№ 469/351/16-ц

Постанова

Іменем України

20 січня 2021 року

м. Київ

справа № 469/351/16-ц

провадження № 61-15467св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Калараша А. А. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Мартєва С. Ю, Петрова Є. В.,

Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - керівник Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави,

відповідачі: Коблівська сільська рада Березанського району Миколаївської області, ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 14 грудня 2016 року у складі судді Гапоненко Н. О. та ухвалу Апеляційного суд Миколаївської області від 27 березня 2017 року у складі колегії суддів: Серебрякової Т. В., Галущенка О. І., Лисенка П. П., у справі за позовом керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року керівник Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області (далі - Коблівська сільська рада), ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради і визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що пунктом 2 рішення Коблівської сільської ради від 11 червня 2015 року № 21 «Про продаж земельних ділянок» вирішено продати ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0160 га (кадастровий номер 4820982200:09:000:0535) для будівництва та обслуговування об`єктів торгівлі, яка розміщена в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки на цій земельній ділянці знаходиться нерухоме майно, а саме: торгівельний павільйон, який належить ОСОБА_1 на праві власності.

На підставі оспорюваного рішення 10 грудня 2015 року між Коблівською сільською радою та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно з умовами якого ОСОБА_1 придбав її у власність для будівництва та обслуговування будівель торгівлі у АДРЕСА_1 .

На думку позивача, неправомірні дії відповідачів не відповідають вимогам статей 58-60 ЗК України, статей 85, 88, 90 ВК України, оскільки спірна земельна ділянка розташована в нормативно визначених межах прибережної захисної смуги Чорного моря. Відповідно до інформації відділу Держгеокадастру у Березанському районі Миколаївської області від 31 березня 2016 року, приблизна відстань від урізу Чорного моря меж спірної земельної ділянки до південної межі складає 120-130 м, до північної межі - 135-140 м, тому спірна земельна ділянка знаходиться в межах нормативно визначеної двохкілометрової прибережної захисної смуги Чорного моря та не може бути передана у власність ОСОБА_1 .

У зв`язку з викладеним позивач просив визнати незаконним та скасувати пункт 2 рішення Коблівської сільської ради від 11 червня 2015 року № 21 «Про продаж земельних ділянок» та визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 10 грудня 2015 року, укладений між Коблівською сільською радою та ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 14 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суд Миколаївської області від 27 березня 2017 року, позов задоволено в повному обсязі.

Визнано незаконним та скасовано пункт 2 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 11 червня 2015 року № 21 «Про продаж земельних ділянок».

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим № 4820982200:09:000:0535, площею 0,0160 га, розташованої на АДРЕСА_1 , укладений 10 грудня 2015 року між Коблівською сільською радою Березанського району Миколаївської області та

ОСОБА_1 , посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Березанського районного нотаріального округу Мартинюк О. Б. 10 грудня 2015 року, про що в державному реєстрі правочинів вчинено запис № 781.

Вирішено питання про розподіл судових витрат у справі.

Судові рішення мотивовані тим, що Коблівська сільська рада всупереч вимогам водного та земельного законодавства передала у приватну власність ОСОБА_1 спірну земельну ділянку, тому оспорюваний позивачем пункт 2 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 11 червня 2015 року № 21 «Про продаж земельних ділянок» суперечить нормам законодавства та підлягає визнанню незаконним та скасуванню. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 10 грудня 2015 року між Коблівською сільською радою та ОСОБА_1 , на підставі незаконного пункту 2 рішення сільської ради є недійсним в силу приписів статей 203 215 ЦК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У квітні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій та закрити провадження у справі.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу з Березанського районного суду Миколаївської області.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У березні 2018 року справу № 469/351/16-ц передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2019 року справу було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав частини шостої статті 403 ЦПК України ( у редакції від 15 грудня 2017 року).

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 01 листопада 2019 року справу повернуто на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2019 року касаційне провадження у справі зупинено до закінчення розгляду в касаційному порядку Об`єднаною Палатою Верховного Суду справи № 2-181/10 за позовом прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Брюховицької селищної ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Львівська регіональна філія Державного підприємства «Центру державного земельного кадастру», управління Держкомзему у м. Львові, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Корпало Галина Василівна, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку та визнання недійсним правочину.

Ухвалою ВерховногоСуду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2020 року цивільну справу № 2-181/10 за позовом прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Брюховицької селищної ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Львівська регіональна філія Державного підприємства «Центру державного земельного кадастру», управління Держкомзему у м. Львові, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Корпало Галина Василівна, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку та визнання недійсним правочину повернуто Верховному Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року касаційне провадження було поновлено.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими, оскільки судами не були встановлені обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Вказує, що рішення Коблівської сільської ради є ненормативним актом органу влади, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, а скасування такого акта не породжує наслідків для власника земельної ділянки.

Посилається на те, що на сьогоднішній день вже є розроблений проект землеустрою щодо встановлення меж водоохоронної зони та прибережної захисної смуги в межах с. Коблеве, згідно з умовами якого спірна земельна ділянка не входить до зазначених меж, тому доводи позивача про порушення норм ВК України є помилковими.

Звертає увагу суду, що позивачу було відомо, що на спірній земельній ділянці знаходиться торгівельний павільйон, який належить йому на праві власності та те, що він є фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП) та з листопада 2012 року користується цією земельною ділянкою на підставі договору оренди землі, укладеного з ним саме як ФОП, тому вказана справа повинна була розглядатися судом господарської юрисдикції, однак ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції на вказане уваги не звернули.

Доводи інших учасників справи

Також до суду касаційної інстанції надійшли заперечення прокуратури Миколаївської області на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у яких вказано, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги лише зводяться до незгоди з висновками судів.

Вказано, що ОСОБА_1 отримав у власність спірну земельну ділянку з порушенням вимог ВК України та ЗК України, які забороняють органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати в приватну власність землі водного фонду.

ОСОБА_1 не мав перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки (розташування на відстані 120 м від урізу води), проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що ділянка перебуває у межах прибережної захисної смуги Чорного моря, тому вибула з володіння громади з порушенням вимог закону, що ставить добросовісність відповідача, під час набуття її у власність під сумнів.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що пунктом 2 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 11 червня 2015 року № 21 «Про продаж земельних ділянок», було вирішено продати ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0160 га, на якій розташовано нерухоме майно: торгівельний павільйон, для будівництва та обслуговування будівлі

торгівлі - комерційне призначення під розміщення торгівельного павільйону, яка розміщена в межах території Коблівської сільської ради за адресою: АДРЕСА_1 , встановивши вартість земельної ділянки відповідно до висновку експертної оціночної вартості, визначеної приватним підприємством

«Форкіс-Н», в розмірі 39 675,00 грн (а. с. 9 том 1).

На підставі цього рішення 10 грудня 2015 року між Коблівською сільською радою Березанського району Миколаївської області та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області Мартинюк О. Б., зареєстрований в реєстрі за № 781, за умовами якого ОСОБА_1 придбав у власність вказану земельну ділянку із кадастровим номером 4820982200:09:000:0535 (а. с. 10-12 том 1).

Також судами було встановлено, що у пункті 1.6 вказаного договору купівлі-продажу сторонами обумовлено, що на відчужувану земельну ділянку встановлені обмеження у використанні земельної ділянки, прибережні захисні смуги вздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах.

На зазначеній земельній ділянці знаходиться нерухоме майно - торгівельний павільйон, який належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 21 серпня 2012 року, виданого на підставі рішення Виконавчого комітету Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 15 травня 2012 року (а. с. 190 том 1).

Судами з листа начальника відділу Держгеокадастру у Березанському районі Миколаївської області від 31 березня 2016 року було встановлено, що приблизна відстань від урізу Чорного моря меж земельної ділянки за кадастровим номером 4820982200:09:000:0535 до південної межі - 120-130 м, до північної - 135-140 м (а. с. 13-14 том 1).

З матеріалів Генерального плану с. Коблеве, затвердженого рішенням Коблівської сільської ради від 16 грудня 2014 року № 28 та технічної документації із землеустрою щодо складання документів по встановленню та зміні меж населеного пункту с. Коблеве, судами було встановлено, що спірна земельна ділянка перебуває у межах с. Коблеве, встановлених відповідно до рішення Миколаївської обласної ради від 23 вересня 2011 року № 2 «Про встановлення та зміну межі населеного пункту Коблеве Березанського району Миколаївської області» (а. с. 82-135 том 1).

Відповідно до листа начальника відділу Держгеокадастру у Березанському районі Миколаївської області від 31 березня 2016 року приблизна відстань від урізу Чорного моря меж земельної ділянки за кадастровим номером 4820982200:09:000:0535 до південної межі - 120-130 м., до північної - 135-140м (а.с.13 -14.).

З матеріалів Генерального плану с. Коблеве, затвердженого рішенням Коблівської сільської ради № 28 від 16 грудня 2014 року та технічної документації із землеустрою щодо складання документів по встановленню та зміні меж населеного пункту с. Коблеве, вбачається, що спірна земельна ділянка перебуває у межах с. Коблеве, встановлених відповідно до рішення Миколаївської обласної ради за №2 від 23 вересня 2011 року «Про встановлення та зміну межі населеного пункту Коблеве Березанського району Миколаївської області» (а.с.82-103, 104-135, том 1).

Рішенням Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №7 від 16 грудня 2014 року «Про дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо встановлення меж водоохоронної зони та прибережної захисної смуги в межах села Коблеве Березанського району Миколаївської області» надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо встановлення меж водоохоронної зони та прибережної захисної смуги в межах села Коблеве, який на даний час не затверджено (протилежного судом не встановлено) (том 1, а.с.120-121).

Межі прибережної захисної смуги на території с. Коблеве Березанського району Миколаївської області на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції не затверджені.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що оскільки оспорюване рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області щодо продажу земельної ділянки відповідачеві ОСОБА_1 суперечить нормам законодавства, то воно підлягає визнанню недійсним та скасуванню, із подальшим визнанням недійсним укладеного між відповідачами на підставі цього рішення договору купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на наступне.

Щодо юрисдикції спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне.

Відповідач посилається на те, що спірну земельну ділянку використовує для здійснення підприємницької діяльності, тому, на його думку, вказаний спір виник між юридичними особами, а саме: державою та ФОП ОСОБА_1 , тому є предметом розгляду суду господарської юрисдикції.

Вказані доводи касаційної скарги є безпідставними та не беруться до уваги, виходячи з таких підстав.

Визначальною при розмежуванні юрисдикції за пунктом 6 частини першої статті 12 ГПК України (в редакції, чинній на час звернення із позовом) є участь у земельних відносинах, з приводу яких виник спір, суб`єкта господарської діяльності.

Оскаржуваним рішенням Коблівської сільської ради вирішено продати ОСОБА_1 , як фізичній особі, спірну земельну ділянку площею 0,0160 га, на якій розташовано нерухоме майно торгівельний павільйон, для будівництва та обслуговування будівлі торгівлі - комерційного призначення під розміщення торгівельного павільйону, яка розміщена в межах території Коблівської сільської ради за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, вказаним рішенням орган місцевого самоврядування наділив себе повноваженням на продаж вказаної земельної ділянки.

На підставі вказаного рішення між Коблівською сільською радою Березанського району Миколаївської області та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, за умовами якого ОСОБА_1 придбав у власність вказану земельну ділянку із кадастровим номером 4820982200:09:000:0535, на якій знаходиться нерухоме майно - торгівельний павільйон, для будівництва та обслуговування будівлі торгівлі - комерційного призначення під розміщення торгівельного павільйону.

Отже, спірні земельні правовідносини виникли між Коблівською сільською радою Березанського району Миколаївської області та ОСОБА_1 , як фізичною особою.

Згідно з частиною першою статті 318 ЦК України суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. А відповідно до останньої учасниками цивільних відносин визнаються: фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави й інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 325 цього ж Кодексу суб`єктами права приватної власності є фізичні і юридичні особи. Вони можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

Частиною другою статті 2 ЗК України визначено, що суб`єктами земельних відносин є: громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. А відповідно до статті 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам (частина друга статті 93 ЗК України).

Отже, надання у власність або оренду земельної ділянки не залежить від наявності у фізичної особи статусу підприємця.

Згідно з частиною першою статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Таким чином, підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (частина перша статті 320 ЦК України).

Тобто фізична особа, яка є власником, зокрема, земельної ділянки, має право використовувати її для здійснення підприємницької діяльності.

Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (частина друга статті 50 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 128 ГК України громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється.

Згідно з частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 58 ГК України суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи ФОП у порядку, визначеному законом.

Суд звертає увагу, що набуття статусу підприємця не позбавляє особу як учасника суспільних відносин статусу фізичної особи. Натомість, згідно з частиною восьмою статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» ФОП позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Статтею 51 ЦК України передбачено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Таким чином, цивільні права й обов`язки фізичної особи, зокрема, право власності та право оренди земельної ділянки, набуваються та здійснюються у порядку реалізації цивільної дієздатності цієї особи.

ОСОБА_1 як фізична особа на підставі договору купівлі-продажу придбав об`єкт нерухомого майна у Коблівської сільської ради, а отже, ОСОБА_1 у спірних правовідносинах є фізичною особою - суб`єктом земельних відносин.

Наявність у ОСОБА_1 статусу фізичної особи-підприємця не може свідчити про те, що він виступає в такій якості у всіх правовідносинах, зокрема, і щодо набуття у власність земельної ділянки.

Таким чином, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Аналогічний правовий висновок щодо юрисдикційності спору неодноразово висловлювала Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах

від 21 листопада 2018 року у справі № 265/2241/17 (провадження

№ 14-372цс18), від 20 березня 2019 року у справі № 676/6260/15 (провадження № 14-598цс18), від 09 квітня 2019 року у справі

№ 910/19687/17 (провадження № 12-248гс18).

Щодо розгляду справи по суті колегія суддів зазначає наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що пунктом 2 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 11 червня 2015 року № 21 вирішено продати ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0160 га, на якій розташовано нерухоме майно торгівельний павільйон, для будівництва та обслуговування будівлі торгівлі - комерційного призначення під розміщення торгівельного павільйону, яка розміщена в межах території Коблівської сільської ради за адресою: АДРЕСА_1 , встановивши вартість земельної ділянки відповідно до висновку експертної оціночної вартості, визначеної приватним підприємством

«Форкіс-Н».

На підставі вказаного рішення між Коблівською сільською радою Березанського району Миколаївської області та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області Мартинюк О. Б., зареєстрований в реєстрі № 781, за умовами якого ОСОБА_1 придбав у власність вказану земельну ділянку із кадастровим номером 4820982200:09:000:0535, на якій знаходиться нерухоме майно - торгівельний павільйон, для будівництва та обслуговування будівлі

торгівлі - комерційного призначення під розміщення торгівельного павільйону, належна покупцеві на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 21 серпня 2012 року, виданого на підставі рішення Виконавчого комітету Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 15 травня 2012 року.

Зазначені обставини підтверджені також даними інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Спірна земельна ділянка за кадастровим номером 4820982200:09:000:0535 знаходиться на відстані від урізу Чорного моря до південної межі -

120-130 м., до північної - 135-140м.

Відповідно до частини другої, третьої статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно зі статтями 19 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі сільськогосподарського призначення, землі рекреаційного призначення, землі водного фонду. Віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до статті 21 ЗК України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Згідно з положенням частини першої статті 3 Водного кодексу України

(далі - ВК України), у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд.

Частина друга статті 3 ВК України, у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, визначає, що до водного фонду України належать:

1) поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об`єкти;

2) підземні води та джерела;

3) внутрішні морські води та територіальне море.

Відповідно до частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Відповідно до статті 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України, у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (частин друга статті 59 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами, внутрішніми морськими водами та територіальним морем, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України, у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин, уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води (частина п`ята статті 88 ВК України, абзац четвертий пункту 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року № 173 (далі - Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів).

Правовий режим прибережних смуг передбачає, що прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України.

Прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов`язковим централізованим водопостачанням і каналізацією (частина перша статті 90 ВК України; абзац четвертий пункту 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів). У межах таких смуг уздовж морів, морських заток і лиманів забороняється діяльність, яка може призвести до завдання шкоди підземним та відкритим джерелам водопостачання, водозабірним і водоочисним спорудам, водоводам, об`єктам оздоровчого призначення, навколо яких вони створені (частина друга статті 113 ЗК України).

Тобто, якщо земельна ділянка зайнята прибережною захисною смугою, таку ділянку можна було отримати в оренду для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо, а не у приватну власність для будівництва та обслуговування об`єктів торгівлі.

Крім того, за положеннями частини четвертої статті 88 ВК України, у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05 листопада 2004 року № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються статтями 50, 54 Закону України «Про землеустрій».

Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, морями, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Аналогічні правові висновки у спірних правовідносинах зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі

№ 469/1393/16-ц, у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц та Верховний Суд у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 469/350/16-ц.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги відносно того, що оспорюване рішення Коблівської сільської ради за своєю правовою природою є ненормативним актом, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, а тому не потребує визнання його незаконним, не заслуговують на увагу, оскільки вказане рішення органу місцевого самоврядування суперечить актам цивільного законодавства і стало актом, який надав повноваження сільській раді укласти спірний договір купівлі-продажу.

Окрім того, доводи, викладені у касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та цим обставинам апеляційним судом була надана належна правова оцінка.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводами касаційної скарги ці висновки не спростовуються.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 14 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суд Миколаївської області від 27 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А. А. Калараш

Судді: А. І. Грушицький

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

О. С. Ткачук