10.09.2023

№ 461/4634/19

Постанова

Іменем України

04 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 461/4634/19

провадження № 61-688св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

особа, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Вівчарівського Володимира Петровича на ухвалу Львівського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року у складі судді Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Галицького районного суду міста Львова з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики та просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором позики в розмірі 60 000 доларів США і проценти за прострочення виконання грошового зобов`язання в розмірі 2 953,97 доларів США.

Ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 26 червня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики передано за територіальною підсудністю на розгляд Личаківському районному суду міста Львова.

Ухвалою Личаківського районного суду міста Львова від 04 вересня 2019 року прийнято до свого провадження та відкрито загальне позовне провадження в цій справі.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішення, 01 жовтня 2019 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Личаківському районному суду міста Львова від 04 вересня 2019 року залишено без руху та надано десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків, а саме - заявнику необхідно було сплатити судовий збір в розмірі 384,20 грн та навести підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження.

У листопаді 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав до Львівського апеляційного суду заяву про вжиття заходів забезпечення позову, в якій просив накласти арешт: на грошові кошти ОСОБА_2 на банківських рахунках; на інше майно (майнові права), що належить відповідачу і знаходиться в нього чи в інших осіб, в тому числі на частку відповідача у праві спільної сумісної власності подружжя, в межах ціни позову, а саме - 1 653 575,17 грн. Заява мотивована тим, що предметом спору є стягнення заборгованості за договором позики в розмірі 60 000 доларів США, що еквівалентно 1 653 575,16 грн. Відтак існують підстави для вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення в межах ціни позовуарешту на грошові кошти відповідача на всіх банківських рахунках та інше майно, що належить ОСОБА_2 і знаходиться у нього чи в інших осіб. Дії відповідача, який починаючи з 2016 року не виконує свої зобов`язання за договором позики, щодо оскарження ухвали про відкриття провадження у справі свідчать про те, що він не має наміру виконувати можливе рішення суду про задоволення позовних вимог. Крім того, ОСОБА_2 вчиняє дії щодо переоформлення нерухомого майна на інших осіб. Зокрема, на підставі договорів дарування від 28 вересня 2015 року відповідач подарував ОСОБА_5 (ймовірно своїй дочці) квартиру АДРЕСА_1 , а також - дві земельні ділянки та житловий будинок по АДРЕСА_2 . За дружиною боржника - ОСОБА_3 зареєстроване домоволодіння по АДРЕСА_3 , яке є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки набуте під час перебування у шлюбі.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 про вжиття заходів забезпечення позову задоволено частково. Постановлено накласти арешт на житловий будинок, розташований по АДРЕСА_3 , який належить ОСОБА_3 згідно зі свідоцтвом про право власності, виданим Поршнянською сільською радою на підставі рішення від 28 грудня 2010 року № 188, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 32959422. Постановлено накласти арешт на грошові кошти, які знаходяться на належних ОСОБА_2 рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, в межах заявлених позовних вимог в сумі 1 653 575,16 грн, за винятком коштів, необхідних для сплати заробітної плати, пенсії та стипендії, допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, на вихідну допомогу та допомогу по безробіттю, сплату обов`язкових платежів та податків, передбачених законодавством України. В іншій частині заяву залишено без задоволення.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Суд не приймає до уваги доводи представника заявника в частині того, що до 25 вересня 2015 року ОСОБА_2 був власником (співвласником) квартири АДРЕСА_1 , двох земельних ділянок та житлового будинку по АДРЕСА_2 і що вказане нерухоме майно відповідач подарував ОСОБА_5 , оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. При цьому зазначені обставини мали місце у 2015 році, тоді як позов у цій справі подано до суду в червні 2019 року, а з моменту отримання відповідного майна в дар обдаровувана є одноосібним його власником. Крім того, не допускається вжиття заходів забезпечення позову без урахування прав третіх осіб, відтак захист прав однієї особи не може бути здійснено за рахунок інших осіб, права яких порушуються. Разом з тим за колишньою дружиною відповідача - ОСОБА_3 зареєстроване домоволодіння по АДРЕСА_3 , яке є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки набуте ними під час перебування у шлюбі. В цій справі між сторонами існує спір щодо стягнення заборгованості за договором позики, тому вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти відповідача та житловий будинок по АДРЕСА_3 , в якому не визначено ідеальну частку боржника, є співмірним і відповідним позовним вимогам ОСОБА_1 та може забезпечити в майбутньому можливість безперешкодного виконання рішення суду. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер, відповідач та інші особи не позбавляються права користування своїм майном, а тому таке забезпечення не призведе до невиправданого обмеження майнових прав, так як арештоване майно фактично зберігається в користуванні власників, а обмежується лише можливість його відчужити.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У січні 2021 року особа, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_3 через свого представника - адвоката Вівчарівського В. П. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Львівського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року і ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 про вжиття заходів забезпечення позову в цій справі.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених абзацом 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), представник заявника вказав, що при накладенні арешту на житловий будинок по АДРЕСА_3 апеляційний суд не врахував, що власником цього майна є ОСОБА_3 , яка не є стороною в цій справі. Крім того, позивач не обґрунтував належним чином наявності підстав, за яких можливо накласти арешт на майно, що не належить відповідачеві. Рішенням Личаківського районного суду міста Львова від 13 березня 2017 року у справі № 463/6240/16, яким розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , не вирішувалося питання про поділ майна подружжя та не встановлювалися обставини щодо належності подружжю спірного домоволодіння на праві спільної сумісної власності. В апеляційного суду не було підстав для висновку щодо наявності зв`язку між предметом позову та вжитими заходами його забезпечення. Стороною позивача не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що відповідач ОСОБА_2 має можливість та намір відчужити спірне домоволодіння, враховуючи посилання щодо належності цього майна ОСОБА_3 . Крім того, заява про забезпечення позову підлягала розгляду Личаківським районним судом міста Львова, у провадженні якого перебувала справа, а тому Львівський апеляційний суд не є судом, встановленим законом, для розгляду цієї заяви.

У березні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 26 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Личаківського районного суду міста Львова.

09 лютого 2021 року справа № 461/4634/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 19 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема ухвали суду апеляційної інстанції щодо забезпечення позову.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Встановлено, що в червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Галицького районного суду міста Львова з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики та просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором позики в розмірі 60 000 доларів США і проценти за прострочення виконання грошового зобов`язання в розмірі 2 953,97 доларів США.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішення, 01 жовтня 2019 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Личаківському районному суду міста Львова від 04 вересня 2019 року залишено без руху та надано десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків, а саме - заявнику необхідно було сплатити судовий збір у розмірі 384,20 грн та навести підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Згідно з пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти чи заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до частини першої статті 152 ЦПК України заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; 2) одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року у справі № 308/8567/20 (провадження № 61-3480сво21) зазначено, що системне тлумачення частини першої статті 153, частини тринадцятої статті 158, частини першої статті 187 ЦПК України дає можливість дійти висновку, що: 1) законодавець передбачив відповідний процесуальний порядок розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі; 2) для розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі встановлені різні процесуальні строки: два та п`ять днів відповідно; 3) першочерговим при надходженні на розгляд суду заяви про забезпечення позову є надання оцінки щодо порядку звернення з нею до суду, за умови дотримання якого здійснюється її розгляд по суті; 4) у випадку одночасного подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову, розгляд заяви про забезпечення позову не залежить від вирішення питання про відкриття провадження у справі. Законодавець не покладає обов`язку на суд першої інстанції відкрити провадження у справі, а тільки потім вирішувати питання про забезпечення позову; 5) у разі повернення позовної заяви, відмови у відкритті провадження у справі передбачений процесуальний механізм скасування заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, в тому числі й на стадії апеляційного провадження, якщо заява про це надійшла до апеляційного суду або її не вирішив суд першої інстанції.

Отже, питання про вжиття заходів забезпечення позову може бути розглянуто судом першої інстанції до вирішення справи по суті позовних вимог, а якщо розпочато апеляційне провадження, то таке рішення може ухвалити суд апеляційної інстанції до вирішення справи в апеляційному порядку (подібний правовий висновок викладений в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 15 квітня 2019 року у справі № 807/898/16, провадження № 11-159апп19).

Згідно з частинами першою, другою статті 359 ЦПК України про відкриття апеляційного провадження у справі суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу. Питання про відкриття апеляційного провадження у справі вирішується не пізніше п`яти днів з дня надходження апеляційної скарги або заяви про усунення недоліків, поданої у порядку, передбаченому статтею 357 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 365 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання та вирішення апеляційним судом заяви про забезпечення позову) суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду: 1) з`ясовує питання про склад учасників судового процесу; 2) визначає характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює; 3) з`ясовує обставини, на які посилаються учасники справи як на підставу своїх вимог і заперечень; 4) з`ясовує, які обставини визнаються чи заперечуються учасниками справи; 5) вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції; 6) за клопотанням сторін та інших учасників справи вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача; 7) за клопотанням учасників справи вирішує питання щодо вжиття заходів забезпечення позову; 8) вчиняє інші дії, пов`язані із забезпеченням апеляційного розгляду справи.

Отже, на відміну від розгляду заяви про забезпечення позову місцевим судом, розгляд такої заяви в суді апеляційної інстанції залежить від вирішення цим судом питання про відкриття апеляційного провадження у справі, тобто за приписами частини першої статті 365 ЦПК України ухвалу, яка стосується вирішення питання про забезпечення позову, апеляційний суд може прийняти лише в порядку підготовки справи до апеляційного розгляду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції постановив оскаржувану ухвалу про забезпечення позову до відкриття апеляційного провадження у справі, що суперечить вимогам пункту 7 частини першої статті 365 ЦПК України.

При цьому, як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua/Review/86241776), ухвалою Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Личаківського районного суду міста Львова від 04 вересня 2019 року постановлено вважати неподаною та повернуто заявнику.

Оскільки суд апеляційної інстанції не постановляв ухвалу про відкриття апеляційного провадження на підставі поданої 01 жовтня 2019 року ОСОБА_2 апеляційної скарги на ухвалу Личаківського районного суду міста Львова від 04 вересня 2019 року, а повернув цю скаргу заявнику, то зазначений суд взагалі не мав процесуальної можливості забезпечити позов у цій справі.

З огляду на те, що главою 1 розділу V ЦПК України не передбачено забезпечення позову до відкриття апеляційного провадження, то у випадку, зокрема повернення апеляційної скарги особі, яка її подала, чи відмови у відкритті апеляційного провадження за такою скаргою суд апеляційної інстанції в межах своїх повноважень вправі повернути заяву про забезпечення позову особі, яка її подала.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Відповідно до частини дев`ятої статті 10 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Верховний Суд враховує, що ЦПК України не передбачено повноважень суду касаційної інстанції скасувати ухвалу апеляційного суду про забезпечення позову, яка не перешкоджає провадженню у справі, і постановити нове судове рішення про повернення такої заяви, оскільки це належить до компетенції суду, якому подана заява.

У випадку встановлення судом касаційної інстанції відсутності передбачених ЦПК України підстав для розгляду заяви про забезпечення позову по суті, необхідно виходити з того, що в цьому випадку саме суд, який розглядав таку заяву, має повноваження постановити ухвалу про її повернення заявнику.

Отже, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржуване судове рішення скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд для вирішення питання про прийняття заяви сторони позивача про забезпечення позову.

Керуючись статтями 400, 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Вівчарівського Володимира Петровича задовольнити частково.

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 18 листопада 2019 рокускасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про прийняття заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 про забезпечення позову у цій справі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук