Постанова
Іменем України
05 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 465/6671/14-ц
провадження № 61-1331св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівавтокомплектація», Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи»,
третя особа - Франківська районна адміністрація Львівської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Телішевського Івана Даниловича на постанову Львівського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачів про визнання ордера на жиле приміщення недійсним, усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням і вселення.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона зареєстрована та проживала у кімнаті АДРЕСА_1 . Вказану кімнату вона отримала від ВАТ «Львівський автобусний завод», на якому працювала з 1980 року. У 2003 році цей гуртожиток отримав статус сімейного і в інвентаризаційні справи внесені відповідні зміни.
Вказувала на те, що кімната № 726 , площею 11,8 кв. м, була їй виділена на засіданні профкому ВАТ «Львівський автобусний завод» від 27 травня 2003 року, а 01 серпня 2005 року виданий ордер № 587 на цю кімнату на підставі спільного рішення адміністрації і профспілкового комітету ВАТ «Львівський автобусний завод» № 24 від 12 липня 2005 року.
ОСОБА_2 за домовленостю з головою профкому ТзОВ «Львівські автобусні заводи» виробила фіктивний витяг з протоколу № 9 засідання профкому від 28 квітня 2010 року і 29 квітня 2010 року про переселення ОСОБА_1 в кімнату № 1019.
11 червня 2010 року ОСОБА_2 незаконно видано ордер № 159 на кімнату № 726 гуртожитку по АДРЕСА_2 .
Наприкінці жовтня 2010 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до неї про виселення її з кімнати АДРЕСА_1 , однак ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 19 вересня 2011 року позов ОСОБА_2 залишено без розгляду.
Зазначала, що ОСОБА_2 чинить їй перешкоди у користуванні її житлом, поміняла замок на загальних вхідних дверях, а тому вона не може зайти у свою кімнату, проживати в ній та вимушена проживати за іншою адресою.
Вказувала на те, що 11 жовтня 2014 року вона намагалась вселитись в свою кімнату, однак ОСОБА_2 її не допустила.
З урахуванням зазначеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила просить визнати недійсним ордер № 159 від 11 червня 2010 року, виданий на ім`я ОСОБА_2 на кімнату АДРЕСА_1 ; зобов`язати відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не вчиняти їй, позивачу, перешкод у користуванні кімнатою АДРЕСА_1 , а саме припинити недопущення її, позивача, до даної кімнати, припинити закривання загальних вхідних дверей до житлового блоку, в якому знаходяться її, позивача, кімната № 726 та кімнати №№ 727 і 728, в яких проживають відповідачі, а також передати їй, позивачу, ключ від замка до цих загальних вхідних дверей; виселити відповідачів ОСОБА_2 з малолітньою ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з кімнати АДРЕСА_1 ; витребувати з незаконного володіння відповідачів і зобов`язати їх повернути майно позивача - шафу, сервант, телевізор «Томсон», холодильник, диван, стіл, вішалку, предмети одягу (верхній зимовий, демісезонний та літній одяг, нижню білизну тощо), кухонне начиння, коштовності (прикраси, кольє, перстні, кульчики тощо), документи (трудову книжку, квитанції, інші особисті документи), які знаходилися в кімнаті АДРЕСА_1 на час її незаконного захоплення відповідачами.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 24 червня 2020 року уточнений позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ТзОВ «Львівавтокомплектація», ТзОВ «Львівські автобусні заводи», третя особа - Франківська районна адміністрація Львівської міської ради, про визнання ордера на жиле приміщення недійсним, усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням і вселення задоволено.
Визнано недійсним ордер № 159 від 11 червня 2010 року, виданий на ім`я ОСОБА_2 на кімнату АДРЕСА_1 .
Зобов`язано ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не вчиняти ОСОБА_1 перешкод у користуванні кімнатою АДРЕСА_1 , а саме: припинити недопущення до даної кімнати, припинити закривання загальних вхідних дверей до житлового блоку, в якому знаходяться кімната № 726 та кімнати № 727 і № 728 , в яких проживають відповідачі, а також передати їй, позивачу, ключ від замка до цих загальних вхідних дверей.
Виселено ОСОБА_2 з малолітньою ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з кімнати АДРЕСА_1 та вселено у кімнату АДРЕСА_1 ОСОБА_1 .
Позовну вимогу про витребування з незаконного володіння ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і зобов`язання їх повернути майно позивача - шафу, сервант, телевізор «Томсон», холодильник, диван, стіл, вішалку, предмети одягу (верхній зимовий, демісезонний та літній одяг, нижню білизну тощо), кухонне начиння, коштовності (прикраси, кольє, перстені, кільчики тощо), документи (трудову книжку, квитанції, інші особисті документи), які знаходилися в кімнаті АДРЕСА_1 на час її незаконного захоплення відповідачами, залишено без розгляду.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 22 вересня 2020 року виправлено описку, допущену в резолютивній частині рішення Франківського районного суду м. Львова від 24 червня 2020 року у цивільній справі № 465/6671/14-ц щодо ідентифікуючих даних сторін.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що ордер № 159, що виданий на ім`я ОСОБА_2 та членів її сім`ї від 11 червня 2010 року, був виданий на кімнату АДРЕСА_1 , яка була зайнятою і на підставі ордеру від 01 серпня 2005 року № 587 надана позивачу.
Позивач, за наявності ордера, має право на проживання у кімнаті АДРЕСА_1 , а відповідачі чинять їй перешкоди у користуванні вказаною кімнатою.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Львівського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Франківського районного суду м. Львова від 24 червня 2020 року та ухвалу про виправлення описки від 22 вересня 2020 року скасовано та у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 видано ордер від 01 серпня 2005 року на ліжко-місце, а не на окрему кімнату № 726 , про що свідчить Витяг із протоколу № 9 спільного засідання адміністрації та профкому ТзОВ «ЛАЗ», у якому ухвалено рішення про переселення ОСОБА_1 із ліжко-місця кімнати № 726 на ліжко-місце кімнати № 1019, а також Витяг з протоколу № 8 від 07 жовтня 2011 року адміністрації та профкому ТзОВ «ЛАЗ», де вирішено щодо перереєстрації ОСОБА_1 з ліжко-місця на кімнату АДРЕСА_3 . У той же час, на підставі спільного рішення адміністрації та профкому ТзОВ «ЛАЗ» (протокол № 9 від 29 квітня 2010 року) ОСОБА_2 видано ордер № 159 на право заселення кімнат АДРЕСА_2 , про що вказано у ордері, який відповідно до статті 129 ЖК України є підставою для вселення.
Також апеляційний суд зазначив, що з оглянутого в судовому засіданні паспорта ОСОБА_1 встановлено, що прописка ОСОБА_1 у кімнаті АДРЕСА_1 зазначена як помилкова та проставлено штамп місця реєстрації ОСОБА_1 - АДРЕСА_2 , тобто без зазначення кімнати, що означає, що такій виділено ліжко-місце у гуртожитку, а з копій паспортів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 вбачається, що їх місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_6 , з 18 червня 2010 року.
При цьому апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 не позбавлена права на проживання у гуртожитку АДРЕСА_2 , оскільки внаслідок переселення та укомплектування житлових місць за сім`ями, за нею рахується ліжко-місце у кімнаті № 426, оплату за яке здійснює ОСОБА_1 , що підтверджується листом ТзОВ «Львівавтокомплектація» № 354 від 07 липня 2011 року за підписом директора О. М. Кушлак.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У січні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Телішевський І. Д. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції або направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у позові, не врахував, що вона на законних підставах вселилась в кімнату № 726 гуртожитку для проживання сімей по АДРЕСА_2 , а саме на підставі ордера від 01 серпня 2005 року, а відповідачам незаконно видано ордер на цю кімнату, яка не була вільною.
Суд апеляційної інстанції посилався на неналежний доказ - витяг з протоколу № 24 від 12 липня 2005 року спільного засідання адміністрації та профкому ВАТ «Львівський автобусний завод», копія якого належним чином не завірена, а оригіналу цього протоколу відповідач не надав.
Апеляційний суд не врахував, що ордер від 01 серпня 2005 року є дійсним, не визнавався судом недійсним.
Підставами касаційного оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 711/2810/16-ц (провадження № 61-7907св18), від 25 липня 2018 року у справі № 755/247/16-ц (провадження № 61-13909св18), від 16 січня 2019 року у справі № 344/5092/15-ц (провадження № 61-2959св18), від 18 вересня 2019 року у справі № 760/18210/15-ц (провадження № 61-21956св18), від 11 січня 2019 року у справі № 757/16157/17-ц (провадження № 61-27958св18), від 21 травня 2021 року у справі № 522/18109/16-ц (провадження № 61-16700св20), від 26 вересня 2019 року у справі № 454/1577/16-ц (провадження № 61-31541св18), від 30 липня 2020 року у справі № 202/1556/18 (провадження № 61-13618св19), від 12 жовтня 2020 року у справі № 459/3224/17 (провадження № 61-10807св19); суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У квітні 2022 року ОСОБА_2 в особі адвоката Юнко М. В. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У червні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 154 від 28 лютого 2003 року, за клопотанням ВАТ «Львівський автобусний завод» від 23 вересня 2002 року № 2170, гуртожитку для проживання одиноких по АДРЕСА_2 надано статус гуртожитку для проживання сімей, доручено ВАТ «Львівський автобусний завод» провести заселення приміщень гуртожитку для проживання сімей по АДРЕСА_2 згідно з чинним законодавством, а Львівському обласному державному комунальному бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки внести зміни в інвентаризаційні справи.
Відповідно до витягу з протоколу № 22 від 27 травня 2003 року засідання профкому ВАТ «Львівський автобусний завод» вирішено дати згоду адміністрації заводу на узаконення проживання у відокремлених кімнатах та ліжко-місцях у гуртожитку заводу по АДРЕСА_2 , згідно поданого списку (додається) - ОСОБА_1 надати кімнату № 726.
Згідно з ордером № 587 від 01 серпня 2005 року, який виданий на підставі спільного рішення адміністрації і профспілкового комітету ВАТ «Львівський автобусний завод» № 24 від 12 липня 2005 року, ОСОБА_1 , сім`я якої складається з одного чоловіка, має право заселення кімнати 11,80 кв. м в окремі квартирі АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 з 25 листопада 1999 року зареєстрована у гуртожитку по АДРЕСА_2 (без зазначення кімнати).
Відповідно до витягу з протоколу № 9 від 29 квітня 2010 року спільного засідання адміністрації та профкому ТОВ «Львівський автобусний завод» ухвалено рішення про надання та перереєстрацію ОСОБА_2 та її сина ОСОБА_4 , сина ОСОБА_3 , дочку ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_2 , а також про переселення ОСОБА_1 із ліжко-місця кімнати АДРЕСА_9 .
На підставі спільного рішення адміністрації та профкому ТОВ «ЛАЗ» від 29 квітня 2010 року № 9 ОСОБА_2 видано ордер № 159 від 11 червня 2010 року на право заселення кімнат АДРЕСА_2 .
З 18 червня 2010 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 зареєстровані у кімнатах № 726, 727, АДРЕСА_5 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частини перші статей 15 16 ЦК України).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відповідно до приписів статті 129 ЖК України на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку.
Згідно зі статтею 59 ЖК України ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень. Вимогу про визнання ордера недійсним може бути заявлено протягом трьох років з дня його видачі.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6-83цс15, на яку міститься посилання в касаційній скарзі, зроблено висновок, що ордер на жилу площу в гуртожитку може бути видано лише на вільну жилу площу за спільним рішенням адміністрації та відповідного профспілкового комітету підприємства, установи, організації, і цей ордер є єдиною підставою для вселення у жиле приміщення. Ордер, виданий на зайняте жиле приміщення, може бути визнаним недійсним лише у випадку, якщо особа, яка фактично проживає у приміщенні, зайняла його на законних підставах.
Аналогічний за змістом висновок щодо застосування норм матеріального права міститься й у постанові Верховного Суду України від 10 жовтня 2017 року у справі № 6-2556цс16 з уточненням про те, що такий висновок підлягає застосуванню до правовідносин щодо надання ордерів на вселення в гуртожиток.
Тобто, видача ордера на зайняття житлового приміщення, зайнятого іншою особою на законних підставах, свідчить про порушення прав такої особи та наявності підстав для визнання виданого ордера недійсним.
У справі, яка переглядається, апеляційний суд установив, що ОСОБА_1 01 серпня 2005 року видано ордер на ліжко-місце, а не на окрему кімнату АДРЕСА_1 та 29 квітня 2010 року останню пересело з ліжко-місця кімнати № 726 на ліжко-місце кімнати № 1019 вказаного гуртожитку.
Установивши, що оспорюваний ордер від 11 червня 2010 року видано ОСОБА_2 на зайняття, зокрема, кімнати № 726 гуртожитку, право користування якою позивачці в установленому законом порядку не надавалося, та враховуючи те, що на час видачі ордера від 11 червня 2010 року ОСОБА_1 переселено з ліжко-місця кімнати № 726 на ліжко-місце кімнати № 1019, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що передбачені законом підстави для визнання ордера недійсним відсутні, а відповідачі на підставі ордеру зайняли кімнати в гуртожитку, права користування якими позивачка не має, тобто які є вільними, а тому дійшов правильного висновку про відсутність у ОСОБА_1 порушеного права, яке підлягає захисту.
При цьому апеляційний суд правильно зазначив, що ОСОБА_1 не позбавлена права на проживання у гуртожитку АДРЕСА_2 , оскільки внаслідок переселення та укомплектування житлових місць за сім`ями, за нею рахується ліжко-місце у кімнаті № 426, оплату за яке здійснює ОСОБА_1 , що підтверджується листом ТОВ «Львівавтокомплектація» № 354 від 07 липня 2011 року.
Посилання як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 711/2810/16-ц (провадження № 61-7907св18), від 25 липня 2018 року у справі № 755/247/16-ц (провадження № 61-13909св18), від 16 січня 2019 року у справі № 344/5092/15-ц (провадження № 61-2959св18), від 18 вересня 2019 року у справі № 760/18210/15-ц (провадження № 61-21956св18), від 11 січня 2019 року у справі № 757/16157/17-ц (провадження № 61-27958св18), від 21 травня 2021 року у справі № 522/18109/16-ц (провадження № 61-16700св20), від 26 вересня 2019 року у справі № 454/1577/16-ц (провадження № 61-31541св18), від 30 липня 2020 року у справі № 202/1556/18 (провадження № 61-13618св19), від 12 жовтня 2020 року у справі № 459/3224/17 (провадження № 61-10807св19), не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом, а також пов`язуються з необхідністю встановлення обставин, які, на думку заявника, встановлені судом неповно і неправильно. Переоцінка доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Телішевського Івана Даниловича залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник