Постанова
Іменем України
01 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 466/5413/16-ц
провадження № 61-3348св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В.О. (суддя-доповідач), Жданової В.С., Ігнатенка В.М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Львівське комунальне підприємство «Лев»,
третя особа - директор Львівського комунального підприємства «Лев» Кошак Оксана Володимирівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 09 червня 2018 року, ухвали цього ж суду від 30 червня 2017 року у складі судді Глинської Д. Б. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 22 листопаді 2017 року у складі колегії суддів: Шандри М. М., Левика Я. А., Струс Л. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Львівського комунального підприємства «Лев» (далі - ЛКП «Лев»), у якому з урахуванням збільшення позовних вимог просив скасувати наказ директора ЛКП «Лев» № 17 від 09 червня 2016 року про відсторонення його від роботи, наказ директора ЛКП «Лев» від 09 червня 2016 року № 59 про його звільнення з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, стягнути з ЛКП «Лев» на його користь 1 416,80 грн невиплаченої заробітної плати та середній заробіток в розмірі 3 723,17 грн.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що працював в ЛКП «Лев» шофером та ловцем безпритульних тварин за сумісництвом. У зв`язку із щорічною відпусткою бригади ловців тварин, він з 06 квітня 2016 року по 22 квітня 2016 року працював без вихідних, й відповідно до вимог статей 67 69 КЗпП України набув право на вихідні дні, у зв`язку з чим 23 та 24 квітня 2016 року не вийшов на роботу, проте наказом директора ЛКП «Лев» № 59 від 09 червня 2016 року був звільнений з роботи за прогули на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Посилаючись на незаконність свого звільнення, ОСОБА_1 просив задовольнити уточнені позовні вимоги у повному обсязі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 09 червня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що факт відсутності позивача на роботі 23 та 24 квітня 2016 року доведено, поважність причин відсутності на роботі ОСОБА_1 не довів, тому у роботодавця були достатні підстави для застосування правил пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України та розірвання трудового договору з позивачем, при цьому була здійснена оплата заробітної плати за виконання додаткового обсягу робіт.
Ухвалою Шевченківського районного суду від 30 червня 2017 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про виправлення описки в рішенні Шевченківського районного суду м. Києва від 09 червня 2017 року відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції про виправлення описки мотивована тим, що у рішенні судом першої інстанції не допущено описки в розумінні статті 219 ЦПК України.
Ухвалою Шевченківського районного суду від 30 червня 2017 року в ухваленні додаткового рішення у цій справі відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції про ухвалення додаткового рішення мотивована тим, що позовні вимоги, про вирішення яких ставить питання представник позивача вже вирішені судом першої інстанції в межах цієї справи.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 22 листопада 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 09 червня 2018 року, ухвали цього ж суду від 30 червня 2017 року відхилені.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 09 червня 2017 року та ухвали цього ж суду від 30 червня 2017 року залишені без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У грудні 2017 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, або ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не застосували положення статей 70 107 КЗпП України, якими передбачено право позивача на щотижневий відпочинок та на оплату зазначених у позові днів роботи в одинарному розмірі. Не звернули увагу на те, що з метою приховати право позивача на обов`язкову тривалість щотижневої відпустки за два тижні безперервної роботи, відповідач вдався до фальсифікації табеля виходу на роботу. Також суди не врахували, що позивачу оплата за понаднормовані дні роботи не була проведена.
Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Інші учасники справи не скористались своїм правом на надання відзиву.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Фактичні обставини справи, які встановлені судом
Встановлено, що ОСОБА_1 працював у ЛКП «Лев» шофером та за сумісництвом ловцем безпритульних тварин.
Наказом директора ЛКП «Лев» № 37 від 08 квітня 2016 року за виконання додаткового об`єму робіт на період відпустки водія ОСОБА_3 та ловця бездоглядних тварин ОСОБА_4 , встановлено працівникам ОСОБА_5 та ОСОБА_1 доплату в розмірі 50% від посадового окладу за відпрацьований період.
Згідно актів складених працівниками ЛКП «Лев» ОСОБА_1 був відсутній на роботі 23 та 24 квітня 2016 року впродовж всього робочого дня, що не заперечується позивачем.
У період з 25 квітня 2016 року по 17 травня 2016 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному.
Наказом директора ЛКП «Лев» № 17 від 09 червня 2016 року ОСОБА_1 відсторонено від виконання службових обов`язків за порушення правил трудової дисципліни. Того ж дня вказаний наказ скасовано наказом № 17-1.
Наказом директора ЛКП «Лев» від 09 червня 2016 року № 59, за наявності згоди профспілкового комітету підприємства про засідання якого позивача було вчасно повідомлено, ОСОБА_1 звільнено з роботи за прогули 23 та 24 квітня 2016 року на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Відповідно до довідки про доходи від 27 грудня 2016 року ОСОБА_1 за квітень 2016 року виплачена заробітна плата із доплатою за виконання додаткового об`єму робіт відповідно до наказу директора ЛКП «Лев» № 37 від 08 квітня 2016 року.
Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
Частинами першою і другою статті 67 КЗпП України встановлено, що при п`ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні - один вихідний день. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п`ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації, і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем.
Статтею 69 КЗпП України визначено, що на підприємствах, в установах, організаціях, зупинення роботи яких неможливе з виробничо-технічних умов або через необхідність безперервного обслуговування населення, а також на вантажно-розвантажувальних роботах, пов`язаних з роботою транспорту, вихідні дні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності, що затверджується власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації.
Тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не менш як сорок дві години встановлена статтею 70 КЗпП України.
На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку (частина третя статті 107 КЗпП України).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (у тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
За змістом статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана або звільнення.
Згідно з статтею 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців із дня вчинення проступку.
За приписами статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Відповідно до статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції»іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
За таких обставин та з підстав, передбачених вказаними вище нормами матеріального права, правильним та обґрунтованим є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову, оскільки встановлений факт відсутності позивача на роботі 23 та 24 квітня 2016 року протягом всього робочого дня, підтвердження поважності причин відсутності на роботі у вказані дні або надання йому у встановленому порядку вихідних, ОСОБА_1 не надав, тобто вчинив прогул без поважних причин, а тому у роботодавця були правові підстави для його звільнення з посади на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин. При звільненні позивача відповідачем дотримано положення статей 147 148 149 КЗпП України.
Також є обґрунтованим висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про відсутність підстав для стягнення на користь позивача невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, оскільки ОСОБА_1 вчасно виплачена заробітна плата та оплачено виконання додаткового об`єму робіт, що підтверджується наказом директора ЛКП «Лев» та довідкою про доходи, які позивачем не спростовані.
З урахуванням вищевикладеного є безпідставними доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про порушення права позивача на щотижневий відпочинок та на оплату понаднормованих днів роботи.
Інші аргументи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 09 червня 2017 року та ухвала Апеляційного суду Львівської області від 22 листопаді 2017 року відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Також з дотриманням норм процесуального права постановлені й ухвали про відмову у виправлені описки та ухваленні додаткового рішення.
При цьому суди першої та апеляційної інстанції обґрунтовано виходили з того, що описка, про виправлення якої просив заявник не є такою в розумінні статті 219 ЦПК України 2004 року, а також відсутні підстави для ухвалення додаткового рішення, з огляду на те, що всі позовні вимоги розглянуті судом першої інстанції та охоплені судовим рішенням.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів - без змін.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 09 червня 2017 року, ухвали цього ж суду від 30 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 22 листопаді 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко