Постанова
Іменем України
29 січня 2020 року
м. Київ
справа № 462/1268/17
провадження № 61-36967св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 17 квітня 2018 року у складі судді Струс Л. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків, посилаючись на те, що ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 15 квітня 2015 року у справі № 461/1469/13-к ОСОБА_2 було звільнено від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 Кримінального кодексу України (далі - КК України) за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрито. Зазначеною ухвалою ОСОБА_2 було визнано винною в умисному нанесенні їй легких тілесних ушкоджень. Судовий розгляд справи тривав понад два роки - з лютого 2013 року до квітня 2015 року, і суд не вирішив питання про повернення понесених нею судових витрат. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути на свою користь з ОСОБА_2 на відшкодування матеріальних збитків 38 900 грн, з яких: витрати на правову допомогу- 25 000 грн; витрати на явку до суду - 6 750 грн; добові витрати на харчування в дорозі, проїзд міським транспортом, інші життєві потреби - 1 500 грн; витрати, які пов`язані з відривом від звичайних занять - 5 000 грн; витрати на виготовлення ксерокопій заяв, документів та інших доказів - 500 грн; витрати на виготовлення довіреності - 150 грн.
Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 27 листопада 2017 року у складі судді Палюх Н. М. в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивачем не надано доказів на підтвердження заявлених нею вимог та обрано неправильний спосіб захисту свого порушеного права. Витрати, які просила стягнути ОСОБА_1 , не є шкодою чи збитками в розумінні статей 22 1166 ЦК України, а належать до судових витрат, які відшкодовуються в порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законом, і не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 03 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 27 листопада 2017 року залишено без руху та надано строк протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали для подання апеляційному суду оригіналу квитанції про сплату судового збору.
На виконання зазначеної ухвали 02 лютого 2018 року ОСОБА_1 подала до апеляційного суду заяву, в якій зазначила, що звернулася до суду з позовом про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення, тому звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 6 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 07 лютого 2018 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 27 листопада 2017 року залишено без руху та надано строк протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали для подання апеляційному суду оригіналу квитанції про сплату судового збору.
12 квітня 2018 року апеляційним судом отримано заяву ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору, в якій заявник посилалася на ті ж самі обставини, що й у заяві від 02 лютого 2018 року, а також зазначила, що є особою пенсійного віку, розмір її пенсії складає 1 700 грн, інших доходів, заощаджень чи банківських вкладів вона не має.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 17 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 27 листопада 2017 року визнано неподаною та повернуто заявнику.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що заявником не виконано вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, а її посилання на пункт 6 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» не може бути підставою для звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, оскільки предметом позову не є матеріальні збитки, завдані внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У травні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 17 квітня 2018 року та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що висновки апеляційного суду про необхідність сплати судового збору за подання апеляційної скарги не відповідають положенням Конституції України, ЦК України Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та суперечать пункту 6 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». Крім того, апеляційний суд не звернув уваги на її доводи та докази, надані на підтвердження скрутного майнового стану, і питання про відстрочення, розстрочення або звільнення її від сплати судового збору з цих підстав не вирішив.
У серпні 2018 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін, зазначивши про її законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 30 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Залізничного районного суду міста Львова.
13 серпня 2018 року справа № 462/1268/17 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).
При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених положеннями законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.
Апеляційна скарга за формою і змістом повинна відповідати вимогам статті 356 ЦПК України.
Згідно з частиною другою статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої-третьої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Апеляційна скарга на судове рішення місцевого суду підлягає оплаті судовим збором за ставками, визначеними підпунктами 6, 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що внаслідок вчинення відповідачем кримінального правопорушення, у зв`язку з тривалим розглядом справи судом їй було завдано збитків.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Відмовляючи в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору та залишаючи апеляційну скаргу без руху, в ухвалі від 07 лютого 2018 року апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що заявник не може бути звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 6 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки зазначені нею витрати, пов`язані з розглядом справи в суді, не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися як збитки в розумінні статті 22 ЦПК України.
Такі висновки апеляційного суду узгоджуються з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 462/6473/16-ц (провадження № 14-400цс18).
Однак 12 квітня 2018 року апеляційним судом було отримано заяву ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору, в якій заявник, окрім доводів щодо її звільнення від такої сплати на підставі пункту 6 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», посилалася також на скрутний майновий стан та зазначила, що є особою пенсійного віку, розмір її пенсії складає 1 700 грн, інших доходів, заощаджень чи банківських вкладів вона не має. Зазначені обставини ОСОБА_1 вважала достатньою підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору. На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 долучила до заяви довідку Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 04 квітня 2018 року про отримання пенсії за віком за період з жовтня 2017 року по березень 2018 року, копію рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» від 14 березня 2018 року на сплату за спожитий газ, а також копії квитанцій про понесені витрати на лікування.
Постановляючи ухвалу про визнання неподаною та повернення апеляційної скарги ОСОБА_1 , апеляційний суд керувався нормами статей 185 357 ЦПК України і виходив з того, що заявник не усунула недоліків апеляційної скарги у строк, встановлений судом.
При цьому суд не розглянув вищевказане клопотання, не дав оцінки наведеним ОСОБА_1 обставинам та наданим доказам щодо її майнового стану, питання про відстрочення, розстрочення або звільнення її від сплати судового збору з цих підстав не вирішив і не звернув уваги на те, що згідно з частинами першою, третьою статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір» в редакції, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали, Враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.
Судові процедури повинні бути справедливими, особа не може бути безпідставно позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки це буде порушенням права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
У пункті 55 рішення у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти.
Відповідно до практики ЄСПЛ пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає від держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Разом з тим, там де такі суди існують, гарантії, що містяться у статті 6 Конвенції, повинні відповідати, зокрема, забезпеченню ефективного доступу до цих судів для того, щоб учасники судового процесу могли отримати рішення, яке стосується їх «цивільних прав та обов`язків» (рішення ЄСПЛ у справі «Гоффман проти Німеччини» («Hoffmann v. Germany») від 11 жовтня 2001 року, пункт 65; рішення ЄСПЛ у справі «Кудла проти Польщі» («Cudla v. Poland») від 26 жовтня 2000 року).
ЄСПЛ також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року, пункт 59).
Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20 лютого 2014 року, пункт 111).
Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (рішення ЄСПЛ «Kniat v. Poland» від 26 липня 2005 року, пункт 44; рішення ЄСПЛ «Jedamski and Jedamska v. Poland» від 26 липня 2005 року, пункти 63-64).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції.
Апеляційний суд не встановив повністю обставин справи, від яких залежить вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, не перевірив доводів заявника щодо її майнового стану та не дав їм жодної правової оцінки. Тобто суд порушив вищенаведені норми процесуального права та викладені в рішеннях ЄСПЛ загальні засади судочинства стосовно права особи на доступ до суду й обґрунтованості судового рішення, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про визнання неподаною і повернення апеляційної скарги.
Частиною четвертою статті 406 та частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Оскаржувана ухвала апеляційного суду постановлена з порушенням вищенаведених норм процесуального права та перешкоджає подальшому провадженню у справі.
У зв`язку з допущеними апеляційним судом порушеннями норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, оскаржуване судове рішення необхідно скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400 406 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 17 квітня 2018 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов