№ 465/419/16-ц

Постанова

Іменем України

10 квітня 2020 року

місто Київ

справа № 465/419/16-ц

провадження № 61-12645св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство «БМ Банк», ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Романчук-Василик Вікторія Романівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Львівської області від 12 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Павлишина О. Ф., Приколоти Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у січні 2016 року звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «БМ Банк» (далі - ПАТ «БМ Банк», банк), у якому просила визнати недійсним договір іпотеки від 03 вересня 2008 року № 9/43/030908, укладений між ПАТ «БМ Банк» та ОСОБА_2 , а також скасувати записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо обтяження майна, зокрема, запис у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за номером 13443443 від 26 грудня 2012 року реєстратором Львівської філії Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження від 21 травня 2010 року № 19395021, зареєстрованого за заявою старшого державного виконавця Франківського ВДВС Львівського міського управління юстиції Суряк С. І.; запис у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за номером 9908353 від 08 червня 2010 року реєстратором Львівської філії Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на підставі виконавчого напису від 26 квітня 2010 року № 576, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергеєвим О. О., зареєстрованого за заявою державного виконавця Франківського ВДВС Львівського МУЮ Біда В. Б.; запис у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за номером 7844588 від 03 вересня 2008 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Романчук-Василик В. Р. згідно з договором іпотеки ВКТ 042563-66, р № 638 від 03 вересня 2008 року; запис у Державному реєстрі іпотек за номером 7844855 від 03 вересня 2008 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Романчук-Василик В. Р. згідно з договором іпотеки

від 03 вересня 2008 року ВКТ 042563-66, р № 638.

Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що рішенням Франківського районного суду м. Львова від 09 липня 2015 року у справі № 465/2955/15-ц визнано недійсним розпорядження Франківської районної адміністрації м. Львова від 28 серпня 2008 року № 1666-Ж-Ф, скасовано свідоцтво та реєстрацію права власності № 234841, що видане згідно з зазначеним розпорядженням, скасовано запис у Єдиному реєстрі прав власності на нерухоме майно за № 24509723, за яким квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_2 . Вважала, що після ухвалення рішення про скасування права власності на предмет іпотеки ПАТ «БМ Банк» та ОСОБА_2 повинні були вчинити дії щодо скасування договору іпотеки від 03 вересня 2008 року у добровільному порядку на виконання судового рішення та відповідно до обов`язковості застосування наслідків згідно з частиною другою статті 216 ЦК України. Однак, згідно з витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 04 грудня 2015 року, жодних дій такого характеру сторонами не проводилося взагалі.

Стверджувала, що наявність договору іпотеки від 03 вересня 2008 року та арештів нерухомого майна, в свою чергу, призводить до неможливості для ОСОБА_1 реалізувати своє право на приватизацію зазначеної квартири та провести державну реєстрацію своїх прав на спірне нерухоме майно.

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

Банк заперечував проти задоволення позову у зв`язку з його необґрунтованістю, а також просив застосувати позовну давність.

ОСОБА_2 не заперечувала проти задоволення позову.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 28 квітня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір іпотеки від 03 вересня 2008 року № 9/43/030908, укладений між ПАТ «БМ Банк» та ОСОБА_2 , що посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Романчук-Василик В. Р.

Скасовано запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційний номер обтяження 17905579, що було зареєстровано у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за номером 13443443 від 26 грудня 2012 року реєстратором Львівської філії Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження від 21 травня 2010 року № 19395021, зареєстрованого за заявою старшого державного виконавця Франківського ВДВС Львівського МУЮ Суряк С. І.

Скасовано запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер обтяження 17905534, що було зареєстровано у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за номером 9908353 від 08 червня 2010 року реєстратором Львівської філії Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на підставі виконавчого напису від 26 квітня 2010 року № 576, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергеєвим О. О., зареєстрованого за заявою державного виконавця Франківського ВДВС Львівського МУЮ Біда В. Б.

Скасовано запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер обтяження 17905463, що було зареєстровано у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за номером 7844588 від 03 вересня 2008 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Романчук-Василик В. Р. згідно з договором іпотеки ВКТ 042563-66, р № 638 від 03 вересня 2008 року.

Скасовано запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційний номер обтяження 17905463, що було зареєстровано у Державному реєстрі іпотек за номером 7844855 від 03 вересня 2008 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Романчук-Василик В. Р. згідно з договором іпотеки від 03 вересня 2008 року

ВКТ 042563-66, р № 638.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що, враховуючи, що право власності ОСОБА_2 на квартиру, яку нею передано в іпотеку, визнано недійсним рішенням суду, яке набрало законної сили, тобто фактично в іпотеку передано майно особою, яка не має на нього права власності, суд дійшов висновку, що договір іпотеки від 2008 року № 9/43/030908, укладений між ПАТ «БМ Банк» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Романчук-Василик В. Р., зареєстрований в реєстрі за № 639, укладений з порушенням вимог статей 203 215 ЦК України та має бути визнаний недійсним. У зв`язку з цим суд зробив висновок, що підлягає скасуванню заборона відчуження зазначеного в іпотечному договорі нерухомого майна. Також суд першої інстанції зазначив, що існуючі обтяження не дозволяють позивачу скористатися своїм правом щодо приватизації майна, яке є предметом іпотеки.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 12 грудня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «БМ Банк» задоволено. Рішення Франківського районного суду м. Львова від 28 квітня 2017 року скасовано. Ухвалено нове рішення. Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову про визнання недійсним договору іпотеки, звільнення майна з-під арешту.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд зазначив, що на час укладення договору іпотеки 03 вересня 2008 року не існувало жодних обставин, які б унеможливлювали укладення договору. Сторони володіли правомочностями на укладення кредитного договору та договору іпотеки.

Апеляційний суд дійшов висновку, що під час укладення 03 вересня 2008 року кредитного договору та договору іпотеки іпотекодавець ОСОБА_2 діяла за згодою іншого користувача квартири, на момент перегляду справи апеляційним судом власника, ОСОБА_1 , що відповідає вимогам частини другої статті 369 ЦК України. У реєстрі обтяжень змінилася лише підстава внесення запису про обтяження, однак вид обтяження один і той самий: квартира АДРЕСА_1 . Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції не здобув доказів, що контрагент за таким договором, тобто ПАТ «БМ БАНК», діяв недобросовісно.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у січні 2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Апеляційного суду Львівської області від 12 грудня 2017 року та залишити без змін рішення Франківського районного суду м. Львова від 28 квітня 2017 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заявник зазначає, що апеляційний суд:

- не врахував, що ОСОБА_2 не мала відповідної правоздатності на укладення оспорюваного договору іпотеки;

- неправильно застосував положення статті 578 ЦК України та статті 6 Закону України «Про іпотеку»;

- не застосував правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-96цс13.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX

(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2018 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 03 вересня 2008 року між ПАТ «БМ Банк» та ОСОБА_2 , яка є дочкою позивача ОСОБА_1 , укладено кредитний договір № 9/43/030908 про надання грошових коштів в сумі 381 000, 00 дол. США зі строком повернення до 31 серпня 2018 року включно та сплатою за користування кредитом 20 % річних.

Для забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором між ПАТ «БМ Банк» та ОСОБА_2 03 вересня 2008 року укладено договір іпотеки № 9/43/030908, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Романчук-Василик В. Р., зареєстрований у реєстрі за № 639. Предметом іпотеки згідно з договором є квартира АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_2 відповідно до свідоцтва про право власності № 234841, виданого на виконання розпорядження

від 28 серпня 2008 року № 1666-Ж-Ф.

Згідно з рішенням Франківського районного суду м. Львова від 09 липня 2015 року у справі № 465/2955/15ц, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 19 листопада 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року, визнано недійсним розпорядження Франківської районної адміністрації м. Львова від 28 серпня 2008 року № 1666-Ж-Ф, скасовано свідоцтво про право власності № 234841, що було видано згідно з розпорядженням Франківської районної адміністрації м. Львова від 28 серпня 2008 року № 1666-Ж-Ф, скасовано запис у Єдиному реєстрі прав власності на нерухоме майно за № 24509723, за яким квартира АДРЕСА_1 , належала ОСОБА_2 .

Відповідно до ордера на жиле приміщення, серії ГО № 10509 від 29 квітня 1991 року, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 користуються спірною квартирою.

Згідно з рішенням Франківського районного суду м. Львова від 09 липня 2015 року та ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 19 листопада 2015 року у справі № 465/2955/15ц, які набрали законної сили, ОСОБА_1 постійно користувалася спірною квартирою, у встановленому законом порядку не визнавалася такою, що втратила право користування квартирою, та мала право на її приватизацію, а проведена без її згоди приватизація квартири порушує її права та вимоги чинного на той час законодавства.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08 грудня 2016 року, яка була сформована приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гусаком Р. Д., у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься такі інформація щодо обтяження квартири за адресою: АДРЕСА_1 :

реєстраційний номер обтяження 17905579, що зареєстровано у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за номером 13443443 від 26 грудня 2012 року реєстратором Львівської філії Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження від 21 травня 2010 року № 19395021, зареєстрованого за заявою старшого державного виконавця Франківського ВДВС Львівського МУЮ Суряк С. І.;

реєстраційний номер обтяження 17905534, що було зареєстровано у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за номером 9908353 від 08 червня 2010 року реєстратором Львівської філії Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на підставі виконавчого напису від 26 квітня 2010 року № 576, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергеєвим О. О., зареєстрованого за заявою державного виконавця Франківського ВДВС Львівського МУЮ Біда В. Б.;

реєстраційний номер обтяження 17905463, що було зареєстровано у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за номером 7844588 від 03 вересня 2008 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Романчук-Василик В. Р. згідно з договором іпотеки ВКТ 042563-66, р№ 638 від 03 вересня 2008 року;

реєстраційний номер обтяження 17905463, що було зареєстровано у Державному реєстрі іпотек за номером 7844855 від 03 вересня 2008 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Романчук-Василик В. Р. згідно з договором іпотеки від 03 вересня 2008 року

ВКТ 042563-66, р№ 638.

За даними Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на квартиру, серія НОМЕР_1, виданого 31 березня 2016 року Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента, визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Аналіз змісту частини третьої статті 215 ЦК України дає підстави для висновку, що договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Саме по собі порушення сторонами договору при його укладенні окремих вимог закону не може бути підставою для визнання його недійсним, якщо судом не буде встановлено, що укладеним договором порушено право чи законний інтерес позивача і воно може бути відновлене шляхом визнання договору недійсним. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3 15 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист порушеного цивільного права.

Недійсність - це така ознака правочину, який його сторони мали намір укласти чи уклали, яка має бути притаманна цьому юридичному факту на момент його вчинення. Якщо недійсність обґрунтовується обставинами, які на момент його вчинення не існували, це не може бути підставою для рішення суду про визнання його недійсним. Так само позивач у справі повинен мати право на позов у матеріальному сенсі на момент вчинення правочину.

Позивач, звернувшись до суду з позовом про визнання недійсним договору іпотеки, укладеного між ПАТ «БМ Банк» та ОСОБА_2 , мала належними та допустимими доказами довести порушення її прав вчиненням оскаржуваного правочину.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, на момент вчинення оспорюваного правочину ОСОБА_2 належала на праві власності квартира, передана в іпотеку, а право власності припинено на підставі рішення суду, яким скасовано свідоцтво про право власності № 234841, що було видано згідно з розпорядженням Франківської районної адміністрації м. Львова від 28 серпня 2008 року № 1666-Ж-Ф.

Позивачем не доведено, що в момент вчинення оспорюваного правочину ОСОБА_2 не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладення договору іпотеки, а також не доведено порушення її прав користування квартирою, оскільки на момент укладення оспорюваного договору ОСОБА_1 мала лише право користування квартирою, проте на набула права власності на неї ні як власник, ні як співвласник, а тому були відсутні підстави для отримання її дозволу на укладення між банком та ОСОБА_2 договору іпотеки. Суд виходить з того, що до моменту укладення оспорюваного договору позивач не довела того, що нею виявлено намір набути статус власника зазначеної квартири, згода якої була б обов`язковою для передання її у іпотеку, що свідчить про те, що на момент укладення такого правочину її права порушено не було.

Відповідно до статті 578 ЦК України та статті 6 Закону України «Про іпотеку»

(в редакції, чинній на час укладання договору іпотеки) майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містить норм, які б зменшували або обмежували права членів сім`ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

Зважаючи на наведене, право користування квартирою, яке існувало у заявника в момент вчинення оспорюваного правочину, не зменшилося та не обмежилося у зв`язку з передачею квартири в іпотеку, протилежного позивачем не доведено.

Доводи позовної заяви, що оспорюваний договір іпотеки перешкоджає ОСОБА_1 у реалізації нею свого права на приватизацію квартири, спростовані заявником, оскільки, як встановлено апеляційним судом, ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на квартиру, серія НОМЕР_1, виданого 31 березня 2016 року Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, тобто до ухвалення 28 квітня 2017 року судом першої інстанції рішення у справі, ОСОБА_1 реалізувала своє право на приватизацію квартири, що є предметом іпотеки, а отже відсутні підстави для висновку, що оспорюваним договором іпотеки порушені права заявника на приватизацію майна.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Враховуючи, що заявник не довела, що в момент вчинення оспорюваного правочину порушено її права як співвласника квартири, яка є предметом іпотеки, а також, що ОСОБА_4 не мала належного обсягу цивільної дієздатності на укладення такого правочину, висновки апеляційного суду про відсутність правових підстав для задоволення позову є законними та обґрунтованими.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦПК України 2004 року завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (частина перша статті 3 ЦПК України 2004 року).

За змістом частини першої статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У процесуальному законодавстві закріплена конструкція позовного провадження як певна процедура розгляду і вирішення цивільних справ зі спорів про право цивільне (стаття 15 ЦПК України 2004 року).

Позовному провадженню притаманна позовна форма як модельна, узагальнююча конструкція процедури позовного провадження. Для неї характерні такі ознаки, як наявність матеріально-правової вимоги, яка випливає із порушеного або оспорюваного права сторони і яка підлягає в силу закону розгляду в певному порядку, встановленому законом; наявність спору про суб`єктивне право; наявність двох сторін із протилежними інтересами, які наділені законом певними правомочностями щодо захисту своїх прав, свобод чи інтересів у суді.

Цивільні процесуальні правовідносини персоніфікують учасників цивільного судочинства, визначають їхні права і обов`язки відповідно до процесуальних функцій і гарантії забезпечення справедливого судочинства.

Отже, провадження цивільного процесу - це специфічна модель розгляду цивільної справи, що відбиває предметну характеристику цивільного судочинства з точки зору матеріально-правової природи справ, що розглядаються, специфіку доказування фактів як юридико-фактологічної основи справи та результатів розгляду справи, які відбиваються у процесуальних актах - певного роду документах.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд має ухвалити рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права.

Матеріально-правова вимога позивача повинна спиратися на підставу позову. Підставою позову визнають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (стаття 119 ЦПК України 2004 року). Цими обставинами можуть бути лише юридичні факти, тобто такі факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Тому до підстави позову не можуть входити обставини, що є доказами у справі. З ними закон не пов`язує виникнення, зміну або припинення прав чи обов`язків. Вони лише підтверджують наявність чи відсутність юридичних фактів, які входять у підставу позову.

Відповідно до частини першої статті 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 58 ЦПК України 2004 року належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 59 ЦПК України 2004 року передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

В оцінці дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо оцінки зібраних у справі доказів Верховний Суд врахував, що неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог стало підставою для вмотивованого висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, адже саме зазначені позивачем обставини, а не висновки суду, про що зазначено в касаційній скарзі, ґрунтуються на припущеннях. Позивач мала довести належними та допустимими доказами, що відповідачами порушені її цивільні права, які підлягають захисту та поновленню.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом не надано оцінки доказам у справі, відхилені Верховним Судом, оскільки суд апеляційної інстанції дослідив зібрані у справі докази, надав їм належну правову оцінку, заявник не зазначила, які докази, що мають істотне значення для правильності вирішення спору, не досліджені судами.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову, за загальним правилом, покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України 2004 року суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Зважаючи на наведені норми матеріального права, а також встановлені фактичні обставини справи, Верховний Суд дійшов висновку про те, що апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, яке не відповідало вимогам закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд, оцінивши рішення суду апеляційної інстанції відповідно до визначених позивачем підстав позову, встановив, що його ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваних судових рішень.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Львівської області від 12 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко