ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 461/8060/23
провадження № 61-17623св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (далі - Верховний Суд): Гудими Д. А., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. (суддя-доповідач)
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Галицького районного суду м. Львова від 12 лютого 2024 року у складі судді Кротової О. Б. та постанову Львівського апеляційного суду від 11 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.
у справі за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Львівської міської ради (далі - відповідач) про стягнення відшкодування моральної шкоди,
ухвалив постанову про таке:
I. Вступ
1. У вересні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення відшкодування моральної шкоди.
2. Відповідач заперечував проти позову.
3. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, і його позицію підтримала апеляційна інстанція.
4. Позивач оскаржив судові рішення в касаційному порядку. Підставою касаційного оскарження вказав відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.
5. Оскаржувані судові рішення переглядаються в межах, передбачених статтею 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), у зв`язку із чим Верховний Суд вирішує питання права, а не факту.
ІІ. Короткий зміст позовних вимог
6. Позов обґрунтований так:
- відповідно до протоколу спільного засідання адміністрації та профкому Виробничо-комплектуючої фірми «Прикарпат-Енергія» (далі - ВКФ «Прикарпат-Енергія») від 20 жовтня 1999 року проведено розподіл новозбудованих за кошти ВКФ «Прикарпат-Енергія» квартир в будинку АДРЕСА_1 серед осіб, які потребували поліпшення житлових умов, перебували на квартирному обліку за місцем проживання та включені до контрольного списку черговиків за місцем роботи;
- з метою тимчасового поліпшення житлових умов, без зняття з квартирного обліку позивачу (як позачерговику) надали однокімнатну квартиру № 23 загальною площею 38,03 кв. м на склад сім`ї в кількості трьох осіб;
- решту однокімнатних квартир розподілили наступним чином: дві квартири ( № 27 та № 29 ) надали іншим черговикам, а одну квартиру ( № 21 ) нібито закріпили за ВКФ «Прикарпат-Енергія» як службову під офіс;
- позивач із сім`єю у виділену квартиру вселився на підставі ордера виконавчого комітету Львівської міської ради від 05 лютого 2002 року;
- рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 07 грудня 2001 року затверджено акт приймання-передачі від забудовника Відкритого акціонерного товариства «ЛьвівОРГРЕС» (далі - ВАТ «ЛьвівОРГРЕС») у власність територіальної громади м. Львова житлового будинку АДРЕСА_1 . Цей будинок прийнято також на баланс та обслуговування Львівського комунального підприємства «Бондарівка» (далі - ЛКП «Бондарівка»);
- у власність територіальної громади м. Львова будинок прийнято ухвалою відповідача від 10 січня 2002 року;
- листом від 30 жовтня 2002 року Прокуратура Львівської області надала інформацію про те, що станом на 24 жовтня 2002 року залишена під офіс квартира № 21 не заселена, службовою не визнана, договорів найму з ЛКП «Бондарівка» щодо цієї квартири не укладено;
- 01 квітня 2002 року між ЛКП «Бондарівка» та ВКФ «Прикарпат-Енергія» укладено договір найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду, за умовами якого передана у складі будинку у комунальну власність житлова квартира № 21 винаймалася ВКФ «Прикарпат-Енергія» без зазначення строку використання;
- згідно з листом департаменту житлового господарства Львівської міської ради від 25 квітня 2002 року квартира № 21 залишилася нерозподіленою серед черговиків за контрольним списком, жодних рішень про визнання її службовою не прийнято;
- листом управління житлового господарства Львівської міської ради від 08 серпня 2003 року надано інформацію про відсутність будь-яких звернень від Відкритого акціонерного товариства «Енергія» (далі - ВАТ «Енергія») щодо переведення квартири № 21 у нежитловий фонд (для використання під офіс);
- з самого початку адміністрація ВКФ «Прикарпат-Енергія» умисно вживала заходів щодо виведення однієї квартири із розподілу серед черговиків, які потребували поліпшення житлових умов. Таким протиправним діям також сприяли працівники ЛКП «Бондарівка», які надавали неправдиву інформацію до виконавчих органів міської ради та прокуратури про відсутність укладених договорів найму цієї квартири;
- на час розподілу житла серед черговиків ВКФ «Прикарпат-Енергія» мала статус відокремленого структурного підрозділу ВАТ «Енергія» (м. Київ) після приватизації останнього;
- до проведення приватизації цього підприємства у зв`язку зі зміною місцезнаходження його апарату управління ОСОБА_1 переведено з смт Добротвір на роботу до м. Львова. Через це колишній роботодавець неодноразово протягом 1,5 - 2,5 років брав на себе зобов`язання забезпечити ОСОБА_1 з сім`єю житловою площею у м. Львові, що підтверджується додатковими угодами до трудових контрактів між сторонами від 01 серпня 1991 року та 03 серпня 1992 року;
- з метою зарахування ОСОБА_1 на квартирний облік за новим місцем проживання ВКФ «Прикарпат-Енергія» щомісячно оплачувала йому проживання у гуртожитку тресту «Львівжитлобуд» на АДРЕСА_4 із зайняттям одного ліжко-місця окремо від сім`ї;
- відповідно до витягу з протоколу спільного засідання адміністрації та профкому ВАТ «Енергія» від 12 травня 2003 року було прийнято рішення про звернення із клопотанням до виконавчого комітету Львівської міської ради про переведення квартири АДРЕСА_6 у нежитлове приміщення; доручено відокремленому підрозділу ВКФ «Прикарпат-Енергія» оформити згадане приміщення як офісне для потреб цього ж підрозділу підприємства;
- листом від 14 червня 2004 року ВКФ «Прикарпат-Енергія» звернулася до Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради із проханням про оформлення права приватної власності ВАТ «Енергія» на квартиру АДРЕСА_6 , додавши певний перелік документів;
- розпорядженням голови Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради від 29 червня 2004 року ВАТ «Енергія» оформлено право приватної власності на квартиру № 21 та видано відповідне свідоцтво;
- 14 липня 2004 року правління ВАТ «Енергія» прийняло рішення про надання дозволу керівнику ВКФ «Прикарпат-Енергія» здійснити продаж квартири на користь ОСОБА_2 (дочки керівника) за 8 200,00 грн на підставі довідки про балансову вартість квартири, хоча квартира з самого початку перебувала у комунальній власності та на балансі ЛКП «Бондарівка»;
- 06 грудня 2004 року на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартира № 21 стала власністю дочки керівника ВКФ «Прикарпат-Енергія», яка не потребувала поліпшення житлових умов та ніколи не перебувала на квартирному обліку;
- 10 грудня 2004 року суб`єктом оціночної діяльності ринкову вартість квартири №21 визначено у розмірі 69 282,00 грн (без урахування податку на додану вартість);
- листом від 09 лютого 2007 року Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради повідомила ОСОБА_1 про те, що лист ВКФ «Прикарпат-Енергія» від 14 червня 2004 року з проханням про оформлення права власності ВАТ «Енергія» на квартиру № 21 не реєструвався;
- наказом ВАТ «Енергія» від 30 березня 2006 року відокремлений структурний підрозділ ВКФ «Прикарпат-Енергія» ліквідований;
- станом на 20 жовтня 2005 року ОСОБА_1 був зареєстрований та проживав з сім`єю у складі 5 осіб у виділеній для тимчасового поліпшення житлових умов без зняття з квартирного обліку однокімнатній квартирі АДРЕСА_7 ;
- згідно з листом ЛКП «Бондарівка» від 10 квітня 2006 року квартира № 21 продовжує перебувати у комунальній власності, хоча така була давно продана;
- у ВКФ «Прикарпат-Енергія» ОСОБА_1 працював до скорочення займаної ним штатної посади (до 19 грудня 2005 року) та був виключений зі списку позачергового отримання житла у зв`язку з припиненням трудових відносин;
- ОСОБА_1 продовжував перебувати на квартирному обліку за місцем проживання у Львівській міській раді зі складом сім`ї 5 осіб;
- постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2008 року у справі № 22a-3032/08 визнано недійсним розпорядження Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради від 29 червня 2004 року № 519 про оформлення ВАТ «Енергія» права приватної власності на квартиру № 21 . Суд у цій справі встановив: ВКФ «Прикарпат-Енергія» не мала повноважень звертатися до районної адміністрації з відповідним проханням; квартира № 21 у складі всього будинку була передана забудовником ВАТ «ЛьвівОРГРЕС» у комунальну власність територіальної громади м. Львова, тому будь-які рішення ВАТ «Енергія» чи ВКФ «Прикарпат-Енергія» не могли змінювати правовий статус цієї квартири; оформлення права власності на квартиру за ВАТ «Енергія» проведено за відсутності необхідних документів, у той час, як ОСОБА_1 продовжував перебувати на квартирному обліку за місцем проживання та в контрольному списку черговиків фірми і претендував на відповідну квартиру як черговик на законних підставах (фактично ОСОБА_1 , за його згодою, зі складом сім`ї мало бути надано відразу дві однокімнатні квартири);
- рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 11 липня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 25 вересня 2008 року, визнано недійсним свідоцтво від 29 червня 2004 року про право власності ВАТ «Енергія» на квартиру № 21 та рішення правління цього товариства від 14 липня 2004 року про дозвіл на продаж квартири. Разом з тим, у задоволенні позовних вимог до виконавчого комітету Львівської міської ради, ВАТ «Енергія», ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири № 21 від 06 грудня 2004 року, а також про виселення ОСОБА_2 з цієї квартири, визнання за ОСОБА_1 права на її отримання та зобов`язання виділення йому цієї квартири відмовлено;
- у зв`язку з тим, що був скасований накладений у порядку забезпечення позову арешт на квартиру, 14 листопада 2008 року ОСОБА_2 відчужила цю квартиру своєму племіннику ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу (через три дні після постановлення ухвали Верховного Суду України про відкриття касаційного провадження у цій справі за скаргою ОСОБА_1 );
- ухвалою Верховного Суду України від 10 березня 2010 року у справі № 6-23593св08 рішення Сихівського районного суду м. Львова від 11 липня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 25 вересня 2008 року в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції;
- 08 липня 2010 року Львівськаміська рада подала позов до ВАТ «Енергія», ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири від 06 грудня 2004 року і від 14 листопада 2008 року та про витребування квартири з чужого незаконного володіння;
- ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 04 листопада 2010 року у справі № 2-1430/2010 відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення провадження у цій справі до розгляду справи за позовом Львівської міської ради;
- ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 04 листопада 2010 року за заявою ОСОБА_1 позовну заяву залишено без розгляду. ОСОБА_1 подав таку заяву, оскільки змінився власник квартири, а ОСОБА_1 не мав права вимагати повернення житла з чужого незаконного володіння останнього незаконного володільця. Крім того, під час нового розгляду справи реальний власник квартири в особі Львівської міської ради заявив віндикаційний позов до останнього її володільця;
- рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 22 грудня 2010 року у справі № 2-2363/10, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 05 травня 2011 року, відмовлено у задоволенні позову Львівської міської ради, оскільки оформлення права власності ВАТ «Енергія» на квартиру відбулося з волі Львівської міської ради, адже Сихівська районна адміністрація виконувала делеговані радою повноваження. Останнього набувача спірної квартири ОСОБА_3 суди визнали добросовісним набувачем за договором купівлі-продажу від 14 листопада 2008 року;
- ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2011 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на зазначені судові рішення;
- згідно з довідкою управління житлового господарства Львівської міської ради від 25 травня 2023 року № 2501/23 ОСОБА_1 продовжує перебувати на квартирному обліку за місцем проживання з 15 лютого 1995 року за № 17485 (загальна черга) у складі сім`ї з 3 осіб;
- ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, ветераном праці, а також репресованою особою і належить до Спілки політичних в`язнів України;
- відповідно до звіту з незалежної оцінки майна ТОВ «Консалтинг-Експерт» та довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості ринкова вартість квартири АДРЕСА_6 складає 1 521 517,00 грн;
- службовими особами Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради протиправно оформлено право приватної власності ВАТ «Енергія» на комунальну квартиру № 21 , яка в подальшому протиправно вибула у володіння сторонніх та пов`язаних між собою родинними зв`язками фізичних осіб, хоча вона мала бути розподілена серед черговиків - працівників ВКФ «Прикарпат-Енергія», що залишилися потребуючими поліпшення житлових умов, серед яких є і ОСОБА_1 ;
- відповідальні особи Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради не лише не виконали накладених на них обов`язків щодо здійснення контролю за станом обліку і розподілу житлового фонду, але й умисно сприяли виведенню спірної квартири з розподілу серед осіб, які потребували поліпшення житлових умов;
- ОСОБА_1 завдано моральної шкоди, яка полягає у неймовірних душевних стражданнях через протиправну поведінку щодо нього і членів його сім`ї, у приниженні гідності як особи, яка потребувала поліпшення житлових умов та роками перебувала на квартирному обліку;
- ОСОБА_1 протягом багатьох років перебуває у ситуації невизначеності, зневіри, його переповнює відчуття несправедливості та болю; він усі ці роки був змушений сотні разів звертатися до найвищих службових осіб держави, органів місцевого самоврядування, ходити на прийоми, витрачати кошти на оплату послуг адвокатів, сплату судових зборів тощо, з метою відновлення грубо порушеного конституційного права на житло;
- згідно із висновком МСЕК від 03 січня 1997 року ОСОБА_1 було визнано непрацездатним із встановленням йому другої групи інвалідності загального захворювання. Проте задля продовження трудової діяльності ОСОБА_1 просив МСЕК про перегляд встановленої йому групи інвалідності. Такі обставини підтверджують у сукупності з усіма іншими глибину отриманих ОСОБА_1 душевних потрясінь після умисного виведення із розподілу однієї з квартир;
- після численних судових процесів стан здоров`я ОСОБА_1 істотно погіршився, загострилися гіпертонічна та інші види хвороб, що підтверджується виписками про проходження лікування;
- визначений у позові розмір одноразового грошового відшкодування моральної шкоди відповідає усім вимогам розумності та справедливості, а також приписам частин третьої-п`ятої статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).
7. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Львівської міської ради на його користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 521 517,00 грн.
ІII. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
8. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 12 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 11 листопада 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.
9. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з таких мотивів:
- наявність судових рішень за позовами ОСОБА_1 є механізмом реалізації прав особи на поновлення порушених прав, однак такі не можуть бути підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не встановлено факту заподіяння такої шкоди;
- ОСОБА_1 не доведено причинного зв`язку між діями чи бездіяльністю Львівської міської ради щодо вибуття квартири АДРЕСА_6 із розподілу серед черговиків, в тому числі і його, та із шкодою, яка, на його думку, настала;
- доводи ОСОБА_1 свідчать про його незгоду із прийнятими судовими рішеннями за його позовами, а також з діями чи бездіяльністю посадових осіб щодо його численних звернень, скарг та заяв з приводу покращення його житлових умов у зв`язку із перебуванням на квартирному обліку та з приводу невиділення йому в порядку таких покращень квартири № 21 ;
- матеріалами справи не підтверджено наявності умов, які є необхідними для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди.
10. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з його висновком про відсутність підстав для задоволення позову та виходив з наступного:
- ОСОБА_1 не надав судових рішень, що набрали законної сили, про визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності Львівської міської радияк органу місцевого самоврядування, не довів, в чому конкретно полягала така незаконність, яка завдала, на думку ОСОБА_1 , йому моральної шкоди;
- під час розгляду справи не доведено заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди саме Львівською міською радою, оскільки вина Львівської міської ради у вибутті квартири із розподілу серед черговиків судовими рішеннями не встановлена;
- розмір моральної шкоди ОСОБА_1 визначив, виходячи з вартості однокімнатної квартири, не навівши відповідних мотивів з урахуванням критеріїв глибини його душевного болю та переживань, обґрунтувавши розмір моральної шкоди втратами майнового характеру, хоча частина четверта статті 23 ЦК передбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування;
- Львівська міська рада не мала обов`язку надання ОСОБА_1 спірної квартири; такий обов`язок мало ВАТ «Енергія», що було передбачено при прийнятті ОСОБА_1 на роботу.
IV. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
11. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
12. Касаційна скарга обґрунтована такими обставинами:
- ОСОБА_1 подав позовну заяву до Львівської міської ради про відшкодування моральної шкоди, оскільки не мав правової можливості повернути двічі відчужену квартиру до попереднього стану та розподілити її серед черговиків за місцем роботи у ВКФ «Прикарпат-Енергія»;
- квартира № 21 як об`єкт комунального житлового фонду вибула із розподілу серед черговиків за контрольним списком у ВКФ «Прикарпат-Енергія» внаслідок протиправного розпорядження Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, яка володіла всією інформацією не лише щодо статусу цієї квартири, але й щодо усіх незабезпечених житлом черговиків у контрольному списку і рішень адміністрації ВКФ «Прикарпат-Енергія» про виділення квартири під її офіс тощо;
- незаконність розпорядження виконавчого органу міської ради від 29 червня 2004 року про оформлення права власності на квартиру підтверджена судовим рішенням апеляційного адміністративного суду, що набрало законної сили і не потребує окремого доказування;
- апеляційний суд відмовився скасовувати ухвалене у справі рішення про відмову відшкодувати завдану ОСОБА_1 моральну шкоду винятково з тих мотивів, що незаконність рішень та дій підтверджується чинними судовими рішеннями за його позовами у відношенні не до самої Львівської міської ради, а посадових осіб районної адміністрації;
- висновок суду апеляційної інстанції про відсутність у Львівської міської ради обов`язку забезпечувати ОСОБА_1 житлом є помилковим;
- усі квартири в будинку АДРЕСА_1 будувало ВAT «ЛьвівОРГРЕС» за рахунок дольової участі різних підприємств, установ і організацій, в тому числі ВКФ «Прикарпат-Енергія». ВAT «ЛьвівОРГРЕС» передало у комунальну власність територіальної громади міста Львова весь житловий будинок, після чого розподіл вільного житлового фонду мав здійснюватися лише виконавчим комітетом Львівської міської ради як єдиним законним власником;
- у судовій практиці відсутні правові висновки Верховного Суду з питання застосування приписів статей 23 1173 1174 ЦК, які б стосувалися обставин відшкодування моральної шкоди органом місцевого самоврядування, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями та діями посадових осіб виконавчого органу цього ж органу місцевого самоврядування.
V. Рух справи у суді касаційної інстанції
13. У грудні 2024 року позивач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції.
14. Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2025 року відкрито касаційне провадження.
15. Матеріали справи надійшли до Верховного Суду 10 лютого 2025 року.
16. Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
VI. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
17. ОСОБА_1 працював у ВКФ «Прикарпат-Енергія» ВАТ «Енергія», перебував на квартирному обліку за місцем роботи та був включений до контрольного списку черговиків за № 3.
18. З протоколу спільного засідання адміністрації та профкому ВКФ «Прикарпат-Енергія» від 20 жовтня 1999 року № 8 вбачається, що було проведено розподіл новозбудованих за кошти ВКФ «Прикарпат-Енергія» квартир в будинку АДРЕСА_1 серед осіб, які потребували поліпшення житлових умов, перебували на квартирному обліку за місцем проживання та включені до контрольного списку черговиків за місцем роботи.
