05.08.2023

№ 466/4613/17

Постанова

Іменем України

21 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 466/4613/17

провадження № 61-17421св20

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 ,відповідач треті особи: - ОСОБА_7 , Львівська міська рада, орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова 23 червня 2020 року в складі судді Баєвої О. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року в складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Приколоти Т. І., Левика Я. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У червні 2017 року позивачі звернулися до суду із позовом про встановлення порядку користування земельною ділянкою, який в подальшому уточнили та остаточно просили: встановити порядок користування земельною ділянкою, на якій розміщені житловий будинок АДРЕСА_1 , в межах визначених у першому варіанті порядку користування площею 816 кв. м (поза межами червоних ліній) та площею 129 кв.м (в межах червоних ліній) висновку від 05 квітня 2018 року № 28/02/18, а саме: щодо встановлення порядку користування земельної ділянки площею 816 кв. м та визначити наступний порядок користування: ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (79/100) ідеальних часток з такими геоментричними розмірами по периметру (жовтий колір додатку № 2 до висновку, за ходом годинникової стрілки): 8.87; 19.06; 4,94; 2.45; 8.62; 17.33; 15.26; 3.02; 24.57; 4.03; 11.37; 15.78 м.п. загальною площею 644,64 кв. м; ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 (22/100) ідеальних часток з такими геометричними розмірами по периметру (синій колір додатку № 2 до висновку за ходом годинникової стрілки): 11.62; 15.78; 11.37; 14.15 м.п. загальною площею 171,36 кв. м. Щодо встановлення порядку користування земельною ділянкою площею 129 кв. м, то позивач просили визначити наступний порядок користування нею: ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 (21/100) ідеальних часток з такими геометричними розмірами по периметру (синій колір додатку № 2 до висновку за ходом годинникової стрілки): 4.18; 5.66; 6.30; 4.96 м.п. загальною площею 27.09 кв. м.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова 23 червня 2020 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 , до ОСОБА_7 , треті особи: Львівська міська рада, орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, про встановлення порядку користування земельною ділянкою.

Постановою Львівського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_6 , ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова 23 червня 2020 року залишено без змін.

Рішення судів мотивовані тим, що сторони по справі не є співвласниками одного будинку, а відтак встановити порядок користування земельною ділянкою не виявляється за можливе. Заявлені позовні вимоги були визнані необґрунтованими, а тому суди відмовили у їх задоволенні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

18 листопада 2020 року ОСОБА_2 надіслали засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Львова 23 червня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова 23 червня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року, і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 18 січня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова 23 червня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами неправомірно та безпідставно ухвалено рішення про відмову в задоволенні позову, оскільки суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили надані докази. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд виходив з того, що позивачі та відповідачі не є співвласниками будинку, а тому поділ земельної ділянки згідно висновку експертизи є неможливим. Такі висновки суду є помилковими, оскільки суди врахували, що предметом спору є встановлення порядку користування спільною для позивачів та відповідачів земельною ділянкою, а не спір щодо визначення меж при виготовленні технічної документації на землю для подальшої її приватизації. Судами не взято до уваги, що до розподілу на два окремі будинки, які мають спільну стіну, будинок позивачів і відповідачів був одним цілим об`єктом нерухомості, який знаходиться на спільній земельній ділянці. Не враховано, що, особа, яка набула право власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості. Суд не надав правової оцінки доказам наданих позивачами та дійшов помилкового висновку про відмову у позові. Підставою касаційного оскарження зазначено пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

30 березня 2021 року ОСОБА_2 надіслала заперечення на відзив на касаційну скаргу, просивши суд не брати до уваги його та додані до нього докази при розгляді касаційної скарги у зв`язку із їх необґрунтованістю.

05 липня 2021 року ОСОБА_2 надіслала заяву про витребування доказів, а саме, інвентаризаційної справи на будинок АДРЕСА_2 , яка досліджувалася судом першої інстанції. Заява мотивована необхідністю дослідження цього доказу з метою повного та всебічного розгляду цієї справи.

Однак, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення цієї заяви, оскільки заявою підтверджується, що відповідні докази досліджували суди попередніх інстанцій. Разом із цим, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, про що зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц та висновки якої є обов`язковими для судів при розгляді справ.

Позиції інших учасників

09 березня 2021 року ОСОБА_7 надіслала відзив на касаційну скаргу, який не містить підпису особи, який його надіслала, а тому згідно статей 183 385 ЦПК України відзив повертається без розгляду особі, яка його подала.

Фактичні обставини, встановлені судами

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11 квітня 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на праві приватної спільної часткової власності та на праві спільної сумісної власності належить житловий будинок загальною площею 192,8 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до Свідоцтва про право власності на житловий будинок від 05 грудня 2016 року ОСОБА_7 та членам її сім`ї: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 належить на праві спільної сумісної власності житловий будинок загальною площею 52,8 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно із рішенням виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих від 05 лютого 1954 року № 152, за землекористувачами будинку АДРЕСА_2 залишено в користуванні земельну ділянку площею 812,50 кв. м.

Розпорядженням Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 13 січня 2015 року про присвоєння поштової адреси, квартирі АДРЕСА_3 ; квартирі АДРЕСА_4 , загальною площею 52,8 кв. м залишено поштову адресу: АДРЕСА_2 .

Відповідно до висновку земельно-технічної експертизи від 27 квітня 2018 року № 28/03/18 технічно можливо розділити земельну ділянку площею 816 кв. м та встановити порядок користування земельною ділянкою площею 129 кв. м пропорційно до часток осіб у праві власності на житлові будинки, розташовані на цій ділянці, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , АДРЕСА_5 .

Будинки АДРЕСА_2 та АДРЕСА_5 є окремими житловими будинками, право на які набувалося сторонами по справі з різних підстав.

Ухвалою Львівської міської ради від 29 червня 2017 року № 2253 ОСОБА_7 отримала дозвіл на виготовлення документації із землеустрою з метою отримання у власність земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_7 викликала працівників поліції, оскільки ОСОБА_1 самовільно демонтувала паркан, який відгороджував земельні ділянки сторін по справі ще з 1955 року, що підтверджується прослуханим у судовому засіданні аудіозаписом, на якому зафіксована подія, яка мала місце в березні 2017 року, а також талоном-повідомленням до поліції від 30 березня 2017 року № 52.щодо зазначених дій одного із позивачів у цій справі.

Допитані свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_14 показали, що в сторін по справі окремі будинки з окремими входами; у них на подвір`ї завжди стояв паркан, тобто їх земельні ділянки були повністю відгороджені (відокремлені).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як вбачається із касаційної скарги, рішення судів попередніх інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина перша статті 319 ЦК України).

У частинах третій-п`ятій статті 319 ЦК України зазначено, що усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян.

Згідно із рішенням виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих від 05 лютого 1954 року № 152 будинку АДРЕСА_2 залишено в користуванні земельну ділянку площею 812,50 кв. м.

З викопіювання з плану земельних ділянок видно межу між будинками АДРЕСА_2 та АДРЕСА_5 .

Судами встановлено та не спростовано матеріалами справи, що будинки АДРЕСА_2 та АДРЕСА_5 є окремими житловими будинками, право на які набувалося сторонами по справі з різних підстав. Тобто, сторони у справі не є співвласниками одного будинку.

Статтею 88 Земельного кодексу України визначено, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння і користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

Судами встановлено, що експерт при складанні висновку земельно-технічної експертизи від 27 квітня 2018 року № 28/03/18 розраховував можливий поділ земельної ділянки відповідно до часток співвласників, суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги такий висновок, оскільки, сторони по справі не є співвласниками житлового будинку. Позивачі та відповідач є власниками різних житлових будинків.

Таким чином, оскільки встановлено, що сторони не є співвласниками одного будинку, а відтак, встановити порядок користування земельною ділянкою не виявляється за можливе, тому суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Ураховуючи вищезазначене, суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши належним чином надані докази та встановивши дійсні фактичні обставини у справі, дійшли належного та правильного висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку із його необґрунтованістю.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 в цілому є ідентичними доводам апеляційної скарги позивача яким суд апеляційної інстанції надав належну оцінку і його висновки є достатньо аргументованими. У зв`язку із цим Верховний Суд приходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, і при цьому враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Інші аргументи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законні і обґрунтовані судові рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Судами попередніх інстанцій повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова 23 червня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук