№ 466/11017/21

Постанова

Іменем України

23 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 466/11017/21

провадження № 61-6296св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідач - Львівська міська рада,

третя особа - ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , поданої в їх інтересах адвокатом Белдій Наталією Володимирівною, на постанову Львівського апеляційного суду від 09 червня 2022 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та заяви про забезпечення позову

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - ОСОБА_4 , про встановлення факту родинних стосунків, визнання права користування земельною ділянкою, скасування ухвали Львівської міської ради.

Позов обґрунтовували тим, що у 1946 році ОСОБА_5 , який є прапрадідом

ОСОБА_1 , ОСОБА_3 і прадідом ОСОБА_2 , та його донька

ОСОБА_6 прибули з Польщі до м. Львова, як переселенці внаслідок проведеної операції «Вісла» щодо примусового виселення українців з території Польської держави. Постановою виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих «Про затвердження рішення виконкому Шевченківської Райради депутатів трудящих від 07 лютого 1949 року № 3 про передачу у власність будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , переселенцю гр. ОСОБА_5 і ОСОБА_7 » від 24 червня 1949 року № 708 передано у власність садибу, яка складалася з будинку площею 28 кв. м, сараю площею 15 кв. м та городу площею 0,1 га. До цього часу, позивачі користуються зазначеною земельною ділянкою, про що достовірно відомо відповідачу. У жовтні 2021 року позивачам стало відомо, що Львівська міська рада надала дозвіл ОСОБА_4 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею

0,0782 га, за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку за рахунок земель, що не надані

у власність або користування, з подальшим їх переведенням до земель житлової та громадської забудови.

Посилаючись на те, що спірна земельна ділянка орієнтовною площею

0,0782 га, якій на час звернення з позовом до суду присвоєно кадастровий номер: 4610137500:02:006:0352, фактично є більшою частиною земельної ділянки, якою вони правомірно користуються, позивачі вони просили: встановити факт родинних стосунків, а саме, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є правнуками ОСОБА_7 ; ОСОБА_2 є внуком ОСОБА_7 ;

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , є праправнуками ОСОБА_5 ; ОСОБА_2 є правнуком ОСОБА_5 ; визнати за ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 право користування земельною ділянкою 0,1 га, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 , частиною якої є земельна ділянка площею 0,0782, кадастровий номер 4610137500:02:006:0352; скасувати ухвалу Львівської міської ради від 25 лютого 2021 року № 280.

Одночасно з позовною заявою, позивачі подали заяву про забезпечення позову у якій просили: заборонити Львівській міській раді, третій особі

ОСОБА_4 та будь-яким суб`єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно та державним реєстраторам, у тому числі нотаріусам, вчиняти дії щодо земельної ділянки кадастровий номер 4610137500:02:006:0352, площею

0,0782 га, а саме: щодо реєстрації права власності на земельну ділянку, передачі її у власність, а також продаж або передачу в оренду на земельних торгах у формі електронного аукціону.

Заяву обґрунтовували тим, що Львівська міська рада надала ОСОБА_4 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0782 га, що розташована за адресою:

АДРЕСА_1 , яка знаходиться у межах земельної ділянки площею 0,1 га, право на користування якою просять визнати позивачі.

На час звернення з позовом до суду, їм стало відомо про наявність погоджувальної записки та проекту ухвали Львівської міської ради про затвердження ОСОБА_4 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , а також альтернативної ухвали Львівської міської ради про затвердження проекту землеустрою земельної ділянки у

м. Львові, за адресою: АДРЕСА_1 , яка призначена для продажу на конкурентних засадах (на земельних торгах у формі електронного аукціону).

Посилаючись на те, що існує реальна загроза передачі у власність спірної земельної ділянки ОСОБА_4 , або її продажу з аукціону, що істотно ускладнить чи унеможливить виконання можливого рішення суду про задоволення позову, позивачі просили забезпечити позов, у спосіб заборони Львівській міській раді, ОСОБА_4 та будь-яким суб`єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно та державним реєстраторам, у тому числі нотаріусам, вчиняти стосовно земельної ділянки площею 0,0782 га, кадастровий номер 610137500:02:006:0352, дії щодо реєстрації права власності, передачу земельної ділянки у власність, а також її продаж або передачу в оренду на земельних торгах у формі електронного аукціону.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 22 листопада

2021 року заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено.

Заборонено Львівській міській раді, ОСОБА_4 та будь-яким суб`єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно та державним реєстраторам, у тому числі нотаріусам, вчиняти з земельною ділянкою площею 0,0782 га, кадастровий номер 4610137500:02:006:03052, наступні дії:

- реєструвати право власності на земельну ділянку;

- передавати земельну ділянку у власність;

- продавати або передавати в оренду на земельних торгах у формі електронного аукціону.

Ухвала суду першої інстанції, мотивована тим, що існує реальна загроза передачі у власність спірної земельної ділянки ОСОБА_4 , або будь-кому іншому у разі продажу спірної земельної ділянки з аукціону, що може унеможливити або утруднити реальне виконання судового рішення у випадку задоволення позову.

Постановою Львівського апеляційного суду від 09 червня 2022 року апеляційну скаргу Львівської міської ради задоволено. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 22 листопада 2021 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції не з`ясував співмірність виду забезпечення позову, який просять застосувати заявники позовним вимогам, а також залишив поза увагою, що таке забезпечення позову є фактично втручанням у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування. Крім того, заборона вчиняти дії щодо земельної ділянки, порушує права третьої особи - ОСОБА_4 , оскільки

25 лютого 2021 року Львівською міською радою їй надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 ), яка не є відповідачем у справі.

Крім того, забезпечення позову у спосіб заборони Львівській міській раді та іншим суб`єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно, вчиняти з земельної ділянкою площею 0,0782 га, кадастровий номер 4610137500:02:006:0352, реєстрацію права власності на земельну ділянку, передачу такої у власність, продаж або оренду даної ділянки на земельних торгах у формі електронного аукціону, є втручанням у здійснення Львівською міською радою своїх дискреційних повноважень у земельних правовідносинах, а також у права третьої особи ОСОБА_4 , яка не є стороною у справі.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У липні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , подана в їх інтересах адвокатом Белдій Н. В. на постанову Львівського апеляційного суду від 09 червня 2022 року, у якій заявники просили скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 22 листопада 2021 року.

Підставою касаційного оскарження судового рішення, заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17, у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 331/1255/17, від 11 листопада 2020 року у справі № 910/13709/19.

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2022 року відкрито касаційне провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 та витребувано матеріали справи.

Касаційна обґрунтована тим, що відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про неспівмірність обраних позивачами заходів забезпечення позову заявленим позовним вимогам, та не врахував висновок Великої Палати Верховного Суд викладений у постанові від 23 червня 2020 року у справі

№ 179/1043/16-ц, згідно з яким статті 27 і 114 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, а також стаття 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року не передбачали припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок смерті особи. Тому право постійного користування земельною ділянкою не припиняється зі смертю особи, якій було надано таке право, незалежно від цільового призначення земельної ділянки. Зазначене дає підстави для висновку про те, що позивачі є законними користувачами спірної земельної ділянки, а отже Львівська міська рада фактично розпорядилась землею, яка не є вільною.

Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що забезпечення позову, у спосіб обраний позивачами, порушує права третьої особи - ОСОБА_4 , оскільки у разі відмови в задоволенні позову, суд відповідно до статті 158 ЦПК України скасує вжиті заходи забезпечення позову і вона зможе отримати у власність спірну земельну ділянку, тоді як у разі задоволення позову, виконання рішення суду буде неможливим.

Вважали помилковим також висновок апеляційного суду про те, що задовольнивши заяву позивачів про забезпечення позову, суд першої інстанції втрутився у здійснення Львівською міською радою дискреційних повноважень у земельних правовідносинах, оскільки ухвала суду стосується виключно заборони Львівській міській раді, ОСОБА_4 та будь-яким суб`єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно та державним реєстраторам вчиняти дії щодо спірної земельної ділянки, які б перешкоджали позивачам виконати у майбутньому судове рішення у разі задоволення позову.

Обраний позивачами спосіб забезпечення позову є співмірним з предметом позову та обґрунтованим, і не дає підстав для висновку про вирішення спору по суті. У випадку відмови в задоволенні позову, вжиті судом заходи забезпечення позову не будуть перешкоджати будь - кому реалізувати свої права та інтереси, оскільки мають наслідком лише збереження існуючого становища до ухвалення судом рішення по суті спору.

У серпні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4 , поданий в її інтересах адвокатом Крупником П. В., у якому він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому його виконанні.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Заява про забезпечення позову повинна містити обґрунтування необхідності забезпечення позову (пункт 3 частини першої статті 151 ЦПК України). Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.

У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується у спосіб накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти; забороною вчиняти певні дії.

Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності та обґрунтованості запропонованого заявником способу забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним способом забезпечення позову та предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

У постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 915/113/20 зазначено, що: «заходи забезпечення позову, зокрема, такі як заборона вчиняти дії спрямовані на передачу у користування майна, щодо прав на яке виник спір, мають на меті запобігти невиправданому порушенню прав та інтересів позивача, тобто коли, невжиття таких заходів може істотно ускладнити ефективний захист прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду».

Відповідно до частини одинадцятої статті 150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які полягають в (або мають наслідком) припиненні, відкладенні, зупиненні чи іншому втручанні у проведення конкурсу, аукціону, торгів, тендера чи інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави (державного органу), територіальної громади (органу місцевого самоврядування) або за участю призначеного державним органом суб`єкта у складі комісії, що проводить конкурс, аукціон, торги, тендер чи іншу публічну конкурсну процедуру.

Верховний Суд зауважує, що заборона вжиття заходів забезпечення позову, передбачена частиною одинадцятою статті 150 ЦПК України, стосується випадків втручання у проведення публічних процедур, зокрема земельних торгів, за умови прийняття рішення про проведення торгів і початку процедури їх проведення. Тобто обмеженню підлягають заходи забезпечення, які будь-яким чином можуть вплинути на торги, щодо проведення яких прийнято рішення. Однак можливе проведення торгів у майбутньому не може вважатися етапом проведення торгів на який поширюються положення частини одинадцятої статті 150 ЦПК України.

За обставин, коли процедура проведення земельних торгів не розпочата, обмеження щодо забезпечення позовних вимог в спірних правовідносинах не виникло, а тому помилковим є висновок апеляційного суду про те, що тимчасова заборона судом першої інстанції проведення земельних торгів, щодо спірної земельної ділянки є втручанням у дискреційні повноваження Львівської міської ради у земельних відносинах.

Однак, зазначене не дає підстав для висновку про неправильне вирішення апеляційним судом питання про забезпечення позову, з огляду на таке.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 зазначено, що: «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Позов забезпечується, зокрема, шляхом накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 150 ЦПК України). Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України). Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

У постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 331/1255/17 вказано: «забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення».

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 910/13709/19.

У справі, що переглядається, апеляційний суд урахував зазначені висновки Верховного Суду, перевірив відповідність виду забезпечення позову, який просять застосувати позивачі заявленим позовним вимогам та обґрунтовано виходив з того, що заборона вчиняти дії щодо спірної земельної ділянки порушує права третьої особи ОСОБА_4 , якій надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0782 га, за адресою: АДРЕСА_2 ) для будівництва та обслуговування житлового будинку, позовних вимог до якої позивачі не заявляли, що дає підстави доля висновку про неспівмірність обраного ними способу забезпечення позову заявленим позовними вимогами.

Подібний за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду

від 21 травня 2020 року у справі № 196/1037/19.

Такі висновки апеляційного суду, не суперечать загальному підходу щодо вирішення питання про забезпечення позову, сформованому у наведених, як приклад неоднакового застосування норм права постановах Верховного Суду, а зроблені з урахуванням конкретних обставин справи, що переглядається.

Зважаючи на викладене, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані агрументи заявника про неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного від 12 лютого 2020 року

у справі № 381/4019/18, від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17,

у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 331/1255/17, від 11 листопада 2020 року у справі № 910/13709/19.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , поданої в їх інтересах адвокатом Белдій Н. В.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, відсутні підстави для зміни Верховним Судом розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 409 410 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , подану в їх інтересах адвокатом Белдій Наталією Володимирівною, залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 09 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко