Постанова
Іменем України
30 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 466/5453/19
провадження № 61-14528св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - Львівська міська рада,
відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Мережеві
та комунікаційні системи», ОСОБА_1 ,
треті особи: управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, державний реєстратор Жирівської сільської ради Пустомитівського району Тузяк Павло Тарасович, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Куйбіди-Кришкевич Христина Василівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та Львівської міської ради на постанову Львівського апеляційного суду від 22 липня 2021 року у складі колегії суддів:
Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року Львівська міська рада звернулася до суду з цим позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Мережеві та комунікаційні системи» (далі - ТОВ «Мережеві та комунікаційні системи»), ОСОБА_1 , треті особи: управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, державний реєстратор Жирівської сільської ради Пустомитівського району Тузяка П. Т., приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Куйбіди-Кришкевич Х. В., про скасування записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до відомостей з Реєстру прав власності на нерухоме майно будинок на АДРЕСА_1 належить на праві комунальної власності територіальній громаді м. Львова. Реєстрація права комунальної власності проведена 25 серпня 2010 року. Згідно зі схематичного плану присадибної ділянки на АДРЕСА_2
(з 1990 року - АДРЕСА_1 ) на цій ділянці знаходиться житловий двоповерховий будинок та допоміжні будівлі: 3 сараї, 2 майстерні, адміністративна будівля. Будівлі під літ. Б, Б-1, В, Г, Г-1 на АДРЕСА_1 є допоміжними будівлями - приналежністю
до житлового будинку.
Львівська міська рада вказувала, що згідно із Державним реєстром речових прав на нерухоме майно 27 березня 2018 року державний реєстратор Жирівської сільської ради Пустомитівського району Тузяк П. Т. зареєстрував право приватної власності на нежитлові приміщення загальною площею 154,4 кв. м на АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 . Підставою виникнення права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зазначено: технічний паспорт; реєстраційне посвідчення, видане
15 січня 1996 року ОКП ЛОР «БТІ та ЕО»; розпорядження № 48 від 12 січня 1996 року, видане Шевченківською районною адміністрацією; довідка № 861 від 01 березня 2018 року, видана ОКП ЛОР «БТІ та ЕО».
Позивач вказував, що згідно із інформацією Шевченківської районної адміністрації від 03 вересня 2018 року розпорядження № 48 від 12 січня
1996 року не існує. 12 січня 1996 року видавалися розпорядження №№ 11-28, проте жодне з цих розпоряджень не стосується нежитлового приміщення на АДРЕСА_1 , а розпорядження № 48 було прийняте 19 січня 1996 року «Про державну реєстрацію торговельно-виробничого приватного підприємства «Сандра». Крім того, поштова
адреса - АДРЕСА_1 будівлі не присвоювалася. Згідно із довідкою ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» № 1574 від 21 березня 2019 року інвентаризаційна справа на будівлю в цілому на АДРЕСА_1 , а також реєстраційна справа на нежитлові приміщення за цією адресою у відділі технічної та юридичної інформації бюро не обліковуються. Інформація щодо реєстрації (у тому числі первинної) нежитлових приміщень за адресою:
АДРЕСА_1 із видачею реєстраційного посвідчення від 15 січня 1996 року та технічного паспорта від 14 квітня 1996 року відсутня. Львівська міська рада вважала, що реєстрація права власності проведена державним реєстратором Тузяком П. Т. на підставі неіснуючих документів. ОСОБА_1 набув право власності на підставі неіснуючих документів,
а тому не став належним власником спірних приміщень і не мав повноважень ними розпоряджатися. ОСОБА_1 згідно із актом приймання-передачі
від 03 липня 2018 року передав спірні приміщення у статутний фонд
ТОВ «Мережеві та комунікаційні системи». Нежитлові приміщення, які зареєстровані за ТОВ «Мережеві та комунікаційні системи», та будівля сараю і майстерні, що є допоміжними будівлями до будинку
АДРЕСА_1 , є одним і тим самим об`єктом нерухомого майна. Унаслідок незаконної державної реєстрації права власності на нежитлові приміщення порушено права, майнові інтереси законного власника земельної ділянки та власника будинку - територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради.
Посилаючись на викладене, а також з урахуванням уточнених позовних вимог Львівська міська рада просила суд скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 25441289 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нежитлові приміщення на
АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1516648246101) та скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 27027402 про державну реєстрацію права власності ТзОВ «Мережеві та комунікаційні системи» на нежитлові приміщення на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1516648246101).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 14 лютого
2020 року у складі судді Едера П. Т. позов задоволено.
Скасовано запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25441289 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1
та нежитлові приміщення на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1516648246101).
Скасовано запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27027402 про державну реєстрацію права власності товариства з обмеженою відповідальністю «Мережеві та комунікаційні системи» на нежитлові приміщення на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1516648246101). Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 набув право власності на підставі неіснуючих документів, реєстрація права власності проведена державним реєстратором Тузяком П. Т. на підставі документів, які ні Шевченківська районна адміністрація, ні будь-який інший уповноважений орган ніколи не приймали.
Унаслідок незаконної державної реєстрації права власності на нежитлові приміщення на АДРЕСА_1 було порушено права, майнові інтереси законного власника земельної ділянки та власника будинку - територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради. Оскільки у відповідачів законних підстав проведення реєстрації права власності
на спірні нежитлові приміщення за ОСОБА_1 та ТОВ «Мережеві
та комунікаційні системи», що знаходяться за адресою:
АДРЕСА_1 , не було, відтак, рішення про державну реєстрацію права власності слід визнати незаконними та такими, що підлягають скасуванню.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 22 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 14 лютого 2020 року скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову Львівської міської ради відмовлено.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, належними нині способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.
Таким чином, з 16 січня 2020 року, тобто на час ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції, законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та їхні доводи
У серпні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради на постанову Львівського апеляційного суду від 22 липня
2021 року, в якій заявник просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції змінити та викласти абзаци 2 та 3 резолютивної частини рішення у наступній редакції: скасувати державну реєстрацію права власності ТОВ «Мережеві та комунікаційні системи»
на об`єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення загальною
площею 154,4 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , здійснену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Куйбідою-Кришкевич Х. В. (індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: 42043935 від 13.07.2018), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1516648246101; скасувати державну реєстрації права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення загальною площею 154,4 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , здійснену державним реєстратором Жирівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Тузяком П. Т. (індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень
(з відкриттям розділу): 40330046 від 27.03.2018), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1516648246101.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі
№ 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі
№ 910/3907/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що колегія суддів апеляційної інстанції,
не переглядаючи рішення першої інстанції по суті, ігноруючи доводи
та матеріали, подані управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, не погодилась із рішенням суду першої інстанції та прийняла рішення про відмову у позові лише з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту. Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси, а виносячи рішення про скасування рішення суду першої інстанції з процесуальних підстав, не розглядаючи при цьому справу по суті, колегія суддів Львівського апеляційного суду фактично відмовила позивачу у доступі до правосуддя.
Заявник зазначає, що враховуючи зміни, що відбувались у законодавстві про реєстрацію, позивач добросовісно скористався своїм процесуальним правом на зміну предмета позову до моменту закриття підготовчого провадження.
У подальшому, враховуючи стадійність судового процесу позивач був позбавлений можливості виказати повторну позицію щодо недосконалості обраного ним способу захисту та заявити про повторну зміну предмета позову (спосіб захисту прямо пов`язаний із предметом позову).
Таким чином, управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради Львівська міська рада вважає, що з огляду на приписи статті 5 ЦПК України, з урахуванням принципів судочинства, надавши належну правову оцінку доводам сторін, суд апеляційної інстанції міг захистити права позивача в інший спосіб, ніж було викладено в позовній заяві та який відповідатиме вимогам чинного законодавства.
У вересні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Львівської міської ради на постанову Львівського апеляційного суду
від 22 липня 2021 року, в якій заявник просить скасувати оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції змінити, виклавши резолютивну частину рішення в такій редакції: скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нежитлові приміщення на
АДРЕСА_1 загальною площею 154,4 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1516648246101); скасувати державну реєстрацію права власності ТОВ «Мережеві та комунікаційні системи» на нежитлові приміщення на АДРЕСА_1 , загальною площею 154,4 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1516648246101).
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої
Касаційну скаргу мотивовано тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування судами частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в ситуаціях, коли позовні вимоги заявлені на підставі статті 26 цього Закону в редакції, чинній до 16 січня 2020 року, а рішення суду винесено після 16 січня 2020 року (коли набрала чинності стаття 26 Закону в новій редакції).
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалами Верховного Суду від 20 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
У жовтні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року справу № 466/5453/19 призначено до судового розгляду.
Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві комунальної власності територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради.
25 серпня 2010 року проведена реєстрація права комунальної власності на підставі рішення Шевченківського райвиконкому м. Львова від 14 квітня 1987 року № 192 .
Згідно із схематичного плану присадибної ділянки на АДРЕСА_2
(з 1990 року - АДРЕСА_1 ) на присадибній ділянці знаходиться житловий 2-поверховий будинок та допоміжні будівлі: 3 сараї, 2 майстерні, адміністративна будівля.
Будівлі під літ. Б, Б-1, В, Г, Г-1 на АДРЕСА_1 є допоміжними будівлями - приналежністю до цього будинку.
Встановлено, що 27 березня 2018 року державний реєстратор Жирівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Тузяк П. Т. зареєстрував право приватної власності на нежитлові приміщення загальною площею 154,4 кв. м на АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .
Підставою виникнення права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зазначено: технічний паспорт, виданий 14 квітня
2016 року ОКП ЛОР «БТІ та ЕО»; реєстраційне посвідчення від 15 січня
1996 року; розпорядження № 48 від 12 січня 1996 року, видане Шевченківською районною адміністрацією; довідка ОКП ЛОР «БТІ та ЕО»
№ 861 від 1 березня 2018 року.
27 березня 2018 року державним реєстратором Жирівської сільської ради Тузяком П. Т. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 40330046 від 27 березня 2018 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1516648246101, номер запису про право власності 25441289.
Підставою для реєстрації права власності за ТОB «Мережеві та комунікаційні системи» був акт приймання передачі нерухомого майна від 03 липня
2018 року, підписаний між ОСОБА_1 та ТОB «Мережеві та комунікаційні системи».
13 липня 2018 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Куйбідою-Кришкевич Х. В. відомості внесено до реєстру, індексний номер рішення 42043935.
Згідно із інформацією Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 03 вересня 2018 року № 4-36-2517 розпорядження районної адміністрації від 12 січня 1996 року № 48 не існує.
12 січня 1996 року видавалися розпорядження №№ 11-28, однак вони не стосується нежитлового приміщення на
АДРЕСА_1 . Розпорядження № 48 «Про державну реєстрацію торговельно-виробничого приватного підприємства «Сандра» прийняте 19 січня 1996 року, що підтверджується засвідченою копією витягу з журналу реєстрації розпоряджень за 1996 рік. Поштова адреса спірній будівлі не присвоювалася.
Згідно із довідкою ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» № 1574 від 21 березня 2019 року інвентаризаційна справа на будівлю в цілому на
АДРЕСА_1 , а також реєстраційна справа на нежитлові приміщення за цією адресою у відділі технічної та юридичної інформації бюро не обліковуються.
Відсутня інформація щодо реєстрації (в тому числі первинної) нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 із видачею реєстраційного посвідчення від 15 січня 1996 року та технічного паспорта
від 14 квітня 1996 року.
Встановлено, що у 1996 році не існувало Львівської міської ради, систему органів місцевого самоврядування, згідно Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів місцеве та регіональне самоврядування» становили сільські, селищні, міські Ради народних депутатів. Головою Шевченківської районної адміністрації в 1996 році був ОСОБА_2 , а не ОСОБА_3 , що підтверджується копією рішення виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів № 152 від 14 грудня 1994 року «Про призначення на посади», копією розпорядження міського голови № 27к від 25 січня 2000 року «Про переведення на іншу посаду, за згодою, ОСОБА_2 », копією розпорядження виконавчого комітету Франківської районної Ради народних депутатів № 01-к від 2 січня 1995 року «Про прийом на роботу ОСОБА_4 та ОСОБА_3 », копією розпорядження міського голови № 161к
від 26 травня 1999 року «Про переведення ОСОБА_3 на посаду заступника голови Личаківської районної адміністрації, як переможця проведеного конкурсу», копією розпорядження міського голови № 137к
від 28 квітня 2000 року «Про переведення з кадрового резерву на посаду голови Шевченківської районної адміністрації ОСОБА_3 »
Судом встановлено, що відповідачу ОСОБА_1 повідомлено про підозру у підробленні офіційного документа, який видається та посвідчується нотаріусом, державним реєстратором, суб`єктом державної реєстрації, який має право видавати та посвідчувати такі документи і, який надає права та звільняє від обов`язків, з метою використання його підроблювачем, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 КК України, у використанні завідомо підробленого документа, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК України, та заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчиненому у особливо великих розмірах, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, номер кримінального провадження
№ 12018140090003717.
ОСОБА_1 набув право власності на майно на підставі неіснуючих документів, реєстрація права власності проведена державним реєстратором Тузяком П. Т. на підставі документів, які Шевченківська районна адміністрація, чи будь-який інший уповноважений орган не приймали.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційні скарги управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та Львівської міської ради підлягають задоволенню частково.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Частиною першою статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено підстави для державної реєстрації права власності та інших речових прав.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно із пунктом «а» частини другої статті 83 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
Відповідно до частини третьої статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
Відповідно до частини п`ятої статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Згідно із частиною першою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам належить право власності на землю, нерухоме майно тощо.
Нормою частини п`ятої статті 60 зазначеного Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.
Відповідно до частини восьмої статті 60 Закону право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Враховуючи встановлені обставини цієї справи, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки у відповідачів законних підстав проведення реєстрації права власності на спірні нежитлові приміщення за ОСОБА_1 та
ТОВ «Мережеві та комунікаційні системи», що знаходяться за адресою:
АДРЕСА_1, не було, відтак, рішення про державну реєстрацію права власності слід визнати незаконними та такими, що підлягають скасуванню.
Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяження - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до частини четвертої статті 9 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав або відмову в такій реєстрації. Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора, пов`язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
У частині другій статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній до 16 січня
2020 року) унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.
Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня
2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.
Відповідно до абзацу 3 частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV в редакції, чинній з 26 липня 2022 року, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Отже, в розумінні положень наведеної норми в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень в цій справі, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону № 1952-IV в попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Отже, за змістом вказаної норми наразі виконанню підлягають судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду
від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня
2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19,
від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19,
від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19-ц, від 06 жовтня 2021 року у справі № 754/8547/19.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17,
від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що обраний Львівською міською радою спосіб захисту права на постійне користування спірною земельною ділянкою не відповідає характеру порушення суб`єктивних прав позивача, за захистом яких вона звернулася до суду, а тому її позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, надавши належну оцінку заявленим позивачем позовним вимогам, правильно виходив із того, що права позивача підлягають захисту та загалом дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про скасування державної реєстрації.
Разом з тим, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки позов у цій справі було подано у липні 2019 року, тобто до внесення змін у статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» 16 січня 2020 року, і позивач не мав процесуальної змоги подати заяву про зміну позовних вимог, то задоволення позовних вимог про скасування запису державної реєстрації речового права забезпечить ефективний спосіб захисту порушеного права позивача.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржену постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Керуючись статтями 400 412 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та Львівської міської ради задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного суду від 22 липня 2021 року скасувати.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 14 лютого 2020 року залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович