01.12.2024

№ 463/5652/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 463/5652/23

провадження № 61-4171св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 жовтня 2023 року у складі судді Стрепка Н. Л. та постанову Львівського апеляційного суду від 25 січня 2024 року у складі колегії суддів:Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог позову

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову посилався на те, що 04 квітня 2008 року між Кредитною спілкою «Либідь» (далі - КС «Либідь») та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, згідно якого останньому надано кредит на суму 20 000,00 грн на строк до 04 квітня 2010 року, зі сплатою за користування кредитними коштами 0,13699 % від суми залишку кредиту, за кожен день користування.

Пункт 2.1 кредитного договору визначає строк його дії з 04 квітня 2008 року по 04 квітня 2010 року і діє до повного виконання зобов`язань позичальником.

В якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 04 квітня 2008 року між КС «Либідь» та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 укладено договори поруки № 22/2008ЛФ/1 та № 22/2008ЛФ/2 відповідно, за умовами яких поручителі зобов`язались відповідати перед кредитором в повному обсязі за виконання позичальником зобов`язань, що випливають з кредитного договору. В разі невиконання позичальником зобов`язань за договором, позичальник та поручителі відповідають перед кредитодавцем як солідарні боржники.

Згідно з договором про відступлення права вимоги від 29 березня 2013 року, укладеним між КС «Либідь» та ОСОБА_1 , до останнього перейшло право вимоги за вказаним вище кредитним договором.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 07 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 12 лютого 2015 року, у справі № 463/3808/14-ц з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 стягнуто в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором від 04 квітня 2008 року в загальному розмірі 45 972,25 грн, з яких: 12 500 грн - тіло кредиту, 20 972,25 грн - проценти за користування кредитом та 12 500 грн - пеня за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

На підставі вказаного судового рішення судом видано виконавчі листи, які перебувають на виконанні в органах державної виконавчої служби.

Проте, відповідачі ухиляються від виконання судового рішення.

Позивач зазначав, що умовами кредитного договору передбачено, що в разі виникнення заборгованості з погашення кредиту та/або процентів за користування кредитом, через 14 днів з дня обумовленої дати сплати, наведеної у п. 5.1 договору, позичальник сплачує додаткові проценти за користування коштами кредитодавця в розмірі 3 % від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Вважає, що за своєю правовою природою такі кошти є неустойкою, різновидом якої є пеня, і загальній розмір її за липень 2022 року становить 11 625,00 грн.

Також позивач вважає, що неправомірними діями ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 йому спричинено моральну шкоду.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив суд:

- стягнути солідарно з відповідачів на його користь за договором № 22/2008ЛФ про надання кредиту від 04 квітня 2008 року пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за липень 2022 року в розмірі 11 625,00 грн;

- стягнути солідарно з відповідачів моральну шкоду у розмірі 977 721,00 грн за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання згідно з договором № 22/2008ЛФ про надання кредиту від 04 квітня 2008 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 03 жовтня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем використано своє право на повернення кредиту шляхом звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, процентів за користування кредитними коштами та пені, у зв`язку із чим правові підстави нараховувати проценти та неустойку (пеню) за кредитним договором з цього моменту відсутні. Права та інтереси позивача в такому випадку забезпечуються частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, проте з такими вимогами позивач не звертався.

Суд першої інстанцій дійшов висновку, що вимоги про стягнення з відповідачів моральної шкоди також не підлягають задоволенню, оскільки відшкодування моральної шкоди у разі порушення зобов`язання може здійснюватися виключно у випадках, що прямо передбачені законом, а також якщо умови про таке відшкодування передбачені укладеним договором.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 25 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 жовтня 2023 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення моральної шкоди змінено, викладено мотивувальну частину рішення в цій частині в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками Личаківського районного суду м.Львова в частині вирішення позовних вимог про стягнення пені за прострочення виконання грошового зобов`язання, зазначивши, що підстави для задоволення указаних вимог відсутні, оскільки позивач, подавши до суду позов про стягнення заборгованості за кредитом, процентів та пені, використав своє право на повернення кредиту, тому він має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання на підставі статті 625 ЦК України, проте таких вимог останній не заявляв.

Змінюючи мотиви відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції виходив з того, що моральна шкода за порушення будь-якого цивільно-правового договору як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, оскільки саме положення статей 16 та 23 ЦК України є правовою підставою для можливості отримання такого відшкодування.

Разом із цим, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем не доведений факт завдання йому відповідачами моральної шкоди, а неповернення відповідачами кредитних коштів, навіть після ухвалення судового рішення про їх стягнення, не свідчить саме по собі про спричинення останньому такими діями моральної шкоди.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

18 березня 2024 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 жовтня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 25 січня 2024 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати вказані вище судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, а також без урахування правового висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

27 травня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що 04 квітня 2008 року між КС «Либідь» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, згідно якого останньому надано кредит на суму 20 000,00 грн на строк до 04 квітня 2010 року, зі сплатою за користування кредитними коштами 0,13699 % від суми залишку кредиту, за кожен день користування.

Пунктом 2.1 кредитного договору встановлено, що строк його дії становить 24 календарних місяців, тобто з 04 квітня 2008 року по 04 квітня 2010 року, і діє до повного виконання зобов`язань позичальником.

Відповідно до пункту 4.3 кредитного договору, в разі виникнення заборгованості в погашенні кредиту та/або процентів за користування кредитом, через 14 днів з дня обумовленої дати сплати наведеної в пункті 5.1 даного договору, позичальник сплачує додаткові проценти за користування коштами кредитодавця в розмірі 3 % від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Пунктом 9.1. кредитного договору визначено, що він набуває чинності з дня підписання і діє до моменту остаточного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань.

В якості забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 04 квітня 2008 року між КС «Либідь» та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 укладено договори поруки № 22/2008ЛФ/1 та № 22/2008ЛФ/2 відповідно, за умовами яких поручителі зобов`язались відповідати перед кредитором в повному обсязі за виконання позичальником зобов`язань, що випливають з кредитного договору. В разі невиконання позичальником зобов`язань за договором, позичальник та поручителі відповідають перед кредитодавцем як солідарні боржники.

Згідно з договором про відступлення права вимоги від 29 березня 2013 року до ОСОБА_1 перейшло право вимоги за вказаним вище кредитним договором, укладеним між відповідачами і КС «Либідь».

Як зазначено в пункті 1.2 цього договору, до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, які існували на момент переходу цих прав (12 500,00 грн тіла кредиту та 11 453,53 грн процентів), а також ті, які в подальшому будуть виникати на підставі основного договору.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 07 жовтня 2014 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 12 лютого 2015 року, у справі № 463/3808/14-ц стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 за договором № 22/2008 ЛФ про надання кредиту від 04 квітня 2008 року 12 500,00 грн тіла кредиту, 20 972,25 грн процентів за користування кредитом та 12 500,00 грн пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, а всього - 45 972,25 грн.

Також стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 за договором № 22/2008 ЛФ про надання кредиту від 04 квітня 2008 року 12 500,00 грн тіла кредиту, 20 972,25 грн процентів за користування кредитом та 12 500,00 грн пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, а всього - 45 972,25 грн.

Судове рішення відповідачами не виконано.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 жовтня 2023 року в частині, що не змінена при апеляційному перегляді справи, та постанова Львівського апеляційного суду від 25 січня 2024 року відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов

та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

За правилом статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), за правилом статті 610 ЦК України є порушенням зобов`язання.

Згідно із частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами

(з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно

до статті 1048 цього Кодексу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 (провадження № 14-154цс18), зроблено висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) також зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно

від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти

за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Таким чином, у кредитодавця/позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти та пеню після закінчення строку його дії, чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 28 жовтня

2020 року у справі № 362/3054/14-ц (провадження № 61-17992св19),

від 05 листопада 2020 року у справі № 711/5482/18 (провадження

№ 61-22738св19).

У справі, яка переглядається, встановлено, що рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 07 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 12 лютого 2015 року,у справі № 463/3808/14-ц стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 за договором № 22/2008 ЛФ про надання кредиту від 04 квітня 2008 року 12 500,00 грн тіла кредиту, 20 972,25 грн процентів за користування кредитом та 12 500,00 грн пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, а всього - 45 972,25 грн; стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 за договором № 22/2008 ЛФ про надання кредиту від 04 квітня 2008 року 12 500,00 грн тіла кредиту, 20 972,25 грн процентів за користування кредитом та 12 500,00 грн пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, а всього - 45 972,25 грн.

З огляду на викладене, установивши, що позивач використав право вимоги дострокового повернення заборгованості за кредитним договором, звернувшись до суду з відповідним позовом, чим змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, неустойки та інших платежів за договором, суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтований висновок, що підстави для задоволення позовних вимог про стягнення пені за прострочення виконання грошового зобов`язання, передбаченої умовами кредитного договору, у цій справі відсутні.

Разом із цим, ОСОБА_1 позовних вимог до відповідачів про стягнення коштів, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, не заявляв.

Подібні висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 463/4501/18 (провадження № 61-14778св19), від 09 вересня 2024 року у справі № 463/2517/22 (провадження № 61-5646св24) за позовами ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

Колегія суддів Верховного Суду також погоджується з висновком апеляційного суду про відмову у задоволенні вимог щодо стягнення моральної шкоди.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичний або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, необхідною умовою для відшкодування моральної шкоди

є доведення позивачем перед судом факту протиправної поведінки відповідача, наявність самої моральної шкоди, її розмір та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Змінюючи рішення місцевого суду в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що моральна шкода за порушення будь-якого цивільно-правового договору як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, оскільки саме положення статей 16 та 23 ЦК України є правовою підставою для можливості отримання такого відшкодування (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714 цс 19)).

При цьому, установивши, що позивач не довів факт заподіяння йому моральних страждань, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні указаних позовних вимог.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права (перша інстанція - в частині, що не змінена при апеляційному перегляді справи).

Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених постановах Верховного Суду є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди заявника з висновками судів стосовно установлених обставин справи та зводяться до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 жовтня 2023 року в частині, що не змінена при апеляційному перегляді справи, та постанову Львівського апеляційного суду від 25 січня 2024 року - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 жовтня 2023 року в частині, що не змінена при апеляційному перегляді справи, та постанову Львівського апеляційного суду від 25 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов