Постанова
Іменем України
03 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 465/4216/17
провадження № 61-14134св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Стандарт», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіагал», ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 и до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Стандарт», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіагал», ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги за договорами іпотеки,
за касаційною скаргою адвоката Мацієвського В`ячеслава Миколайовича як представника ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 18 червня 2019 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила визнати недійсними договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 16 червня 2011 року, укладений 30 травня 2014 року між Публічним акціонерним товариством «Комерційний Банк «Стандарт» (далі - ПАТ «КБ «Стандарт») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіагал» (далі - ТзОВ «ФК «Сігал»), та договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 16 червня 2011 року укладений 30 травня 2014 року між ТзОВ «ФК «Сіагал» та ОСОБА_2 .
В обґрунтування заявлених вимог посилалася на те, що іпотечний договір нерозривно пов`язаний із зобов`язанням, виконання якого він забезпечує, саме тому відступлення права вимоги за іпотечним договором відбувається за умови одночасного відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.
На ОСОБА_2 та ТзОВ «ФК «Сіагал» право вимоги за основним зобов`язанням - кредитним договором від 16 червня 2011 року № 014/7299/82/240033, укладеним між ОСОБА_1 і Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»), не відступалося, договір про відступлення прав вимоги за цим кредитним договором між ними не укладався.
Укладені відповідачами 30 травня 2014 року договори комісії № 300514/1 і № 300514/2 та акти приймання-передачі права вимоги від 30 травня 2014 року за цими договорами не підтверджують відступлення права вимоги за кредитним договором, оскільки відповідно до статті 512 ЦК України не є договорами про відступлення права вимоги.
Ураховуючи те, що договори про відступлення прав за договором іпотеки від 16 червня 2011 року між відповідачами укладені без одночасного укладення договору про відступлення прав за кредитним договором від 16 червня 2011 року № 014/7299/82/240033, ці договори укладені з порушенням вимог законодавства України, а тому ОСОБА_3 просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Франківський районний суд м. Львова рішенням від 20 червня 2018 року позов задовольнив. Визнав недійсним договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 06 червня 2011 року між ПАТ «КБ «Стандарт» та ТзОВ «ФК «Сіагал», нотаріально посвідчений 30 травня 2014 року та зареєстрований в реєстрі за № 621. Визнав недійсним договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 06 червня 2011 року між ТзОВ «ФК «Сіагал» та ОСОБА_2 , нотаріально посвідчений 30 травня 2014 року та зареєстрований в реєстрі за № 622.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відступлення права вимоги за кредитним договором № 014/7299/82/24033, який був укладений 16 червня 2011 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ОСОБА_4 , було здійснено лише один раз - за договором відступлення права вимоги від 30 травня 2014 року, укладеного між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ПАТ «КБ «Стандарт», за яким останньому відступлено право вимоги, при цьому доказів укладення договорів про відступлення права вимоги за цим кредитним договором на ТзОВ «ФК «Сіагал» та ОСОБА_2 , сторони не надали. Договір комісії за своєю правовою природою не є договором про відступлення права вимоги, а акт прийому-передачі права вимоги до договору комісії, як документальне підтвердження відступлення ТзОВ «ФК «Сіагал» ОСОБА_2 права вимоги за вказаним кредитним договором не є правочином (договором) про відступлення права вимоги. Договір іпотеки має похідний характер від основного зобов`язання, яке він забезпечує і право вимоги за ним не може бути передано без передачі права вимоги за основним зобов`язанням.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Львівський апеляційний суд постановою від 18 червня 2019 року рішення Франківського районного суду міста Львова від 20 червня 2018 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що всі права вимоги первісного кредитора за кредитним договором, укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», перейшли до ОСОБА_2 , оскільки договір відступлення права вимоги від 30 травня 2014 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «КБ «Стандарт» укладався, з врахуванням умов договорів комісії, в інтересах ОСОБА_2 , а тому договори про відступлення права вимоги за договором іпотеки укладені між ПАТ «КБ «Стандарт» і ТзОВ «ФК «Сіагал» та між ТзОВ «ФК «Сіагал» і ОСОБА_2 укладено з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку».
Короткий зміст вимог касаційної скарги, відзиву на неї та їх узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій 18 липня2019 року до Верховного Суду, адвокат Мацієвський В. М. як представник ОСОБА_1 просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 18 червня 2019 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, що потягнуло за собою ухвалення незаконної постанови, яка підлягає скасуванню.
Заміна кредитора в зобов`язаннях не можлива на підставі договору комісії.
Документом, який укладали ПАТ «КБ «Стандарт» з ТзОВ «ФК «Сіагал», ТзОВ «ФК «Сіагал» з ОСОБА_2 на підтвердження приймання-передачі права вимоги за кредитним договором, який вказано в договорах про відступлення права вимоги за іпотечним договором, є акти прийому-передачі права вимоги від 30 травня 2014 року до договорів комісії № 300514/2 і № 300514/1 відповідно, однак цей документ не може бути підставою для заміни кредитора в кредитних зобов`язаннях, оскільки пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України передбачає, що кредитор передає свої права саме шляхом укладення правочину, аналогічне вказано й у статті 513 ЦК України. Акти прийому-передачі права вимоги до договорів комісії не є правочинами, оскільки укладені на виконання договорів комісій і не відповідають вимогам законодавства щодо правочину.
Таким чином, передача кредитором своїх прав іншій особі можливе лише за правочином про відступлення права вимоги і не може бути здійснена за договором комісії.
12 вересня 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу, мотивований тим, що касаційна скарга є її безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Відступлення права вимоги відбулось не за договорами комісії, а за договором відступлення права вимоги.
Правомірність та сам факт переходу права вимоги за кредитним договором до ОСОБА_2 також підтверджується ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 05 квітня 2017 року, постановленою у справі № 465/1120/15-ц, та рішенням Апеляційного суду Львівської області від 25 липня 2017 року у справі № 465/1120/15-ц, в якому чітко вказано, що у судовому засіданні досліджувалися договори про відступлення права вимоги укладені між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «КБ «Стандарт» 30 травня 2014 року, договори комісії № 300514/2 укладені між ТОВ «ФК «Сіагал» та ПАТ «КБ «Стандарт» 30 травня 2014 року та договір комісії № 300514/1 укладений між ТОВ «ФК «Сіагал» та ОСОБА_2 30 травня 2014 року, відповідно до яких до нового кредитора - ОСОБА_2 перейшло право вимоги на стягнення заборгованості, яка виникла і нарахована за кредитним договором № 014/7299/82/24033 укладеним 16 червня 2011 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , що прямо вказує на те, що відступлення права вимоги відбулося одночасно, як цього вимагає законодавство і за основним зобов`язанням, а саме кредитним договором № 014/7299/82/24033 від 16 червня 2011 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Франківського районного суду м. Львова.
30 серпня 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи встановлені судами
16 червня 2011 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого позивач отримала кредит у сумі 1 598 588,26 грн під заставу нерухомості на споживчі цілі на термін 201 місяців до 16 березня 2028 року, зі сплатою 11,8 % річних.
З метою забезпечення кредитних зобов`язань за вказаним кредитним договором 16 червня 2011 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, за умовами якого позивач передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 .
30 травня 2014 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ПАТ «КБ «Стандарт» укладено договір про відступлення права вимоги, за яким ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відступив ПАТ «КБ «Стандарт» своє право вимоги за кредитним договором від 16 червня 2011 року № 014/7299/82/240033.
30 травня 2014 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ПАТ «КБ «Стандарт» уклали договір відступлення права вимоги за договором іпотеки від 16 червня 2011 року укладеним між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , за яким ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відступив своє право вимоги за договором іпотеки ПАТ «КБ «Стандарт».
30 травня 2014 року ОСОБА_2 уклав з ТзОВ «ФК «Сіагал» договір комісії № 30051/1, за умовами якого фінансова компанія зобов`язувалась за плату вчинити за рахунок ОСОБА_2 та від свого імені правочини щодо набуття права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 16 червня 2011 року № 014/7299/82/240033 та договором іпотеки, укладеним 16 червня 2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».
Згідно з пунктом 1.2. договору комісії належним виконанням комісіонером (ТзОВ «Сіагал») своїх обов`язків за цим договором вважається набуття комітентом ( ОСОБА_2 ) права вимоги до ОСОБА_1 за вказаними договорами.
30 травня 2014 року ТзОВ «ФК «Сіагал» уклало з ПАТ «КБ «Стандарт» договір комісії № 30051/2, за умовами якого банк зобов`язувався за плату вчинити за рахунок фінансової компанії та від свого імені правочини щодо набуття права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 16 червня 2011 року № 014/7299/82/240033 та договором іпотеки, укладеним 16 червня 2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».
30 травня 2014 року ПАТ «КБ «Стандарт» уклав з ТзОВ «ФК «Сіагал» договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 16 червня 2011 року, укладеним між позивачем і ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», який нотаріально посвідчено.
У пункті 1.1. цього договору зазначено, що його укладено у зв`язку з підписанням сторонами акта прийому-передачі права вимоги від 30 травня 2014 року до договору комісії від 30 травня 2014 року № 300514/2 на вчинення правочинів щодо придбання права вимоги за кредитними договорами, згідно з яким ПАТ «КБ «Стандарт» відступило (передало) право вимоги ТзОВ «ФК «Сіагал» за кредитним договором від 16 червня 2011 року №014/7299/82/24033, укладенимо між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ОСОБА_4 .
Після цього, 30 травня 2014 року ТзОВ «ФК «Сіагал» уклало з ОСОБА_2 договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, укладеним 16 червня 2011 року між ОСОБА_1 і ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», який нотаріально посвідчено.
За умовами пункту 1.1 цього договору він укладений у зв`язку з підписанням сторонами акта прийму-передачі права вимоги від 30 травня 2014 року до договору комісії від 30 травня 2014 року № 300514/1 на вчинення правочинів щодо придбання права вимоги за кредитним договором, згідно з яким ТзОВ «ФК «Сіагал» відступило (передало) право вимоги ОСОБА_2 за кредитним договором від 16 червня 2011 року № 014/7299/82/24033, укладеним між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ОСОБА_4
Договори комісії: від 30 травня 2014 року № 30051/1, укладений між ОСОБА_2 та ТзОВ «ФК «Сіагал», від 30 травня 2014 року № 30051/2, укладений між ТзОВ «ФК «Сіагал» та ПАТ «КБ «Стандарт», а також договір відступлення права вимоги від 30 травня 2014 року укладений між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ПАТ «КБ «Стандарт», недійсними не визнавалися, відтак вони є дійсними.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального
права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 24 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.
У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Статтею 1011 ЦК України передбачено, що за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Згідно з частиною третьою статті 1012 ЦК України істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов`язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.
Згідно зі статтею 1018 ЦК України майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Положеннями статті 203 ЦК України передбачений перелік вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.
Як на підставу заявлених позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що договори про відступлення прав за договором іпотеки від 16 червня 2011 року між відповідачами укладені без одночасного укладення договору про відступлення прав за кредитним договором, відтак такі договори укладені з порушенням вимог закону.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Встановивши, що договір комісії укладений між ТОВ «ФК «Сіагал» та ПАТ «КБ «Стандарт» 30 травня 2014 року та договір комісії укладений між ТзОВ «ФК «Сіагал» та ОСОБА_2 (новий кредитор) 30 травня 2014 року в установленому законом порядку недійcними не визнані та презумпція правомірності яких позивачем не спростована, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що всі права вимоги первісного кредитора за кредитним договором від 16 червня 2011 року перейшли до ОСОБА_2 .
Ураховуючи, що ОСОБА_2 набув право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 16 червня 2011 року, укладеним між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позову про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги за договором іпотеки, оскільки всі права, набуті сторонами правочину за ними, повинні безперешкодно здійснюватися.
Про відступлення та перехід від первісного кредитора до нового кредитора права за договором іпотеки від 16 червня 2011 року відповідно до договорів про відступлення права вимоги та комісії за договором іпотеки дійшли суди і у справі
№ 465/1120/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль, ОСОБА_2 про визнання недійсним договору іпотеки (постанова Верховного Суду від 12 вересня 2018 року).
У зв`язку з цим аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про перехід права вимоги на підставі договорів комісії на виконання яких підписані акти прийому-передачі, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення судом касаційної інстанції, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції Верховного Суду.
Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні
підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанцій без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу адвоката Мацієвського В`ячеслава Миколайовича як представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного суду від 18 червня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. П. Курило