адже оцінку правомірності прийняття подібного рішення (в даному випадку Розпорядження), в разі звернення органу, що його приймав з позовом про зобов`язання до вчинення дій, які не виконанні у добровільному порядку, дає суд, за рішенням якого в особи виникають певні зобов`язання щодо виконання добровільно невиконаної вимоги.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване розпорядження прийняте органом місцевого самоврядування в межах своєї компетенції, на підставі та у порядку, визначеному законодавством, а факт вчинення самочинної добудови підтверджується належними доказами.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2017 постанову Галицького районного суду м. Львова від 10.05.2017 скасовано та прийнято нову, якою позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 21.09.2015 №400 «Про демонтаж самовільно влаштованої добудови на рівні цокольного та першого поверхів зі сторони дворового фасаду будинку АДРЕСА_1 ».

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та приймаючи нову про задоволення позову апеляційний суд виходив з того, що питання знесення об`єктів самовільного будівництва врегульовано ч. 7 ст. 376 ЦК України відповідно до якої такий демонтаж відбувається виключно на підставі рішення суду за наслідками відповідних позовів органів місцевого самоврядування.

Суд виходив з того, що органи місцевого самоврядування наділені правом контролю за дотриманням законодавства, що регулює містобудівну діяльність, зокрема, і щодо самочинно збудованих об`єктів, та встановлення такого факту. Разом з тим, законодавство не наділяє орган місцевого самоврядування можливістю самостійно приймати рішення про перебудову чи знесення таких об`єктів, а зобов`язує звертатись до суду з відповідним позовом про зобов`язання особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову або знесення самочинного будівництва за її рахунок.

З рішенням суду апеляційної інстанції не погодився відповідач, звернувся з касаційною скаргою, в якій посилаючи на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати, а постанову суду першої інстанції залишити в силі.

В обгрунтування касаційної скарги посилався на те, що оскаржуване розпорядження за своїм змістом носило для позивача рекомендаційний характер і жодним чином не було спрямоване на порушення його законних прав, свобод чи інтересів за захистом яких він звернувся до суду.

Заперечення на касаційну скаргу до суду не надходили.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ст. 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР) до власних (самоврядних) повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, організація благоустрою населених пунктів та здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів.

Згідно зі ст. 10 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" від 06.09.2005 №2807-IV (далі - Закон №2807-IV) до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить, зокрема, затвердження правил благоустрою територій населених пунктів. До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об`єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об`єктів тощо.

Відповідно до ст. 12 Закону №2807-IV суб`єктами у сфері благоустрою населених пунктів є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи самоорганізації населення, громадяни.

У відповідності до ст. 34 Закону №2807-IV правила благоустрою території населеного пункту - нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту.

Правила розробляються на підставі Типових правил благоустрою території населеного пункту (далі - Типові правила) для всіх сіл, селищ, міст і затверджуються відповідними органами місцевого самоврядування.

Типові правила розробляються та затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Правила включають, зокрема, порядок здійснення благоустрою та утримання територій об`єктів благоустрою; порядок здійснення самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів.

Статтею 40 Закону №2807-IV визначено, що самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів здійснюється сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами. Самоврядний контроль за станом благоустрою населених пунктів здійснюється шляхом: 1) проведення перевірок території; 2) розгляду звернень підприємств, установ, організацій та громадян; 3) участі в обговоренні проектів благоустрою територій населених пунктів, іншої технічної документації з питань благоустрою і внесення відповідних пропозицій на розгляд органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій; 4) подання позовів до суду про відшкодування шкоди, завданої об`єктам благоустрою внаслідок порушення законодавства з питань благоустрою населених пунктів, Правил благоустрою території населеного пункту.

Таким чином, Закон № 2807-IV наділяє повноваженнями Галицьку районну адміністрацію Львівської міської ради здійснювати самоврядний контроль у сфері благоустрою м. Львова, а оскаржуване рішення спрямоване на забезпечення такого контролю.

Що стосується повноважень відповідача на прийняття, під час здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, рішення (розпорядження) з питань самочинно встановлених об`єктів благоустрою, колегія суддів виходить з наступного.

Процедура вирішення питань, пов`язаних з самочинним будівництвом на території м. Львова, регламентована Положенням про порядок врегулювання питань самочинного будівництва у м. Львові, затвердженого рішенням Львівської міської ради від 09.09.2011р. №835 (далі - Положення №835).

Ознаки і класифікація самочинного будівництва, розширення, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, переобладнання, порушення правил експлуатації житлового фонду, охорони і використання пам`яток культурної спадщини, влаштування малих архітектурних форм наведені у пункті 1.6 Положення №835, підпунктом 1.6.5 якого до таких ознак віднесено перепланування (реконструкція, капітальний ремонт, реставрація) та переобладнання житлових будинків, житлових приміщень за рахунок ліквідації або влаштування таких архітектурно-конструктивних елементів як перегородки, вікна, двері; встановлення (будівництво) тамбурів, сіней, балконів, лоджій, веранд та інше без влаштування фундаментів, а також інженерного обладнання, без дозволу виконавчого органу міської ради і належно затвердженої проектної документації або з істотним відхиленням від проекту.

