ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 473/5224/23
провадження № 61-8984св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник Чередніченко Ірина Борисівна , на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 27 травня 2024 року у складі колегії суддів: Лівінського І. В., Кушнірової Т. Б., Локтіонової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та судових рішень
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсними свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя, свідоцтва про право на спадщину та скасування державної реєстрації права власності.
Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 лютого 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду, у зв`язку з повторною неявкою позивачки та її представника у підготовче засідання.
Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 квітня 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Не погодившись зі вказаною ухвалою, 15 квітня 2024 року ОСОБА_2 через свого представника - адвоката Чередніченко І. Б. за допомогою системи «Електронний суд» подала апеляційну скаргу.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року вказану апеляційну скаргу повернуто особі, яка її подала.
21 травня 2024 року ОСОБА_2 через свого представника - адвоката Чередніченко І. Б. за допомогою системи «Електронний суд» повторно подала апеляційну скаргу на ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 квітня 2024 року.
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 27 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діяла адвокат Чередніченко І. Б., на ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 квітня 2024 року повернуто на підставі частини п`ятої статті 357 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Визнаючи неподаною та повертаючи апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 квітня 2024 року, апеляційний суд виходив з того, що на підтвердження своїх повноважень представляти інтереси ОСОБА_2 у суді апеляційної інстанції, адвокатом Чередніченко І. Б. до матеріалів апеляційної скарги додано копію ордеру від 10 березня 2024 року серія ВЕ № 1113395, яка не містить підпису адвоката Чередніченко І. Б.
На підставі зазначеного апеляційний суд дійшов висновку, що доданий адвокатом документ не можна вважати ні електронною копією письмового (паперового) ордера (через відсутність власноручного підпису адвоката як обов`язкового реквізиту), ні створеним в електронній формі ордером (не сформований за допомогою засобів ЄСІТС або не підписаний як окремий документ кваліфікованим електронним підписом за допомогою іншого засобу підпису), тому апеляційна скарга не може бути прийнята апеляційним судом до розгляду та підлягає поверненню заявникові.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник Чередніченко І. Б. , у червні 2024 року через підсистему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 27 травня 2024 року в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга, відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України, мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема:
- на підтвердження повноважень представляти інтереси ОСОБА_2 у суді апеляційної інстанції адвокатом Чередніченко І. Б. до матеріалів апеляційної скарги додано ордер на надання правничої допомоги від 10 березня 2024 року серія ВЕ № 1113395. При надсиланні процесуальних документів через підсистему Електронний суд ЄСІТС документ разом з додатками скріплюється електронним цифровим підписом. Тобто на сам документ та на додатки до нього накладається електронний цифровий підпис. При цьому пункт 2.6 Інструкції користувача Електронного суду ЄСІТС встановлює, що додані до створеного електронного документа інші файли підписуються кваліфікованими електронними підписами Користувачів разом зі створеними в ЕС документами, до яких вони додаються;
- на доданий до апеляційної скарги ордер про надання правової (правничої) допомоги, сформований на бланку, який згенерований через «Особистий кабінет» адвоката на сайті НААУ, був накладений кваліфікований електронний підпис, що прирівнюється до підписання документа власноруч;
- висновок суду у даній справі з посиланням на пункти 24, 26, 27 Положення про ЄСІТС про те, що ордер про надання правничої допомоги може бути створений виключно із застосуванням вбудованого текстового редактора шляхом заповнення форм документів, передбачених Інструкцією користувача Електронного суду, підписуються кваліфікованим електронним підписом (підписами) його підписувача не відповідають частині дев`ятій статті 43 ЦПК України та не узгоджуються з положеннями частини четвертої статті 217 ЦПК України у взаємозв`язку з частиною четвертою статті 62 ЦПК та статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»;
- крім того, апеляційним судом порушено порядок повернення апеляційної скарги на підставі частини п`ятої статті 357 ЦПК України, оскільки суддя-доповідач, всупереч вимогам статті 356 ЦПК України не вирішував питання про залишення апеляційної скарги без руху та не надав час на усунення недоліків апеляційної скарги. Водночас, суд повинен був дослідити матеріали справи на предмет наявності в ній доказів представництва особи;
Також, у касаційній скарзі порушено клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно з вимогами частини п`ятої статті 403 ЦПК України, оскільки у справі наявна виключна правова проблема щодо застосування положень статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», частин четвертої та сьомої статті 62 ЦПК України про що свідчить наявність у Єдиному державному реєстрі судових рішень численної кількісті ухвал судів різних інстанцій на тій підставі, що процесуальний документ подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписаний, або підписаний особою, яка не має права його підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено. Надання судом переваги частині сьомій статті 62 ЦПК України над частиною четвертою статті 62 ЦПК створило реальну перешкоду праву на доступ до суду і численне порушення ст.6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.
Станом на момент розгляду справи Верховним Судом відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2 від позивачки не надходило.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 24 червня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 27 травня 2024 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху. Надано строк для усунення недоліків, зокрема для сплати судового збору.
Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі з підстав, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України; витребувано матеріали справи № 473/5224/23 з суду першої інстанції; надано сторонам строк для подання відзивів на касаційні скарги.
27 серпня 2024 року та 25 листопада 2024 року матеріали справи № 473/5224/23 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх правове обґрунтування
У статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства зазначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та всіх судових інстанцій, зокрема забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.
Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право на звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22 рішення ЄСПЛ від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України», заява № 23436/03).
Порядок реалізації конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення визначено процесуальним законом.
Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 185 ЦПК України, якщо заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано, то вона підлягає поверненню.
Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо апеляційна скарга подана особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.
Згідно із частиною четвертою статті 62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
У разі подання представником заяви по суті справи в електронній формі він може додати до неї довіреність або ордер в електронній формі, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог закону та Положення про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положень, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина сьома статті 62 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Частиною другою статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» встановлено, що ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.
Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера (частина друга статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Пунктом 9 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41, в редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги та постановлення оскаржуваної ухвали, передбачено, що ордер, що видається адвокатом, який здійснює свою діяльність індивідуально, підписується адвокатом та посвідчується печаткою адвоката (за її наявності).
Згідно із пунктом 12 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги в редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги та постановлення оскаржуваної ухвали, ордер має містити такі реквізити: серію, порядковий номер ордера; прізвище, ім`я, по батькові або найменування особи, якій надається правова допомога; посилання на договір про надання правової допомоги/доручення органу (установи), уповноважених законом на надання безоплатної правової допомоги, номер (у випадку наявності) та дату цього документа; назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом із зазначенням, у випадку необхідності, виду адвокатської діяльності відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; прізвище, ім`я, по батькові адвоката, який надає правничу (правову) допомогу на підставі ордера, номер та дату його свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, найменування органу, який його видав; номер посвідчення адвоката України, ким та коли воно видане; ким ордер виданий (назву організаційної форми): адвокатом, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально (із зазначенням адреси робочого місця); адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням (повне найменування адвокатського бюро/адвокатського об`єднання та його місцезнаходження); адресу робочого місця адвоката, якщо вона відрізняється від адреси місцезнаходження адвокатського бюро/адвокатського об`єднання, яке видає ордер; обмеження повноважень, якщо такі передбачені договором про надання правничої (правової) допомоги; дату видачі ордера; підпис адвоката, який видав ордер, у разі здійснення ним індивідуальної діяльності (у графі «Адвокат»); підпис адвоката, який надає правову допомогу, якщо ордер, виданий адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням (у графі «Адвокат»); підпис керівника адвокатського бюро/адвокатського об`єднання, відтиск печатки адвокатського бюро/адвокатського об`єднання (за наявності) у випадку, якщо ордер видається адвокатським бюро/адвокатським об`єднанням.