19. ОСОБА_1 як черговику з метою тимчасового поліпшення житлових умов в цьому будинку було надано без зняття з квартирного обліку однокімнатну квартиру № 23 загальною площею 38,03 кв. м на склад сім`ї в кількості 3-ох осіб.
20. ОСОБА_1 вважає, що його житлові права, гарантовані статтею 47 Конституції України, порушені, оскільки він мав отримати ще одну однокімнатну квартиру, яка згідно з попередньою домовленістю з керівництвом ВКФ «Прикарпат-Енергія» мала надаватися для поліпшення житлових умов саме його сім`ї.
21. Спір щодо квартири АДРЕСА_6 має тривалий характер, що підтверджується рішеннями судів різних інстанцій, на які ОСОБА_1 посилався у поданій ним позовній заяві.
22. Так, постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2008 року у справі № 22а-3032/08 скасовано постанову Сихівського районного суду м. Львова від 07 серпня 2007 року та прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, треті особи: ВАТ «Енергія», ОСОБА_2 , виконавчий комітет Львівської міської ради, Львівське ОДКБТІ та ЕО, про визнання недійсним розпорядження про приватизацію квартири задоволено та визнано недійсним розпорядження Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради від 29 червня 2004 року № 519 «Про оформлення ВАТ «Енергія» права приватної власності на квартиру АДРЕСА_6 .
23. Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 11 липня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 25 вересня 2008 року, позов ОСОБА_1 до ВАТ «Енергія», ОСОБА_2 , виконавчого комітету Львівської міської ради, третя особа - Львівське ОДКБТІ та ЕО, про визнання недійсними свідоцтва про право власності на житлове приміщення та договору купівлі-продажу, виселення та визнання права на отримання квартири задоволено частково. Визнано недійсним свідоцтво про право власності ВАТ «Енергія» від 29 червня 2004 року на квартиру № 21 , визнано недійсним рішення правління ВАТ «Енергія» від 14 липня 2004 року про дозвіл на продаж квартири АДРЕСА_6 , а у задоволенні решти позовних вимог відмовлено за їх безпідставністю.
24. Відмовляючи позивачу у задоволенні його вимог про визнання договору купівлі-продажу недійсним, виселення ОСОБА_2 та визнання права на отримання квартири, суди встановили, що згідно з ухвалою Львівської міської ради від 10 січня 2002 року № 1423 «Про прийняття у власність територіальної громади м. Львова об`єктів відомчого житлового фонду», прийнято у власність територіальної громади м. Львова відомчий житловий будинок на АДРЕСА_1 , а відтак власником квартири є територіальна громада в особі Львівської міської ради, і саме Львівська міська рада вправі розпоряджатись зазначеною квартирою, а ОСОБА_1 з огляду на зміст статті 388 ЦК не вправі заявляти вимоги щодо витребування майна у добросовісного набувача, тому він є неналежним позивачем.
25. Ухвалою Верховного Суду України від 10 березня 2010 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Сихівського районного суду м. Львова від 11 липня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 25 вересня 2008 року в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
26. У подальшому Сихівським районним судом м. Львова згідно з ухвалою від 04 листопада 2010 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без розгляду за його заявою.
27. Разом тим, в ході розгляду Сихівським районним судом м. Львова позову Львівської міської ради до ВАТ «Енергія», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_1 , про визнання недійсними правочинів та витребування майна з чужого незаконного володіння, ОСОБА_1 заявив самостійний позов про встановлення факту нікчемності правочинів - договорів купівлі-продажу квартири № 21 , укладених 06 грудня 2004 року та 14 листопада 2008 року.
28. Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 22 грудня 2010 року у справі №2-2363/10, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 05 травня 2011 року, у задоволенні позову Львівської міської ради до ВАТ «Енергія», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації права власності відмовлено, також відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ВАТ «Енергія», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту нікчемності правочинів.
29. Серед іншого, цими судовими рішеннями встановлено, що ОСОБА_1 виділено квартиру, яка за розміром була меншою від рівня середньої забезпеченості, при цьому його не було знято з квартирного обліку, що свідчить про те, що таке житло йому було надано відповідно до пункту 54 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень, тобто у порядку тимчасового поліпшення житлових умов. Відтак, повторне надання йому такої ж однокімнатної квартири (якою і є квартира №21 ) суперечитиме самій суті права громадян на поліпшення житлових умов. Разом з тим, відповідно до пункту 55 таких Правил жиле приміщення надається на всіх членів сім`ї, тому виділення спірної квартири для проживання у ній членів його сім`ї, а не його з сім`єю, порушуватиме порядок черговості, оскільки право на позачергове забезпечення житлом пов`язане саме з перебуванням ОСОБА_1 у контрольному списку за місцем роботи.
30. Окрім цього, відмовляючи у задоволенні позовних вимог до Львівської міської ради, суд першої інстанції зазначив, з чим і погодився суд апеляційної інстанції, що квартира № 21 вибула з володіння Львівської міської ради з волі останньої, оскільки правовстановлюючий документ, а саме свідоцтво про право власності ВАТ «Енергія» на квартиру, на підставі якого в подальшому відбулось відчуження квартири, було оформлено структурним підрозділом Львівської міської ради - Сихівською районною адміністрацією, відтак ці повноваження були делеговані Львівською міською радою. З огляду на те, що ОСОБА_3 придбав спірну квартиру за договором купівлі-продажу, він не знав та не міг знати щодо належності цієї квартири Львівській міській раді. Судами не встановлено обставин вибуття квартири із володіння Львівської міської ради поза її волею, а ОСОБА_3 визнано добросовісним набувачем майна.
31. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2011 року ОСОБА_1 відмовлено у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 грудня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 05 травня 2011 року.
VІI. Позиція Верховного Суду
32. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (див. пункт 5), Верховний Суд зазначає наступне.
33. У цій справі позивач ставить питання про компенсацію моральної шкоди відповідачем (див. пункт 6).
34. На підтвердження вимог позивач посилається на рішення судів різних інстанції щодо вирішення спору про квартиру (див. пункт 6).
35. Верховний Суд наголошує, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
36. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК).
37. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК).
38. По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).
39. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанови Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
40. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац 2 частини третьої статті 23 ЦК).
41. Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
42. Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).
43. Згідно із частиною першою статті 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
44. Пункт 3 частини другої статті 1167 ЦК передбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, в інших випадках, встановлених законом.
45. Частиною першою статті 1173 ЦК передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
46. У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що, «застосовуючи статті 1173 1174 ЦК, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».
47. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 197/1330/14-ц (провадження № 61-21956св19)).
48. Статтею 81 ЦПК визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
49. У цій справі суди врахували, що позивач не надав суду належних і допустимих доказів завдання йому шкоди саме Львівською міською радою; не довів наявності причинного зв`язку між діями чи бездіяльністю Львівської міської ради щодо вибуття квартири № 21 із розподілу серед черговиків та шкодою, яка, на його думку, настала, що є підставою для відмови в позові.
50. З огляду на встановлені обставини у справі, що розглядається, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову.
51. У касаційній скарзі ОСОБА_1 не наводить таких аргументів і доводів, які спростовують висновки судів про відмову в позові. Наведені ОСОБА_1 доводи були викладені також в апеляційній скарзі, яким суд апеляційної інстанції дав належну правову оцінку; такі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи та до переоцінки доказів, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
VІІІ. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
52. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права.
53. Незгода ОСОБА_1 із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК).
54. Суди належним чином, з дотриманням норм статті 89 ЦПК щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно встановили обставини справи та правильно вирішили спір.
55. За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд вважає, що немає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, що відповідатиме частині третій статті 401 та статті 410 ЦПК.
56. Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, а позивач звільнений від сплати судового збору, то розподіл судових витрат не здійснюється.
Із цих підстав,
керуючись статтями 400 401 409 410 415 416 419 ЦПК, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 12 лютого 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: П. І. Пархоменко Д. А. Гудима Є. В. Краснощоков