Рішенням Львівської міської ради №331 від 25.05.2007 затверджено Положення про міжвідомчу комісію при виконкомі Львівської міської ради (далі - Положення №331), пункт 3.11 якого передбачає, що міжвідомча комісія при районній адміністрації Львівської міської ради розглядає питання і дає технічні висновки про, зокрема, здійснене (здійснюване) юридичними, фізичними особами, фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності самочинне будівництво, самочинну реконструкцію, переобладнання та капітальний ремонт існуючих об`єктів відповідно вимог Положення про порядок врегулювання питань самочинного будівництва у м. Львові.

Пунктом 4.8 Положення №835 передбачено, що висновки міжвідомчої комісії затверджуються розпорядженням голови районної адміністрації.

Згідно з пунктами 5.1.3, 5.3.3 Положення №835 міжвідомчі комісії при районних адміністраціях можуть приймати у кожному конкретному випадку самочинного будівництва, зокрема, рішення про знесення у терміни, визначені розпорядчими документами, самочинного будівництва особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, за її кошти: у разі порушення прав інших осіб.

У разі ухилення або відмови особи від знесення самочинного будівництва у терміни, визначені розпорядчими документами, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за кошти особи, яка здійснила будівництво.

В ході розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 здійснила перепланування жилого будинку і жилого приміщення, а саме здійснила добудову балкону на рівні першого та цокольного поверхів у квартирі АДРЕСА_2 .

Вказані вище обставини слугували підставою для прийняття міжвідомчою комісією Галицького району висновку (протокол №35 від 15.09.2015 §1) щодо демонтажу власником квартири АДРЕСА_2 за власні кошти самовільно влаштованої добудови на рівні першого та цокольного поверхів у квартирі АДРЕСА_2 , який затверджено спірним розпорядженням відповідача.

Відповідно до частини 4 статті 357 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав.

Повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування визначені положеннями Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статтею 31 якого їм надається, зокрема, право на здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій; зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об`єктів, а також може заподіяти шкоди навколишньому природному середовищу.

Відповідно до частини 4 статті 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Частиною 7 статті 376 ЦК України та статтею 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що демонтаж об`єктів самовільного будівництва відбувається виключно на підставі рішення суду за наслідками розгляду відповідних позовів органів місцевого самоврядування та державного архітектурно-будівельного контролю.

Таке правове регулювання вказує на те, що виконавчим органам міських рад надано право здійснювати заходи з перевірки дотримання громадянами вимог містобудівного законодавства, приймати з цього приводу рішення, в яких відображати свої висновки щодо наявності таких порушень та встановлювати механізм усунення цих порушень. Однак рішення вказаних органів про демонтаж самовільно збудованих об`єктів є лише формою контролю за дотриманням законодавства, що регулює містобудівну діяльність, зокрема і виявлення самочинно збудованих об`єктів, не є обов`язковими до виконання, оскільки знесення здійснюється у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Таким чином, той факт, що питання знесення самочинного будівництва врегульоване законодавством, зокрема Цивільним кодексом України, яким такими повноваженнями наділений виключно суд, не виключає можливості прийняття відповідачем спірного рішення, не виконання якого має наслідком звернення до суду з відповідним позовом.

Так, оспорюваним розпорядженням позивачу запропоновано добровільно здійснити демонтаж у визначений строк, та зазначено, що невиконання розпорядження буде підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

В свою чергу належність об`єкта до самочинного також підлягає перевірці у справі за позовом уповноваженого органу про його знесення.

Для задоволення вимоги про знесення самочинного будівництва необхідно встановити наявність умов, передбачених статтею 376 ЦК України, а саме: істотне відхилення від проекту; суперечність суспільним інтересам або порушення права інших осіб; істотного порушення будівельних норм і правил; неможливість проведення відповідної перебудови або відмова особи від її проведення.

Можливість знесення самочинного будівництва закон пов`язує саме з цими обставинами, а не з невиконанням відповідного розпорядження відповідача.

Такі висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду у справах №464/3864/15-а (постанова від 24.04.2019), №462/5892/15-а (постанова від 15.11.2019), №450/3297/14-а (постанова від 20.11.2019), №461/4655/16-а (постанова від 29.04.2020) і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від такиї висновків під час розгляду даної справи.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач, приймаючи оскаржуване розпорядження, діяв у межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, а тому висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для його скасування не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Крім того судами встановлено, що у зв`язку з невиконанням позивачем вимоги щодо знесення самочинно збудованого об`єкта відповідач звернувся у встановленому законодавством порядку до суду з позовом про її демонтаж.

Відповідно до ст. 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на допущені судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального права та обґрунтованість висновків суду першої інстанції, Суд дійшов висновку про те, що касаційну скаргу слід задовольнити, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2017 скасувати, а постанову Галицького районного суду м. Львова від 10.05.2017 залишити в силі.

Керуючись статтями 341 345 349 352 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

постановив:

Касаційну скаргу Галицької районної адміністрації Львівської міської ради - задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2017 скасувати, а постанову Галицького районного суду м. Львова від 10.05.2017 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О.П. Стародуб

Н.В. Коваленко

В.М. Кравчук