Верховний Суд звертає увагу на те, що рішенням Ради адвокатів України від 08 червня 2024 року № 36 «Про внесення змін до Положення про ордер на надання правничої допомоги та до рішення РАУ № 162 від 04 серпня 2017 року» доповнено пункт 12 Положення новим підпунктом 12.15 наступного змісту: «12.15. Ордер вважається підписаним адвокатом (керівником адвокатського бюро/адвокатського об`єднання), якщо у графі «Адвокат» міститься або власноручний (фізичний) підпис; або ордер засвідчено електронним підписом; або електронним підписом засвідчено документ, додатком до якого є ордер».
Водночас, відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (частина шоста статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, апеляційний суд приймаючи судове рішення про повернення апеляційної скарги 27 травня 2024 року, з огляду на приписи частини третьої статті 3, частини четвертої статті 263 ЦПК України та частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» мав керуватись чинною на момент подання апеляційної скарги редакцією Положення про ордер на надання правничої допомоги та врахувати висновки щодо застосування відповідних норм процесуального права, які були актуальні на момент прийняття такого рішення.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 09 березня 2023 року у справі № 466/893/22 зробив висновок, що скріплення касаційної скарги електронним цифровим підписом, зокрема скріплення електронним цифровим підписом скан-копії ордеру про надання правничої (правової) допомоги, а також подання касаційної скарги із застосуванням системи «Електронний суд» із доданням до останньої не підписаної скан-копії ордеру не підтверджує дотримання форми документа, що підтверджує його право на здійснення представництва інтересів особи, зокрема на підписання касаційної скарги, як того вимагають норми Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та Положення.
Зазначений висновок неодноразово підтримав Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду, зокрема в ухвалах: від 20 березня 2023 року у справі № 216/7778/21 (провадження № 61-3428ск23), від 15 квітня 2024 року у справі № 471/151/23 (провадження № 61-4918ск24); від 05 червня 2024 року у справі № 739/242/24 (провадження № 61-7881ск24).
Встановивши, що доданий до апеляційної скарги ордер не містить реквізитів, які має містити ордер на надання правничої (правової) допомоги, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що такий ордер не є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта, зокрема на звернення до апеляційного суду.
При цьому, помилковими є доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд фактично зобов`язав заявника створювати електронний ордер за допомогою засобів ЄСІТС, оскільки в оскаржуваній ухвалі апеляційний суд ґрунтовно зазначив, що на підтвердження представництва адвокатом може бути надано як сформований за допомогою засобів ЄСІТС ордер, так і електронну копію письмового (паперового) ордера, за умови наявності на ньому власноручного підпису адвоката як обов`язкового реквізиту.
Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції порушив порядок повернення апеляційної скарги на підставі частини п`ятої статті 357 ЦПК України, оскільки не вирішив питання про залишення апеляційної скарги без руху та не надав час на усунення недоліків апеляційної скарги є суб`єктивним тлумаченням зазначеної норми.
Також Суд відхиляє посилання заявника на те, що суд повинен був встановити наявність повноважень представника шляхом дослідження матеріалів справи, оскільки суд апеляційної інстанції перевірив відповідність поданої апеляційної скарги вимогам статті 356 ЦПК України, що передує вирішенню питання про відкриття провадження у справі та витребування її матеріалів.
Доводи касаційної скарги про обмеження права заявника на суд не заслуговують на увагу, оскільки прецедентна практика ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватись, зокрема, для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі «Станков проти Болгарії» від 12 липня 2007 року).
Крім того, Верховний Суд звертає увагу, що повернення апеляційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до суду з апеляційною скаргою, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Інші доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність ухваленого ним судового рішення не впливають.
Водночас Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).
Щодо вирішення клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.
У справі, яка переглядається, заявник належним чином не мотивував наявність виключної правової проблеми, тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки факт існування виключної правової проблеми щодо застосування статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», частин четвертої та сьомої статті 62 ЦПК України не доведено.
Висновки за результатами розгляд касаційної скарги
За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.
Щодо розподілу судових витрат
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.
Оскільки касаційна скарга задоволенню не підлягає, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні клопотання ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник Чередніченко Ірина Борисівна , про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник Чередніченко Ірина Борисівна , залишити без задоволення.
Ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 27 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник