№ 472/1290/17

Постанова

Іменем України

20 березня 2020 року

м. Київ

справа № 472/1290/17

провадження № 61-43828св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області,

третя особа - Веселинівська районна державна адміністрація Миколаївської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 11 квітня 2018 року у складі судді Кучерявенка С. С. та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 02 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Самчишиної Н. В., Прокопчук Л. М., Царюк Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі - ГУ Держгеокадастру), третя особа - Веселинівська районна державна адміністрація Миколаївської області (далі - Веселинівська РДА Миколаївської області), про визнання наказів незаконними та їх скасування, скасування державної реєстрації права власності.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що наказом ГУ Держгеокадастру від 14 вересня 2016 року № 14-8624/14-16-СГ їй надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, на підставі якого нею замовлено та розроблено проект землеустрою щодо відведення у власність із земель сільськогосподарського призначення, розташованої в межах території Катеринівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, земельної ділянки орієнтовним розміром 2,00 га ріллі з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. Наказом від 18 липня 2017 року № 14-9662/14-17-СГ затверджено проект землеустрою і їй надано у власність земельну ділянку площею 2,00 га з кадастровим номером 4821780600:03:000:0631.

Проте державним реєстратором відмовлено в реєстрації за нею права власності на спірну земельну ділянку у зв`язку з реєстрацією такого права за ОСОБА_2 .

Вважає, що наказ ГУ Держгеокадастру про надання ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою та наказ про затвердження документації та надання відповідачу у власність прийняті з порушенням процедури відведення новоствореної земельної ділянки, формування та передання у власність, чим порушуються її права.

Посилаючись на викладене, позивач, з урахуванням уточнених вимог, просила визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру від 15 квітня 2017 року № 14-4713/14-17-СГ про надання ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність; наказ від 17 червня 2017 року № 14-8691/14-17-СГ про затвердження проекту землеустрою і надання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки з кадастровим номером 4821780600:03:000:0631 та скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_2 .

У грудні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ГУ Держгеокадастру про визнання незаконним та скасування наказу.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що наказом ГУ Держгеокадастру від 15 квітня 2017 року № 14-4713/14-17-СГ йому наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою, а наступним наказом від 17 червня 2017 року № 14-8691/14-17-СГ затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано у власність земельну ділянку площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у межах території Катеринівської сільської ради Веселинівського району кадастровий номер 4821780600:03:000:0631. На підставі вказаного наказу, 29 червня 2017 року він зареєстрував право власності на спірну земельну ділянку. Вважає, що оспорювані позивачем накази не стосуються безпосередньо ОСОБА_1 , оскільки у останньої не виникало прав щодо земельної ділянки за кадастровим номером 4821780600:03:000:0631, взагалі її право на отримання земельної ділянки не порушено, але наказ ГУ Держгеокадастру від 18 липня 2017 року № 14-9662/14-17-СГ, яким затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, кадастровий номер 4821780600:03:000:0631 у власність ОСОБА_1 не відповідає вимогам земельного законодавства і порушує його право власності на земельну ділянку.

Посилаючись на викладене, позивач просив визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру від 18 липня 2017 року № 14-9662/14-17-СГ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 4821780600:03:000:0631 та надання її у власність ОСОБА_1 .

Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 11 квітня 2018 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконними та скасовані накази ГУ Держгеокадастру від 15 квітня 2017 року № 14-4713/14-17-СГ та від 17 червня 2017 року № 14-8691/14-17-СГ, скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 4821780600:03:000:0631. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи первісний позов ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив із того, що порядок надання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації, не передбачає його проведення спочатку у разі, якщо на одну й ту ж саму земельну ділянку претендують кілька осіб - заявників і щодо однієї з них, яка звернулася раніше й на момент звернення не мала конкурентів, вже прийнято рішення про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки. На момент звернення ОСОБА_2 із заявою про надання йому спірної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства вже був виданий наказ від 14 вересня 2016 року № 14-8624/14-16-СГ про надання дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Видача більш пізнього наказу від 15 квітня 2017 року № 14-4713/14-17-СГ щодо надання дозволу на розроблення документації ОСОБА_2 , ГУ Держгеокадастру порушила право ОСОБА_1 на отримання земельної ділянки у власність у межах норм безоплатної приватизації. ГУ Держгеокадастру, видаючи наказ від 15 квітня 2017 року № 14?4713/14-17-СГ про надання дозволу на розроблення проекту щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 , порушило, перш за все, принцип забезпечення єдності державної політики, відкритості та прозорості, оскільки, надало дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення однієї земельної ділянки двом особам. Дії ГУ Держгеокадастру вказують на його невизначеність та різну цілеспрямованість із питання передачі у власність у межах норм безоплатної приватизації земельної ділянки на території Катеринівської сільської ради Веселинівського району, що породжує невпевненість у тому, що існуюче становище особи не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення органом державної влади, а «гарантія стабільності суспільних відносин» між органами державної влади і громадянами повністю нівелюється.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що він не надав суду належних та допустимих доказів його звернення з вказаним питанням до Державного кадастрового реєстратора. Ним наданий лише витяг отриманий у порядку користування відомостями Державного земельного кадастру про надання відомостей у формі витягу про об`єкт Державного земельного кадастру, зокрема земельної ділянки, сформованої на підставі документації ОСОБА_1 .

Державним кадастровим реєстратором усупереч положенню зазначеному у пункті 2 абзацу 13 частини сьомої статті 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр» надано відомості щодо земельної ділянки, сформованої на підставі документації ОСОБА_1 від 21 березня 2017 року у формі витягу НВ-4803186462017 та кадастровий план земельної ділянки, який є складовою частиною витягу.

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 02 серпня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що земельна ділянка у межах території Катеринівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, орієнтовним розміром 2,00 га є сформованою, оскільки визначено її площу, межі, присвоєно кадастровий номер 4821780600:03:000:0631, відомості про земельну ділянку внесені до Державного земельного кадастру та розміщено на Публічній кадастровій карті України. Отже, з урахуванням вимог земельного законодавства відсутні підстави для нового формування земельної ділянки на підставі іншого проекту землеустрою. Проте територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, у строки визначені частиною дев`ятою статті 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) не прийняв рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність ОСОБА_1 . Відсутність належної перевірки, формальний підхід до розгляду клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, його погодження, створили передумови для невиправданого, штучного використання процедури надання дозволу на виготовлення документації землеустрою, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом процедурою.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників

У вересні 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 11 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 02 серпня 2018 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Звертає увагу на те, що в законодавстві відсутня така підстава відмови у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою, як надання дозволу на розробку документації із землеустрою іншій особі.

Крім того, він не знав і не міг знати про наявність іншої особи (позивача за первісним позовом), яка зацікавлена в отриманні у власність земельної ділянки, щодо якої ним вчинялись юридично-значимі дії з метою отримання такої земельної ділянки у власність, тому він діяв добросовісно, у межах та у спосіб, передбачений чинним законодавством України. Важливим моментом є те, що факт державної реєстрації земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у Державному земельному кадастрі не перебуває у жорсткій кореляції з обов`язковою реєстрацією права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а тому говорити про «законні очікування» в контексті обставин справи є недоцільним.

У грудні 2018 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 07 вересня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_2 передано на розгляд судді-доповідачу ОСОБА_3.

Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 11 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 02 серпня 2018 року, витребувано матеріали справи № 472/1290/17 з суду першої інстанції, надано учасникам справи строк для подання відзиву.

22 листопада 2018 року матеріали справи № 472/1290/17 надійшли до Верховного Суду.

Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2019 року № 1758/0/226-19 у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_3 призначено повторний автоматизований розподіл касаційної скаргиОСОБА_2 .

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 жовтня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_2 та матеріали справи № 472/1290/17 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (в редакції станом на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України (в редакції станом на час подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами встановлено, що в серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га ріллі за рахунок земель сільськогосподарського призначення розташованих в межах території Катеринівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області із земель державної власності у межах норм безоплатної приватизації.

Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області видало наказ від 14 вересня 2016 року №14?8624/14-16-СГ про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою вищезазначеної земельної ділянки.

Після виготовлення проекту землеустрою ОСОБА_1 погодила його в порядку визначеному статтею 186-1 ЗК України та звернулася до відділу у Веселинівському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області із заявою про реєстрацію земельної ділянки, реєстраційний номер звернення ЗВ - 4803701502017.

Державний кадастровий реєстратор, перевіривши проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробленої Товариством з обмеженою відповідальністю «Спеціалізоване підприємство «Геокадастр», вимогам законодавства здійснив державну реєстрацію земельної ділянки від 21 березня 2017 року, присвоїв кадастровий номер земельній ділянці 4821780600:03:000:0631 та видав на підтвердження державної реєстрації заявнику витяг за номером НВ?4803186522017 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, який містить всі відомості про неї, внесені до Поземельної книги та кадастровий план, як складову частину витягу.

Державний кадастровий реєстратор повернув заявникові документацію із землеустрою з проставленою позначкою про проведення перевірки електронного документа та внесення відомостей до Державного земельного кадастру.

В подальшому ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області із заявою про затвердження проекту та відведення земельної ділянки у власність.

Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області наказом від 18 липня 2017 року № 14?9662/14 ?17- СГ затвердило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га в тому числі ріллі площею 2,00 га (кадастровий номер 4821780600:03:000:0631) із земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану в межах території Катеринівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області.

У зв`язку із затвердженням та наданням у власність земельної ділянки ОСОБА_1 звернулася до державного реєстратора з метою реєстрації права власності на вищезазначену земельну ділянку. У державній реєстрації права власності їй було відмовлено з підстав наявних суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, а саме відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав, право власності на оспорювану земельну ділянку зареєстровано за іншим суб`єктом права.

06 березня 2017 року до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області звернувся ОСОБА_2 із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки загальною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Катеринівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області.

Розглянувши подане ОСОБА_2 клопотання, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області видало наказ від 15 квітня 2017 року № 14?4713/14-17-СГ про надання ОСОБА_2 дозволу на розроблення документації із землеустрою вищезазначеної земельної ділянки.

В подальшому ОСОБА_2 подав проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на затвердження. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області № 14-8691/14-17 - СГ від 17 червня 2017 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Катеринівської сільської ради Веселинівського району, кадастровий номер 4821780600:03:000:0631.

На підставі вищезазначеного наказу, 29 червня 2017 року ОСОБА_2 зареєстрував право власності на земельну ділянку, номер запису про реєстрацію 21236691.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про особисте селянське господарство» для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом.

Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до абзацу 1 частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З аналізу вказаних норм, убачається, що Держгеокадастр за результатами розгляду заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою має право вчинити лише такі дії, а саме: надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, або надати мотивовану відмову у його наданні, з підстав, які прямо передбачені статтею 118 ЗК України.

Перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає, при цьому зобов`язує орган державної влади у випадках прийняття рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Згідно з Інструкцією «Про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками», затвердженої наказом Держземагентства України від 18 травня 2010 року № 376, межа земельної ділянки - сукупність ліній, що утворюють замкнений контур і розмежовують земельні ділянки. Бажане місце розташування земельної ділянки з її орієнтовними розмірами зазначається заявником на фрагментах планово-картографічних матеріалів, які надають можливість правильно визначити місце розташування земельної ділянки, на яку претендує особа, яка звернулась з клопотанням з метою безоплатного отримання земельної ділянки у власність.

Тобто, графічні матеріали, які додаються до клопотання, повинні бути такими, обсяг даних яких дозволяє чітко ідентифікувати бажане місце розташування земельної ділянки відносно інших землевласників та землекористувачів, а бажана земельна ділянка має бути максимально конкретизованою, що б давало можливість відповідачу насамперед встановити зазначене місце розташування, перевірити відповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів та у передбачених земельним законодавством випадках надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо чітко визначеної земельної ділянки.

Згідно з пунктами 45, 47, 162 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі - Порядок), із метою надання фізичним та юридичним особам актуальної картографічної інформації про об`єкти Державного земельного кадастру згідно з пунктами 162-199 цього Порядку державними кадастровими реєстраторами виготовляється викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану) за формою згідно з додатком 7.

Відповідно до пункту 183 Порядку викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану) формується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру в одному примірнику, який надається заявникові після підписання Державним кадастровим реєстратором, адміністратором центру надання адміністративних послуг, уповноваженою посадовою особою виконавчого органу місцевого самоврядування та засвідчення його підпису власною печаткою, а у разі, коли викопіювання надається в електронній формі, - посвідчення його власним цифровим підписом.

Порядок погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок регулюється статтями 118 та 186-1 ЗК України.

Відповідно до частини дев`ятої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно з приписами частини четвертої, п`ятої, шостої, сьомої статті 186-1 ЗК України розробник проекту землеустрою подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Орган, зазначений в частині першій цієї статті, зобов`язаний протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

Згідно з пунктом 67 Порядку, внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру здійснюється виключно на підставі та відповідно до Закону України «Про державний земельний кадастр» та цього Порядку.

Відповідно до пункту 107 Порядку, державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

Частинами п`ятою, шостою статті 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» встановлено, що Державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви: перевіряє відповідність документів вимогам законодавства; за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації.

Підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є: розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора; подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Порядок проведення державної реєстрації земельної ділянки також визначено пунктами 107-114 Порядку.

Відповідно до абзацу 1 пункту 109 цього Порядку державна реєстрація земельної ділянки здійснюється за заявою особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки у разі її передачі у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи.

Для здійснення державної реєстрації земельної ділянки кадастровому реєстратору подаються згідно з пунктом 110 Порядку: 1) заява про державну реєстрацію земельної ділянки за формою згідно з додатком 22; 2) оригінал погодженої відповідно до законодавства документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки (разом з позитивним висновком державної експертизи землевпорядної документації у разі, коли така документація підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації); 3) електронний документ.

Відповідно до пункту 111 Порядку державний кадастровий реєстратор для здійснення державної реєстрації земельної ділянки протягом 14 календарних днів з дня реєстрації відповідної заяви перевіряє: 1) відповідність поданих документів вимогам, передбаченим пунктом 67 цього Порядку; 2) електронний документ відповідно до пункту 74 цього Порядку.

За результатами перевірки Державний кадастровий реєстратор виконує одну з таких дій: здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або приймає рішення про відмову в державній реєстрації земельної ділянки відповідно до пунктів 70, 73, 77-83 Порядку.

Згідно з вимогами статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Надавши належну правову оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення первісного позову ОСОБА_1 .

Суди попередніх інстанцій правильно встановили характер спірних правовідносин та застосували норми матеріального права, які їх регулюють, установивши, що спірна земельна ділянка, яка знаходиться у межах території Катеринівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, орієнтовним розміром 2,00 га, за заявою ОСОБА_1 вже сформована згідно з проектом, розробленим 14 вересня 2016 року ТОВ «СП «Геокадастр», відкрито Поземельну книгу (датою відкриття якої є державна реєстрація земельної ділянки в державному земельному кадастрі), їй присвоєно кадастровий номер 4821780600:03:000:0631 (що є номером поземельної книги), подальше формування земельної ділянки можливе лише за технічною документацією, а не за проектом землеустрою.

Таким чином ГУ Держгеокадастр не мав правових підстав для надання ОСОБА_2 дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку, яка вже була сформованою за заявою ОСОБА_1 .

За таких обставин та з підстав, передбачених наведеними нормами права, правильним та обґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій про те, що відсутність належної перевірки, формальний підхід до розгляду клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, його погодження створили передумови для невиправданого, штучного використання процедури надання дозволу на виготовлення документації землеустрою, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами у користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом процедурою, а отже, з метою захисту порушених прав ОСОБА_1 на отримання земельної ділянки, яка у встановленому законом порядку сформована за її заявою та поданими документами, правильними є висновки про визнання незаконними та скасування наказів ГУ Держгеокадастру та державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 4821780600:03:000:0631, оскільки надання дозволу територіальним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин на розробку проекту землеустрою двом окремим громадянам щодо однієї і тієї ж земельної ділянки, є таким, що суперечить вимогам землеустрою, та сприяє позбавлення одного з них можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру отримання у власність земельної ділянки.

Разом з тим ГУ Держгеокадастру всупереч застереженням, які містяться у частині сьомій статті 118 ЗК України, розглядаючи клопотання ОСОБА_2 , яке надійшло пізніше, не пересвідчилось у відповідності розташування об`єкта вимогам законодавства та не врахувало вимог норм законів та підзаконних актів, метою яких і є уникнення такого конфлікту між заінтересованими особами, так і положень Конституції України щодо обов`язку органів державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, забезпечувати рівність конституційних прав і свобод громадян, та, незважаючи на державну реєстрацію 21 березня 2017 року проекту землеустрою за заявою ОСОБА_4 , тобто на те, що здійснено формування земельної ділянки з конкретно визначеними межами за відповідною фізичною особою (стаття 791 ЗК України, стаття 50 Закону України «Про землеустрій»), ГУ Держгеокадастру всупереч наданим йому повноважень не ухвалило рішення, за наявності для того законних підстав, про відмову в затвердженні проекту землеустрою за зверненням ОСОБА_2 , чим суттєво порушило права першого заявника на отримання у власність земельної ділянки.

Висновки суду апеляційної інстанції відповідають аксіомі цивільного судочинства «Аequum et bonum est lex legum» -«Справедливість і благо є закон законів».

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність у ОСОБА_1 права на захист «законних очікувань» щодо оформлення права власності на спірну земельну ділянку, в межах дозволу та проекту землеустрою, оскільки вона вчинила юридично значущі дії щодо вирішення питання про отримання у майбутньому права власності на неї: отримала дозвіл на розробку проекту землеустрою спірної земельної ділянки, розробила такий проект, за її заявою сформовано земельну ділянку (проведено реєстрацію у державному кадастрі земельних ділянок, присвоєно кадастровий номер), у зв`язку із чим, вона мала законні сподівання та правомірні очікування на закінчення процедури отримання у власність земельної ділянки, яка залежить від правомірної поведінки уповноваженого державного органу.

Твердження заявника про те, що право ОСОБА_1 на отримання земельної ділянки у власність у межах норм безоплатної приватизації ніким не обмежено і не порушено, є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 звернулася до суду за захистом майнового права на отримання конкретно визначеної земельної ділянки з її індивідуальними лінійними параметрами, що були визначені за її заявою, нею дотримано визначену законодавством процедуру отримання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Інші доводи касаційної скарги, є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 401 402 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 11 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 02 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик