Постанова
Іменем України
09 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 464/7910/15-ц
провадження № 61-5529св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - державний нотаріус Першої львівської державної нотаріальної контори Цікало Олена Андріївна,
особи, які подали апеляційну скаргу: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до
ОСОБА_2 , третя особа - державний нотаріус Першої львівської державної нотаріальної контори Цікало О. А., про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Позовна заява мотивована тим, що з 28 травня 1996 року ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності за загальним захворюванням (стенокардія, відносна недостатність 2, 3-х клапанів, гіпертонічна хвороба ІІ ст.) безтерміново, а тому в силу закону вона має право на обов`язкову частку в спадщині після смерті матері, незалежно від наявності спадкоємців за заповітом.
У встановлений законом шестимісячний строк вона не змогла звернутись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті матері, оскільки
з 12 січня 1999 року її стан здоров`я раптово погіршився, вона була обстежена невропатологом СШМД і їй встановлено діагноз: порушення мозкового кровообігу, призначено тривале лікування, яке не дало позитивного результату, а тому захворіла гостро 18 липня 1999 року (гостре порушення мозкового кровообігу) і в ургентному порядку була госпіталізована. Після виписки з лікарні 06 серпня 1999 року з діагнозом: ГПМК по ішемічному типу в басейні лівої С.М.А. з легким правобічним гемігіпестезом, продовжувала лікування, перенесла ряд інсультів та інфарктів, а також оперативних втручань, однак, з 2010 року стан її здоров`я критично погіршився, внаслідок чого у 2012 року їй встановлено І групу інвалідності безтерміново і з цього часу вона потребує стороннього догляду.
Позивач вважає, що правове значення для вирішення даного спору має наявність поважних причин пропуску встановленого законом строку для подання заяви про прийняття спадщини саме у період з 27 листопада 1998 року по 27 травня 1999 року.
31 березня 2016 року сторони подали суду на затвердження мирову угоду, яка від імені позивача підписана її представником - ОСОБА_5 на підставі довіреності, посвідченої 09 липня 2015 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гошко І. Я.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Сихівського районного суду міста Львова від 12 квітня 2016 року визнано мирову угоду, укладену між представником ОСОБА_1 - ОСОБА_5 та ОСОБА_2 і її представником - ОСОБА_6 наступного змісту:
1. ОСОБА_2 не заперечує та надає згоду на прийняття обов`язкової частки у спадщині ОСОБА_1 після смерті матері - ОСОБА_7 , яка померла
ІНФОРМАЦІЯ_1 .
2. ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_5 (наділений повноваженнями згідно довіреності від 09 липня 2015 року), погоджується зменшити розмір обов`язкової частки у спадщині і прийняти її в розмірі 1/4 частки від всього спадкового майна, після смерті матері - ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
3. Після оформлення спадкових прав на майно, сторони погодили виконання зобов`язань ОСОБА_2 перед ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу частини земельної ділянки за місцезнаходженням спадкового майна у АДРЕСА_1 , шляхом визначення меж та порядку користування земельною ділянкою.
Провадження в цивільній справі за позовом представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , третя особа державний нотаріус Першої львівської державної нотаріальної контори Цікало О. А., про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини закрито.
Не погоджуючись з ухвалою Сихівського районного суду міста Львова
від 12 квітня 2016 року, особи, які не брали участі у справі ОСОБА_3 та представник ОСОБА_4 - адвокат Тарасенко Л. Л. оскаржили її в апеляційному порядку.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року апеляційне провадженняза апеляційною скаргою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на ухвалу Сихівського районного суду міста Львова від 12 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - державний нотаріус Першої львівської державної нотаріальної контори Цікало О. А., про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини закрито.
Закриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на ухвалу Сихівського районного суду міста Львова від 12 квітня
2016 року, апеляційний суд виходив із того, що ухвалою Сихівського районного суду міста Львова від 12 квітня 2016 року питання про права та (або) обов`язки заявників, один з яких: ОСОБА_3 - є сином позивача ОСОБА_1 , а інший: ОСОБА_4 - дочкою ОСОБА_8 , яка за життя своїх прав на спадщину, що залишилась після смерті ОСОБА_7 , ніколи не заявляла, не вирішувалося. Апеляційний суд відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України дійшов висновку про закриття апеляційного провадження.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
17 березня 2020 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 через засоби поштового зв?язку подали до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, з урахування уточненої редакції, просять скасувати ухвалу Сихівського районного суду міста Львова від 12 квітня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного суду
від 11 лютого 2020 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
Підставу касаційного оскарження, заявники наводять пункт 4 частину другу статті 389 ЦПК України, зокрема, заявника зазначають, що суд першої інстанції при постановленні ухвали про затвердження мирової угоди, вийшов за межі заявлених позовних вимог. Суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та не застосував статтю 535 ЦК Української РСР 1963 року, апеляційний суд це порушення не усунув. Заявники є спадкоємцями після смерті ОСОБА_2 - відповідача по справі
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2020 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на ухвалу Сихівського районного суду міста Львова від 12 квітня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - державний нотаріус Першої львівської державної нотаріальної контори Цікало О. А., про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - державний нотаріус Першої львівської державної нотаріальної контори Цікало О. А., про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини та витребувано матеріали цивільної справи з Сихівського районного суду міста Львова.
09 червня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
У апеляційній та касаційній скаргах заявники вказують, що згідно з заповітом
від 17 червня 1997 року серії ААК № 381816, ОСОБА_7 на випадок смерті заповіла житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по
АДРЕСА_1 , який на праві власності належав ОСОБА_7 , своєму онуку (сину відповідача ОСОБА_2 ) - ОСОБА_10
ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , так і не оформивши в установленому законом порядку своїх спадкових прав на майно, яке заповіла йому ОСОБА_7 .
Єдиним спадкоємцем за законом першої черги після смерті ОСОБА_10 була його мати - відповідач ОСОБА_2 , яка прийняла спадщину та оформила свої спадкові права на належне синові за життя майно, зокрема, будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, посвідченим 04 квітня 2011 року державним нотаріусом Першої Львівської державної нотаріальної контори Цікало О. А.
ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
У апеляційній та касаційній скаргах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 посилаються на те, що вони є спадкоємцями ОСОБА_2 .
Крім того, заявники зазначають, що між ними та ОСОБА_5 існує спір щодо спадкового майна, яке залишилось після смерті ОСОБА_2 , а тому вважають, що судовим рішенням суду першої інстанції їхні права та інтереси порушуються, оскільки вони є спадкоємцями ОСОБА_2 .
Закриваючи апеляційне провадження у справі, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 спадщину не прийняли, а відтак на мають права на апеляційне оскарження.
Проте, такі висновки не випливають із матеріалів справи.
За правилами статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Апеляційний суд, на порушення вищевикладених норм права, належним чином не перевірив наведених в апеляційній скарзі доводів, не перевірив доводи щодо прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 . Не врахував, що якщо заявники є спадкоємцями сторін у справі, вони набувають статусу правонаступників учасників справи.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 посилались на те, що вони як спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на апеляційне оскарження, оскільки між ними та ОСОБА_5 вирішується спір щодо спадкового майна, яке залишилось після смерті ОСОБА_2 .
Мировою угодою частина спадкового майна на праві власності надана ОСОБА_5 , який стороною у справі про надання додаткового строку для прийняття спадщини не був.
Отже, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про закриття апеляційного провадження, не перевіривши належним чином доводи апеляційної скарги, у тому числі не витребував матеріали спадкової справи з нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , від з?ясування яких залежить правильність вирішення питання щодо наявності права апеляційного оскарження.
Відповідно до статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права.
Керуючись статтями 400 406 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнити.
Ухвалу Львівського апеляційного суду від 11 лютого 2020 рокускасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун