ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 червня 2025 року
м. Київ
справа № 463/6350/24
провадження № 61-3367 св 25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Галицька окружна прокуратура № 1, Територіальне управління Державного бюро розслідування, розташованого у м. Львові, Державна казначейська служба України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 08 листопада 2024 року у складі судді Стрепка Н. Л. та постанову Львівського апеляційного суду від 04 березня 2025 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Галицької окружної прокуратури № 1, Територіального управління Державного бюро розслідування, розташованого у м. Львові (далі-ТУ ДБР), Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ) про відшкодування моральної шкоди, в якому просила суд: відшкодувати за рахунок Державного бюджету України моральну шкоду, завдану незаконними діями органів дізнання, досудового слідства ТУ ДБР, прокуратури
у кримінальному провадженні від 07 грудня 2018 року № 42018140000000329, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 365 КК України, у розмірі 4 000 000 грн, половину з яких (2 000 000 грн) перерахувати на потреби Збройних сил України; зобов`язати ДКСУ в безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України стягнути на її користь грошові кошти в сумі 4 000 000 грн, половину з яких (2 000 000 грн) перерахувати на потреби Збройних сил України.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 08 листопада 2024 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 04 березня
2025 року, позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Судові рішення мотивовані тим, що два останні підготовчі засідання у справі було призначено на 10 жовтня та 08 листопада 2024 року, про вказані засідання
ОСОБА_1 була належним чином повідомлена, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
При цьому вона зобов`язана була цікавитись розглядом справи та проявляти ініціативу щодо своєчасного розгляду справи, так як є ініціатором справи, однак повторно не з`явилась в підготовче засідання та не забезпечила явку в таке свого представника, заяви про розгляд справи за її відсутності не подала. Нез`явлення останньої в підготовчі засідання перешкоджає розгляду справи, тому суд дійшов висновку про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду у зв`язку з повторною неявкою її у підготовче засідання, незалежно від причин повторної неявки позивача і заявлених нею клопотань про перенесення розгляду справи.
Крім того, суд вказав, що позивач на жодне призначене судом засідання не з`явилася, хоча в позовній заяві просила розгляд справи проводити без її участі, однак, у подальшому свою позицію змінила, подаючи у кожне підготовче засідання заяви про відкладення цих засідань, в яких наполягала на розгляді справи лише за її участі.
Суди застосували відповідну правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду щодо належного повідомлення учасника справи про судове засідання та наслідки неявник.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 08 листопада 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 04 березня 2025 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 березня2025 року відкрито касаційне провадження
у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 463/6350/24 із Личаківського районного суду м. Львовата надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У квітні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Вказує, що суд першої інстанції всупереч її клопотань про відкладення розгляду справи у зв`язку із хворобою, безпідставно залишив її позовну заяву без розгляду.
Зазначає, що нею було подано заяву про відвід колегії суддів Львівського апеляційного суду, проте ухвала про відвід винесена з порушенням статті 40 ЦПК України, оскільки відвід не міг розглядатися лише даною колегією, так як колегія суддів повинна була передати питання відводу іншій колегії суддів.
При цьому, вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу 04 березня
2025 року без її належного повідомлення, не врахував її клопотань
від 17 та 26 лютого 2025 року про перенесення розгляду справи.
Крім того, зазначає, що у іншій аналогічній справі № 463/6262/24 за її позовом Львівський апеляційний суд скасував ухвалу суду першої інстанції, вказавши, що повідомлення учасників справи телефонограмою не відповідає встановленому порядку повідомлення про дату, час і місце розгляду справи.
Також посилається на відповідні правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду у подібних правовідносинах, та відповідну судову практику Європейського суду з прав людини.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу та заперечення на відзив
У квітні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив від Львівської обласної прокуратури, в якому зазначається, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, не відповідають фактичним обставинам справи. Вказує, що ОСОБА_1 не надала суду підтверджуючих документів про неможливість з`явитися в підготовче засіданні. При цьому, зазначає, що навіть, маючи докази поважності причини неявки позивача, при повторній неявці суд повинен залишити позовну заяву без розгляду. Зазначена норма дисциплінує позивача, як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь у судовому засіданні він може подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи.
У квітні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив від ТУ ДБР, в якому зазначається, що доводи касаційної скарги є безпідставними, не спростовують висновків судів, оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, суди повно і всебічно перевірили обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
У травні 2025 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшли заперечення на відзиви Львівської обласної прокуратури та ТУ ДБР, в яких підтвердила доводи касаційної скарги.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішення, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами норм процесуального права (абзац 6 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скаргаОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Статтею 196 ЦПК України передбачено, що для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання.
Згідно з частиною другою статті 198 ЦПК України суд відкладає підготовче засідання в межах визначеного цим Кодексом строку підготовчого провадження
у випадках: 1) визначених частиною другою статті 223 цього Кодексу; 2) залучення до участі або вступу у справу третьої особи, заміни неналежного відповідача, залучення співвідповідача; 3) в інших випадках, коли питання, визначені частиною другою статті 197 цього Кодексу, не можуть бути розглянуті у підготовчому засіданні.
Частинами першою, другою, п`ятою статті 223 ЦПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження; 5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.
У разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився у підготовче засідання чи в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.
Суд звертає увагу, що повторною є друга поспіль неявка позивача, якщо він обидва рази був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.
Вирішуючи питання про залишення позову без розгляду, суд повинен врахувати всі підстави залишення заяви без розгляду у сукупності. Відсутність хоча б однієї із умов не дає права суду залишати позов без розгляду.
У своєму Рішенні від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 у справі № 1-9/2011 Конституційний Суд України зазначає, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.
При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.
Процесуальні права та обов`язки учасників справи визначені статтею 43 ЦПК України. Зокрема, учасники справи мають право: подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом, брати участь у дослідженні доказів, ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам, подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Водночас учасник справи зобов`язаний: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, подавати усі наявні у нього докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази, надавати суду повні й достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Крім того, згідно з частиною третьою статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.
Частиною першою статті 44 ЦПК України визначено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Таким чином, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Неприпустимість зловживання процесуальними правами є однією з основних засад цивільного судочинства.
Суди дійшли правильного висновку про те, що оскільки належних підтверджуючих доказів про неможливість позивача з`явитися в підготовчі засідання суду не представлено, відтак суд не вбачав обставин, які б перешкоджали позивачу з`явитись в підготовче засідання чи забезпечити явку свого представника та вжити заходів щодо участі у розгляді даної справи. Окрім того, ухилення сторони позивача від участі в розгляді поданого нею ж позову порушує права іншої сторони.
Європейський суд з прав людини дотримується позиції, що проявляти ініціативу щодо своєчасного розгляду справи повинен саме позивач. Так, в рішенні
від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» він зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Також суд звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини в рішенні
від 16 лютого 2017 року у справі «Каракуця проти України» наголошує на тому, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду
у постановах: від 21 вересня 2023 року у справі № 9901/471/21 (провадження
№ 11-114 заі 23), від 25 вересня 2024 року у справі №490/9587/18 (провадження
№ 14-29 цс 24).
Системний аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те,
що законодавець диференціює необхідність врахування судом поважності/неповажності причин неявки позивача до суду залежно від того, яке це судове засідання: перше чи повторне. Тобто процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов`язані з принципом диспозитивності цивільного судочинства, за змістом якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.
Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними.
Отже, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд залишає позовну заяву без розгляду. Зазначена норма дисциплінує позивача як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він може подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи.
Таким чином, згідно з вимогами ЦПК України, суд не зобов`язаний з`ясовувати причини повторної неявки в судове засідання належним чином повідомленого позивача і у випадку повторної неявки позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Правове значення в такому випадку має лише належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання ним заяви про розгляд справи за його відсутності.
Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду: від 20 вересня
2018 року у справі № 756/8612/16-ц (провадження № 61-20094св18), від 24 жовтня 2018 року у справі № 569/347/16-ц (провадження № 61-20094св18), від 28 лютого 2019 року у справі № 752/9188/13-ц (провадження № 61-31053св18), від 22 травня
2019 року у справі № 310/12817/13 (провадження № 61-36375св18), від 06 червня 2019 року у справі № 760/3301/13-ц (провадження № 61-2630св19), від 20 червня 2019 року по справі № 522/7428/15 (провадження № 61-31861св18), від 26 вересня 2019 року у справі № 295/19734/13-ц (провадження № 61-27370св18), від 07 жовтня 2019 року у справі № 612/403/16-ц (провадження № 61-7473св18), від 02 вересня 2020 року у справі № 461/3580/15-ц (провадження № 61-20847св19), від 21 вересня 2020 року у справі № 658/1141/18 (провадження № 61-3617св19).
Судами встановлено, що два останні підготовчі засідання в даній справі було призначено на 10 жовтня та 08 листопада 2024 року, про вказані засідання
ОСОБА_1 була належним чином повідомлена, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення
(а. с. 177, 193, т. 2).
З урахуванням викладеного, Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що належним чином повідомлений позивач повторно не з`явилася у підготовче засідання, призначене на 08 листопада 2024 року, і заяви про розгляд справи у її відсутності не подавала.
Посилання касаційної скарги про те, що колегія суддів апеляційного суду порушила норми статті 40 ЦПК України при розгляді заяви про відвід колегії суддів, є безпідставними, оскільки заява про відвід подана ОСОБА_1 03 березня 2025 року (а. с. 49, т. 3), у термін менше, ніж за три робочих дні до судового засідання
(04 березня 2025 року), тому відповідно до частини третьої статті 40 ЦПК України, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід вирішується даним складом суду.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваних судових рішеннях, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судами, а переоцінювати докази Верховний Суд не може в силу закону.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 08 листопада 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 04 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,
є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць