ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 червня 2024 року
м. Київ
справа № 480/6452/23
провадження № К/990/2971/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Мацедонської В. Е., Радишевської О. Р.
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Недригайлівського відділу державної виконавчої служби у Роменському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, за участю третьої особи - ОСОБА_2 , про визнання протиправною та скасування постанови, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року, прийнятої у складі колегії суддів: головуючого - Жигилія С. П., суддів: Перцової Т. С. , Спаскіна О. А.
І. Суть спору
1. У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Недригайлівського відділу державної виконавчої служби у Роменському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Недригайлівський відділ ДВС), за участю третьої особи - ОСОБА_2 , про визнання протиправною та скасування постанови старшого державного виконавця Недригайлівського відділу ДВС від 19 червня 2023 року ВП № НОМЕР_1 про накладення на ОСОБА_1 штрафу в сумі 1700,00 грн.
2. Позов обґрунтовано тим, що штраф накладено за відсутності правових підстав, оскільки позивач жодним чином не перешкоджає та не перешкоджала ОСОБА_2 у спілкуванні з донькою, а відтак притягнення позивача до відповідальності відповідно до статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1404-VIII), на її думку, є необґрунтованим.
Вважаючи постанову відповідача про накладення штрафу протиправною, ОСОБА_1 звернулась до суду з вимогою про її скасування.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
3. 02 листопада 2022 року старшим державним виконавцем Недригайлівського відділу ДВС винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 582/1149/20, виданого 26 жовтня 2022 року Недригайлівським районним судом Сумської області, щодо затвердження мирової угоди між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
4. Відповідно до пункту 8 укладеної мирової угоди, ОСОБА_2 приймає участь у спілкуванні та вихованні його доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без обмежень з боку її матері ОСОБА_1 та інших осіб, при цьому ОСОБА_1 надає рекомендації ОСОБА_2 з питань харчування та гігієни спільної доньки - ОСОБА_3 .
5. 09 червня 2023 року у межах виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 державним виконавцем винесено постанову про визначення часу та (або) місця побачення стягувача з дитиною, в якій державним виконавцем визначено час побачення (зустрічі) батька - ОСОБА_2 , кожного дня, тобто, понеділок, вівторок, середа, четвер, п`ятниця, субота, неділя кожного тижня з 09:30 год. Місцем побачення визначено: АДРЕСА_1 . Окрім того, у вказаній постанові державним виконавцем визначено, що після побачення місце та спосіб спілкування зі своєю донькою ОСОБА_3 , ОСОБА_2 визначає на власний розсуд в межах території України без присутності матері, в тому числі за місцем його проживання.
6. 16 червня 2023 року у межах виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 державним виконавцем у присутності стягувача ( ОСОБА_2 ) та боржника ( ОСОБА_1 ) складено акт, у якому зафіксовано, що державний виконавець разом зі стягувачем здійснили виїзд до місця мешкання боржника - ОСОБА_5 , з метою виконання рішення суду, а саме побачення та спілкування батька з донькою. О 15 год. 09 хв. ОСОБА_5 разом з донькою ОСОБА_3 вийшла із домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , під час спілкування із державним виконавцем встановлено, що ОСОБА_5 пояснила, що не заперечує проти спілкування ОСОБА_2 з донькою в межах смт. Недригайлов, якщо ОСОБА_2 хоче проводити час із донькою за межами смт. Недригайлів, то вона хоче бути присутньою біля доньки через власні хвилювання, а також небажання, з її слів, доньки виїжджати на дальні відстані без присутності ОСОБА_5 . Своєю чергою, ОСОБА_6 заперечував проти присутності ОСОБА_5 під час його спілкування з донькою, оскільки це не передбачено рішенням суду і він бажає час проводити удвох з донькою. ОСОБА_6 виявив бажання провести час із донькою удвох у межах Роменського району, а саме в місті Ромни та вказав, що поверне доньку о 19:00 год. ОСОБА_3 відмовилась проводити час із батьком. Також у вказаному акті зазначено, що ОСОБА_1 відмовилась від його підписання.
7. 19 червня 2023 року у межах виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 державним виконавцем винесено оскаржувану постанову про накладення штрафу, у якій останнім викладено зміст вищевказаного акту та, з посиланням на частину третю статті 64-1, статті 75 Закону № 1404-VIII, за невиконання без поважних причин боржником рішення суду на ОСОБА_1 накладено штраф на користь держави у розмірі 1700 грн.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
8. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року позов задоволено.
9. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з протиправності оскаржуваної постанови та зазначивши, що спілкування батька ( ОСОБА_2 ) з донькою у спосіб, вибраний ОСОБА_2 , не відбулося не у зв`язку з позицією позивача, а в першу чергу небажанням дитини на здійснення вказаної поїздки до м. Ромни.
10. Другий апеляційний адміністративний суд від 19 грудня 2023 року скасував рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року та ухвалив нове, яким в позові відмовив.
11. Суд апеляційної інстанції зазначив, що 09 червня 2023 року у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 державним виконавцем винесено постанову про визначення часу та (або) місця побачення стягувача з дитиною, в якій державним виконавцем визначено час побачення (зустрічі) батька - ОСОБА_2 з донькою.
Як встановлено апеляційним судом під час розгляду справи та підтверджується актом державного виконавця від 16 червня 2023 року, позивач забезпечила явку як себе, так і доньки на місці побачення, а саме: АДРЕСА_1 . У момент вказаної зустрічі позивач не чинила перешкод третій особі у спілкуванні з донькою та не заперечувала проти проведення часу батька з донькою наодинці на території смт. Недригайлів, що підтверджується поясненнями представника відповідача.
Разом з тим, оскільки вказаною постановою, окрім місця побачення, було визначено ще місце та спосіб спілкування ( ОСОБА_2 визначає на власний розсуд в межах території України без присутності матері, в тому числі за місцем його проживання), у момент зустрічі 16 червня 2023 року ОСОБА_2 запропонував доньці поїхати до м. Ромни (районний центр, у якому перебуває місце мешкання позивача та дитини) для проведення разом часу (без участі матері) та повернутися додому до 19:00 год.. Однак, ОСОБА_1 висловила ОСОБА_2 своє заперечення щодо вказаної поїздки без її участі.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність оскаржуваної постанови про накладення штрафу з огляду на те, що ОСОБА_1 не виконує умови постанови державного виконавця, винесеної у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 582/1149/20, виданого 26 жовтня 2022 року Недригайлівським районним судом Сумської області, оскільки заперечує проти визначеного у постанові того, що після побачення місце та спосіб спілкування зі своєю донькою ОСОБА_3 , ОСОБА_2 визначає на власний розсуд в межах території України без присутності матері, в тому числі за місцем його проживання.
ІV. Провадження в суді касаційної інстанції
12. Позивач подала касаційну скаргу на рішення суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої, підпунктом «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України(далі - КАС України), в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду, а постанову суду першої інстанції - залишити в силі.
13. Так, автор скарги зауважує на тому, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні не врахував висновків щодо застосування положень статей 63, 64-1, 75 Закону № 1404-VIII у системному взаємозв`язку із приписами частини третьої статті 51 Конституції України, статті 12 Закону України «Про охорону дитинства», статей 3, 18 Конвенції про права дитини, викладених у постанові Верховного Суду від 08 липня 2021 року у справі № 640/11833/19 у подібних правовідносинах.
14. Верховний Суд ухвалою від 07 лютого 2024 року відкрив касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року з підстави, передбачених пунктами 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
15. Представник Недригайлівського відділу ДВС та представник ОСОБА_2 подали відзиви на касаційну скаргу, в яких, наполягаючи на безпідставності останньої, просять залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
16. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
17. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
18. Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
19. Відповідно до пункт 1 частини першої статті 3 Закону № 1404-VІІІ підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, як виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
20. Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
21. Частиною першою статті 5 Закону № 1404-VІІІ визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
22. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
23. Положеннями статті 63 Закону № 1404-VІІІ визначено, що за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Після складення акта виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
24. Стаття 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.
25. Відповідно до статті 64-1 Закону № 1404-VІІІ виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.
Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.
У разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Якщо боржник у подальшому перешкоджає побаченням стягувача з дитиною, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. Після відновлення виконавчого провадження державний виконавець повторно здійснює заходи, передбачені цією статтею.
Рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною виконується у порядку, встановленому статтею 63 цього Закону.
26. Відповідно до статті 75 Закону № 1404-VІІІ у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
27. Відповідно до пункту 9 розділу ІХ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5) у разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною третьою статті 64-1 Закону.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною четвертою статті 64-1 Закону.
При кожному наступному невиконанні боржником зазначеного рішення державний виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною четвертою статті 64-1 Закону.
VI. Позиція Верховного Суду
28. Спірні правовідносини, які склалися у цій справі, зводяться до питання щодо правомірності винесення державним виконавцем постанови про накладення штрафу на підставі статей 64-1 та 75 Закону № 1404-VІІІ у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 26 жовтня 2022 року Недригайлівським районним судом Сумської області у цивільній справі № 582/1149/20 щодо затвердження мирової угоди між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
29. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 382/389/17 зазначила, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного приписами частини першої статті 287 КАС України, відповідні спеціальні норми встановлені Законом № 1404-VIII.
Згідно з частиною першою статті 74 Закону № 1404-VІІІ рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Водночас відповідно до частини другої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Отже, імперативною нормою, а саме частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
30. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду також у постановах від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18).
31. Як уже зазначалось, предметом перевірки у межах розгляду цієї справи є правомірність постанови державного виконавця накладення на ОСОБА_1 як боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, штрафу у розмірі 1700 грн за невиконання нею рішення суду за відсутності поважних причин.
32. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, відповідно до пункту 8 укладеної мирової угоди, ОСОБА_2 приймає участь у спілкуванні та вихованні його доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без обмежень з боку її матері ОСОБА_1 та інших осіб, при цьому ОСОБА_1 надає рекомендації ОСОБА_2 з питань харчування та гігієни спільної доньки - ОСОБА_3 .
09 червня 2023 року у межах виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 державним виконавцем винесено постанову про визначення часу та (або) місця побачення стягувача з дитиною, в якій державним виконавцем визначено час побачення (зустрічі) батька - ОСОБА_2 , кожного дня, тобто, понеділок, вівторок, середа, четвер, п`ятниця, субота, неділя кожного тижня з 09:30 год. Місцем побачення визначено: АДРЕСА_1 . Окрім того, у вказаній постанові державним виконавцем визначено, що після побачення місце та спосіб спілкування зі своєю донькою ОСОБА_3 , ОСОБА_2 визначає на власний розсуд в межах території України без присутності матері, в тому числі за місцем його проживання.
33. Наведене свідчить, що матері ОСОБА_1 зобов`язано не чинити батькові ОСОБА_2 перешкод в участі у вихованні та спілкуванні зі спільною донькою - ОСОБА_3 . При цьому після побачення місце та спосіб спілкування зі своєю донькою ОСОБА_3 , ОСОБА_2 визначає на власний розсуд в межах території України без присутності матері, в тому числі за місцем його проживання.
34. З огляду на приписи законодавства, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання (виконати судове рішення).
35. Така відповідальність настає за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем.
36. Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника наклали штраф за невиконання судового рішення варто з`ясувати часові рамки, в межах яких боржник мала вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений їй строк.
37. У цьому взаємозв`язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з`ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону № 1404-VIII.
38. Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об`єктивно) перешкодило виконати судове рішення.
39. При цьому невиконанням судового рішення в розумінні статті 64-1 Закону № 1404-VІІІ є встановлений відповідним актом факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин та винесення відповідної постанови про накладення штрафу.
40. У доводах касаційної скарги автор стверджує, що нею було забезпечено виконання рішення суду, оскільки вона не чинила перешкод у спілкуванні батька з дитиною, а неможливість спілкування викликана поведінкою дитини, яка відмовилися проводити час із батьком, а тому ця обставина, в силу приписів статей 63 та 75 Закону № 1404-VІІІ, є поважною причиною невиконання рішення.
41. Як встановлено судом апеляційної інстанції під час судового розгляду справи та підтверджується актом державного виконавця від 16 червня 2023 року позивач забезпечила явку як себе, так і доньки на місце побачення, а саме: АДРЕСА_1 .
У момент вказаної зустрічі позивач не чинила перешкод третій особі у спілкуванні з донькою та не заперечувала проти проведення часу батька з донькою наодинці на території смт. Недригайлів, що підтверджується поясненнями представника відповідача.
Разом з тим, оскільки постановою державного виконавця від 09 червня 2023 року окрім місця побачення, було визначено ще місце та спосіб спілкування ( ОСОБА_2 визначає на власний розсуд в межах території України без присутності матері, в тому числі за місцем його проживання), у момент зустрічі 16 червня 2023 року ОСОБА_2 запропонував доньці поїхати до м. Ромни (районний центр, у якому перебуває місце мешкання позивача та дитини) для проведення разом часу (без участі матері) та повернутися додому до 19:00 год. Однак, ОСОБА_1 висловила ОСОБА_2 своє заперечення щодо вказаної поїздки без її участі.
Відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що обов`язком позивача як боржника за виконавчим провадженням, є забезпечення можливості спілкування протягом певного, визначеного судом, проміжку часу, без її участі.
42. Своєю чергою, суд першої інстанції в судовому засіданні встановив, що відмовилась та не погодилась на вказану пропозицію батька виключно донька ( ОСОБА_3 ), у той же час, як зазначив державний виконавець у судовому засіданні, позивач не вказувала доньці у жодний спосіб, як саме потрібно відповісти.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що спілкування батька ( ОСОБА_2 ) з донькою у спосіб, вибраний ОСОБА_2 , не відбулося не у зв`язку з позицією позивача, а в першу чергу небажанням дитини на здійснення вказаної поїздки до м. Ромни.
43. Наведене також підтверджується актом, складеного державним виконавцем, в якому, серед іншого, зазначено, що ОСОБА_3 відмовилась проводити час із батьком.
44. Отже, приймаючи оскаржувану постанову апеляційний суд фактично дійшов висновку, що виконання судового рішення не може бути унеможливлено небажанням дитини спілкуватися, оскільки обов`язком позивача є перебування дитини у певному місці протягом певного часу без участі позивача.
45. З цього приводу варто зазначити, що в силу частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою.
46. Стаття 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.
47. Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюють вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
48. Відповідно до статті 18 Конвенції батьки несуть основу відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
49. Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним.
50. За такого правового врегулювання та обставин справи Верховний Суд вважає, що небажання дитини у момент зустрічі 16 червня 2023 року спілкуватися з батьком, що прямо зафіксовано в акті державного виконавця не може розцінюватись як неповажна причина невиконання позивачем як боржником судового рішення у виконавчому провадженні, оскільки це фактично є примушуванням дитини, що може призвести до психологічного тиску на дитину та очевидно не відповідатиме якнайкращим інтересам дитини в аспекті забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.
51. Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі № 824/308/20-а та від 08 липня 2021 року у справі № 640/11833/19.
52. Отже, суд першої інстанції цілком правомірно задовольнив позовні вимоги.
53. Другий апеляційний адміністративний суд, неправильно застосувавши норми матеріального права, помилково скасував рішення суду першої інстанції.
54. З огляду на викладене та, зважаючи на приписи статті 352 КАС України, постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року підлягає скасуванню, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року - залишенню в силі.
Керуючись статтями 260 341 345 349 352 355 356 359 КАС України, суд
п о с т а н о в и в :
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року у справі № 480/6452/23 скасувати.
3. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року у справі № 480/6452/23 залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. І. Смокович
Судді В. Е. Мацедонська
О. Р. Радишевська