№ 474/321/18

Постанова

Іменем України

14 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 474/321/18

провадження № 61-158св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Покровська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Врадіївської районної ради Врадіївського району Миколаївської області,

третя особа - Врадіївський районний центр зайнятості,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 10 вересня 2018 року в складі судді: Фасій В. В., та постанову апеляційного суду Миколаївської області від 03 грудня 2018 року в складі колегії суддів: Галущенка О. І., Лисенка П. П., Серебрякової Т. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом доПокровської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Врадіївської районної ради Врадіївського району Миколаївської області (далі - Покровської ЗОШ) про визнання відмови в прийняті на роботу неправомірною, зобов`язання адміністрацію Покровської ЗОШ І-ІІІ ступенів прийняти його на посаду вчителя фізичної культури та укласти трудовий договір.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 з метою укладення трудового договору, 23 жовтня 2017 року, особисто подав директору Покровської школи ОСОБА_4. заяву про прийняття його 24 жовтня 2017 року на посаду вчителя фізичної культури, яка на його думку на той час повинна була бути вакантною, оскільки того ж дня він подав також заяву від імені свого сина, який на той час займав вказану посаду, про звільнення його з займаної посади.

Позивач вказував, що він пропрацював у Покровській ЗОШ 27 років, предмет фізичної культури на момент звернення його з заявою більше місяця не викладався, а тому саме його заява повинна була бути розглянута невідкладно і додаткового вивчення не потребувала. Директор відмовилася проставити вхідний штамп документу та пообіцяла йому надати відповідь лише через місяць. Такі дії директора школи він оскаржував керівникам Врадіївської РДА, відповідь на які отримав лише через місяць та від директора школи - лише 14 листопада 2017 року. 23 жовтня 2017 року з заявою про прийняття на роботу звернувся також ОСОБА_2 , натомість директор школи замість того, щоб безпосередньо здійснити добір кандидатури на вакантну посаду шляхом конкурсу, 31 жовтня 2017 року звернувся до районного центру зайнятості та 01 листопада 2017 року прийняла ОСОБА_2 на вакантну посаду на підставі направлення РЦЗ, яке не надавало йому право на першочергове працевлаштування за відсутності у нього додаткових гарантій.

Позивач вважав відмову директора школи у прийнятті на роботу необґрунтованою, оскільки її підставою є направлення центру зайнятості іншій особі ОСОБА_2 , яка нібито має додаткові гарантії при працевлаштуванні, яке фактично не має юридичної сили (Гуляницької ЗОШ в с. Покровське за вказаними у ньому реквізитами не існує, а обставини щодо додаткових гарантій є надуманими). Директор школи залишили поза увагою той факт, що позивач власними силами та значною частиною власних же коштів привів спортзал та спортивний майданчик до робочого стану, вийшов на пенсію як спеціаліст вищої категорії, зайняв І місце в районній номінації «Кращий учитель року». Натомість оцінив ділові якості ОСОБА_2 не як вчителя фізичної культури а як «кочегара». З названих двох претендентів на вказану посаду, на його думку, він більш фахово може допомогти дітям освоїти шкільну програму з фізичної культури, оскільки 80% шкільної програми займають спортивні ігри, та при прийнятті на роботу ОСОБА_2 , який до того ж має низькі ділові якості, директор керувалася особистими вподобаннями, а не інтересами дітей. Директор школи не є особою з високими моральними якостями, вчинила кримінальне правопорушення що виявилося у наданні до суду підроблених на його думку документів, та внесення до трудової книжки ОСОБА_2 фіктивних записів. Директор порушила передбачені Законом України «Про звернення громадян» строки надання відповіді на його заяву, не надає на його вимогу інформацію щодо нещасного випадку який стався з дитиною в школі, порушує вимоги положення про розслідування нещасних випадків. Послався як на поважність пропуску строку звернення до суду - оскарження з 16 листопада 2018 року необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу в суді І та апеляційної інстанції, та повторним звернення до суду, після скасування 28 березня 2018 року апеляційним судом рішення суду першої інстанції щодо визнання відмови в прийняті на роботу неправомірною, зобов`язання прийняти його на посаду вчителя фізичної культури та укласти трудовий договір, з підстав пред`явлення позову до не належного відповідача.

ОСОБА_1 просив:

поновити йому строк звернення до суду з позовом до Покровської ЗОШ про визнання відмови в прийняті на роботу неправомірною, зобов`язання адміністрацію Покровської ЗОШ прийняти його на посаду вчителя фізичної культури та укласти трудовий договір

визнати відмову в прийняті на роботу неправомірною;

зобов`язати адміністрацію Покровської ЗОШ прийняти його на посаду вчителя фізичної культури та укласти трудовий договір.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Врадіївського районного суду Миколаївської області від 10 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Миколаївської області від 03 грудня 2018 року, поновлено позивачу ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом до Покровської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Врадіївської районної ради Врадіївського району Миколаївської області про визнання відмови в прийняті на роботу неправомірною, зобов`язання адміністрацію Покровської ЗОШ І-ІІІ ступенів прийняти його на посаду вчителя фізичної культури та укласти трудовий договір. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Покровської загальноосвітньої школи 1-111 ступенів Врадіївської районної ради Врадіївського району Миколаївської області про визнання відмови в прийняті на роботу неправомірною, зобов`язання адміністрацію Покровської ЗОШ І-ІІІ ступенів прийняти його на посаду вчителя фізичної культури та укласти трудовий договір відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що 16 листопада 2017 року позивач вперше звернувся до суду з вимогою про визнання відмови у прийнятті на роботу неправомірною, і справа перебувала на розгляду в судах першої та апеляційної інстанції до 28 березня 2018 року (ухвалення судом апеляційної інстанції рішення про відмову в задоволенні позову з - підстав розгляду справи з неналежним відповідачем), після чого позивач повторно звернувся до суду у квітні 2018 року, а тому причини пропуску строків установлених статтею 233 КЗпП є поважними, та такими, що підлягають поновленню. Обов`язку однієї сторони завжди кореспондує право іншої сторони, таким чином заборона необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу кореспондується з обов`язком роботодавця укласти такий договір. Необґрунтованою може вважатися відмова, за наявності вакантного місця, тоді як позивач звернувся до відповідача з заявою 23 жовтня 2017 року, в якій вимагав укласти з ним трудовий договір з 24 жовтня 2017 року. Станом на 23 та 24 жовтня 2017 року посада вчителя фізичної культури була зайнята, та вивільнилася лише 25 жовтня 2017 року. Позивач не належить до кола осіб, з якими відповідач зобов`язаний укласти трудовий договір (запрошення на роботу в порядку переведення, молоді спеціалісти, тощо). Тобто перелік обов`язку роботодавця укласти трудовий договір з працівником за правилами КЗпП є вичерпним і такого обов`язку відповідач не порушував. Із дискримінаційною ознакою чи з посиланнями на обставини, які не відносяться до ділових якостей працівника, відмова у прийнятті на роботу ОСОБА_1 не пов`язана. Доводи позивача щодо порівняння ділових, професійних та моральних якостей претендента на посаду, відносно якої виник спір та діяльності новопризначеного вчителя фізичної культури ОСОБА_2 не є предметом доказування, оскільки до вказаної особи позовні вимоги не заявлялися і не був залучений до участі у справі, і це виключає можливість вирішувати судом питання щодо його прав та обов`язків. Доводи про те, що направлення районного центру зайнятості видане ОСОБА_2 на працевлаштування не має юридичної сили, через що і відмова директора у прийнятті його на роботу є необґрунтованою, також є неспроможними, з огляду на те, що направлення на працевлаштування чинне.

При відхиленні доводів апеляційної скарги апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував дійсні обставини справи та з врахуванням наданих доказів у сукупності дійшов правильного висновку про те, що відмова позивачу у прийнятті на роботу є обґрунтованою, відповідає вимогам чинного законодавства та не порушує його трудових прав. Судом враховані не тільки обставини, якими керувався керівник школи при застосуванні своїх повноважень щодо досягнення згоди з іншим працівником про прийняття на роботу, але й обставини, які за законом мають бути наявними для вирішення питання про відповідність особи встановленим вимогам для зайняття посади вчителя фізичної культури. До того ж, в ході судового розгляду не встановлено, що відмова у прийнятті на роботу була необґрунтованою та є наслідком надання незаконної переваги іншій особі в силу привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками чи пов`язана з дискримінаційними мотивами, про які йде мова у статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні». Посилання апеляційної скарги на невідповідність ОСОБА_2 посаді вчителя, його аморальність також не може бути підставою для скасування рішення, оскільки законність наказу про прийняття на роботу цієї особи не була предметом позову. Доводи щодо порушення закону самим директором при здійсненні керівництва школою також не заслуговують на увагу, оскільки зазначені обставини також не були предметом позову, а законність діяльності директора була предметом перевірки органів, яким він підпорядкований.

Аргументи учасників справи

У грудні 2018 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржені рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому посилався на те, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що згідно статті 22 КЗпП забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу. Необґрунтованою, за наявності вакантного робочого місця (посади) є відмова у прийнятті на роботу, невмотивована чи мотивована посиланнями на обставини, які не відносяться до ділових якостей працівника. Висновок суду першої інстанції,з яким погодився і суд другої інстанції, щодо відсутності вакантної посади вчителя фізичної культури на час звернення заявника тобто на 23 жовтня 2017 року не є законною підставою для відмови позивачу у прийнятті на роботу, оскільки не відповідає фактичним обставинам справи. Наявність виробничої потреби у прийнятті на роботу вчителя фізичної культури свідчить про неправомірну відмову позивачу у прийнятті на роботу, оскільки станом на 23 жовтня 2017 року предмет «фізична культура» більше місяця не читався, про що було зазначено у позовній заяві. Ненадання до заяви про прийняття на роботу документів, передбачених частиною другою статті 24 КЗпП України не є законною підставою для відмови позивачу у прийнятті на роботу, оскільки він працював у Гуляницькій ЗОШ та вийшов на пенсію в 2012 році. Висновок судів відносно того, що позивач не є особою, яка мала будь-яке, а не тільки передбачене трудовим законодавством право на отримання переваг у працевлаштуванні на спірну посаду не є законною підставою для відмови позивачу у прийнятті на роботу, оскільки претендент на вакантну посаду ОСОБА_2 теж не є такою особою. Доводи позивача з цього приводу не спростовані ні Відповідачем, ні судами двох інстанцій. В матеріалах справи відсутні докази, які свідчили б про право ОСОБА_2 на першочергове працевлаштування. Відсутність у позовній заяві вимоги щодо визнання незаконним наказу про призначення ОСОБА_2 на вакантну посаду - не є підставою для суду щодо не встановлення правомірності прийняття його на роботу і спростування доводів позивача з цього приводу та не є законною підставою для відмови позивачу у прийнятті на роботу.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Покровської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Врадіївської районної ради Врадіївського району Миколаївської області про визнання відмови в прийняті на роботу неправомірною, зобов`язання адміністрацію Покровської ЗОШ І-ІІІ ступенів прийняти його на посаду вчителя фізичної культури та укласти трудовий договір. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

У лютому 2019 року Покровська ЗОШ подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін. Відзив мотивований безпідставністю та необґрунтованістю доводів касаційної скарги.

Вказує, що ОСОБА_1 у касаційній скарзі не зазначено жодної обґрунтованої обставини, яка б могла слугувати підставою для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційної інстанції. Посилання касаційної скарги на незаконність рішення та постанови через неналежну оцінку доказів, не заслуговують на увагу, оскільки при ухваленні, як рішення, так і постанови суди першої та апеляційної інстанцій виходили з усієї сукупності обставин, якими підтверджено висновок про обґрунтованість відмови у прийнятті на роботу. Будь-яких ознак прямого або непрямого обмеження прав позивача ОСОБА_1 при розгляді його заяви про прийняття на роботу, а також будь-яких прямих або непрямих переваг при прийнятті на роботу іншої особи залежно від їхнього походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійних спілках чи інших об`єднаннях громадян, роду і характеру занять, місця проживання директором Покровської ЗОШІ-Ш ступенів не надавалось. Будь-яких передбачених чинним законодавством пільг, які надають переважне право при прийнятті на роботу у позивача ОСОБА_1 немає.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 03 липня 1976 року позивач закінчив з відзнакою Івано-Франківський технікум фізичної культури в зв`язку з чим йому була присвоєна кваліфікація вчителя фізичної культури.

У 1984 році ОСОБА_1 закінчив Київський державний інститут фізичної культури за спеціальністю фізична культура і спорт та йому присвоєно кваліфікацію викладач фізичної культури і спорту. Позивач працював вчителем фізичного виховання у Гуляницькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів, а 13 вересня 2012 року був звільнений з роботи за власним бажанням в зв`язку з виходом на пенсію.

28 жовтня 2016 року наказом № 97 Гуляницька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Врадіївської районної ради Миколаївської області перейменована на Покровську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів Врадіївської районної ради Врадіївського району Миколаївської області.

23 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з письмовою заявою про прийняття його на роботу вчителя фізичного виховання з 24 жовтня 2017 року, без додатків, у верхньому лівому куті якої проставлена резолюція датована 23 жовтня 2017 року.

23 жовтня 2017 року позивач звернувся на ім`я т.в.о. начальника відділу освіти Врадіївської райдержадміністрації з заявою про зобов`язання відповідача проставити на копії його звернення про прийняття на роботу вхідний штамп та дату, на що йому дана відповідь, що відділ освіти не має повноважень в управлінні закладами освіти, а тому звернення направлене за належністю.

09 листопада 2017 року позивач звернувся зі скаргою на ім`я голови Врадіївської райдержадміністрації про зобов`язання відповідача невідкладно розглянути його заяву від 23 жовтня 2017 року про прийняття на роботу та надати відповідь за результатами розгляду, на що йому надано відповідь, що райдержадміністрація не має повноважень в управлінні закладами освіти, а тому звернення переадресоване за належністю.

25 жовтня 2017 року попереднього вчителя фізичної культури ОСОБА_3 звільнено з посади вчителя фізичної культури Покровської ЗОШ І-ІІІ ступенів, за власним бажанням.

31 жовтня 2017 року Врадіївським районним центром зайнятості видано ОСОБА_2 направлення на працевлаштування № 14621710260020001 на вільне робоче місце (вакансію) вчителя загальноосвітнього навчального закладу до Гуляницької ЗОШ І-ІІІ ступенів с. Покровське, відповідно до інформації про потребу в працівниках від 31 жовтня 2017 року. Жодні підтверджуючі документи на підставі яких особу ОСОБА_2 можливо було б віднести до квотної категорії громадян останнім до РЦЗ не надавалися.

01 листопада 2017 року наказом №44 від 31 жовтня 2017 року по Покровській ЗОШ І-ІІІ ступенів ОСОБА_2 призначено на посаду вчителя фізичної культури.

14 листопада 2017 року ОСОБА_1 відмовлено у прийнятті на роботу, з посиланням на працевлаштування на вакантну посаду ОСОБА_2 на підставі направлення Врадіївського районного центру зайнятості, який має відповідну освіту та додаткові гарантії в працевлаштуванні.

Забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу. Відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається (частина перша та друга статті 22 КЗпП).

Держава гарантує особі право на захист від будь-яких проявів дискримінації у сфері зайнятості населення за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, членства у професійних спілках або інших об`єднаннях громадян, статі, віку, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Не вважається дискримінацією здійснення заходів щодо додаткового сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян (частина перша та друга статті 11 Закону України «Про зайнятість населення»).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2018 року у справі № 647/2279/17 (провадження № 61-24277св18) вказано, що «відповідно до частини другої статті 232 КЗпП суди безпосередньо розглядають позови про укладення трудових договорів, у тому числі інших осіб, з якими власник або уповноважений ним орган відповідно до чинного законодавства зобов`язаний укласти трудовий договір (наприклад, коли у випадках, передбачених законодавством, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний приймати в порядку працевлаштування інвалідів і неповнолітніх, направлених на роботу в рахунок броні; осіб, які були звільнені в зв`язку з направленням на роботу за кордон, призовом на строкову чи альтернативну військову службу і повернулись після закінчення цієї роботи чи служби), або які вважають, що їм відмовлено в укладенні трудового договору всупереч гарантіям, передбаченим статтею 22 КЗпП».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2019 року в справі № 349/81/18 (провадження № 61-43402св18) зазначено, що «стаття 22 КЗпП передбачає наявність двох окремих складів правопорушень трудового законодавства при відмові у прийнятті на роботу: необґрунтована відмова у прийнятті на роботу і відмова у прийнятті на роботу за ознаками дискримінації особи у випадках, як прямо передбачених частиною другою статті 22 КЗпП України, так і в інших нормах трудового права. Обов`язку однієї сторони завжди кореспондує право іншої сторони: заборона необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу кореспондується з обов`язком роботодавця укласти такий договір. Суди встановили, що ОСОБА_4 не належить до кола осіб, з якими відповідач зобов`язаний був укласти трудовий договір (запрошення на роботу в порядку переведення, молоді спеціалісти, котрих в установленому законом порядку направлено на роботу в дану організацію, тощо). Перелік обов`язку роботодавця укласти трудовий договір з працівником за правилами КЗпП є вичерпним і такого обов`язку відповідач не порушував. Із дискримінаційною ознакою відмова у прийнятті на роботу ОСОБА_4 не пов`язана. Відповідно до положень статті 21 КЗпП укладення трудового договору, як і будь-якої іншої двосторонньої угоди, потребує згоди не тільки працівника, а й власника або уповноваженого ним органу. Зазначеним забезпечується оптимальне узгодження інтересів роботодавця і особи, яка бажає укласти трудовий договір, інакше роботодавець буде позбавлений можливості у повному обсязі виконувати свої функціональні обов`язки щодо підбору та розміщення кадрів і нести відповідальність за той обсяг роботи, за який він відповідає за законом».

Суди встановили, що станом на 23 та 24 жовтня 2017 року посада вчителя фізичної культури була зайнята, та вивільнилася лише 25 жовтня 2017 року. Позивач не належить до кола осіб, з якими відповідач зобов`язаний укласти трудовий договір. направлення районного центру зайнятості видане ОСОБА_2 на працевлаштування не є чинним.

Під час судового розгляду не встановлено, що відмова у прийнятті на роботу була необґрунтованою та є наслідком надання незаконної переваги іншій особі в силу привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками чи пов`язана з дискримінаційними мотивами.

За таких обставин суди обґрунтовано відмовили в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Згідно частини другої статті 410 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, судові рішення в оскарженій частині без змін, а тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 та 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 10 вересня 2018 року та постанову апеляційного суду Миколаївської області від 03 грудня 2018 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Покровської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Врадіївської районної ради Врадіївського району Миколаївської області про визнання відмови в прийняті на роботу неправомірною, зобов`язання адміністрацію Покровської ЗОШ І-ІІІ ступенів прийняти його на посаду вчителя фізичної культури та укласти трудовий договір, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков