№ 466/8860/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 466/8860/17

провадження № 61-824св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач- ОСОБА_2 ;

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про розірвання договору дарування.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 11 листопада 2016 року між ним та відповідачкою (в особі представника 3-ої особи ОСОБА_3 ) укладено договір дарування квартири за реєстраційним номером № 2550, який посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Кулиняк І. Я.,предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 43 м. кв.

Відповідно до пункту 7 Договору прийняття дарунка вважається одержання обдарованою особою примірника цього договору після його нотаріального посвідчення.

На момент пред`явлення позову, відповідачка всупереч вимогам частини другої статті 727 ЦК України, порушила умови передання у дар нерухомого майна, а саме своїми діями створює загрозу безповоротної втрати дарунку, що становить для позивача велику немайнову цінність, оскільки ця квартира використовувалась та використовується надалі позивачем як робоче місце для ПП «Експерт Маш», де позивач здійснював та продовжує здійснювати господарську діяльність.

Саме завдяки результатам зусиль позивача щодо здійснення робочої діяльності була набута у власність квартира у 2004 році, де впродовж останніх понад 12 років позивач здобув, забезпечив та укріпив економічне зростання та добробут власної сім`ї, в тому числі відповідачки.

Майже через рік із моменту укладення договору, позивачеві стало відомо, що відповідачка має намір продати подароване нерухоме майно, а кошти від продажу скерувати в невизначеному для дарувальника (позивача) напрямку, попри те, що все це майно набувалося позивачем для забезпечення блага відповідача - доньки.

Стверджує, що відповідно до пункту 7 договору та частини четвертої статті 722 ЦК України відповідачка прийняття дарунку не здійснила, тобто не здійснила прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмету договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка. На момент подачі позову позивач продовжує здійснювати діяльність свого підприємства за даною адресою, ключів чи документів на вказане майно не передавав відповідачці, а отже, прийняття дару, в порядку визначеному законом та договором, не відбулось.

Доводи позивача щодо можливої втрати дарунку, крім наведених вище доказів, додатково підтверджуються довідкою до акту огляду МСЕК серії ААА № 470626, виданої психіатричною МСЕК № 1, згідно якої відповідачці призначено ІІІ групу інвалідності з дитинства.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: розірвати договір дарування квартири АДРЕСА_1 , загальною площею

43 кв. м, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу (далі - приватним нотаріусом ЛМНО) Кулиняком І. Я. 11 листопада 2016 року, за реєстраційним номером № 2550.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 14 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Розірвано договір дарування квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 43 кв. м, посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Кулиняком І. Я. 11 листопада 2016 року, за реєстраційним номером № 2550. Допущено двосторонню реституцію та повернуто сторони в первісне положення з поверненням права власності на квартиру. Визнано за ОСОБА_1 право власності на спірну квартиру.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 28 серпня 2023 року заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Яроша В. В. про перегляд заочного рішення у цій справі залишено без задоволення. Роз`яснено право оскарження судового рішення у загальному порядку.

Заочне рішення суду першої інстанції, мотивовано тим, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Розірвання договору дарування є правовою підставою припинення права власності на дарунок у обдаровуваного. Наслідком такого розірвання є застосування реституції, тобто повернення сторін у первинний стан, у зв`язку з чим, обдаровуваний зобов`язаний повернути дарувальнику річ, що є предметом договору, у натурі з урахуванням можливого природного зносу за період її перебування в обдаровуваного

Через рік з моменту укладення договору дарування квартири, позивачеві стало відомо, що обдарована особа (відповідачка) має намір продати усе подароване нерухоме майно, а кошти від продажу скерувати в невизначеному для дарувальника (позивача) напрямку, попри те, що все це майно набувалося позивачем для забезпечення блага відповідача - доньки, тому, вважає, що остання своїм недбалим ставленням створила реальну загрозу безповоротної втрати квартири.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача та розірвав укладений між позивачем та відповідачем договір дарування із застосуванням реституції.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Яроша В. В. задоволено частково.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 14 грудня 2017 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що даний договір дарування фактично виконано сторонами.

Так, з копії Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11 листопада 2016 року, ОСОБА_2 є одноосібним власником спірної квартири.

Договір дарування зумовлюється особистими відносинами дарувальника і обдаровуваного та укладається з добрим ставленням до обдаровуваного, а тому містить особливі правила його розірвання, що не застосовуються до інших договорів.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що відносини дарування мають як правовий, так і моральний аспект, який проявляється у тому випадку, коли предметом договору дарування є речі, що мають для дарувальника не лише майнову, а й велику немайнову цінність, і йому буде не байдужа доля такої речі, яка передана в дарунок обдаровуваному. Таким дарунком може бути будь-яка річ (наприклад, сімейна реліквія, що передається з покоління в покоління, з якою пов`язані певні події в родині дарувальника, картина відомого живописця, подарована ним особисто, медалі про участь у певних історичних подіях, грамота як згадка про певну людину тощо).

Якщо такому дарунку загрожує безповоротна втрата з вини обдаровуваного, дарувальник вправі розірвати договір дарування, предметом якого є такий дарунок, і таке розірвання правочину спрямоване на запобігання втрати дарунка.

При розірванні договору дарування на вимогу дарувальника на підставі, що передбачена частиною другою статті 727 ЦК України, на яку посилається позивач, визначальним є доведення обставин, що обдаровуваному було відомо про те, яку велику немайнову цінність має дарунок для дарувальника, що у свою чергу, зобов`язує обдаровуваного бережно та сумлінно ставитись до дарунка та забезпечувати його схоронність.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить зазначене судове рішення скасувати й залишити в силі судове рішення першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, що передбачають вимоги пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Шевченківського районного суду м. Львова.

26 лютого 2024 року справа № 466/8860/17 надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому або передачі його у майбутньому і тому він може належати як до реальних, так і до консенсуальних договорів. Момент укладення правочину не пов`язаний з моментом передачі майна у власність. На дату 10 листопада 2017 року подання до суду позову про розірвання договору дарування та на дату 12 грудня 2023 року постанови Львівського апеляційного суду не відбулося фактичної передачі майна дарувальнику.

Все це свідчить про те, що відповідачка не цікавилася дарунком на протязі 7 років, не проживала в цій квартирі, не сплачувала квартплату та комунальні послуги, що могло призвести в подальшому до примусового продажу квартири з метою покриття таких боргів за значно зниженою вартістю. Всі ці роки квартплату та комунальні послуги сплачував позивач. Також обдарована не бажала отримати ключі від квартири, проживати в цій квартирі . Єдине бажання відповідачки продати квартиру та використати кошти для виїзду за кордон. Враховуючи вищенаведене, обдарована не виконала прийняття дарунку 11 листопада 2016 року до 10 листопада 2017 року та намагається це оскаржувати в 2023 році.

Обдарована мала намір продати квартиру в 2017 році після договору дарування

11 листопада 2016 року, а кошти від продажу скерувати в невизначеному напрямку.

Намір продати квартиру не був реалізований з причин відсутності у відповідачки на руках відповідних документів на права власності на квартиру, тобто з причин неприйняття дарунку, у відповідності до пункту 7 договору, а по суті - з причин неукладеності.

В результаті періодичного загострення хвороби відповідачка зникає і оголошується в розшук. Факт тривалого розшуку відповідачки батьками підтверджуються наступними документами : довідка ГУ Пустомитівське ВП від 08 лютого

2017 року; довідка Шевченківського ВП від 01 серпня 2018 року; довідка Посольства України в Італії від 03 серпня 2018 року; рішення Префектури Риму від 17 жовтня 2018 року; посвідчення особи на повернення в Україну, які долучені до матеріалів справи.

Відповідачка спілкується з матір`ю лише по мобільному телефону. Місце проживання відповідачки за адресою АДРЕСА_2 , яке вказане в апеляційній скарзі, не відповідає дійсності. Постійно проживає на орендованих квартирах. В 2023 році проживала у Львові в мікрорайоні Сихів. Не працює. Проживає за рахунок пенсії та матеріальної допомоги батьків. З батьками спілкується лише по мобільному телефону. Матір систематично надсилає кошти на картковий рахунок відповідачки на оренду квартири, проживання та ліки. Фактично навіть оплата послуг адвоката відповідачки була здійснена коштами батьків відповідачки, тобто по суті самим позивачем.

Крім вищенаведеного, на відповідачку складено заповіт від 06 червня 2016 року та Витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 06 червня 2016 року № 44078500.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

05 березня 2024 року представник ОСОБА_2 - Ярош В. В. подав заяву про закриття провадження у справі.

15 березня 2024 року представник ОСОБА_2 - Ярош В. В. подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваного судового рішення немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом апеляційної інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. Просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Сторони у справі є рідними батьком та дочкою, що підтверджується копіями свідоцтва про укладення шлюбу та про народження (а.с. 9-10).

Згідно із довідкою ЛКП «Янів 405» від 26 жовтня 2017 року № 2186 сторони зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_3 , (а.с. 6).

02 вересня 2016 року ОСОБА_2 довіреністю уповноважила ОСОБА_3 на представництво її інтересів та, зокрема, на прийняття в дар на її ім`я будь якої нерухомості (а.с. 4).

11 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , яка діяла на підставі довіреності від імені ОСОБА_2 , був укладений договір дарування належної ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (а.с. 3).

Договір дарування квартири за реєстраційним номером № 2550, посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Кулиняк І. Я.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Що стосується заявипредставника ОСОБА_2 - Ярош В. В. про закриття касаційного провадження у справі, суд виходить із наступного.

В укладеному договорі дарування від 11 листопада 2016 року належної ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 , сторони визначили ринкову вартість квартири станом на листопад 2016 року, відповідно до звіту про оцінку майна. Тоді як на час звернення із позовом до суду, у листопаді 2017 року, ринкова вартість квартири визначена не була.

Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2024 року відкрите касаційне провадження у справі, оскільки підставами касаційного оскарження судового рішення позивач зазначив неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, згідно вимог пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Крім того, заявник вказував на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Отже, відсутні підстави для задоволення заяви про закриття касаційного провадження у справі, відповідно до вимог статті 396 ЦПК України.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 717 ЦК України встановлено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Згідно із пунктом 7 договору дарування право власності на квартиру в обдарованої виникає з моменту державної реєстрації права власності на цю квартиру.

Даний договір дарування фактично виконано сторонами.

Частиною другою статті 719 ЦК України передбачено, що договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Договір дарування квартири за реєстраційним номером № 2550, посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Кулиняк І. Я.

Відповідно до частини першої статті 722 ЦК України право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Частиною другою статті 727 ЦК України дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо обдарований створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність.

Звертаючись із даним позовом, ОСОБА_1 , посилаючись на вимоги частини 2 статті 727 ЦК України, зазначав, що відповідачка порушила умови передання у дар нерухомого майна, а саме: своїм відношенням до подарованого нерухомого майна створює загрозу безповоротної втрати подарунка, який має для нього велику немайнову цінність, не має наміру проживати, а тільки має намір продати квартиру та не несе витрат на його утримання.

Дарування будь-якого майна, у тому числі нерухомого, є виключним правом власника цього майна. В судовому порядку шляхом подання позовної заяви договір дарування можливо розірвати (визнати його недійсним) за певних умов, визначених у статті 727 ЦК України, з доведенням цих обставин у суді.

Статтею 204 ЦК України встановлюється презумпція правомірності правочину, яка означає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова Верховного Суду від 26 березня 2024 року у справі № 750/6086/23, провадження № 61-18582св23).

У справі, яка переглядається, позивач просив суд розірвати договір дарування квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 43 кв. м, оскільки відповідачка порушила умови передання у дар нерухомого майна, а саме своїми діями створює загрозу безповоротної втрати дарунку, що становить для позивача велику немайнову цінність, оскільки ця квартира використовувалась та використовується надалі позивачем, як робоче місце для ПП «Експерт Маш», де позивач здійснював та продовжує здійснювати господарську діяльність. Спогади та пам`ять щодо робочої діяльності позивача впродовж останніх понад 12 років пов`язані із цим приміщенням.

Суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами та з підстав, передбачених нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, встановивши, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що належна йому квартира, яку він подарував відповідачу, становить для нього велику немайнову цінність, та в чому полягає така цінність, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головною умовою правомірності правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясувати питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Згідно з частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що воля сторін при укладенні спірного договору дарування була спрямована на набуття відповідачкою права власності на нерухоме майно, що було досягнуто, оскільки договір дарування за реєстраційним номером № 2550, посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Кулиняк І. Я.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, вказав про відсутність доказів, які б свідчили про недбале ставлення відповідача до дарунка, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, оскільки за встановлених у цій справі обставин та досліджених судами доказів, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми процесуального права до спірних правовідносин, а доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що апеляційним судом допущено неправильне тлумачення наведених норм або застосували закон, який не підлягав застосуванню чи не застосували закон, який підлягав застосуванню.

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом

3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20.

Враховуючи викладене, заявлена в касаційній скарзі підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, є необґрунтованою, оскільки питання щодозастосування положень частини другої статті 727 ЦК України раніше досліджувались Верховним Судом, про що зроблені відповідні висновки у постановах від 13 грудня 2018 року у справі № 641/1195/15ц, від 23 січня 2019 року у справі № 591/3835/16-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 643/12994/16-ц.

Колегія суддів враховує усталену практику ЄСПЛ який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2023 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара