Постанова
Іменем України
02 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 467/626/18
провадження № 61-6901св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Первомайська місцева прокуратура Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
третя особа - Фермерське господарство «Шутко Андрій Юрійович»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 16 листопада 2018 року у складі судді Кологривої Т. М. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Темнікової В. І., Бондаренко Т. З., Крамаренко Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У червні 2018 року Первомайська місцева прокуратура Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Фермерське господарство «Шутко Андрій Юрійович» (далі - ФГ «Шутко Андрій Юрійович»), про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину та повернення земельної ділянки.
Позов обґрунтовано тим, що Первомайською місцевою прокуратурою під час вивчення стану додержання вимог чинного законодавства при використанні земель сільськогосподарського призначення на території Арбузинського району Миколаївської області встановлено порушення законодавства.
Так, на підставі рішення Арбузинського районного народного суду від 23 квітня 1992 року ОСОБА_3 15 грудня 1992 року видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 50,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства, що розташована на території Благодатненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, який був зареєстрований у книзі записів державних актів за № 428. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть останнього від 22 грудня 2011 року серія НОМЕР_1 . Відповідачі звернулись до Арбузинської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини, яка залишилась після смерті ОСОБА_3 у вигляді права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 50,0 га, розташованою на території Благодатненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області. 09 жовтня 2015 року державним нотаріусом Арбузинської державної нотаріальної контори Миколаївської області Бойченком В. А. видано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом серії НАМ № 879094 та № 879095, відповідно до яких вони є спадкоємцями спадщини ОСОБА_3 , яка складається з права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 50,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства з кадастровим номером 4820383800:04:000:0016, що розташована на території Благодатненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області та належала спадкодавцю на підставі відповідного державного акту по 1/2 частині кожний. На підставі зазначених свідоцтв про право на спадщину за законом державним нотаріусом Арбузинської державної нотаріальної контори 09 жовтня 2015 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис за № 11544936 про право ОСОБА_2 та ОСОБА_1 постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 4820383800:04:000:0016, загальною площею 50,0 га, по 1/2 частині кожному.
Позивач вважав, що вказані свідоцтва про право на спадщину за законом суперечать вимогам законодавства, чинного на момент їх видачі, та підлягають визнанню судом недійсними, оскільки земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання їх у власність чи користування. Крім цього, право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акту на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини. Згідно з інформацією Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 24 травня 2018 року відносно земельної ділянки з кадастровим номером 4820383800:04:000:0016 загальною площею 50,0 га будь-які договори, у тому числі з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не укладались.
На підставі викладеного, позивач просив суд визнати недійсним свідоцтва серії НАМ № 879094 та № 879095 про право ОСОБА_2 на спадщину за законом, яка складається з 1/2 частини права постійного користування земельною ділянкою площею 50,0 га з кадастровим номером 4820383800:04:000:0016, розташованої на території Благодатненської сільської ради Арбузинського районного суду Миколаївської області, видане 09 жовтня 2015 року державним нотаріусом Арбузинської державної нотаріальної контори Бойченком В. А., та про право ОСОБА_1 на спадщину за законом, яка складається з 1/2 частини права постійного користування земельною ділянкою площею 50,0 га з кадастровим номером 4820383800:04:000:0016, розташованої на території Благодатненської сільської ради Арбузинського районного суду Миколаївської області, видане 09 жовтня 2015 року державним нотаріусом Арбузинської державної нотаріальної контори Бойченком В. А.; зобов`язати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повернути земельну ділянку площею 50,0 га, кадастровий номер 4820383800:04:000:0016, вартістю 1 353 914,00 грн, що розташована в межах території Благодатненської сільської ради Арбузинського районного суду Миколаївської області, у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області; вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 16 листопада 2018 року позов Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області задоволено. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом серії НАМ № 879094, видане державним нотаріусом Арбузинської державної нотаріальної контори Миколаївської області Бойченком В. А. 09 жовтня 2015 року, згідно з яким ОСОБА_1 успадкувала 1/2 частини права постійного користування земельною ділянкою площею 50,0 га, призначеної для ведення селянського (фермерського) господарства, з кадастровим номером 4820383800:04:000:0016, розташованої на території Садівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, а також свідоцтво про право на спадщину за законом серії НАМ № 879095, видане державним нотаріусом Арбузинської державної нотаріальної контори Миколаївської області Бойченком В. А. 09 жовтня 2015 року, згідно з яким ОСОБА_2 успадкував 1/2 частини права постійного користування земельною ділянкою площею 50,0 га, призначеної для ведення селянського (фермерського) господарства, з кадастровим номером 4820383800:04:000:0016, розташованої на території Садівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області. Зобов`язано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повернути земельну ділянку площею 50,0 га з кадастровим номером 4820383800:04:000:0016, розташовану в межах території Благодатненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь прокуратури Миколаївської області судовий збір у розмірі 11 916,36 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь прокуратури Миколаївської області судовий збір у розмірі 11 916,36 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із такого:
- право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, а тому не могло бути передано у спадщину відповідачам, посилаючись на правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 6-2329цс16 та від 23 листопада 2016 року у справі № 6-3113цс16;
- Держгеокадастр не має повноважень на захист інтересів держави у такому спорі, тому, враховуючи, що прокуратурою повідомлено відповідний орган про намір пред`явлення позову до суду, однак зі сторони Держгеокадастру заперечень не було, про що свідчить лист від 10 квітня 2018 року, прокуратура у відповідності до вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обґрунтувала наявність підстав представництва інтересів держави.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що право постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення є виключно правом користування особи, якій це право надане, і яке після втрати чинності Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» та Земельного кодексу 1990 року не може бути передане іншій особі. Право постійного користування земельною ділянкою не дає права користувачу земельної ділянки розпоряджатися нею, а відповідно спадкоємці не мають права успадкувати її за заповітом або за законом. Держава або територіальна громада була єдиним і неодмінним власником всіх наданих у постійне користування земельних ділянок.
На думку апеляційного суду, судом першої інстанції при винесенні рішення про задоволення позовних вимог були належним чином оцінені подані сторонами докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У березні 2019 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 16 листопада 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року, у якій просить скасувати зазначені вище судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтована наступним:
- суди попередніх інстанцій не взяли до уваги те, що фактичним постійним користувачем земельної ділянки зі спеціальним призначенням був не ОСОБА_3 , як фізична особа, а ФГ «Шутко Андрій Юрійович», яке на момент звернення заявника з касаційною скаргою є користувачем спірних земельних ділянок;
- статтею 141 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено підстави припинення права користування земельними ділянками, серед яких відсутня підстава припинення права користування земельною ділянкою у зв`язку зі смертю засновника фермерського господарства;
- суд першої інстанції у своєму рішенні посилався на приписи пункту 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, які рішенням Конституційного суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 визнано неконституційними.
На думку заявника, оскільки до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцю ОСОБА_3 на час відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті відповідно до статті 23 Закону України «Про фермерське господарство» та положень частини другої статті 407 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , як спадкоємці померлого, мали право на успадкування права користування спірною земельною ділянкою, яка надана спадкодавцю для ведення селянського (фермерського) господарства.
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із заявою про зупинення дії рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 16 листопада 2018 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
У серпні 2019 року прокуратура Миколаївської області засобами поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначає про необґрунтованість та безпідставність її доводів, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Станом на дату розгляду справи Верховним Судом інших відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_1 не надходило.
Рух справи в суді касаційної інстанції
У квітні 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 16 листопада 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року передано на розгляд судді-доповідачу ОСОБА_9
Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2019 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 15 квітня 2019 року про надання строку для усунення недоліків) клопотання ОСОБА_1 задоволено, поновлено їй строк на касаційне оскарження рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 16 листопада 2018 року та постанови Миколаївського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року, відкрито касаційне провадження за цією касаційною скаргою, витребувано матеріали цивільної справи № 467/626/18 із суду першої інстанції та надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу. Цією ж ухвалою відмовлено в задоволенні заяви про зупинення дії рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 16 листопада 2018 року.
У липні 2019 року матеріали справи № 467/626/18 надійшли до Верховного Суду.
Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року № 1750/226-19 у зв`язку зі звільненням у відставку судді-доповідача ОСОБА_9 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 жовтня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 та матеріали справи № 467/626/18 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2020 року зупинено касаційне провадження у справі № 467/626/18 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою справи № 179/1043/16-ц за позовом ОСОБА_8 до Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, про визнання права на спадкове майно, за касаційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року.
Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2020 року поновлено провадження у справі № 467/626/18.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиноюдругою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній станом на дату подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України(у редакції, чинній станом на дату подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про задоволення касаційної скарги частково з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Арбузинського районного народного суду Миколаївської області від 22 квітня 1992 року ОСОБА_3 виділено із земель запасу для ведення фермерського господарства в пожиттєвє спадковане володіння земельна ділянка площею 50,0 га.
На підставі вказаного рішення суду ОСОБА_3 Арбузинською районною радою народних депутатів Арбузинського району Миколаївської області видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 50,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства, який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 428.
14 січня 1993 року зазначений державний акт отриманий ОСОБА_3
22 березня 1994 року зареєстровано ФГ «Шутко Андрій Юрійович», розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , засновником та головою якого був ОСОБА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Після його смерті відкрилася спадщина на належне йому на день смерті майно, та відповідачі звернулися до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.
Відповідно до рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 03 серпня 2012 року у справі № 1401/1063/12 за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано право власності в рівних частках, тобто по 1/2 частині за кожним, на ФГ «Шутко Андрій Андрійович» в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
09 жовтня 2015 року державним нотаріусом Арбузинської державної нотаріальної контори Миколаївської області Бойченком В. А. видано свідоцтва про право на спадщину за законом, відповідно до яких вони є спадкоємцями спадщини ОСОБА_3 (у рівних частках, по 1/2 частці кожному), яка складається з права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 50,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства з кадастровим номером 4820383800:04:000:0016, що розташована на території Благодатненської сільської ради та належала спадкодавцю на підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою. Права відповідачів зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд
На час надання засновнику ФГ «Шутко Андрій Юрійович» права постійного користування спірною земельною ділянкою (у квітні 1992 року спірну земельну ділянку виділено, у січні 1993 року - отримано державний акт на право постійного користування землею) діяв Земельний кодекс Української РСР (далі - ЗК Української РСР) від 18 грудня 1990 року, який у відповідній редакції передбачав таке регулювання відносин щодо права постійного користування земельною ділянкою.
Постійним визнавалося землекористування без заздалегідь установленого строку (частина друга статті 7 зазначеного кодексу (тут і далі - у редакції, чинній на час надання спірної земельної ділянки засновникові фермерського господарства)). Право постійного користування землею посвідчували державні акти. Їх видавали та реєстрували сільські, селищні, міські, районні Ради народних депутатів (частина перша статті 23 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).
Громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, земельні ділянки передавалися у власність або надавалися в користування, в тому числі на умовах оренди, включаючи присадибний наділ (частина перша статті 50 вказаного Кодексу). Землю у постійне користування надавали Ради народних депутатів, зокрема і для ведення громадянами України селянського (фермерського) господарства (пункт 1 частини п`ятої статті 7 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).
Громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздив з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подавали до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписував голова створюваного селянського (фермерського) господарства. У заяві зазначали: бажані розмір і місце розташування ділянки, кількість членів селянського (фермерського) господарства, повідомляли про їх досвід роботи в сільському господарстві та наявність кваліфікації або спеціальної підготовки. Можливими були також інші обґрунтування щодо виділення земельної ділянки (частини перша та друга статті 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).
Право користування земельною ділянкою чи її частиною припинялося, зокрема, у разі припинення діяльності селянського (фермерського) господарства (пункт 3 частини першої статті 27 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).
На час заснування ФГ «Шутко Андрій Юрійович» (у березні 1994 року) відносини, пов`язані зі створенням і діяльністю селянських (фермерських) господарств, регулював Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20 грудня 1991 року (далі - Закон № 2009-XII; тут і далі - у редакції, чинній на час створення фермерського господарства), приписи якого були спеціальними до відповідних приписів інших Законів України, зокрема і до ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року.
За змістом положень частин першої, четвертої та п`ятої статті 2, частин першої та другої статті 4, частини першої статті 5, частин першої та другої статті 9, пункту 2 частини першої статті 29 Закону № 2009-XII на час створення ФГ «Шутко Андрій Юрійович» можливість реалізації права на створення селянського (фермерського) господарства була підпорядкована фактичному одержанню громадянином, зокрема, права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства. Наявність у засновника визначеного законом права на земельну ділянку була однією з умов державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Більше того, право користування земельною ділянкою мало припинятися з припиненням діяльності селянського (фермерського) господарства (пункт 3 частини першої статті 27 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року), а припинення права користування земельною ділянкою мало наслідком припинення діяльності цього господарства (пункт 2 частини першої статті 29 Закону № 2009-XII).
Законодавством, чинним на момент створення ФГ «Шутко Андрій Юрійович», було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого селянського (фермерського) господарства.
Відповідно, враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки інакше, ніж за її цільовим призначенням (пункт 1 частини першої статті 40 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року), а також юридичні наслідки її використання не за цільовим призначенням (пункт 7 частини першої статті 27, частина друга статті 29, частина перша статті 88 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року), надана громадянину у встановленому порядку для ведення селянського (фермерського) господарства земельна ділянка за її правовим режимом була та є такою, яку слід використовувати виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб цього громадянина.
Передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції (частина перша статті 2 Закону № 2009-XII). Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник. Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство (цей висновок не стосується права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення такого господарства; оскільки таке право є успадковуваним, тобто передається у спадщину, то воно залишається у володінні фізичної особи і після створення селянського (фермерського) господарства, про що Велика Палата Верховного Суду вказала у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17).
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (провадження № 14-63цс20).
Ураховуючи наведене, з моменту створення ФГ «Шутко Андрій Юрійович» відбулася фактична заміна постійного землекористувача, і обов`язки останнього перейшли до селянського (фермерського) господарства з дня його державної реєстрації. Державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства за його засновником не змінює вказаний висновок, оскільки після державної реєстрації такого господарства саме воно як суб`єкт підприємницької діяльності могло використовувати відповідну ділянку за її цільовим призначенням, тобто бути постійним користувачем. Відповідно з часу державної реєстрації цього господарства воно повноважне зареєструвати за собою право постійного користування земельною ділянкою, яку раніше для ведення селянського (фермерського) господарства отримав його засновник.
01 січня 2002 року набрав чинності ЗК України від 25 жовтня 2001 року, згідно з частиною першою статті 92 якого право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Вичерпний перелік осіб, які могли набувати земельні ділянки у постійне користування, був визначений у частині другій статті 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року. Фермерські господарства та фізичні особи до вказаного переліку не належали. Але у пункті 6 розділу Х «Перехідні положення» зазначеного кодексу було передбачено, що громадяни та юридичні особи, які вже мали у постійному користуванні земельні ділянки, не могли мати їх на такому праві та повинні були у визначений строк переоформити право власності або право оренди на них відповідно до встановленого порядку. При переоформленні права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, у довгострокову оренду її строк мав визначатися відповідно до закону.
22 вересня 2005 року Конституційний Суд України ухвалив рішення № 5-рп/2005, згідно з яким визнав неконституційним пункт 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України від 25 жовтня 2001 року щодо обов`язку переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або на право оренди. Конституційний Суд України вказав, що немає підстав визнавати неконституційною статтю 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року, оскільки використання у ній терміна «набувають» (який означає «ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь») вказує на те, що ця стаття не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте в установлених законодавством випадках станом на 1 січня 2002 року до його переоформлення (абзац 11 пункту 5.3 мотивувальної частини вказаного рішення).
Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 01 січня 2002 року, не втрачається внаслідок його непереоформлення користувачем, який за ЗК України від 25 жовтня 2001 року не є суб`єктом такого права. Право постійного користування земельною ділянкою зберігається за таким користувачем до приведення прав і обов`язків щодо вказаної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства. Тому право постійного користування земельною ділянкою, яке від засновника перейшло до ФГ «Шутко Андрій Юрійович», не припинилося ані через зміни у земельному законодавстві, ані через смерть засновника.
Таким чином, суди попередніх інстанцій використовували принципово невірний підхід до регулювання спірних правовідносин, керуючись тим, що право користування спірною земельною ділянкою, яке виникло в особи на підставі Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, а тому не могло бути передано у спадщину відповідача, не врахувавши, що таке право вже належало не фізичній особі - померлому ОСОБА_3 , а зареєстрованому у березні 1994 року ФГ «Шутко Андрій Юрійович», що тягне за собою інше правове регулювання спадщини, що виникла після смерті ОСОБА_3 та право на яку мають відповідачі.
Згідно із загальнодозвільним принципом правового регулювання, який поширюється на сферу правомірних приватних відносин (зокрема, на відносини спадкування), дозволено те, що не заборонено законом. Можливість спадкування права постійного користування земельною ділянкою, як і права довічного успадковуваного володіння нею, забезпечує сталість цивільного обороту й уникнення ситуацій, за яких можливий необґрунтований перерозподіл земельних ділянок і прав на них.
На час смерті засновника ФГ «Шутко Андрій Юрійович» у грудні 2011 року перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою був визначений у статті 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року. Ця стаття не регламентувала припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі приписів ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року. А у ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року не було такої підстави для припинення права постійного користування земельною ділянкою як смерть фізичної особи-користувача. Припинення права користування земельною ділянкою згідно з пунктом 3 частини першої статті 27 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року могло відбутися, зокрема, через припинення діяльності селянського (фермерського) господарства.
У постанові від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з передбачених у статті 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року підстав, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою поза межами підстав, визначених у статті 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року, є такими, що порушують це право.
Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1218 ЦК України).
Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщину визначений у статті 1219 ЦК України. За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини.
Стосовно права постійного користування земельною ділянкою, наданою фізичній особі для ведення селянського (фермерського) господарства, то таке право може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. Тільки у такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець. Оскільки після проведення державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, наданою засновникові для ведення такого господарства, набуває останнє, то смерть засновника селянського (фермерського) господарства не породжує у спадкоємців такого засновника права успадкувати право постійного користування земельною ділянкою, яку засновник отримав для ведення зазначеного господарства та створив (зареєстрував) останнє за Законом № 2009-XII.
Майно фермерського господарства належить йому на праві власності (частина перша статті 20 Закону № 973-IV, чинного на дату смерті ОСОБА_3 ). Фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину (пункт «а» частини першої статті 14 Закону № 973-IV). Успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону (частина перша статті 23 Закону № 973-IV). Фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов`язання (частина перша статті 22 Закону № 973-IV). До складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу (стаття 19 Закону № 973-IV).
За змістом вказаних приписів саме селянське (фермерське) господарство, зареєстроване як юридична особа, є власником цілісного майнового комплексу, а не засновник або член такого господарства. Тому право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, після його створення належить цьому господарству, а відтак, не може входити до складу спадщини. Припис пункту «а» частини першої статті 14 Закону № 973-IV у частині права членів фермерського господарства відповідно до закону передавати земельні ділянки у спадщину стосується тих ділянок, які належать членам цього господарства на праві власності, та якими фермерське господарство користується на підставі правочинів, вчинених з його членами.
Отже, не є правомірними свідоцтва про право на спадщину за законом серії НАМ № 879094, серії НАМ № 879095, видані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 державним нотаріусом Арбузинської державної нотаріальної контори Миколаївської області Бойченком В. А. 09 жовтня 2015 року, в яких зазначено, що спадщина у рівних частках, по 1/2 частці кожному, складається з права користування земельною ділянкою, кадастровий номер 4820383800:04:000:0016, розташованої на території Садівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, яку було передано спадкодавцю у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства площею 50,0 га, право постійного користування якою належало спадкодавцю на підставі державного акта на право постійного користування землею, оскільки відсутні підстави для визнання за відповідачами саме як за спадкоємцями засновника ФГ «Шутко Андрій Юрійович» права постійного користування спірною земельною ділянкою.
Відтак позовні вимоги в частині щодо визнання недійсними виданих відповідачам свідоцтв про право на спадщину за законом підлягають задоволенню (але з підстав інших, ніж передбачено судами попередніх інстанцій). При цьому колегія суддів враховує зазначене Великою Палатою Верховного Суду у її постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19), що суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Водночас, з огляду на те, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством, до якого воно перейшло після створення фермерського господарства, не вбачається підстав для задоволення позовної вимоги зобов`язати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повернути спірну земельну ділянку, яку суди першої та апеляційної інстанції неправильно задовольнили.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю фізичної особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.
З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи, право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав саме для ведення такого господарства його засновник, переходить до цього господарства. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство.
Право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник, може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. У такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець.
У спірних правовідносинах право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.
Цивільний процесуальний закон вимагає, щоб рішення суду було законним і обґрунтованим, але зазначеним вимогам судові рішення попередніх інстанцій не відповідають, враховуючи попередній розділ цієї постанови та висновки колегії суддів.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України (у редакції, чинній станом на дату подання касаційної скарги) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Отже, оскільки у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка чи оцінка доказів, але судами допущено неправильне застосування норм матеріального права (зокрема ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, Закону № 2009-XII та Закону № 937-IV), тому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів першої й апеляційної інстанцій та постановлення нового рішення про задоволення позовних вимог про скасування виданих відповідачам свідоцтв про право на спадщину за законом (з підстав, зазначених у цій постанові) та відмову у задоволенні решти позовних вимог.
Розподіл судових витрат
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати.
Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги та часткове задоволення позовних вимог (задоволено позовні вимоги немайнового характеру та у задоволенні позовної вимоги майнового характеру відмовлено), сплачений прокуратурою Миколаївської області судовий збір у зв`язку з розглядом справи за позовом Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області у суді першої інстанції компенсується відповідачами лише за дві немайнові вимоги (по 1 762,00 грн з кожного), інші витрати позивача залишаються за ним та відшкодуванню не підлягають.
Водночас, враховуючи сплату ОСОБА_1 судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг, з Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області як сторони у справі (позивача) підлягає стягненню (в частині щодо відмови у задоволенні позовної вимоги майнового характеру) на користь заявника 71 080,49 грн сплаченого судового збору, що складається з 30 463,07 грн за подання апеляційної скарги (20 308,71 грн х 150 %) та 40 617,42 грн (20 308,71 грн х 200 %) за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 141 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 16 листопада 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року скасувати, ухвалити нове рішення.
Позов Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Фермерське господарство «Шутко Андрій Юрійович», про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину та повернення земельної ділянки, задовольнити частково.
Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом серії НАМ № 879094, видане державним нотаріусом Арбузинської державної нотаріальної контори Миколаївської області Бойченком Володимиром Анатолійовичем 09 жовтня 2015 року, згідно з яким ОСОБА_1 успадкувала 1/2 частину права постійного користування земельною ділянкою площею 50,0 га, призначеної для ведення селянського (фермерського) господарства, з кадастровим номером 4820383800:04:000:0016, розташованої на території Садівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області.
Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом серії НАМ № 879095, видане державним нотаріусом Арбузинської державної нотаріальної контори Миколаївської області Бойченком Володимиром Анатолійовичем 09 жовтня 2015 року, згідно з яким ОСОБА_2 успадкував 1/2 частину права постійного користування земельною ділянкою площею 50,0 га, призначеної для ведення селянського (фермерського) господарства, з кадастровим номером 4820383800:04:000:0016, розташованої на території Садівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області.
У задоволенні решти позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь прокуратури Миколаївської області судовий збір у розмірі 1 762,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь прокуратури Миколаївської області судовий збір у розмірі 1 762,00 грн.
Стягнути з Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 71 080,49 грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний Г. І. Усик В. В. Яремко