№ 463/8232/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 463/8232/21

провадження № 61-2350св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого- Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Горицвіт К.О.», фізична особа - підприємець ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на постанову Львівського апеляційного суду від 16 січня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Горицвіт К.О.» (далі - ТОВ «Горицвіт К.О.»), фізичної особи - підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_3 про визнання договорів недійсними, усунення перешкод у користуванні власністю, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 22 липня 2020 року, виданого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пелех О. З., є власником 11/80 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 226,6 кв. м. Іншими співвласниками будинку є ОСОБА_2 (9/20 та 11/80 частин), ОСОБА_4 (11/80 частин) та ОСОБА_5 (11/80 частин).

У грудні 2020 року йому стало відомо, що у вказаному житловому будинку здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_3 без його згоди як співвласника будинку. Він дізнався, що частина спірного житлового будинку передана в оренду ТОВ «Горицвіт К.О.» на підставі договору оренди від 03 листопада 2015 року, укладеного між ФОП ОСОБА_6 та ТОВ «Горицвіт К.О.», а ТОВ «Горицвіт К.О.» передало його в суборенду ФОП ОСОБА_3 на підставі договору оренди від 01 жовтня 2019 року та доповнення до нього від 03 жовтня 2019 року.

Зазначав, що він як співвласник будинку не давав своєї згоди на передачу частини приміщень будинку в оренду (суборенду) і розпорядження його майном відбулося поза його волею, а тому договір оренди від 01 жовтня 2019 року з доповненнями від 03 жовтня 2019 року, укладений між ТОВ «Горицвіт К.О.» та ФОП ОСОБА_3 , підлягає визнанню недійсними.

Також вказував на те, що за час дії договору оренди відповідачі безпідставно користувалися належним йому майном, ТОВ « Горицвіт К.О. » отримувало прибутки у розмірі щомісячної орендної плати, а тому зобов`язане відшкодувати йому збитки в розмірі щомісячної орендної плати відповідно до його частки у володінні майном. Зазначав, що розмір орендної плати, вказаний у договорі, не відповідає дійсності та існуючим ринковим цінам, а тому, враховуючи розмір мінімального ринкового тарифу за орендну плату, що діяв у спірний період у м. Львові, у співвідношенні до строку оренди та площі будинку, яка припадає на його частку, вважав, що розмір заподіяних йому збитків становить 121 621,50 грн.

Вказував на те, що з моменту прийняття спадщини та оформлення правовстановлюючих документів він позбавлений можливості вільно володіти, користуватися своїм майном, оскільки будинок займає ОСОБА_2 , яка не дає йому доступу до приміщень будинку.

Крім цього, у процесі досудового врегулювання спору ФОП ОСОБА_3 завдав йому моральної шкоди, яка полягала в тому, що відповідач безпідставно користувався належною йому власністю, на його вимогу відмовлявся припинити протиправні дії та погрожував йому притягнути до відповідальності за законні спроби усунути перешкоди у вільному володінні майном.

При цьому ОСОБА_2 , як співвласник приміщень будинку та директор ТОВ «Горицвіт К.О.», без його згоди здає приміщення будинку в оренду (суборенду), ігнорує його законні вимоги припинити здачу в оренду приміщень будинку, що перебувають у його співвласності, привласнює частку його доходу, чим також завдала йому моральну шкоду. Розмір моральної шкоди він оцінює в 149 000,00 грн, відшкодування якої необхідно покласти на ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у рівних частках по 74 500,00 грн.

З урахуванням зазначеного та заяви про уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд: визнати недійсним договір оренди від 01 жовтня 2019 року та доповнення до нього від 03 жовтня 2019 року, укладені між ТОВ «Горицвіт К.О.» та ФОП ОСОБА_3 ; усунути перешкоди в користуванні житловим будинком, який розташований на АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_2 надати йому повний доступ до всіх приміщень на всіх поверхах вказаного житлового будинку, надати дублікати всіх ключів, паролі до сигналізації; стягнути з ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 74 500,00 грн з кожного на відшкодування моральної шкоди; стягнути з ТОВ «Горицвіт К.О.» 121 621,50 грн на відшкодування матеріальних збитків.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 15 червня 2023 року, ухваленим у складі судді Жовніра Г. Б., позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Горицвіт К.О.» на користь ОСОБА_1 збитки у розмірі 8 383,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ТОВ «Горицвіт К.О.» на користь ОСОБА_1 судовий збір пропорційно до задоволених вимог у розмірі 2 270,00 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування збитків за безпідставне користування часткою майна, суд першої інстанції виходив із того, що, починаючи з 05 листопада 2018 року до позивача в порядку спадкування перейшли права та обов`язки орендодавця в межах успадкованої частки у нерухомому майні та, враховуючи розмір частки позивача у спільній власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 , тривалість дії договору оренди з 01 жовтня 2019 року до 17 грудня 2021 року, вважав за необхідне стягнути з відповідача ТОВ «Горицвіт К.О.» на користь позивача матеріальні збитки в розмірі 8 383,00 грн, а в решті позовних вимог щодо відшкодування матеріальних збитків у розмірі 121 621,50 грн відмовити за їх безпідставністю, оскільки розрахунок позивача не ґрунтується на належних та допустимих доказах у справі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним доповнення до договору оренди від 03 жовтня 2019 року, суд першої інстанції виходив із того, щодоговір оренди від 03 листопада 2015 року станом на 01 жовтня 2019 року та 03 жовтня 2019 року діяв, строк його дії не припинився, а тому орендар приміщень за цим договором вправі був на законних підставах розпоряджатися майном, передаючи його в суборенду.З 05 листопада 2018 року позивач не вживав заходів для розірвання договору, припинення в інший спосіб або внесення змін до договору оренди від 03 листопада 2015 року, укладеного між ОСОБА_6 та ТОВ «Горицвіт К.О.», а вимога про визнання такого договору недійсним ним відкликана.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні майном, співвласником якого він є, суд першої інстанції виходив із того, що ці вимоги необґрунтовані та не доведені доказами, а тому в їх задоволенні слід відмовити за безпідставністю.

Також суд вважав безпідставними вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди з ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 .

Додатковим рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 02 серпня 2023 року заяву представника позивача - Шкред А. О. задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Горицвіт К.О.» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу пропорційно до задоволених вимог у розмірі 1 932,00 грн.

Заяву представника ФОП ОСОБА_3 - Штинди О. В. задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що представники сторін у судових дебатах зробили відповідні заяви про подання доказів про розмір витрат, які позивач та відповідач понесли у зв`язку з розглядом справи, а тому дійшов висновку про необхідність ухвалення додаткового рішення.

Постановою Львівського апеляційного суду від 16 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Личаківського районного суду м. Львова від 15 червня 2023 року в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю та розподілу судових витрат скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення, яким таку вимогу задоволено.

Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні житловим будинком, розташованим на АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_2 надати повний доступ позивачу до всіх приміщень, на всіх поверхах житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_1 , надати дублікати всіх ключів, паролі до сигналізації.

Стягнуто з ОСОБА_2 та ТОВ «Горицвіт К.О.» на користь ОСОБА_1 судовий збір по 908,00 грн з кожного, сплачений за розгляд справи у суді першої інстанції.

В іншій частині рішення Личаківського районного суду м. Львова від 15 червня 2023 року залишено без змін.

Додаткове рішення Личаківського районного суду м. Львова від 02 серпня 2023 року в частині часткового задоволення заяви представника ФОП ОСОБА_3 - адвоката Штинди О. В. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_3 витрат на правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн скасовано, у задоволенні такої заяви відмовлено повністю.

Додаткове рішення Личаківського районного суду м. Львова від 02 серпня 2023 року в частині вирішення заяви представника позивача Шкред А. О. про стягнення витрат на правничу допомогу змінено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн, а саме по 5 000,00 грн з ОСОБА_2 та ТОВ «Горицвіт К.О.».

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю та задовольняючи вказані позовні вимоги, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_1 є співвласником спірного житлового будинку, у будинку не проживає, у нього відсутні ключі від вхідних дверей цього нерухомого майна, ОСОБА_2 чинить позивачу перешкоди у користуванні житловим будинком.

Враховуючи те, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення, яким задовольнив позовну вимогу ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю, суд здійснив розподіл судових витрат - судового збору та витрат на правничу допомогу.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відшкодування з ТОВ «Горицвіт К.О.» на користь ОСОБА_1 збитків у розмірі 8 383,00 грн та відмову у задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їхніх доводів

У лютому 2024 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, а саме не розглянув клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 462/5597/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення від права спадкування.

Суд апеляційної інстанції, ухваливши судове рішення про усунення перешкод позивачу у користуванні спірним житловим будинком, вирішив питання про права та законні інтереси ОСОБА_4 , який є співвласником будинку, який не брав участі у справі.

Апеляційний суд не звернув уваги на те, що позивач не надав доказів на підтвердження того, що вона чинить йому перешкоди у користуванні спірним житловим будинком.

Підставами касаційного оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 16 січня 2024 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) та у постановах Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 520/12364/18 (провадження № 61-6025св20), від 11 вересня 2019 року у справі № 922/393/18, від 08 квітня 2018 року у справі № 761/310/17 (провадження № 61-15840св18), від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18.

У лютому 2024 року особа, яка не брала участь у справі, - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, ухваливши судове рішення про усунення перешкод позивачу у користуванні спірним житловим будинком, вирішив питання про його права та законні інтереси як співвласника будинку, який не був залучений до участі у справі.

Підставами касаційного постанови Львівського апеляційного суду від 16 січня 2024 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) та у постановах Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 520/12364/18 (провадження № 61-6025св20), від 11 вересня 2019 року у справі № 922/393/18, від 08 квітня 2018 року у справі № 761/310/17 (провадження № 61-15840св18), від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18; суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про визнання договорів недійсними та стягнення збитків і моральної шкоди не оскаржується, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядається.

Доводи особи, яка подала відзиви на касаційні скарги

У березні та квітні 2024 року, відповідно, представник ОСОБА_1 - адвокат Шкред А. О. подала відзиви на касаційні скарги, в яких просила відмовити у задоволенні касаційних скарг та залишити судове рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У строк, визначений судом, ОСОБА_2 усунула недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_4 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У строк, визначений судом, ОСОБА_4 усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У березні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 22 липня 2020 року, виданого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пелех О. З., ОСОБА_1 є власником 11/80 часток у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 226,6 кв. м, житловою площею 146,5 кв. м. Майно набув у власність шляхом прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно із Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, іншими співвласниками житлового вказаного житлового будинку є відповідачка ОСОБА_2 в частках 11/80 та 9/20, ОСОБА_4 - 11/80 та ОСОБА_5 - 11/80.

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є співвласниками земельної ділянки кадастровий номер 4610137200:04:003:0025, площею 0,081 га, розмір частки кожного становить 1/4.

Вказані особи набули право власності на відповідні частки житлового будинку у порядку спадкування.

Згідно із листом Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради від 16 березня 2021 року № 33-вих-19925 у будинку АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Попередній співвласник нерухомого майна ОСОБА_6 на підставі договору оренди від 03 листопада 2015 року, діючи як ФОП ОСОБА_6 , передав в оренду ТОВ «Горицвіт К.О.» в особі його директора ОСОБА_2 нежитлове приміщення, загальною площею 102,6 кв. м, під влаштування приміщень медичного центру з наданням стоматологічних та психотерапевтичних послуг за адресою: АДРЕСА_1 .

Договором визначено розмір плати за користування приміщенням та порядок її перерахування, а також право орендаря передавати орендовані приміщення в суборенду.

01 жовтня 2019 року між орендарем ТОВ «Горицвіт К.О.» в особі директора ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 укладено договір оренди строком 35 місяців, відповідно до якого передано ФОП ОСОБА_3 у строкове платне користування нежитлове приміщення, загальною площею 102,6 кв. м, під влаштування приміщень для проведення медичної практики за адресою: АДРЕСА_1 .

Пунктом 3.1 договору сторонами визначено щомісячний розмір орендної плати в сумі 4 500,00 грн та порядок сплати такого.

Доповненням до договору оренди від 01 жовтня 2019 року (додатковою угодою від 03 жовтня 2019 року) сторони визначили додаткові умови щодо витрат орендаря з утримання майна, сплати комунальних послуг тощо.

Згідно із актом повернення майна від 17 грудня 2021 року та листом ФОП ОСОБА_3 , за ініціативи орендаря ФОП ОСОБА_3 договір оренди від 01 жовтня 2019 року розірвано між сторонами з моменту повернення майна - 17 грудня 2021 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, а касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 підлягає закриттю.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги ОСОБА_2 цих висновків не спростовують.

Переглядаючи постанову апеляційного суду в межах доводів касаційної скарги, а саме в частині вирішення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні майном, колегія суддів виходить із такого.

ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом, зокрема просив усунути перешкоди в користуванні житловим будинком, який розташований на АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_2 надати йому повний доступ до всіх приміщень на всіх поверхах вказаного житлового будинку, надати дублікати всіх ключів, паролі до сигналізації.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

У постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15 зроблено висновок, що при здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно.

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (частина друга статті 386 ЦК України).

Відповідно до наведеної вище норми у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майно власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.

Підставою для задоволення позову про усунення перешкод в користуванні власністю є встановлення сукупності певних обставини, а саме: наявність у позивача права власності на майно та наявність перешкод у можливості користування ним своєю власністю.

Таким чином, відповідачем за негаторним позовом є лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю, а підставою мають слугувати посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

Суд апеляційної інстанції, установивши, що ОСОБА_1 є співвласником спірного житлового будинку, у будинку не проживає, у нього відсутні ключі від вхідних дверей цього нерухомого майна, а також те, що ОСОБА_2 чинить позивачу перешкоди у користуванні житловим будинком, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для усунення перешкод позивачу у користуванні житловим будинком, розташованим на АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_2 надати повний доступ позивачу до всіх приміщень на всіх поверхах вказаного житлового будинку, надати дублікати всіх ключів, паролі до сигналізації.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, а саме не розглянув клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 462/5597/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення від права спадкування, не впливають на вирішення апеляційним судом спору про усунення перешкод у користуванні власністю.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до положень пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_2 зводяться до незгоди з наданою апеляційним судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності їх переоцінки.

Вказані доводи не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки в силу вимог статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не може вдаватись до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Судове рішення суду апеляційної інстанції ґрунтується на аналізі та оцінці всіх наявних у справі доказів у їх сукупності.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, Верховний Суд не встановив.

Щодо касаційної скарги особи, яка не брала участь у справі, - ОСОБА_4 .

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи.

Однією з передумов забезпечення доступу до суду є наявність в особи права на судовий захист.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Згідно зі статтею 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Таким чином, процесуальний закон визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на касаційне оскарження судового рішення, а також встановлює спеціальний порядок такого оскарження.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 вказував на те, що постановою апеляційного суду, якоюусунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні спірним житловим будинком шляхом зобов`язання ОСОБА_2 надати повний доступ позивачу до всіх приміщень на всіх поверхах житлового будинку, надати дублікати всіх ключів, паролі до сигналізації, порушено його права як співвласника будинку.

У справі, яка переглядається, спір щодо користування спірним житловим будинком виник між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , постанова апеляційного суду безпосередньо не містить судження про права та обов`язки ОСОБА_4 у відповідних правовідносинах.

Враховуючи те, що ОСОБА_4 не довів порушення його прав оскаржуваним судовим рішенням, касаційне провадження за його касаційною скаргою підлягає закриттю.

При цьому посилання заявника на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду, на які є посилання в касаційній скарзі, відхиляються колегією суддів, у зв`язку з невстановленням порушення прав ОСОБА_4 .

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргуОСОБА_2 без задоволення, постанову апеляційного суду - залишити без змін, а касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 -закрити.

Керуючись статтями 396 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 16 січня 2024 року залишити без змін.

Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Львівського апеляційного суду від 16 січня 2024 року закрити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець