№ 464/3515/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 464/3515/18

провадження № 61-1455св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах своєї малолітньої доньки ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Гузела Неля Михайлівна, державний нотаріус Шостої Львівської державної нотаріальної контори Яблонська Оксана Володимирівна,

третя особа - Орган опіки та піклування Сихівської районної адміністрації,

розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє представник - адвокат Шпунта Мар`ян Богданович, на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 18 липня 2023 року у складі судді Мички Б. Р. та постанову Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах своєї малолітньої доньки ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Гузели Н. М., державного нотаріуса Шостої Львівської державної нотаріальної контори Яблонської О. В., третя особа - Орган опіки та піклування Сихівської районної адміністрації, у якому просила:

- визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом № 4-611, № 4-612 від 21 грудня 2016 року, видані державним нотаріусом Шостої Львівської державної нотаріальної контори Яблонською О. В.;

- визнати недійсним договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований у реєстрі за номером 97, виданий 19 березня 2018 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гузелою Н. М.;

- визнати недійсним договір дарування 7/15 частини квартири за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрований у реєстрі за номером 350, виданий 29 грудня 2017 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гузелою Н. М.;

- визнати за кожним із позивачів право власності на 1/3 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати за кожним із позивачів право власності на 11/45 частини квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що 02 квітня 2011 року між ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_5 ) та ОСОБА_6 було укладено шлюб. В період шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася донька ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер.

Вказувала, що за ОСОБА_6 зареєстровано на праві приватної спільної сумісної власності 11/15 часток власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , а також зареєстрована на праві приватної власності квартира за адресою: АДРЕСА_1 .

Посилалася на те, що після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина на вказане майно. Спадкоємцями першої черги є позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та батько спадкодавця ОСОБА_3 .

У 2016 році Шоста Львівська державна нотаріальна контора в особі державного нотаріуса Яблонської О. В. видала ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за законом від 21 грудня 2016 року, реєстраційний номер № 4-612, на всю квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , та свідоцтво про право на спадщину за законом № 4-611 на 11/15 частин квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , без врахування права позивачів на спадщину.

В подальшому, згідно договору дарування від 19 березня 2018 року ОСОБА_3 подарував ОСОБА_4 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, відповідно до договору дарування від 29 грудня 2017 року ОСОБА_3 подарував ОСОБА_4 7/15 частин квартири за адресою: АДРЕСА_2 , чим на думку позивачів порушив їх законні права, оскільки вони в розумінні статті 1268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вважаються такими, що прийняли спадщину після смерті спадкодавця.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 18 липня 2023 року позов задоволено частково.

Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом № 4-611 від 21 грудня 2016 року, видане Шостою Львівською державною нотаріальною конторою в особі державного нотаріуса Яблонської О. В. в частині 2/3 квартири АДРЕСА_3 .

Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом № 4-612 від 21 грудня 2016 року, видане Шостою Львівською державною нотаріальною конторою в особі державного нотаріуса Яблонської О. В. в частині 2/9 квартири АДРЕСА_4 .

Визнано частково недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_3 , зареєстрованого у реєстрі за номером 97, виданий 19 березня 2018 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гузела Н. М. у частині 2/3 квартири.

Визнано частково недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_4 , зареєстрованого у реєстрі за номером 350, виданий 29 грудня 2017 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гузела Н. М. у частині 2/9 (10/45) квартири.

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/3 частини квартири АДРЕСА_3 .

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/9 (5/45) частини квартири АДРЕСА_4 .

В решті частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при видачі свідоцтв про право на спадщину були порушені права ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як спадкоємців першої черги після смерті ОСОБА_6 .

Встановлено, що позивачі вважаються такими, що прийняли спадщину у відповідності до положень статті 1268 ЦК України, а тому мають право на належні їм частки на майно спадкодавця.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_3 - адвокат Шпунт М. Б. оскаржив його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Шпунта М. Б. залишено без задоволення, рішення Сихівського районного суду м. Львова від 18 липня 2023 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

22 січня 2024 року ОСОБА_3 в особі представника - адвоката Шпунта М. Б. через засоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 18 липня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року.

З урахуванням уточненої касаційної скарги від 08 березня 2024 року заявник просив суд скасувати зазначені вище судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанційз порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу від 11 квітня 2024 року ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах своєї малолітньої доньки ОСОБА_2 , просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

02 липня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами встановлено, що 02 квітня 2011 року укладено шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (після укладення шлюбу - ОСОБА_1 ), що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .

В період шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_6 та ОСОБА_1 народилася донька ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження з актовим записом № 640/2012 від 22 листопада 2012 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 29 березня 2013 року

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 13 березня 2018 року ОСОБА_6 на праві приватної власності належала квартира за адресою: АДРЕСА_1 та на праві приватної спільної сумісної власності - 11/15 часток власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно довідки Зимновідської сільської ради № 1261 від 17 квітня 2018 року та акту обстеження житлово-побутових умов від 17 травня 2018 року ОСОБА_6 до дня смерті проживав у АДРЕСА_5 разом з дружиною ОСОБА_1 , 1984 року народження.

Відповідно до довідки ЛКП «Житловик-С» від 25 вересня 2013 року ОСОБА_6 з 17 червня 2002 року до 29 березня 2013 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Із спадкової справи № 294/2013, заведеної після смерті ОСОБА_6 , вбачається, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 ОСОБА_6 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , його батьками є ОСОБА_3 та ОСОБА_8 .

26 вересня 2013 року ОСОБА_3 (батько спадкодавця) звернувся до Шостої Львівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 , у якій вказав, що інших спадкоємців ОСОБА_6 не має.

З свідоцтва про право на спадщину за законом від 23 березня 2010 року вбачається, що державний нотаріус Шостої Львівської державної нотаріальної контори Гузела Н. М. посвідчила, що спадкоємцем 2/5 частини квартири за адресою: АДРЕСА_2 є ОСОБА_3

21 грудня 2016 року ОСОБА_3 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частину квартири за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано в реєстрі за № 4-611. З рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 33072329 від 21 грудня 2016 року вбачається, що за ОСОБА_3 визначено 1/3 частки квартири за цією адресою.

21 грудня 2016 року ОСОБА_3 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано в реєстрі за № 4-612. З рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 33074444 від 21 грудня 2016 року вбачається, що за ОСОБА_3 визначено квартиру за цією адресою.

За нотаріально посвідченим договором дарування від 19 березня 2018 року ОСОБА_3 подарував ОСОБА_4 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до нотаріально посвідченого договору дарування від 29 грудня 2017 року ОСОБА_3 подарував ОСОБА_4 7/15 частин квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_3 , яка подана його представником - адвокатом Шпунтою М. Б., не містить доводів в частині позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , у задоволенні яких судом першої інстанції відмовлено, а тому рішення Сихівського районного суду м. Львова від 18 липня 2023 року та постанова Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року в частині відмовлених позовних вимог, в силу приписів статті 400 ЦПК України, не є предметом касаційного перегляду.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статей 1216 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з частиною першою статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу (частина четверта статті 1268 ЦК України).

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто (частини перша-друга статті 1269 ЦК України).

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (стаття 1270 ЦК України).

Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права власності на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав.

Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1298 ЦК України).

Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (частина перша статті 1301 ЦК України).

Аналіз статті 1301 ЦК України свідчить, що заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачою свідоцтва про право на спадщину.

При цьому оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва).

У постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження №61-12290св18), від14 травня 2018року у справі№ 296/10637/15-ц (провадження № 61-2448св18) та від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 (провадження № 61-23св18) Верховний Суд виклав правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що донька спадкодавця - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , вважається такою, що прийняла спадщину, як малолітня особа, в силу положень частини четвертої статті 1268 ЦК України.

Також судами встановлено, що ОСОБА_1 постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а тому вважається такою, що прийняла спадщину в силу приписів частини третьої статті 1268 ЦК України, оскільки протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, вона не заявила про відмову від спадщини.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Таким чином, правильним є висновок судів попередніх інстанцій, що при видачі свідоцтв про право на спадщину були порушені права ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як спадкоємців першої черги після смерті ОСОБА_6 , а тому свідоцтва про право на спадщину за законом № 4-611 від 21 грудня 2016 року, № 4-612 від 21 грудня 2016 року, видані Шостою Львівською державною нотаріальною конторою в особі державного нотаріуса Яблонської О. В., слід визнати частково недійсними.

Оскільки ОСОБА_3 не мав законних підстав відчужувати на користь ОСОБА_4 зазначене вище спадкове майно, суди дійшли правильного висновку про наявність підстав для визнання частково недійсними договору дарування квартири АДРЕСА_3 , зареєстрованого у реєстрі за номером 97, виданого 19 березня 2018 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гузела Н. М., у частині 2/3 квартири та договору дарування квартири АДРЕСА_4 , зареєстрованого у реєстрі за номером 350, виданого 29 грудня 2017 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гузела Н. М., у частині 2/9 (10/45) квартири.

При цьому право позивачів підлягає поновленню шляхом визнання за ними права власності по 1/3 частини квартири АДРЕСА_3 та по 1/9 (5/45) частини квартири АДРЕСА_4 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 .

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Зокрема, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили доводи заявника про порушення правил територіальної підсудності, оскільки загальна вартість об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 перевищує загальну вартість об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , а тому судом першої інстанції дотримано положення частини першої статті 30 ЦПК України щодо виключної підсудності.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє представник - адвокат Шпунта Мар`ян Богданович, залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 18 липня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах своєї малолітньої доньки ОСОБА_2 , залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов