№ 462/7487/13-ц

Постанова

Іменем України

15 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 462/7487/13-ц

провадження № 61-19619св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

заявник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія»,

заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_5 , на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 23 вересня 2019 року у складі судді

Боровкова Д. О. та постанову Львівського апеляційного суду від 10 грудня

2020 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Савуляка Р. В., Шандри М. М.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (далі - ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія») звернулось до суду із заявою, у якій просить замінити стягувача Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі -

ТОВ «ОТП Факторинг Україна») на його правонаступника ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія».

Заява мотивована тим, що рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 20 грудня 2013 року солідарно стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» 24 795,78 дол. США, 163 244,00 грн штрафних санкцій, а також 3 441,00 грн судових витрат.

31 січня 2018 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено договір факторингу, відповідно до якого

ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» набуло право грошової вимоги відносно боржника ОСОБА_3 та поручителів ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 за кредитним договором від 02 листопада 2007 року № CL- 601/41/2007.

Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 23 вересня 2019 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року, заяву ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» задоволено.

Замінено стягувача ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» у виконавчих листах виданих Залізничним районним судом м. Львова по справі №462/7487/13-ц за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 02 листопада

2007 року № CL- 601/41/2007 у розмірі 24 795,78 дол. США, 163 244,00 грн штрафних санкцій, а також 3 441,00 грн судових витрат.

Суд першої інстанції керувався тим, що заява про заміну стягувача у справі підставна, а тому необхідно замінити первісного стягувача на ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія».

Апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та встановив дійсні обставини справи.

Аргументи учасників справи

У грудні 2020 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені заяви ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» про заміну стягувача.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України, постановлені з порушення норм процесуального права, при неповному з`ясуванні усіх фактичних обставин справи без наявності усіх доказів, які необхідні для розгляду заяви про заміну стягувача.

На виконання договору факторингу сторони підписали лише акт прийому-передачі реєстру боржників, доказів оплати за договором матеріали справи не містять, на вимогу Львівського апеляційного суду про надання таких доказів

ТОВ Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» їх не надало.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16 застосовано принцип правомірності правочину, проте, підставою відмови у зміні кредитора стало положення договору про відступлення, який передбачав, що новий кредитор набуває права кредитора з моменту здійснення розрахунків за даними договором, аналогічне положення міститься у договорі факторингу від 31 січня 2020 року, укладеного між ТОВ «ОТП Факторинг України» та ТОВ Фінансова компанія «Довіра та Гарантія».

У березні 2021 рокудо Верховного Суду надійшов відзив ТОВ Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на касаційну скаргу, в якому зазначає, що на підтвердження своїх вимог до суду першої інстанції було надано акт приймання-передачі реєстру боржників, в якому чітко вказана, що на виконання п. 1.4. договору факторингу сторони уклали цей акт про наступне: п. 1 Клієнтом в строк передбачений п. 7.2. договору виконано вимоги п. 1.2. договору; п. 2 Клієнт передав, а фактор прийняв реєстр боржників, зазначений в додатку № 1 до цього договору.

Тобто посилання боржника, що заявник не виконав умови договору факторингу щодо розрахунку не відповідають дійсності та прямо суперечать письмовим доказам, які долучено до заяви про заміну стягувача, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, судові рішення - без змін.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

В ухвалі Верховного Суду зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що рішенням Залізничного районного суду м. Львова від

20 грудня 2013 року ухвалено солідарно стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» борг за кредитним договором № CL- 601/41/2007 від

02 листопада 2007 року у розмірі 24 795,78 дол. США, 163 244,00 грн штрафних санкцій, 3 441,00 грн судових витрат.

21 вересня 2015 року Залізничним районним судом м. Львова видано виконавчі листи № 462/7487/13-ц про солідарне стягнення боргу з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

Постановою головного державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Львівській області Марщівською І. П. від 29 грудня 2017 року виконавчий лист №462/7487/13-ц про стягнення з ОСОБА_2 боргу у розмірі 527 309,19 грн повернутий стягувачу.

31 січня 2018 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено договір факторингу, відповідно до якого

ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» приймає право грошової вимоги відносно боржника ОСОБА_3 та поручителів ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 за кредитним договором.

На час розгляду заяви ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» про заміну стягувача відсутні докази, що в провадженні органів виконавчої служби перебувають виконавчі документи з примусового виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова від 20 грудня 2013 року про стягнення

з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № CL- 601/41/2007 від 02 листопада 2007 року.

У статті 442 ЦПК України визначено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.

Згідно частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження»

у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були

б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

По своїй суті заміна кредитора в зобов`язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. У зв`язку з заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи

з виконавчого провадження, і її заміна новим кредитором проводиться відповідно до частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» за заявою заінтересованої сторони. Такою заінтересованою особою є новий кредитор (правонаступник).

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від

20 листопада 2013 року № 6-122цс13.

Отже, підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах.

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні

в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тлумачення частини першої статті 512 ЦК України дає підстави для висновку, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не

є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися , зокрема, внаслідок договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина тертя статті 656 ЦК України; (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України; (в) факторингу (глава 73 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2018 року у справі № 2-127/11 (провадження № 61-1648св17) зазначено, що «скориставшись правом на врегулювання відносин у договорі, первинний кредитор та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на власний розсуд визначили момент виникнення у фактора права вимоги. Так, в пункті 4.1. укладеного між ними договору визначено, що право власності на права вимоги, які відступаються за укладеним договором, вважається таким, що перейшло від клієнта (ПАТ «УкрСиббанк») до фактора (ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія») в день підписання акта приймання-передачі права вимоги, за умови виконання фактором зобов`язань, передбачених пунктом 3.1.1. договору. Право вимагати від боржника виконання всіх зобов`язань в межах відступлених прав у фактора наступає після виконання ним зобов`язань, передбачених пунктом 3.1.1. договору. Як встановлено судами та свідчать матеріали справи, оскільки заявником не надано доказів на підтвердження виконання умов пунктом 3.1. договору, відповідно до якого фінансування за відступлені права вимоги надається фактором клієнту шляхом перерахування суми фінансування на рахунок клієнта двома платежами, суди зробили правильний висновок, що заявником не було належним чином доведено факт виникнення права вимоги, що відступається за укладеним договором. Сторони договору поставили три умови щодо настання моменту виникнення права вимоги за договором факторингу, що мають одночасно настати: укладення договору факторингу, підписання акта приймання-передачі права вимоги та сплата суми фінансування на рахунок клієнта. Враховуючи недоведеність заявником перерахування суми фінансування на рахунок клієнта за відступлені права вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій були позбавленні правової можливості зробити висновок щодо переходу права вимоги до заінтересованої особи. Тягар доведення цих обставин у цьому провадженні покладається на заінтересовану особу, яка саме й звернулася із згаданими вимогами до суду».

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 січня 2020 року в справі № 916/2286/16 вказано, що «як встановлено судами, пунктом 2.2 Договору відступлення передбачено, що новий кредитор набуває права кредитора з моменту здійснення розрахунків за даним договором відповідно до розділу 4 цього Договору, пунктом 4.1.1 якого визначено, що ціна договору в повному обсязі сплачена на момент укладення договору. В той же час, встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження обставин здійснення повної оплати за Договором відступлення на час або після його укладення, тобто доказів, які б підтверджували належність виконання заявником своїх зобов`язань за Договором. Наведені обставини

є самостійною та достатньою підставою для відмови ОСОБА_1 у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження правонаступником у цій справі. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від

20 лютого 2019 року у справі № 910/16109/14. З огляду на викладене, за відсутності відповідних доказів здійснення оплати за відступлене право вимоги, посилання Скаржника (підпункт 6.2) на те, що ціна Договору відступлення оплачена до моменту укладення цього Договору і цей пункт має обов`язкову силу для учасників відповідних цивільних правовідносин, Суд вважає необґрунтованим. Суд апеляційної інстанції критично оцінив пункт 4.1.1 Договору відступлення, згідно з яким ціна договору в повному обсязі сплачена Новим кредитором на час укладення Договору відступлення, тобто не визнав це положення достатнім доказом на підтвердження зазначеної обставини. Верховний Суд, розглядаючи справу в межах, визначених статтею 300 ГПК України, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Враховуючи викладене, Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про заміну сторони її правонаступником».

У пунктах 6.20.-6.23. постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року по справі № 911/3411/14 (провадження № 12-39гс20) зазначено, що «якщо після відкриття провадження за скаргою/заявою на судове рішення, поданою особою, яка вважає себе правонаступником позивача у спірних правовідносинах, буде встановлено, що така особа не набула прав та обов`язків правопопередника, суд своєю ухвалою закриває відповідне провадження на підставі визначеної процесуальним законодавством норми. У випадку коли ставиться питання про заміну стягувача у виконавчому провадженні та скасування постанови державного виконавця про закриття виконавчого провадження, встановлення судом обставин відсутності переходу прав від правопопередника до правонаступника буде мати процесуальним наслідком відмову в задоволенні відповідної заяви. Питання процесуального правонаступництва у всіх випадках вирішується судом, який при вирішенні цього питання повинен дослідити по суті обставини правонаступництва та не може обмежитися встановленням формальних умов застосування відповідного припису».

Аналіз матеріалів справи свідчить, що відповідно до договору факторингу від

31 січня 2018 року та витягу з додатку № 1 до договору факторингу ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відступило право вимоги за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_3 ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (т. 2, а. с. 31 - 32, 34).

Пунктами 1.1, 1.2., 1.4. зазначеного договору передбачено, що Клієнт передає (відступає) Фактору право грошової вимоги, а фактор приймає право грошової вимоги, що належить клієнту, стає кредитором за Кредитними договорами. Фактор здійснює фінансування клієнта шляхом передачі грошових коштів

в розпорядження клієнту за відступлення прав вимог за плату, відповідно до умов цього договору. Права вимоги за кредитними договорами переходять до фактора з моменту виконання зобов`язань щодо перерахування всіх платежів, визначених п. 7 цього Договору, на підставі акта приймання-передачі реєстру боржників, форма якого наведена у Додатку 3 до цього договору.

Відповідно до пункту 6.2.3 права вимоги переходить до фактора з моменту підписання сторонами цього Договору та за умови виконання зобов`язання щодо перерахування всіх платежів, визначених п. 7 цього договору, і підписання акта приймання-передачі реєстру боржників, форма якого наведена у Додатку

3 до цього договору, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до Боржників стосовно їх заборгованості.

Згідно з пунктами 7.1, 7.2 сторони домовились, що сума фінансування складає 680 000,00 грн без ПДВ. Фактор здійснює фінансування клієнта шляхом перерахування 100 % грошових коштів, згідно з п. 7.1 цього Договору, на банківський рахунок клієнта одним платежем, протягом 30 календарних днів

з моменту підписання сторонами цього Договору.

У пункті 8 договору передбачено, що після здійснення оплати, передбаченої п. 7.2 цього договору клієнт повинен передати фактору кредитні документи, а також інші документи, які засвідчують права, що відступаються, та інформацію, яка

є важливою для їх здійснення за актом прийому-передачі протягом 30 робочих днів з дати здійснення фінансування.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказував, що суд першої інстанції не встановив всі фактичні обставини, які необхідні для розгляду заяви про заміну стягувача, зокрема, ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» не надало доказів виконання умов договору факторингу щодо оплати ТОВ «ОТП Факторинг Україна» загальної суми фінансування договору, визначеної в пункті 7.1 договору (т. 2, а. с. 97-101).

Проте апеляційний суд належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги, зокрема, не з`ясував чи здійснена повна оплата за договором факторингу на час або після його укладення.

За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про залишення ухвали суду першої інстанції без змін.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду постановлена без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржене судове рішення апеляційного суду скасувати з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України

у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витратвирішується за правилами, встановленими

в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження

№ 61-39028св18) зроблено висновок, що «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення

з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Аналогічної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду (див. постанови від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження

№ 12-161гс19)).

Тому розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 402 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_5 , задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року у скасувати.

Передати справу № 462/7487/13-ц на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов