Постанова
Іменем України
14 вересня 2022 року
місто Київ
справа № 466/8921/19
провадження № 61-760св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 17 лютого 2021 року, постановлене суддею Зимою І. Є., та постанову Львівського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Мельничук О. Я., Ванівського О. М., Крайник Н. П.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у жовтні 2019 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просила визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений 10 листопада 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що їй на праві власності належала спірна квартира, яка була її єдиним житлом. Зазначала, що оспорюваний договір є недійсним, оскільки квартира вибула з її володіння у незаконний спосіб без її вільного волевиявлення, вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними у зв`язку з наявністю хронічного психічного захворювання.
Стислий виклад позиції відповідача
ОСОБА_2 заперечував проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними і допустимими доказами.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 25 січня 2021 року Шевченківський районний суд м. Львова задовольнив позов. Суд визнав недійсним договір купівлі-продажу квартири від 10 листопада 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Визнав за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Стягнув з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 3 365, 73 грн.
ОСОБА_1 27 січня 2021 року звернулася до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі, у якій просила здійснити розподіл судових витрат, стягнути з ОСОБА_2 на її користь 17 000, 00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та 24 968, 50 грн витрат за проведення судової психолого-психіатричної експертизи.
Додатковим рішенням від 17 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року, Шевченківський районний суд м. Львова стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 17 000, 00 грн відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та 24 968, 50 грн витрат за проведення судової психолого-психіатричної експертизи.
Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що суд задовольнив позов ОСОБА_1 , проте не вирішив питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу та за проведення експертизи. Суд врахував, що до заяви про ухвалення додаткового рішення позивач долучила докази на підтвердження понесення зазначених витрат у розмірі, який є співмірним зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг та відповідає критеріям реальності та розумності.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_2 13 січня 2022 року з використанням електронного зв`язку із застосуванням електронного цифрового підпису звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 17 лютого 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про розподіл судових витрат.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_2 , наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначив, що:
- суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 643/3720/15-ц (провадження № 61-18762св19);
- суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що позивачем порушено порядок подання заяви про намір надати докази на підтвердження понесених судових витрат, така заява не була зроблена до закінчення судових дебатів.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу від позивача до Верховного Суду не надійшов.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 31 березня 2022 року Верховний Суд поновив ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження додаткового рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 17 лютого 2021 року та постанови Львівського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року, відмовив у задоволенні клопотання про зупинення виконання додаткового рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 17 лютого 2021 року та відкрив касаційне провадження у справі.Ухвалою від 07 вересня 2022 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 Цивільного процесуального кодексу України
(далі -ЦПК України), відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.
Право, застосоване судом
Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
У пункті 3 частини першої статті 270 ЦПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
У частинах першій-третій статті 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
За правилами частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).
Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У статті 246 ЦПК України зазначено, що якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.
Крім того, відповідно до частини дев`ятої статті 83 ЦПК України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
ОСОБА_2 обґрунтовував касаційну скаргу тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки, викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 643/3720/15-ц (провадження
№ 61-18762св19).
Так, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України). Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Також Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати не відбувалися. У зазначеній справі суд касаційної інстанції не виявив у матеріалах справи заяви про намір сторони подати докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення судового рішення, а також встановив факт порушення порядку та строків для подання відповідних доказів, у зв`язку з чим відмовив у стягненні відшкодування цих витрат.
У постанові від 20 травня 2020 року у справі № 643/3720/15-ц (провадження № 61-18762св19) Верховний Суд зазначив про помилковість висновку суду апеляційної інстанції про відшкодування витрат, пов`язаних із проведенням експертизи, оскільки в матеріалах справи бракувало попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які заявник поніс і які очікував понести у зв`язку із розглядом справи, особа не просила про відшкодування судових витрат до закінчення судових дебатів та не подавала заяви про намір подати докази на підтвердження судових витрат після ухвалення судового рішення.
Також у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 зроблено висновок про те, що однією з основних засад судочинства є принцип відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді та захиститися у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до врегулювання спору в досудовому порядку. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу; визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; розподіл судових витрат.
Згідно з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 916/24/18, учасник справи має подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були понесені.
У додатковій постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 910/9111/17 зазначено, що відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється за наявності відповідної заяви (клопотання) сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, а в суді касаційної інстанції - до прийняття постанови у справі.
У постанові Верховного Суду від 14 січня 2019 року у справі № 927/26/18 зроблено висновок про те, що відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Водночас перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, не може бути здійснений.
У постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 161/7163/20 (провадження № 61-4004св21) зазначено, що для відшкодування витрат на професійну правову допомогу учасник справи зобов`язаний надати суду докази понесення таких витрат до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву та подала попередній розрахунок таких витрат.
Тобто для відшкодування понесених судових витрат учасник справи повинен подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс чи яких очікує зазнати у зв`язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були чи будуть понесені, а також заявити клопотання про компенсацію судових витрат до закінчення судових дебатів та надати докази щодо розміру понесених витрат у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.
Тоді як у справі, що переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, не звернув уваги на те, що в позовній заяві зазначено, що судових витрат, пов`язаних із поданням цього позову до суду немає, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» як особа з інвалідністю 2-ої групи.
До ухвалення судом першої інстанції рішення від 25 січня 2021 року позивач не навела і не обґрунтувала попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла чи очікувала понести у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, не подавала доказів на підтвердження понесення нею витрат на професійну правничу допомогу та за проведення судової експертизи, не зазначала про існування потреби вирішити питання про розподіл судових витрат та про намір подати підтверджуючі докази протягом встановленого законом строку після ухвалення судом першої інстанції відповідного судового рішення.
На час ухвалення рішення суду першої інстанції у матеріалах справи містилися лише ордери на надання правової допомоги від 30 жовтня та 13 грудня 2019 року № № 1006377 та 1010478 відповідно.
Вперше позивач просила здійснити відшкодування судових витрат, понесених нею в суді першої інстанції, та подала суду докази на підтвердження розміру таких судових витрат 27 січня 2021 року, тобто після ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору, подавши заяву про ухвалення додаткового рішення.
Водночас до зазначеної заяви позивач не долучила докази на підтвердження надсилання (надання) цієї заяви та копій доказів щодо розміру судових витрат відповідачу, що унеможливило реалізацію відповідачем свого процесуального права доводити неспівмірність та/або необґрунтованість понесених судових витрат, що узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 663/684/19
(провадження № 61-16559св21) та від 06 липня 2022 року у справі № 546/338/20 (провадження № 61-4285св22).
Враховуючи те, що позивач не подавала до суду першої інстанції попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу та за проведення експертизи, докази на підтвердження понесення цих судових витрат, не повідомила до закінчення судових дебатів про існування потреби вирішити питання щодо розподілу судових витрат та про намір подати докази на підтвердження їх розміру після ухвалення судового рішення протягом встановленого строку, а подала заяву про відшкодування таких витрат до суду першої інстанції вже після завершення розгляду справи судом та ухвалення ним рішення по суті вимог й без підтвердження надсилання цієї заяви та доданих до неї доказів відповідачу, отже суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зробили помилкові висновки про ухвалення додаткового рішення та відшкодування позивачу судових витрат на професійну правничу допомогу і за проведення судової експертизи. За встановлених обставин саме позивач, яка не вчинила передбачені процесуальним законодавством дії, має нести ризик настання відповідних негативних процесуальних наслідків своєї бездіяльності.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Верховний Суд встановив, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки, викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 643/3720/15-ц (провадження № 61-18762св19), а також те, що позивач не дотрималася вимог частини першої, другої статті 134 ЦПК України щодо попереднього визначення суми судових витрат, частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо порядку і строків подання доказів на підтвердження розміру понесених судових витрат до суду та частини дев`ятої статті 83 ЦПК України щодо надсилання (надання) цих доказів іншим учасникам справи.
Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов переконання, що оскаржувані рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення.
За приписами пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини(частини перша - четверта статті 412 ЦПК України).
Розподіл судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Верховний Суд здійснив перегляд виключно додаткового рішення суду першої інстанції та відповідної постанови апеляційного суду й зробив висновок про задоволення касаційної скарги ОСОБА_2 , скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового рішення.
Судовий збір за подання касаційної скарги заявник не сплачував на підставі пункту 5 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», згідно з яким судовий збір не справляється за подання заяви про винесення додаткового судового рішення.
У постанові Верховного Суду від 20 грудня 2019 року у справі № 240/6150/18 (провадження № К/9901/21650/19) зроблено висновок про те, що вимоги про розподіл судових витрат не відносяться до позовних та не впливають на розмір ставки судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а також враховуючи, що розмір судового збору за подання скарги на рішення суду залежить від суми судового збору, що підлягав сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги (крім оскарження ухвали суду з процесуальних питань), тому немає й підстав вимагати сплати судового збору за подання апеляційної або касаційної скарги на додаткове рішення (додаткову постанову) суду щодо розподілу судових витрат.
З врахуванням наведеного не встановлені підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 17 лютого 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко