Постанова
Іменем України
02 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 462/3924/16-ц
провадження № 61-17231св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Міра і К»,
представники відповідача: адвокат Левицька Ірина Степанівна, Чир Ірина Степанівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду міста Львова у складі судді Лікуша А. І. від 06 листопада 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В. від 08 липня 2019 року,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Міра і К» (далі - ТОВ «Міра і К») про зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги, майнової та моральної шкоди.
Позов мотивовано тим, що з 14 травня по 15 червня 2016 року він працював у відповідача на посаді електрика, однак через порушення відповідачем законодавства про працю звільнився з роботи за власним бажанням.
Відповідач у трудовій книжці записав причину звільнення «за власним бажанням», однак він не погоджується із таким записом, вважає його незаконним. Внаслідок незаконних дій відповідача, йому завдано моральну шкоду через отриманий стрес та психологічне навантаження.
Посилаючись на вказані обставини, просив визнати незаконним формулювання причин звільнення «за власним бажанням згідно статті 38 КЗпП України»; змінити формулювання причин звільнення, прописавши «за власним бажанням у зв`язку з невиконанням власником законодавства про працю - частина третя статті 38 КЗпП України»; зобов`язати відповідача внести зміни у трудову книжку; змінити дату звільнення; стягнути з відповідача на його користь 4000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди; середній заробіток за час вимушеного прогулу; майнову шкоду та вихідну допомогу в розмірі 6159, 36 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 06 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконним формулювання причин звільнення ОСОБА_1 , зазначених у наказі № 125 від 17 червня 2016 року ТОВ «Міра і К» «за власним бажанням згідно статті 38 КЗпП України».
Змінено формулювання причин звільнення ОСОБА_1 , зазначених у наказі № 125 від 17 червня 2016 року ТОВ «Міра і К» «за власним бажанням згідно статті 38 КЗпП України» на «за власним бажанням у зв`язку з невиконанням власником законодавства про працю частини третьої статті 38 КЗпП України».
Зобов`язано уповноважених осіб ТОВ «Міра і К» внести новий запис у трудову книжку ОСОБА_1 «звільнений за власним бажанням у зв`язку з невиконанням власником законодавства про працю частини третьої статті 38 КЗпП України», запис «за власним бажанням» вважати недійсним.
Стягнуто з ТОВ «Міра і К» на користь ОСОБА_1 6 159,36 грн вихідної допомоги та 1 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
У задоволенні позовних вимог щодо зміни дати звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та майнової шкоди відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що роботодавець ТОВ «Міра і К» фактично самостійно змінило визначену працівником причину звільнення з роботи, тому таке формулювання причин звільнення ОСОБА_1 є незаконним та його слід змінити, зазначивши «за власним бажанням у зв`язку з невиконанням власником законодавства про працю частини третьої статті 38 КЗпП України», внісши відповідний запис у трудову книжку позивача.
Оскільки трудовий договір між ОСОБА_1 та ТОВ «Міра і К» припинено внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, то позивач має право на вихідну допомогу відповідно до статті 44 КЗпП України та на відшкодування моральної шкоди у розмірі 1000,00 грн.
Відмовляючи у задоволенні інших позовних вимог, суд виходив з їх безпідставності та недоведеності.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 08 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Залізничного районного суду міста Львова від 06 листопада 2018 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
У вересні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не з`ясували всіх фактичних обставин справи; ухвалили судові рішення на підставі неналежних та недопустимих доказів; не правильно визначили суму вихідної допомоги, розмір відшкодування моральної шкоди та безпідставно відмовили у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не витребувавши у відповідача розрахунок заробітної плати, довідку про заробітну плату та не викликавши відповідних свідків. Також суди не врахували, що неправильне формулювання причини звільнення та дати звільнення перешкоджає позивачу в подальшому працевлаштуванні. Такі дії відповідача заподіяли значних моральних переживань, розмір відшкодування яких має визначатися у розмірі посадового окладу за кожен місяць до дня повної виплати.
Оскільки судові рішення судів попередніх інстанцій не оскаржуються в частині вирішення позову про визнання незаконним та зміну формулювання причин звільнення, зобов`язання відповідача внести зміни у трудову книжку, то в цій частині не є предметом касаційного перегляду (частина перша статті 400 ЦПК України).
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2019 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Залізничного районного суду міста Львова від 06 листопада 2018 року та постанови Львівського апеляційного суду від 08 липня 2019 року; відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 462/3924/16-ц з Залізничного районного суду міста Львова.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що наказом ТОВ «Міра і К» № 99 від 13 травня 2016 року ОСОБА_1 з 14 травня 2016 року прийнято на посаду електрика 3-го розряду зі строком випробовування один місяць з оплатою праці згідно штатного розкладу.
15 червня 2016 року ОСОБА_1 написав заяву про звільнення, зазначивши причину звільнення за власним бажанням у зв`язку з грубим порушенням трудового законодавства із внесенням відповідного запису до трудової книжки, у якій просив звільнити його з 17 червня 2016 року.
Наказом ТОВ «Міра і К» № 125 від 17 червня 2016 року ОСОБА_1 звільнено з 17 червня 2016 року за власним бажанням згідно статті 38 КЗпП України.
2.Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 06 листопада 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 липня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Роботодавець не має права самостійно змінювати визначену працівником у заяві причину звільнення з роботи.
Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39 КЗпП) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.
Визначена судом сума вихідної допомоги в розмірі 6 159, 36 грн відповідає Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року із наступними змінами, та посадовому окладу електрика 3-го розряду, затвердженого штатним розкладом.
Згідно з положеннями частини першої статті 23 ЦК України та статті 237-1 КЗпП України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди 1 000,00 грн відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості та враховує моральні страждання, які зазнав позивач внаслідок порушення відповідачем процедури його звільнення.
За змістом частини третьої статті 235 КЗпП України якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.
Судом не встановлено, а позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало йому працевлаштуванню, тому відсутні правові підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Щодо вимоги про зміну дати звільнення, то суди правильно встановили її безпідставною, оскільки позивача було звільнено датою 17 червня 2016 року, яку він вказав у заяві про звільнення.
З урахуванням встановлених обставин, висновки судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову ґрунтуються на законі та узгоджуються з матеріалами справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині, оскільки зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції, були предметом дослідження у суді із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Залізничного районного суду міста Львова від 06 листопада 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 липня 2019 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Міра і К» про зміну дати звільнення, стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, майнової та моральної шкоди залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Є. Червинська
С. Ю. Бурлаков
В. М. Коротун