Постанова
Іменем України
25 січня 2023 року
м. Київ
справа № 462/4705/19
провадження № 61-7914 св 22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Семенин Василь Михайлович,
відповідач - ОСОБА_2 ,
представник відповідача - адвокат Зленко Віталій Анатолійович,
третя особа - Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради
як орган опіки та піклування,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Семенина Василя Михайловича, на рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 18 квітня 2022 року у складі судді Сегіна І. Р. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 09 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Василишин Л. В., Максюти І. О., Фединяка В. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Залізничного районного суду
м. Львова з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради (далі - Залізнична районна адміністрація Львівської МР) як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 02 лютого 2008 року вона перебувала з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 29 березня
2011 року (справа № 2-162/11). За час шлюбу у них народилася дочка -
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає та зареєстрована разом із нею.
Вказувала, що ОСОБА_2 дитиною не опікується, у вихованні участі
не приймає, життям дитини не цікавиться, не відвідує її, зв`язків із нею
не підтримує та не сплачує аліментів на її утримання.
Крім того, ОСОБА_2 не прибув на запрошення органу опіки та піклування взяти участь у засіданні для вирішення питання про доцільність позбавлення його батьківських прав, що свідчить про його небажання брати участь у житті дитини та підтверджує факт ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків.
Посилалася на висновок Залізничної районної адміністрації Львівської МР
як органу опіки та піклування від 20 травня 2019 року № 2608-2194 (далі - висновок органу опіки та піклування від 20 травня 2019 року № 2608-2194), відповідно до якого орган опіки та піклування вважав за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач указувала, що їй важко самостійно утримувати дитину, а ОСОБА_2 є працездатним. Посилаючись на положення статей 166, 180, 181, 182
СК України, вважала, що з останнього підлягають стягненню на користь дочки аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 2 000,00 грн щомісячно,
але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд позбавити
ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітньої дочки -
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягувати із нього
на її користь аліменти на утримання дочки у твердій грошовій сумі у розмірі
2 000,00 грн щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму
для дитини відповідного віку.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 22 липня 2019 року роз`єднано у самостійні провадження позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Залізнична районна адміністрація Львівської МР як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів. Позовну заяву ОСОБА_1 про стягнення аліментів залишено у провадженні судді, відкрито провадження у справі у цій частині. Справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Залізнична районна адміністрація Львівської МР як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав (далі - позовна заява) передано в канцелярію суду для реєстрації.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 24 липня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав передано
за підсудністю до Снятинськонр районного суду Івано-Франківської області.
Ухвалою Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 23 серпня 2019 року відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав.
Рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області
від 18 квітня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів винної поведінки ОСОБА_2 щодо умисного, злісного ухилення від виконання батьківських обов`язків,
як і не доведено, у чому будуть полягати позитивні зміни в житті дитини у разі застосування до відповідача такого крайнього заходу впливу як позбавлення його батьківських прав.
Районний суд надав правову оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності, врахував відсутність у відповідача заборгованості по сплаті аліментів,
його стан здоров`я, зокрема, він є особою з інвалідністю ІІІ групи по зору,
у жовтні 2011 отримав опіки та проходив тривалу реабілітацію й суд зробив висновок про те, що позбавлення його батьківських прав відносно дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не буде відповідати меті такого заходу - захисту інтересів дитини та стимулювання батька належному виконанню своїх обов`язків.
Суд першої інстанції надав відповідну правову оцінку висновку органу опіки
та піклування від 20 травня 2019 року № 2608-2194 щодо можливого позбавлення відповідача батьківських прав, вказавши, що висновок складено без особистого спілкування з відповідачем та врахування всіх обставин справи, зокрема: стану його здоров`я, ставлення до дитини, матеріально-побутових умов проживання відповідача (стаття 19 СК України). При цьому даний висновок складено станом на 2019 рік й після його складення, до ухвалення рішення суду, змінилися фактичні обставини справи.
Районний суд урахував інтереси дитини, ставлення відповідача до дитини, його бажання спілкуватися з нею та брати участь у її вихованні, намагання зв`язатися із нею, добровільне здійснення ним грошових поштових переказів аліментів,
а також роз`яснення, викладені у пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення
та поновлення батьківських прав».
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 09 серпня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Семенина В. М., залишено без задоволення. Рішенням Снятинського районного суду
Івано-Франківської області від 18 квітня 2022 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції, врахувавши положення Конвенції про права дитини
від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція про права дитини), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, норми СК України, надавши правову оцінку поданим сторонам доказам, указав, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що позивачем не доведено злісного ухилення відповідачем
від виконання своїх обов`язків щодо виховання дочки й застосування
до нього такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав
не буде відповідати інтересам дитини, які вірно враховано районним судом,
як і ставлення батька до дитини, його бажання спілкуватися з нею та брати участь у її вихованні.
Апеляційний суд погодився з районним судом у частині оцінки висновку органу опіки та піклування від 20 травня 2019 року № 2608-2194, який
є недостатньо обґрунтованим, оскільки не враховує фактичні обставини справи, зокрема: зміну поведінки батька щодо його ставлення до дитини, намагання спілкуватися з нею та дбати про неї, він не містить переконливих аргументів щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.
Крім того, суд апеляційної інстанції вважав безпідставним посилання апеляційної скарги на неврахування судом першої інстанції постанови Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18 (провадження № 61-10531св21), так як у вказаній справі інші фактичні обставини й доведення позову, а у цій справі не встановлено винної поведінки відповідача щодо невиконання ним батьківських обов`язків. При цьому апеляційний суд урахував особливості відносин між батьком і матір`ю дитини у період із 2011 року по 2019 рік, стан здоров`я відповідача та відстань від його місця проживання до місця проживання дитини.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до суду касаційної інстанції
У серпні 2022 року до Верховного Суду засобами електронного поштового зв`язку надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Семенина В. М., на рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 18 квітня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 09 серпня 2022 року, яка не скріплена електронним цифровим підписом (далі - ЕЦП) (вх. № 16963/0/220-20).
Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2022 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Семенина В. М., не скріплену ЕЦП, повернуто заявникові.
У серпні 2022 року до Верховного Суду засобами електронного поштового зв`язку надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Семенина В. М., на рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 18 квітня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 09 серпня 2022 року, скріплена ЕЦП (вх. № 16977/0/220-22).
Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2022 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Семенина В. М., на рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 18 квітня
2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 09 серпня 2022 року (вх. № 16977/0/220-22), скріплену ЕЦП, залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків, зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
У серпні 2022 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Семенина В. М.,
на рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області
від 18 квітня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду
від 09 серпня 2022 року (вх. № 17380/0/220-22).
У касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій і ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; судами належним чином
не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
На підставі службової записки від 29 серпня 2022 року касаційну скаргу
за вх. № 17380/0/220-22 перереєстровано як «копію касаційної скарги
за вх. №16977/0/220-22».
Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2022 року продовжено представнику ОСОБА_1 - адвокату Семенину В. М., строк для усунення недоліків касаційної скарги, визначених в ухвалі Верховного Суду від 22 серпня 2022 року. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки
її невиконання.
У наданий судом строк заявник надіслав матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для подання відзиву.
У листопаді 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2022 року справу призначено
до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними
у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Семенина В. М., мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, не врахували той факт, що відповідач належним чином не виконує свої батьківські обов`язки, участі у вихованні дочки не приймає, аліменти у добровільному порядку
не сплачує, що було підтверджено ним у поданому на позовну заяву відзиві.
При цьому вона не отримала грошові кошти від поштових переказів,
які відповідач подав до суду як доказ сплати аліментів. ОСОБА_2 протягом останніх 11 років не цікавився життям дитини й не брав участі у її вихованні,
а висновки судів про бажання батька спілкуватися з дочкою не відповідають дійсності.
Судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки поданим нею доказам, які підтверджують небажання ОСОБА_2 брати участь у житті дитини та факт його ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків. Безпідставно не враховано висновок органу опіки та піклування від 20 травня 2019 року № 2608-2194. Крім того, відповідач подавав до суду першої інстанції пояснення разом із додатками з процесуальними порушеннями їх подання,
які судом помилково враховано.
Зазначає, що дочка не пам`ятає ОСОБА_2 , не називає його батьком, проживає у повноцінній сім`ї, оскільки вона у листопаді 2013 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 , якого дочка від першого шлюбу називає батьком, а тому позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 не буде вважатися крайнім заходом.
Суди попередніх інстанцій помилково врахували при вирішенні спору стан здоров`я відповідача, оскільки факт того, що він є особою з інвалідністю
ІІІ групи не впливає на його можливість жити повноцінно, він працює,
не потребує сторонньої допомоги. При цьому він був госпіталізований через отримані опіки всього 10 днів, перебував на лікуванні протягом декількох місяців, а свої батьківські обов`язки не виконує 11 років. Йому не створювалися перешкоди у спілкуванні з дитиною, проте, його поведінка була спрямована
на ігнорування своїх батьківських обов`язків.
Вказує, що сам факт заперечення відповідача проти позову не свідчить про його бажання брати участь у вихованні дитини. Суди вказали про те, що ними враховано якнайкращі інтереси дитини, проте думка дитини заслухана не була. Крім того, позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє відповідача права на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав, якщо його поведінка зміниться.
Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду у подібних,
на думку заявника, справах.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника ОСОБА_2 - адвоката Зленка В. А. , в якому зазначається, що доводи касаційної скарги необґрунтовані, так як судами вірно встановлені обставини у справі та ухвалено судові рішення з дотриманням норм права.
Вказує, що у касаційній скарзі позивач посилається на судову практику Верховного Суду, яка не є релевантною до спірних правовідносин. Щодо доводів касаційної скарги про не сплату аліментів зазначає, що ОСОБА_1 не пред`являла відповідний виконавчий лист до виконання протягом декількох років й подальше добровільне його виконання було неможливим через відсутність у виконавчому листі реквізитів банківського рахунку ОСОБА_1 , які вона відмовляється йому повідомити, а поштові відправлення не приймає.
Крім того, він неодноразово надавав дозволи на виїзд дитини за кордон, займався оформленням та передачею необхідних документів. Вважає,
що судами надано вірну правову оцінку поданим сторонами доказам,
у тому числі, висновку органу опіки та піклування від 20 травня 2019 року
№ 2608-2194, який складено ще в 2019 році, без урахування всіх фактичних обставин. При цьому у судах попередніх інстанцій ОСОБА_1 не зазначала
про необхідність заслухати думку дитини й нею не подано до суду доказів того, що дитина не бажає спілкуватися з батьком.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 02 лютого 2008 року, розірвано рішенням Радехівського районного суду Львівської області
від 29 березня 2011 року у справі № 2-162/11 (а. с. 12-13, т. 1).
За час шлюбу у них народилася дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2
(а. с. 15, т. 1).
16 листопада 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб. ОСОБА_1 змінила прізвище на « ОСОБА_1 » (а. с. 14, т. 1).
Згідно із характеристикою учениці 5-В класу ліцею ім. В. Симоненка
Львівської міської ради ОСОБА_3 , 08 липня 2008 року, наданою
за підписом класного керівника та директора ліцею, мама приділяє належну увагу вихованню дочки. Бере активну участь у житті класу, постійно підтримує зв`язок із класним керівником. Батько дівчинки до ліцею не приходив, батьківські збори не відвідував (а. с. 25, т. 1).
Відповідно до характеристики ОСОБА_3 , наданої Львівською загальноосвітньою школою І-ІІ ступенів «Школа радості», у навчально-виховному процесі дівчинки брала участь тільки мама. Батько до школи
не з`являвся та навчанням дочки не цікавився (а. с. 26, т. 1).
Згідно з листом Залізничного відділу державної виконавчої служби м. Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області
від 10 квітня 2019 року № 15.2-18/11540 внаслідок проведеної перевірки
АСВП станом на 10 квітня 2019 року встановлено, що на примусовому
виконанні у відділі не перебуває виконавчий лист про стягнення аліментів
із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 (а. с. 27, т. 1).
Відповідно до висновку Залізничної районної адміністрації Львівської МР
як органу опіки та піклуваннявід 20 травня 2019 року № 2608-2194, орган опіки та піклування вважав за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1
(а. с. 28-29, т. 1).
ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІІ групи по зору з 14 квітня 2011 року, довічно, що підтверджується посвідченням від 08 травня 2012 року серії
НОМЕР_1 (а. с. 83, т. 1).
Відповідно до медичної карти стаціонарного хворого від 15 жовтня 2011 року
№ 1916 діагноз ОСОБА_2 при госпіталізації: обширні термічні опіки
ІІ-ІІІ ступенів (а. с. 137, т. 1).
Згідно з випискою з медичної карти стаціонарного хворого № 1921311 Опікового відділення Івано-Франківської обласної клінічної лікарні хворий ОСОБА_2 поступив у відділення 15 жовтня 2011 року із діагнозом: опік полум`ям ІІІ АБ ст., тулуба, верхніх кінцівок, стегна, 50 % п. т. Опіковий шок ІІ ст. Йому проведено дев`ять операцій: 26 жовтня 2011 року - некректомія;
11 листопада 2011 року, 15 листопада 2011 року, 18 листопада 2011 року,
22 листопада 2011 року, 25 листопада 2011 року, 08 грудня 2011 року, 12 грудня 2011 року, 21 грудня 2011 року - аутодермопластики. Після проведеного лікування хворий з покращенням виписаний 24 січня 2012 року
на доліковування по місцю проживання (а. с. 139, т. 1).
ОСОБА_2 із 15 жовтня 2011 року знаходився на стаціонарному лікуванні
в хірургічному відділенні та відділенні інтенсивної терапії з діагнозом: термічні опіки шкіри ІІ-ІІІ ступенів, площею 40-50 %, опіковий шок, що підтверджується довідкою комунального некомерційного підприємства Заболотівської селищної ради Івано-Франківської області «Заболотівська багатопрофільна лікарня» від 31 травня 2021 року (а. с. 144, т. 1).
Відповідно до довідки Вінницького міжрегіонального центру професійної реабілітації інвалідів «Поділля» від 27 листопада 2015 року ОСОБА_2 проходив професійну реабілітацію у вказаному центрі професійної реабілітації інвалідів за професією «Фотограф (фотороботи)» з 01 липня 2015 року
по 27 листопада 2015 року (а. с. 142, т. 1).
Згідно з характеристикою Заболотівської селищної ради Івано-Франківської області від 25 травня 2021 року ОСОБА_2 за час проживання на території селищної ради зарекомендував себе з позитивної сторони (а. с. 145, т. 1).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду,
крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених
частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Семенина В. М., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати
або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права,
які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411,
частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного
у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення судів попередніх інстанційвідповідають.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини визначено,
що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для
її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 указаної Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання
і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом
з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошено, що між інтересами дитини
та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки.
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно із частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язанні виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших
людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, свої Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати
її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини
та її людської гідності.
Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини
є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини
у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше,
у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України»).
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини
і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини;
3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками
або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Інші випадки, коли дитина може бути відібрана від батьків, про які йдеться
у частині першій статті 170 СК України, охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише з поведінки батьків, а й з їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини до розпусної поведінки). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров`я або лише для морального виховання. Варто враховувати
й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.
Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18).
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька/матері, так і для дитини.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист
її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони
не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати
як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81
ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність
або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку
про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному
та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази
не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність
і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним
у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У частинах п`ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки
та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору
на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь
у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він
є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Суди попередніх інстанцій надали відповідну правову оцінку висновку органу опіки та піклування від 20 травня 2019 року № 2608-2194 щодо можливого позбавлення відповідача батьківських прав й мотивували підстави визнання його необґрунтованим, виходячи з того, що висновок складено без особистого спілкування з відповідачем та врахування всіх обставин справи (стану здоров`я відповідача, ставлення до дитини, матеріально-побутових умов проживання).
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини спору, надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності й доводам сторін, зробив обґрунтовані висновки про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки нею не надано належних та допустимих доказів винної поведінки ОСОБА_2 щодо умисного злісного ухилення від виконання батьківських обов`язків, як і не доведено, у чому будуть полягати позитивні зміни в житті дитини у разі застосування до відповідача такого крайнього заходу впливу
як позбавлення його батьківських прав.
При цьому судами при вирішенні спору вірно враховано, що ОСОБА_2
є особою з інвалідністю ІІІ групи по зору, інші обставини щодо стану його здоров`я, що може впливати на участь батька у вихованні дитини, а також його бажання спілкуватися з дитиною, особливості відносин між сторонами у справі, батьком і матір`ю дитини, у період із 2011 року по 2019 рік.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позбавлення відповідача батьківських прав відносно дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не буде відповідати меті такого заходу - захисту якнайкращих інтересів дитини.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, відповідач заперечував проти позову ОСОБА_1 про позбавлення його батьківських прав, він вказував
про небажання розривати з дитиною спілкування, наміри бачитися з нею,
по можливості допомагати.
Колегія суддів ураховує, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine) від 18 грудня 2008 року, заява
№ 39948/06).
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька
й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я
та психічного розвитку.
Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід
як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду:
від 10 листопада 2021 року у справі № 309/556/17 (провадження
№ 61-14124св21), від 23 травня 2022 року у справі № 752/26176/18 (провадження № 61-16697св21), від 02 серпня 2022 року справа № 743/269/21, (провадження № 61-18133св21), від 25 листопада 2022 року у справі
№ 308/9081/21 (провадження № 61-8290св22) та інших.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням наведеного, Верховний Суд уважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позбавлення батьківських прав
є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, яке тягне за собою надзвичайні правові наслідки. У спірних правовідносинах відсутні правові підстави
для застосування такого заходу до ОСОБА_2 .
Зроблені судами висновки по суті вирішення спору узгоджуються з судовою практикою Верховного Суду у даній категорії справ, яка є сталою
та сформованою. У зв`язку з цим, безпідставними є посилання заявника касаційної скарги на відповідну судову практику Верховного Суду.
Колегія суддів наголошує, що у кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини,
які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи
та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору),
суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають
у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати
за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання
не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Вказане узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).
Відхиляючи доводи касаційної скарги про несплату відповідачем аліментів
у добровільному порядку, Верховний Суд виходить із того, що неналежне виконання відповідачем свого обов`язку зі сплати аліментів саме по собі
не може бути підставою для задоволення позовних вимог про позбавлення батьківських прав відповідача, оскільки, якщо, на думку позивача,
ОСОБА_2 неналежно виконує свої обов`язки з утримання дитини, вона
не позбавлена права звернутися до органів, які здійснюють примусове виконання рішення суду.
Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постанові
від 25 листопада 2022 року у справі № 308/9081/21 (провадження
№ 61-8290св22).
Доводи позивача про те, що ОСОБА_2 не бере участі у житті дочки -
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , й не бажає цього робити, умисно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків відхиляються касаційним судом, оскільки вони спростовуються матеріалами справи, були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується
на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Посилання касаційної скарги про розгляд справи без урахування думки дитини не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій, оскільки суди ухвалили рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , дослідивши та оцінивши докази у справі щодо їх належності, допустимості
та достатності у їх сукупності, з урахуванням відповідних норм СК України
та положень Конвенції про права дитини щодо необхідності забезпечення найкращих інтересів дитини.
Таким чином, висновки судів у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються
на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судами під час розгляду справи
не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів уважає, що в силу положень частини третьої статті 89
ЦПК України судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу,
а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони
не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться
до незгоди з висновками судів і переоцінки доказів, що у силу вимог
статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
ЄСПЛ указав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують
у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання,
чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, від 18 липня 2006 року).
Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення, оскільки надана оцінка всім важливим аргументам сторін.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -
без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки
доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність
та обґрунтованість судових рішень не впливають.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416
ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення,
а оскаржувані судові рішення - без змін, розподіл судових витрат касаційним судом не здійснюється.
Керуючись статтями 400 410 416 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Семенина Василя Михайловича, залишити без задоволення.
Рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 18 квітня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 09 серпня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець