№ 462/2297/16-ц

Постанова

Іменем України

09 липня 2020 року

м. Київ

справа № 462/2297/16-ц

провадження № 61-37841св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Друга львівська нотаріальна контора, Львівська міська рада, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Нестерівська Наталія Петрівна,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 31 серпня 2017 року у складі судді Кирилюк А. І. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 08 травня 2018 року у складі колегії суддів: Шандри М. М., Крайник Н. П., Левика Я. А.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який надалі уточнив, до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Друга львівська нотаріальна контора, Львівська міська рада, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Нестерівська Н. П. про визнання права власності на спадкове майно.

На обґрунтування позовних вимог посилався на такі обставини. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 . Після смерті батька відкрилась спадщина на належне йому нерухоме майно, яке складається з 1/5 частини квартири АДРЕСА_1 . За життя батько також успадкував 1/6 частину квартири АДРЕСА_2 після смерті свого батька (діда позивача) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проте свідоцтва про право на спадщину не отримав. Позивач як спадкоємець першої черги за законом, спадщину після смерті батька прийняв, оскільки 25 жовтня 2010 року звернувся до Другої львівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та про видачу свідоцтва про право на спадщину, проте через відсутність необхідних правовстановлюючих документів на майно свідоцтво про право на спадщину видано не було. Відповідач ОСОБА_2 , яка є співвласником квартири АДРЕСА_1 та отримала спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5 , якій належала частина квартири АДРЕСА_2 , відмовилася надати правовстановлюючі документи на спірні квартири нотаріусу. Вказані обставини перешкоджають позивачу оформити спадщину після смерті батька. На його звернення про видачу свідоцтва про право на спадщину, нотаріус роз`яснив про необхідність звернення до суду, письмову відмову позивач отримав 09 лютого 2016 року, що стало підставою для звернення до суду з вказаним позовом.

З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на 1/5 частину квартири АДРЕСА_1 та 1/6 частину квартири АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_3 .

Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 31 серпня 2017 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 , а саме: частку в розмірі 1/5 частини квартири АДРЕСА_1 . У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивач довів право на спадкове майно щодо 1/5 частини квартири АДРЕСА_1 .Вимоги про визнання права власності на 1/6 частини квартири АДРЕСА_2 позивач не довів, оскільки спадкодавець ОСОБА_3 за життя не отримав свідоцтва про право на спадщину.

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 08 травня 2018 року рішення Залізничного районного суду м. Львова від 31 серпня 2017 року в частині відмови у задоволенні позову скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 право власності на спадкове майно, а саме 1/6 частину квартири АДРЕСА_2 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що 1/6 частина квартири АДРЕСА_2 , яку успадкував ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_4 , за відсутності свідоцтва про право на спадщину не входить до складу спадщини після смерті ОСОБА_3 .

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У червні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цих частинах нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що спадкодавець ОСОБА_3 за життя свідоцтва про право власності на спадкове майно - 1/6 частину квартири АДРЕСА_2 не отримав та не зареєстрував право власності на це спадкове майно, а тому вказане майно не входить до складу спадщини.

Крім того ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом після спливу позовної давності, на що суди уваги не звернули та дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у червні 2018 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача, ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 5), а ІНФОРМАЦІЯ_3 померла баба позивача, ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 7).

Відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру № НОМЕР_1, виданого 29 лютого 1996 року виконкомом Львівської міської Ради народних депутатів, квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_7 .

Зі змісту листа обласного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 31 липня 2017 року відомо, що станом на 29 грудня 2012 року квартира за адресою: АДРЕСА_3 зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 у розмірі 2/3 частини на підставі свідоцтва про право на спадщину від 17 грудня 2012 року та 1/6 частини - на підставі свідоцтва про право на спадщину від 14 жовтня 2011 року. Квартира АДРЕСА_1 зареєстрована на праві спільної сумісної власності за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності від 29 лютого 1996 року № НОМЕР_1 (т. 1, а. с. 262).

Крім того, суди встановили, що за життя ОСОБА_3 заповіту не складав, а отже, спадкування після його смерті здійснювалося за законом.

Відповідно до статей 1216, 1218 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, в тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив та батьки.

З матеріалів спадкової справи № 777 (т. 1, а. с. 112-135) відомо, що позивач ОСОБА_1 25 жовтня 2010 року звернувся до Другої львівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті батька, (т. 1, а. с. 114) проте у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом йому було відмовлено. Підставою для відмови у вчиненні нотаріальних дій стала відсутність оригіналів правовстановлюючих документів на майно. Відмова нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій датована 09 лютого 2016 року (т. 1, а. с. 134).

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 13 березня 2007 року ОСОБА_3 визначено додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті батька - ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 227).

ОСОБА_3 звернувся до Шостої львівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті батька - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 , тобто у визначений судом строк (т. 1, а. с. 223), тому вважається таким, що прийняв спадщину.

Із матеріалів спадкової справи № 248, заведеної Шостою львівською державною нотаріальною конторою після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 221-256) відомо, що спадкоємцями його майна, зокрема 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 , є його дружина ОСОБА_5 , донька ОСОБА_2 та його син ОСОБА_3 . Отже, їм належить по 1/3 частці спадщини або по 1/6 частини вказаної квартири. 14 жовтня 2011 року видано свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , а свідоцтво про право на спадщину на 1/3 частку спадщини, або 1/6 частину квартири, не видано.

Отже, свідоцтво про право на спадщину на 1/6 частину квартири АДРЕСА_2 , на яку в порядку спадкування претендує позивач, не видано, що визнав представник відповідача в судовому засіданні.

Зі змісту доданої до матеріалів справи спадкової справи № 1 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 (т. 1 , а. с. 147-213) випливає, що приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Нестерівська Н. П. завела спадкову справу, 24 вересня 2012 року прийняла від ОСОБА_2 заяву про прийняття спадщини за заповітом (т. 1, а. с. 165), а 17 грудня 2012 року їй видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 2/3 частини квартири АДРЕСА_2 , що належала спадкодавцю ОСОБА_5 1/2 частина квартири - на підставі свідоцтва про право власності на квартиру № НОМЕР_2 від 18 березня 1996 року, 1/6 частина квартири - на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 14 жовтня 2011 року (т. 1, а. с. 206).

Відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, і згідно із частиною третьою статті 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Згідно зі статтею 1297 ЦК України на спадкоємця покладається обов`язок звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно. Проте вказаною нормою, як й іншими нормами цивільного права, не визначено правових наслідків недотримання такого обов`язку у виді втрати права на спадщину.

Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину (статті 1296 1297 ЦК України) та не здійснив його державної реєстрації (стаття 1299 ЦК України) (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 523/3522/16-ц (провадження № 61-21211св18)

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові ОСОБА_1 про визнання права на спадкування 1/6 частини квартири АДРЕСА_2 , яку успадкував ОСОБА_3 після смерті батька ОСОБА_4 , та задоволення позову в цій частині.

Відповідно, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права при вирішенні позовної вимоги у вказаній частині.

Верховний Суд також відхиляє доводи касаційної скарги про сплив позовної давності за вимогами ОСОБА_1 . Пропуск строку позовної давності скаржник обґрунтовує обізнаністю позивача про неможливість оформлення своїх спадкових прав з 2011 року, його неодноразовим зверненням до нотаріальної контори з вимогою видати свідоцтво про право на спадщину.

Проте указане стосується реалізації права спадкоємця на оформлення своїх спадкових прав та не свідчить про сплив позовної давності.

Водночас заявник у касаційній скарзі не посилається на неврахування судами обставин, які свідчать про сплив позовної давності саме у правовідносинах між сторонами у цій справі.

Тому необхідно погодитися з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для відмови у позові через сплив позовної давності.

Інші доводи касаційної скарги правильність висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, а зводяться до власного тлумачення заявником норм матеріального права, непогодження зі встановленими обставинами справи, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень Верховного Суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 31 серпня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 08 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

О. В. Ступак