ПОСТАНОВА
Іменем України
16 квітня 2020 року
Київ
справа №480/2853/19
адміністративне провадження №К/9901/32686/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Губської О. А.,
суддів: Білак М. В., Калашнікової О.В.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Ковпаківського відділу державної виконавчої служби міста Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області про визнання протиправною та скасування постанови, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року, прийняту у складі колегії суддів: Рєзнікової С.С.(головуючий), Калитки О.М., Мельнікової Л.В.
І. Суть спору та історія справи
1. ОСОБА_1 (надалі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Ковпаківського відділу державної виконавчої служби міста Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову ВП №54444339 від 09.01.2018 про стягнення виконавчого збору в сумі 76089,20 грн.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що враховуючи те, що фактично відповідачем не стягувалось жодних сум під час здійснення виконавчого провадження, у державного виконавця були відсутні правові підстави для стягнення виконавчого збору з позивача.
3. Відповідач позов не визнав, посилаючись на його необґрунтованість.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
4. Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 10 жовтня 2016 року в цивільній справі № 591/5596/15-ц, зміненим рішенням Апеляційного суду Сумської області від 12.12.2016, стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 у солідарному порядку на користь Публічного акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль заборгованість за кредитним договором № 014/0999/8172269 від 12 квітня 2007 року в розмірі 35020,23 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку 20 серпня 2015 року еквівалентно 772762,45 грн., яка складається з 33174,97 доларів - заборгованості за тілом кредиту, 1845,36 доларів - заборгованості зі сплати відсотків та пені у розмірі 19439,20 грн.
5. На виконання вищевказаного рішення суду 21.12.2016 Зарічним районним судом м. Суми видано виконавчий лист № 592/5596/15.
6. 04.08.2017 державним виконавцем Ковпаківського відділу державної виконавчої служби міста Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 54444339 з примусового виконання виконавчого листа № 592/5596/15, виданого 21.12.2016 Зарічним районним судом м. Суми про стягнення з ОСОБА_1 в солідарному порядку на користь Публічного акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль боргу у сумі 772762, 45 грн.
7. 09.01.2018 державним виконавцем Ковпаківського відділу державної виконавчої служби міста Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу ВП №54444339, якою постанову про стягнення виконавчого збору виведено в окреме виконавче провадження.
8. 09.01.2018 державним виконавцем Ковпаківського відділу державної виконавчої служби міста Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області прийнято постанову про стягнення виконавчого збору ВП №54444339 про стягнення з ОСОБА_1 суму виконавчого збору в розмірі 76 089,20 грн.
9. Не погоджуючись з оскаржуваною постановою про стягнення виконавчого збору, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
10. Сумський окружний адміністративний суд рішенням від 14 серпня 2019 року позовні вимоги задовольнив.
11. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що для стягнення виконавчого збору з боржника державний виконавець повинен вчинити виконавчі дії, а не тільки винести постанову про відкриття виконавчого провадження. Дії виконавця у вигляді (прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження, направлення запитів, винесення постанови про арешт майна боржника) не призвели до фактичного стягнення коштів за виконавчим документом. Оскільки відповідачем під час розгляду справи не надано доказів вчинення дій, які були направлені на фактичне виконання виконавчого документа, зокрема, стягнення коштів з боржника та реалізацію його майна, то у нього були відсутні достатні підстави для стягнення з позивача виконавчого збору.
12. Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 28 жовтня 2019 року скасував рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року та ухвалив нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовив.
13. Таке рішення апеляційного суду ґрунтується на тому, що безпідставним є висновок суду першої інстанції про те, що обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень, а також висновок про те, що законодавець чітко визначив, що виконавчий збір стягується виключно з фактично стягнутої суми; розмір виконавчого збору вираховується також з фактично стягнутої суми. Так, на думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції не врахував що, стягувач звернувся з заявою про повернення виконавчого документу відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з чим настають наслідки які передбаченні частиною третьою статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження», а саме якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець виносить постанову про стягнення виконавчого збору.
IV. Касаційне оскарження
14. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
15. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що Другий апеляційний адміністративний суд порушив право позивача на доступ до правосуддя, оскільки завчасно не повідомив ОСОБА_1 та його представника про час та дату апеляційного засідання по справі.
15.1. Скаржник також посилається на те, що при ухваленні рішення суд першої інстанції вірно дослідив обставини справи та дійшов правильного висновку щодо того, що за своі`м призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення. Судом першої інстанції, на відміну від Другого апеляційного адміністративного суду, при розгляді справи було зважено на обставини справи №480/2853/19, якими обумовлювалися позовні вимогами та доводилося про протиправність постанови про стягнення виконавчого збору, оскільки постанова №54444339 від 09.01.2018 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору була прийнята Ковпаківським відділом ДВС ГТУЮ у Сумській області за редакції ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» до набрання чинності Законом України № 2475-VІII від 03.07.2018, в редакції від 15.12.2017, за змістом якої виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, шо фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувану за виконавчим документом.
15.2. В касаційній скарзі позивач зазначає, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано як статті 37, 39 та 40 Закону України «Про виконавче провадження» у відношенні до ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», не враховано останню правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 19.04.2019 у справі №825/739/17 щодо врегулювання таких правовідносин, не враховано факту та не надано правової оцінки щодо стягнення одного й того ж виконавчого збору з різних боржників (содірані боржники).
16. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу вказує на її безпідставність і просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
V. Нормативне регулювання
17. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
18. У силу статей 1, 5 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 1403-VIII).
19. Законом № 1403-VIII визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3).
20. Згідно зі статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
21. Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
22. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
23. Частиною п`ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
24. Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
25. Згідно із частиною п`ятою статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
26. Також частиною дев`ятою вказаної статті передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
27. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
28. За правилами частини п`ятої вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
29. За приписами частини третьої статті 40 Закону № 1404-VІІІ у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
VІ. Позиція Верховного Суду
30. Перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 КАС України).
31. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
32. Спір у цій справі виник у зв`язку з невизначеністю правового режиму застосування судами частини другої статті 27 та частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII при винесенні державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону (стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа).
33. Закон № 1404-VIII є спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, натомість детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція), розробленою відповідно до законів № 1403-VIII і № 1404-VIII, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню.
34. Отже, положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог вказаних законів, та такі, що не можуть їм суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена.
35. Так, положення частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII зобов`язують державного виконавця у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої, зокрема, пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа винести постанову про стягнення виконавчого збору, яка виконується в порядку, встановленому цим Законом.
36. Вказані положення частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII кореспондуються з нормою абзацу четвертого пункту 8 розділу III Інструкції.
37. Натомість частина друга статті 27 Закону № 1404-VIII передбачає, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
38. При цьому пункт 21 розділу ІІІ Інструкції встановлює, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону № 1404-VІІІ, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 вказаного Закону.
При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.
Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.
39. Виходячи зі змісту наведеної вище норми Інструкції у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору. Відтак законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом.
40. Крім цього, пунктом 20 розділу ІІІ Інструкції визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону № 1404-VIII. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов`язково роз`яснюється порядок повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання.
41. За таких обставин, Суд приходить до висновку, що при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.
42. Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, на момент виникнення спірних правовідносин обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору були: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. За своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення.
42. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18.
43. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем під час розгляду справи не надано доказів вчинення дій, які були направлені на фактичне виконання виконавчого документа, зокрема, стягнення коштів з боржника та реалізацію його майна.
44. Таким чином, суди першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у спірній постанові, а отже, така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону № 1404-VIII.
45. Отже, враховуючи вказані обставини, суд першої інстанції цілком правомірно задовольнив позовні вимоги.
46. Другий апеляційний адміністративний суд, неправильно застосувавши норми матеріального права, помилково скасував рішення суду першої інстанції.
47. З огляду на викладене та, зважаючи на приписи статті 352 КАС України, постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року підлягає скасуванню, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08 липня 2019 року - залишенню в силі.
Керуючись статтями 3 341 344 349 352 355 356 359 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року у справі №480/2853/19 скасувати і залишити в силі рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. А. Губська
Судді М. В. Білак
О. В. Калашнікова