ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 червня 2021 року
м. Київ
справа №465/79/18
адміністративне провадження №К/9901/16065/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2021 року (головуючий суддя - Ніколін В. В., судді: Гінда О. М., Пліш М. А.) у справі № 465/79/18 за позовом ОСОБА_2 до Пустомитівського відділення поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
Позивач ОСОБА_2 звернувся з позовом до Пустомитівського відділення поліції Франківського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області про скасування постанови серії БР №15095 від 17 жовтня 2017 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Франківського районного суду міста Львова від 06 лютого 2020 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Скасовано постанову серії БР № 150955 від 17 жовтня 2017 року в частині притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КупАП), а в частині притягнення до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 126 КУпАП - відмовлено у задоволенні позову.
ОСОБА_1 , який не брав участі у розгляді справи, через свого представника адвоката Луку Т. М., оскаржив зазначене рішення в апеляційному порядку.
Львівський апеляційний суд постановою від 04 лютого 2020 року апеляційну скаргу повернув особі, яка її подала, указавши, що загальний апеляційний суд не може переглядати апеляційні скарги на постанови судів у справах про адміністративні правопорушення у порядку передбаченому статтею 294 КУпАП.
ОСОБА_1 вдруге подав на рішення суду першої інстанції апеляційну скаргу.
Восьмий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 17 березня 2021 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду міста Львова від 06 лютого 2020 року.
Своє рішення апеляційний суд мотивував тим, що ОСОБА_1 не має права на апеляційне оскарження судових рішень у справі № 465/79/18, оскільки спірні правовідносин цієї справи не впливають на права, свободи, інтереси або обов`язки ОСОБА_1 у розумінні частини другої статті 49 КАС України.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги, її рух у касаційній інстанції, позиція інших учасників справи
Не погоджуючись із ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2021 року, посилаючись на порушення цим судом норм процесуального права, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати зазначену ухвалу та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду на стадії вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що він є заінтересованою особою у притягненні ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності та вважає, що наявні підстави для його відповідальності. Скаржник уважає, що рішення у цій справі впливає на його права та інтереси як учасника дорожньо-транспортної пригоди (ДТП) яка трапилась за участі ОСОБА_2 .
На думку скаржника, приймаючи ухвалу від 17 березня 2021 року Восьмий апеляційний адміністративний суд не урахував правові висновки, викладені в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц та у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2020 року у справі № 826/3508/17, що є підставою для касаційного оскарження цієї ухвали відповідно до пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) .
Ухвалою від 24 травня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
Від учасників справи заперечення (відзив) на касаційну скаргу не надходили, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду ухвали суду апеляційної інстанції за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 3 частини першої статті 345 КАС України.
Ухвалою від 29 червня 2021 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В. М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Застосування норм права та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, виходить з такого.
Відповідно до ухвали Верховного Суду від 24 травня 2021 року касаційне провадження у справі відкрито з метою перевірки доводів касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що є підставою касаційного оскарження згідно із частиною четвертою статті 328 КАС України.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи. Цим конституційним положенням кореспондують норми статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII і статті 13 КАС України.
За приписами частини першої статті 293 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, особи, які не брали участі у справі, можуть оскаржити рішення суду лише за умови, що суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки. Тому передумовою їх права на оскарження є матеріально-правова заінтересованість цих осіб. Йдеться саме про їх власну, особисту заінтересованість.
У судовій практиці сформовано загальні принципи та підходи щодо прийнятності та обґрунтованості апеляційних та касаційних скарг осіб, які вважають, що рішення суду прийнято про їх права, обов`язки чи інтереси.
За правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 23 листопада 2020 року у справі № 826/3508/17, судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Зазначена правова позиція була підтримана Верховним Судом у постанові від 17 травня 2018 року у справі № 904/5618/17, у постанові від 11 липня 2018 року у справі № 911/2635/17, в ухвалі від 19 жовтня 2018 року у справі № 826/13182/17 та інших і є сталою.
Отже, для вирішення питання про порушення прав чи інтересів особи, яка не брала участі у справі, суд має з`ясувати, чи виникли у зв`язку з прийняттям судового рішення у цієї особи нові права чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав та/або обов`язків у майбутньому.
Суд звертає увагу, що перевірка права особи на звернення до суду з апеляційною скаргою передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується (розгляду по суті). Встановлення обставин, що свідчать про відсутність підстав для апеляційного оскарження, а отже і права на звернення до суду з апеляційною скаргою, є перешкодою для розгляду скарги по суті. Законність судового рішення може бути перевірено за скаргою належної особи.
Такий підхід повністю узгоджується з принципом верховенства права та такою його складовою як правова визначеність. Безпідставний перегляд призводить до порушення принципу правової визначеності (res judicata).
Застосування принципу юридичної визначеності докладно розроблено у практиці Європейського суду з прав людини. Міркування ЄСПЛ щодо принципу юридичної визначеності сформульовані у багатьох справах, але ґрунтуються на однакових підходах, зокрема, у справі «Христов проти України» (Khristov v. Ukraine, заява № 24465/04, рішення від 19 лютого 2009 року).
Так, ЄСПЛ допускає відхід від принципу юридичної визначеності як виняток, якщо для цього є певні обставини. Переліку цих обставин у практиці ЄСПЛ не сформовано - це питання національного законодавства. Кожна держава самостійно визначає які саме обставини можуть бути підставою для перегляду судового рішення. Проте ЄСПЛ дає їх якісну характеристику.
У справі «Христов проти України», рішення в якій перекладено на українську мову офіційно - Міністерством юстиції України, з посиланням на п. 52 рішення у справі «Рябих проти Росії» ці обставини зазначені як «вагомі й непереборні». Обставини, за яких допускається перегляд судового рішення, у практиці ЄСПЛ не мають чітко окреслених меж, однак повинні бути істотними та переконливими.
Застосовуючи ці підходи до справи, що розглядається, Суд звертає увагу на те, що публічно-правовий спір виник між сторонами: ОСОБА_2 і Пустомитівським відділенням поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо правомірності постанови про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених частиною першою статті 122 та частиною першою статті 126 КУпАП (здійснив зупинку (стоянку) транспортного засобу ближче ніж 10 м від перехрестя та керував транспортним засобом без полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів).
Указане свідчить, що ці відносини є двосторонніми і їх учасниками є лише сторони. Інші особи не є учасниками цих правовідносин.
Відповідно до положень КАС України постанова про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень є актом індивідуальної дії та стосується лише прав та інтересів позивача.
Завдання адміністративного судочинства полягають у захисті особи, яка вважає, що під час здійснення управлінської діяльності порушені її права та інтереси. Відповідно, суд перевіряє правомірність рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень щодо конкретної особи та у конкретних публічних правовідносинах.
Фактична заінтересованість у справі ОСОБА_1 зумовлена тим, що під час допущення ОСОБА_2 порушень ПДР (17 жовтня 2017 року) ним ще, на думку скаржника, було вчинено ДТП за яке ОСОБА_2 має понести відповідальність.
Захист таких прав та інтересів можливий шляхом подання зацікавленою особою відповідного позову до особи, що порушила її права. Оскарження судового рішення у справі щодо публічно-правового спору, у якому вона не є учасником, не може вважатися належним способом захисту її порушених прав.
Беручи до уваги зміст спірних правовідносин у цій справі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про скасування постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених частиною першою статті 122 та частиною першою статті 126 КУпАП (здійснив зупинку (стоянку) транспортного засобу ближче ніж 10 м від перехрестя та керував транспортним засобом без полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів).
Рішення Франківського районного суду міста Львова від 06 лютого 2020 року у цій справі полягає у скасуванні постанови серії БР № 150955 від 17 жовтня 2017 року про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП, в частині притягнення до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 126 КУпАП - у задоволенні позову відмовлено.
Отже, ухвалене рішення не стосувалось притягнення до відповідальності ОСОБА_2 за скоєння ДТП, відтак спірна у цій справі постанова є актом індивідуальної дії та стосується лише прав та інтересів ОСОБА_2 .
Спір безпосередньо не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів ОСОБА_1 , оскільки фактично пов`язаний із вирішенням ОСОБА_2 публічно-правового спору з Пустомитівським відділенням поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області.
Таким чином, суд апеляційної інстанції установивши, що рішенням Франківського районного суду міста Львова від 06 лютого 2020 року у цій справі суд не вирішував питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 дійшов висновку, що підстави для відкриття апеляційного провадження за його апеляційною скаргою відсутні.
Такий висновок ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права і не спростований доводами касаційної скарги.
Поряд з цим, судом апеляційної інстанції обґрунтовано установлено, що мотивувальна та резолютивна частини оскаржуваного рішення Франківського районного суду міста Львова від 06 лютого 2020 року свідчать про те, що судом першої інстанції питання про права, свободи чи інтереси ОСОБА_1 жодним чином не вирішувались.
Верховний Суд уважає, що суд апеляційної інстанції урахував правові висновки на які посилається ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі (справа № 826/3508/17), адже установив, що у цій справі суд першої інстанції не вирішував питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки апелянта - ОСОБА_1 .
Безпідставними є посилання скаржника на правову позицію сформовану в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц відповідно до якої: необхідною умовою для набуття особою, яка не брала участі у справі, права касаційного оскарження судового рішення є вирішення цим судовим актом питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків. Саме по собі набуття особою, яка не брала участі у справі, права власності на майно, щодо якого виник спір, не обов`язково свідчить про те, що судовим рішенням вирішено питання щодо її прав, свобод, інтересів та обов`язків. Натомість це питання має вирішуватися виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням змісту судового рішення. У цій справі судове рішення про задоволення позову стосується особи, яка вказана в судовому рішенні як відповідач, і не визначає прав чи обов`язків інших осіб, у тому числі й заявника.
Обставини та предмет позову у справі № 504/2457/15-ц та у цій справі є відмінними, отже, аргументи скаржника є неприйнятними.
Суд зауважує, що ОСОБА_1 не обмежений у праві звернутися до суду загальної юрисдикції для вирішення спору з ОСОБА_2 у разі, якщо вважає, що останнім порушуються його права та інтереси.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд вважає за необхідне залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2021 року - без змін.
Висновки щодо розподілу судових витрат
З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись 341 345 349 350 356 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2021 року у справі № 465/79/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк