№ 463/4000/19

Постанова

Іменем України

14 липня 2021 року

м. Київ

справа № 463/4000/19

провадження № 61-17188св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука 0. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Четверта львівська державна нотаріальна контора,

третя особа - Перша львівська державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Шандри М. М., Приколоти Т. І. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Четвертої львівської державної нотаріальної контори, третя особа - Перша львівська державна нотаріальна контора, про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Позовні вимоги мотивував тим, що двокімнатна квартира АДРЕСА_1 , належала на праві власності по 1/2 частці його матері ОСОБА_3 та її чоловіку ОСОБА_4 , на підставі свідоцтва про право власності від 03 жовтня 2011 року № НОМЕР_1 , виданого Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради згідно з наказом від 03 жовтня 2011 року № 1755-Ж-Л.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті ОСОБА_4 залишилось спадкове майно, яке складається з 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 .

На час відкриття спадщини спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 була його дружина ОСОБА_3 та його донька від першого шлюбу - ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 пропустила строк на прийняття спадщини, передбачений частиною першою статті 1270 ЦК України, у зв`язку з чим державним нотаріусом Четвертої львівської державної нотаріальної контори їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом. Рішенням Личаківського районного суду міста Львова від 12 січня 2015 року ОСОБА_2 було визначено додатковий строк, тривалістю у три місяці, для подання заяви про прийняття спадщини за законом, яка відкрилася після смерті її батька ОСОБА_4 .

На підставі вказаного рішення суду, ОСОБА_2 у встановлений судом строк звернулась до державного нотаріуса Четвертої львівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті свого батька - ОСОБА_4 .

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та нотаріально не оформила своїх спадкових прав на належне їй майно, яке залишилось після смерті її чоловіка.

Спадщина померлої ОСОБА_3 складається з 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 та права на спадкування 1/2 частини спадкового майна її раніше померлого чоловіка ОСОБА_4 , що становить 3/4 частини вказаної квартири.

ОСОБА_3 постійно проживала з чоловіком і відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України, вважається такою, що прийняла спадщину, оскільки протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України не відмовилась від неї.

У встановлений законом строк позивач звернувся до Першої львівської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті його матері ОСОБА_3 .

Також позивач звернувся в Четверту львівську державну нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , адже його мати ОСОБА_3 постійно проживала з чоловіком, і відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України, вважається такою, що прийняла спадщину, оскільки протягом строку, встановленого статтею 1270 України не відмовилась від неї.

Нотаріусом Четвертої львівської нотаріальної контори йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину та роз`яснено, що він пропустив шестимісячний строк для звернення із заявою про прийняття спадщини і до вказаних правовідносин застосовуються положення статті 1276 ЦК України про правила спадкової трансмісії.

Однак, на думку позивача, правило спадкової трансмісії тут не може бути застосовано, оскільки його мати ОСОБА_3 , на час смерті свого чоловіка постійно проживала з ним, вважається такою, що прийняла спадщину у відповідності до статті 1268 ЦК України.

Позивач вважав, що державний нотаріус Четвертої львівської нотаріальної контори порушила його право на спадкування належної йому частки у спадщині, яка відкрилася після смерті його матері ОСОБА_3 і яка становить 1/4 частку у вказаній квартирі, неправомірно застосувала правило спадкової трансмісії та безпідставно видала ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом від 02 листопада 2017 року - на 1/2 частку квартири, замість 1/4.

З урахуванням зазначених обставин та уточнених позовних вимог від 20 листопада 2019 року, позивач ОСОБА_1 просив:

визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, серія та номер: 2-1149, видане 02 листопада 2017 року Четвертою львівською державною нотаріальною конторою на ім`я ОСОБА_2 , щодо спадкування нею 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 ;

визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора - державного нотаріуса Четвертої львівської державної нотаріальної контори Ярошенко Ж. С., про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02 листопада 2017 року, індексний номер: 29400094, згідно з яким проведено державну реєстрацію права спільної часткової власності ОСОБА_2 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ;

скасувати в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 23139356 про право спільної часткової власності ОСОБА_2 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ;

визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом на 3/4 частки квартири АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Личаківський районний суд м. Львова рішенням від 28 січня 2020 року під головуванням судді Жовніра Г. Б. позов задовольнив частково.

Визнав недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, серія та номер: 2-1149, видане 02 листопада 2017 року Четвертою львівською державною нотаріальною конторою на ім`я ОСОБА_2 , щодо спадкування нею 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .

Скасував рішення державного реєстратора - державного нотаріуса Четвертої львівської державної нотаріальної контори Ярошенко Ж. С., про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02 листопада 2017 року, індексний номер: 29400094, згідно з яким проведено державну реєстрацію права спільної часткової власності ОСОБА_2 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку, що нотаріусом Четвертої львівської нотаріальної контори було помилково видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину серія та номер: 2-1149, від 02 листопада 2017 року щодо спадкування ОСОБА_2 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , оскільки у вказану спадкову масу безпідставно включено 1/4 частку квартири, яку фактично успадкувала ОСОБА_3 .

Львівський апеляційний суд постановою від 01 жовтня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 задовольнив.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 28 січня 2020 року - в частині визнання недійсним Свідоцтва про право на спадщину за законом, серія та номер: 2-1149, виданого 02 листопада 2017 року Четвертою львівською державною нотаріальною конторою на ім`я ОСОБА_2 щодо спадкування нею 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 та скасування рішення державного реєстратора - державного нотаріуса Четвертої львівської державної нотаріальної контори Ярошенко Ж. С., про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02 листопада 2017 року, індексний номер: 29400094, згідно, з яким проведено державну реєстрацію права спільної часткової власності ОСОБА_2 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 скасував та в цій частині ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . В решті рішення місцевого суду залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки місцевого суду неправильні, оскільки ОСОБА_3 фізично не змогла скористатися правом на прийняття спадщини чи відмови від спадщини, адже померла до настання строку, після якого можна встановлювати факт прийняття чи відмови від спадщини. В цій ситуації саме і виникає класична спадкова трансмісія. Стаття 1276 ЦК України не передбачає можливості визнання за особою права власності на майно в порядку спадкової трансмісії без дотримання такою особою загального порядку прийняття спадщини у визначені законом строки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Степанишин О. І. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Предметом касаційного перегляду є постанова апеляційного суду про скасування рішення суду першої інстанції стосовно задоволених позовних вимог щодо визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, серія та номер: 2-1149, виданого 02 листопада 2017 року Четвертою львівською державною нотаріальною конторою на ім`я ОСОБА_2 , щодо спадкування нею 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 та скасування рішення державного реєстратора - державного нотаріуса Четвертої львівської державної нотаріальної контори Ярошенко Ж. С., про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02 листопада 2017 року, індексний номер: 29400094, згідно з яким проведено державну реєстрацію права спільної часткової власності ОСОБА_2 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У поданій касаційній скарзі представник заявника вказує, що скасовуючи рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції припустився помилки, адже дійшов висновку про застосування до спірних правовідносин норм статті 1276 ЦК України.

На думку представника заявника, його матір ОСОБА_3 прийняла спадщину після смерті вітчима ОСОБА_4 , оскільки була зареєстрована та проживала на час смерті останнього разом із ним, а тому є такою що прийняла спадщину відповідно до статті 1268 ЦК України, отже положення статті 1276 ЦК України до цих правовідносини не застосовуються.

Вказує, що такі його висновки узгоджуються із правовими висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 29 січня 2020 року у справі № 137/2027/15-ц, від 13 травня 2017 року у справі № 187/576/17, від 30 жовтня 2019 року у справі № 289/1818/16-ц та від 14 серпня 2019 року у справі № 523/3522/16-ц.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Личаківського районного суду м. Львова.

02 лютого 2021 року цивільна справа № 463/4000/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 липня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (до шлюбу ОСОБА_5 ) одружилися ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_2 .

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Із свідоцтва про право власності на квартиру від 03 жовтня 2011 року № НОМЕР_3 , встановлено, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3 внаслідок її приватизації.

Після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 була заведена 02 грудня 2013 року Четвертою львівського державною нотаріальною конторою спадкова справа № 480/2013.

В матеріалах цієї спадкової справи міститься довідка, видана на запит нотаріальної контори, про те, що за адресою: АДРЕСА_1 , на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 , разом з померлим була зареєстрована ОСОБА_3 .

Після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , Першою львівською державною нотаріальною конторою 19 листопада 2013 року була заведена спадкова справа № 398/2013.

В матеріалах спадкової справи міститься також довідка про те, що ОСОБА_3 була прописана і проживала до дня смерті за адресою : АДРЕСА_1 .

Сторони у справі - ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 від першого шлюбу, зареєстрований та проживає у с. Підгать Мостиського району Львівської області, а ОСОБА_2 - відповідно донькою ОСОБА_4 від першого шлюбу, зареєстрована і проживає у с. Савинці-Довгалівка Балаклійського району Харківської області.

19 листопада 2013 року ОСОБА_1 звернувся до Першої львівської нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_3 .

Також, 19 жовтня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Четвертої львівської нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 , зокрема на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Завідувачем Четвертої львівської нотаріальної контори Ж. Ярошенко 16 вересня 2015 року було надано відповідь ОСОБА_1 , про те, що ОСОБА_3 була одною із спадкоємців свого чоловіка ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 і не встигла оформити своїх спадкових прав у зв`язку із смертю ІНФОРМАЦІЯ_2 , а тому право на прийняття належної їй частки, а саме 1/2 частки спадщини ОСОБА_4 перейшло до нього як сина в порядку статті 1276 ЦК України. Однак протягом терміну, який надається законодавством для осіб, які не були зареєстровані разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, та для випадків спадкової трансмісії, від нього, як правонаступника ОСОБА_3 на адресу нотаріальної контори не надійшло заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , а тому він вважається таким, що строк для прийняття спадщини пропустив.

Запропоновано ОСОБА_1 звернутися із відповідною заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 та звернутися із заявою до суду за продовженням терміну для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 .

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Личаківського районного суду із заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4

08 грудня 2016 року позовну заяву ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 було залишено без розгляду за заявою позивача.

ОСОБА_2 пропустила строк на прийняття спадщини передбачений частиною першою статті 1270 ЦК України після смерті свого батька ОСОБА_4 , у зв`язку з чим державним нотаріусом Четвертої львівської державної нотаріальної контори їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом.

Рішенням Личаківського районного суду міста Львова від 12 січня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 24 березня 2015 року, ОСОБА_2 було визначено додатковий строк, тривалістю у три місяці, для подання заяви про прийняття спадщини за законом, яка відкрилася після смерті її батька ОСОБА_4 .

На підставі вказаного рішення суду, ОСОБА_2 у встановлений судом строк звернулась до державного нотаріуса Четвертої львівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті її батька ОСОБА_4

02 листопада 2017 року Четвертою львівською державною нотаріальною конторою ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, серія та номер: 2-1149, щодо спадкування нею 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 після смерті батька ОСОБА_4 .

Також, Першою львівською державною нотаріальною конторою видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом, щодо спадкування ним 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 після смерті матері ОСОБА_3 .

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

На підставі частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статті 1270 цього Кодексу (шість місяців), він не заявив про відмову від неї.

Для того, щоб набути право на спадщину, спадкоємці за заповітом або за законом мають прийняти її у порядку та у строки, встановлені законом.

Колегія суддів зазначає, що акт прийняття спадщини характеризується наступними ознаками: односторонній характер даного правочину, оскільки його здійснення залежить виключно від волі спадкоємця; безумовність та беззастережність передбачають, що не можна поставити факт прийняття спадщини у залежність від настання або ненастання якої-небудь умови, рівно як і не допускається часткове прийняття спадщини з відмовою від прийняття тієї її частини, що залишилася; прийняття спадкоємцем спадщини хоча б у частині свідчить про те, що спадкоємець прийняв її у цілому, незалежно від того, у чому полягає частина, що залишилася, і де вона знаходиться.

Щодо спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно зі спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори. Для тих спадкоємців, які не проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є заява про це, подана до нотаріального органу (частина перша статті 1269 ЦК України).

Статтею 1270 ЦК України передбачено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.

На момент смерті ОСОБА_4 його покійна дружина ОСОБА_3 була зареєстрована та проживала до дня смерті за спільною з ним адресою: АДРЕСА_1 .

Отже ОСОБА_3 вважається такою, що прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 , адже постійно проживала спільно із спадкодавцем, та є спадкоємцем щодо якої встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання нею заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори.

Відомостей про те, що ОСОБА_3 зверталась до нотаріальної контори із заявою про відмову від спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_4 матеріали справи не містять та судами таких обставин не встановлено.

У відповідності до статті 1276 ЦК України, якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов`язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).

Право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.

Стаття 1276 ЦК України не передбачає можливості визнання за особою права власності на майно в порядку спадкової трансмісії без дотримання такою особою загального порядку прийняття спадщини у визначені законом строки.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів не може погодитись із висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин норм статті 1276 ЦК України, адже ОСОБА_3 була зареєстрована та проживала до дня смерті спільно з померлим ОСОБА_4 , а тому в силу положень статі 1268 ЦК України є такою, що прийняла спадщину після його смерті.

З огляду на вищенаведене колегія суддів приймає доводи касаційної скарги заявника про те, що його матір ОСОБА_3 прийняла спадщину після смерті вітчима ОСОБА_4 , оскільки була зареєстрована та проживала на час смерті останнього разом із ним, а тому є такою що прийняла спадщину відповідно до статті 1268 ЦК України, отже положення статті 1276 ЦК України до цих правовідносини не застосовуються.

Вищевикладене свідчить про те, що апеляційним судом безпідставно скасовано рішення суду першої інстанції, яке частково відповідає закону.

Разом з тим, не можна погодитися із висновками місцевого суду щодо визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, серія та номер: 2-1149, виданого 02 листопада 2017 року Четвертою львівською державною нотаріальною конторою на ім`я ОСОБА_2 , щодо спадкування нею 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до статті 1261 ЦК у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно із статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа якій воно видано, не мала права на спадкування, а також інших випадків, встановлених законом.

Верховний Суд у постановах від 15 травня 2019 року у справі № 521/2464/17 (провадження № 61-48684св18) та від 18 березня 2020 року у справі № 483/354/17 (провадження № 61-42892св18) зробив висновок про можливість визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину у разі, якщо буде встановлено, що спадкоємець за цим свідоцтвом не має права на спадкування частки майна, яке зазначене у свідоцтві.

Квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , тобто, після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на 1/2 частку квартири.

Спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняли: його дружина - ОСОБА_3 та дочка - ОСОБА_2 .

З урахуванням викладеного, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_4 успадкували по 1/4 частці квартири, а тому свідоцтво про право на спадщину за законом видане 02 листопада 2017 року Четвертою львівською державною нотаріальною конторою на ім`я ОСОБА_2 , є недійсним лише щодо 1/4 частки спадкового майна, а не 1/2, як вказав суд першої інстанції.

Неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права в цій частині є підставою для зміни його рішення в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 02 листопада 2017 року.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За статтею 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

На підставі статті 412 ЦПК України рішення місцевого суду необхідно змінити, зазначивши, що свідоцтво про право на спадщину за законом від 02 листопада 2017 року є недійсним щодо 1/4 частки спадкового майна.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо у передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Таким чином, Верховний Суд на підставі статті 413 ЦПК України дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги та скасування постанови апеляційного суду із частковим залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, то з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений судовий збір за перегляд справи у суді касаційної інстанції у розмірі 2 305,50 грн.

Керуючись статтями 141 400 412 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року скасувати.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 28 січня 2020 року змінити, виклавши абзац другий його резолютивної частини в такій редакції: «Визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, серія та номер: 2-1149, видане 02 листопада 2017 року Четвертою львівською державною нотаріальною конторою на ім`я ОСОБА_2 , щодо спадкування нею 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 .».

В іншій частині рішення Личаківського районного суду м. Львова від 28 січня 2020 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування судового збору за перегляд справи у суді касаційної інстанції у розмірі 2 305,50 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

О. С. Ткачук