22.03.2024

№ 483/183/19

Постанова

Іменем України

30 вересня 2020 року

м.Київ

справа № 483/183/19

провадження № 61-19689св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого Сімоненко В.М.,

суддів: Петрова Є.В. (суддя-доповідач), Калараша А.А., Мартєва С.Ю., ШтеликС.П.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 ,

відповідачі: виконавчий комітет Очаківської міської ради, державне підприємство «Інвестжитло», Міністерство оборони України,

третя особа служба у справах дітей Очаківської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Базовкіної Т. М., Кушнірової Т. Б., Яворської Ж. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , звернулися до суду з позовом до виконавчого комітету Очаківської міської ради, державного підприємства «Інвестжитло» (далі ДП «Інвестжитло») та Міністерства оборони України, третя особа служба у справах дітей Очаківської міської ради, про визнання права власності.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 з 2003 року є військовослужбовцем Збройних Сил України.

У 2006 року ОСОБА_1 та членам її сім`ї був виданий ордер на службове житлове приміщення квартиру АДРЕСА_1 (далі квартира).

Протоколом засідання комісії з контролю за розподілом житла в гарнізонах Збройних Сил України № 573 від 01 червня 2017 року вказану квартиру було виключено з числа службового житла Міністерства оборони України в Очаківському гарнізоні.

Рішенням виконавчого комітету Очаківської міської ради № 141 від 10 серпня 2017 року спірну квартиру було виключено з числа службових.

На підставі заяви позивачки про передачу квартири у приватну власність членам її сім`ї 07 травня 2018 року Очаківською міською радою видано свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 , згідно якого ОСОБА_1 та членам її сім`ї ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 передано у приватну власність в рівних частках спірну квартиру.

При зверненні до державного реєстратора для вчинення реєстраційних дій щодо зазначеної квартири, позивачі отримали рішення про відмову у вчиненні вказаних дій, оскільки спірна квартира зареєстрована за ДП «Інвестжитло», засновником якого є Міністерство оборони України.

Посилаючись на те, що відбувся фактичний перехід права власності на вказану квартиру від ДП «Інвестжитло» до Очаківської міської ради, але остання не зареєструвала за собою права власності на квартиру, наявність реєстрації за попереднім власником позбавляє позивачів права здійснити реєстраційні дії щодо спірної квартири на своє ім`я, позивачі просили визнати за позивачами право власності на спірну квартиру в рівних частках.

Ухвалою Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 березня 2019 року за клопотанням представника позивачів ОСОБА_5 замінено неналежного відповідача у справі Очаківську міську раду, належним Виконавчим комітетом Очаківської міської ради.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 липня 2019 року позов задоволено повністю.

Визнано за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності в рівних частках на квартиру АДРЕСА_2 АДРЕСА_3 площею 16,60 кв. м, кухня площею 9,00 кв. м, вбиральня площею 4,00 кв. м, два коридори площею 9,00 кв. м.

Судові витрати віднесено на рахунок позивачки ОСОБА_1 .

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі у законний спосіб набули статусу власників спірної квартири, і той факт, що вони у передбачений строк не здійснили державної реєстрації права власності на спірну квартиру відповідно до свідоцтва про право власності на житло, не позбавляє їх права власності на спірну квартиру, яка в Державному реєстрі прав на нерухоме майно залишилася зареєстрованою за попереднім власником.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України задоволено частково.

Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 липня 2019 року скасовано, постановлено по справі нове судове рішення про відмову у задоволені позовних вимог.

Вирішено питання судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що спосіб захисту, обраний позивачами (визнання права власності на приватизовану квартиру, тоді як свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 від 07 травня 2018 року не оспорюється, не скасовано і недійсним в установленому порядку не визнано) не є належним, бо суперечить вимогам закону щодо підстав набуття права власності, а також заявленим позивачами підставам позову, які пов`язуються ними з невчиненням реєстраційних дій щодо спірного майна, можливість та порядок оскарження яких передбачена законом, тому не дозволяє ефективно захистити їхні майнові права. Позивачами не надано доказів того, що їх право на спірне майно оспорюється чи не визнається.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

30 жовтня 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу в якій просила скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Аргументи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновком суду апеляційної інстанції, щодо неправильно обраного позивачами способу захисту порушених прав, оскільки позивачі звернулися до суду для захисту свого права власності на спірну квартиру, у зв`язку із тим, що їхні права на квартиру не визнаються Міністерством оборони України та оспорюються, що є порушенням їх прав, а не для оскарження відмови державного реєстратора. Об`єктом перевірки у справі є не недотримання державним реєстратором процедури розгляду звернення позивачів щодо реєстрації права власності на нерухоме майно, а встановлення обставин, що підтверджує факт правомірності набуття та переходу права власності на квартиру до позивачів.

Апеляційний суд не перевірив дотримання строків на апеляційне оскарження особою, яка подала апеляційну скаргу, що свідчить про порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду 06 грудня2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи з Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області.

У грудні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду у складі п`яти суддів.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ТРЕТЬОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 23 червня 2006 року, товариство з обмеженою відповідальністю «Лабуд-Інвест-Норд» продало, а ДП «Інвестжитло» купило спірну квартиру. Вказаний договір купівлі-продажу було зареєстровано в Очаківській філії КП МБТІ, що підтверджується копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 24 червня 2006 року № 11037471 (а. с. 30).

Засновником ДП «Інвестжитло» є Міністерство оборони України.

Позивачка ОСОБА_1 є військовослужбовцем Збройних Сил України.

02 серпня 2006 року на підставі рішення виконкому Очаківської міської ради від 25 липня 2006 року виконавчий комітет Очаківської міської ради видав ОСОБА_1 та членам її сім`ї, яка складається з 3-х чоловік, ордер № 10 на службове житлове приміщення, а саме спірну квартиру (а. с. 20).

Протоколом засідання комісії з контролю за розподілом житла в гарнізонах Збройних Сил України № 573 від 01 червня 2017 року спірну квартиру було виключено з числа службового житла Міністерства оборони України в Очаківському гарнізоні (а. с. 34-36).

Рішенням виконавчого комітету Очаківської міської ради № 141 від 10 серпня 2017 року квартиру було виключено з числа службових (а. с. 25).

На підставі заяви позивачки ОСОБА_1 , їй та членам її сім`ї ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , Очаківською міською радою передано у приватну власність в рівних частках спірну квартиру та видано свідоцтво № 4183 від 07 травня 2018 року про право власності на вказану квартиру, відповідно якого квартира приватизована згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» (а. с. 21).

Рішенням державного реєстратора № 41347088 від 30 травня 2018 року ОСОБА_1 відмовлено у державній реєстрації права власності на спірну квартиру через наявність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на спірну квартиру, оскільки відповідно до інформації з Реєстру речових прав від 30 травня 2018 року № 125716450 встановлено, що право власності на об`єкт нерухомості зареєстровано за іншим власником та документами, що підтверджують його право власності, є договір купівлі-продажу та акт передачі (а. с. 26).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статей 55 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Згідно зі статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема визнання права.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що спосіб захисту, обраний позивачами, не є належним, позивачами не надано доказів того, що їх право на спірне майно оспорюється чи не визнається.

Колегія суддів Верховного Суду не в повній мірі погоджується з такими висновками апеляційного суду, з огляду на таке.

Згідно із частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Указана норма не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності в судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Водночас, статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Підстави набуття права власності визначені у статті 328 ЦК України, згідно з якою право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Оскільки відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статті 392 цього Кодексу.

Аналіз змісту статті 392 ЦК України у взаємозв`язку зі статтею 328 ЦК України дає підстави для висновку, що особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України у випадку оспорювання чи невизнання її права іншою особою або у разі втрати документа, який засвідчує право власності. При цьому право на звернення з такими вимогами має саме особа, яка уже є власником майна, набувши його раніше на законних підставах.

Як встановлено судами, та вбачається з матеріалів справи позивач набув право власності на спірну квартиру на підставі свідоцтва про право власності на вказану квартиру № 4183 від 07 травня 2018 року, відповідно якого квартира приватизована згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Однак рішенням державного реєстратора № 41347088 від 30 травня 2018 року ОСОБА_1 відмовлено у державній реєстрації права власності на спірну квартиру, оскільки право власності зареєстровано за ДП «Інвестжитло».

Крім того, як вбачається з відзиву на позовну заяву, а також з апеляційної скарги, Міністерство оборони України не визнає позовні вимоги, вважає їх безпідставними.

А тому висновки апеляційного про те, що право позивача на спірну квартиру не оспорюється чи не визнається є помилковими.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Особливості забезпечення житлом військовослужбовців визначені Положенням про порядок забезпечення жилою площею в Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 03 лютого 1995 року № 20 (далі Положення) (в редакції на час видачі ордеру позивачам); Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081 (далі Порядок № 1081) та Інструкцією про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, яка затверджена наказом Міністерства оборони України від 30 листопада 2011 року № 737 (далі Інструкція).

Відповідно до пункту 1 Положення (в редакції на час видачі ордеру позивачам), це Положення встановлює порядок забезпечення жилими приміщеннями осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів, військовослужбовців надстрокової служби та військової служби за контрактом, військовослужбовців-жінок та працівників (невійськовослужбовців) Збройних Сил України.

Пунктом 14 Положення передбачено, що жилі приміщення військовослужбовцям надаються за рішенням житлової комісії військової частини, погодженим з начальником квартирно-експлуатаційної частини району. Списки розподілу жилої площі по військовій частині (додаток № 5 до цього Положення) з необхідними документами направляються через квартирно-експлуатаційну частину району на затвердження начальнику гарнізону. Затверджений начальником гарнізону список передається на затвердження і оформлення ордерів виконавчому комітету відповідної Ради народних депутатів, а в закритих військових містечках є підставою для оформлення ордерів квартирно-експлуатаційною частиною району.

Пунктом 27 Положення встановлено, що на підставі рішення про надання жилого приміщення виконавчий комітет Ради народних депутатів, а в закритих військових містечках квартирно-експлуатаційні частини району, видають ордер на вселення в надане жиле приміщення.

Відповідно до пункту 11 Порядок № 1081 (в редакції на час виключення спірної квартири з числа службової) житлове приміщення виключається з числа службового, якщо відпала потреба в його використанні, а також якщо в установленому порядку його виключено з числа житлових приміщень. Виключення житлового приміщення з числа службового провадиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно-експлуатаційного органу.

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції забезпечення жилими приміщеннями військовослужбовців здійснюється, зокрема, шляхом надання службових жилих приміщень військовослужбовцям.

Згідно із пунктом 3.1 військовослужбовці та члени їх сімей, за відсутності в них за місцем проходження служби жилого приміщення, мають право на отримання службових жилих приміщень.

Пунктом 3.5 Інструкції передбачено, що для включення (виключення) квартир до (із) числа службових на підставі наказу начальника гарнізону про визначення кількості службових жилих приміщень та жилих приміщень для постійного проживання в гарнізоні начальником гарнізону за погодженням з КЕВ (КЕЧ) району направляються листи до сільських, селищних, міських, районних у місті (у разі їх створення) рад (відповідних державних адміністрацій) про включення (виключення) квартири до (із) числа службових.

До листа щодо виключення квартир із числа службових обов`язково додається відповідний протокол засідання Комісії з контролю за розподілом житла в гарнізонах ЗС України.

Для виключення квартири з числа службових військовослужбовець чи особа, звільнена у запас (відставку), подає начальнику КЕВ (КЕЧ) району рапорт (заяву), підписаний (підписану) всіма повнолітніми членами сім`ї.

Обов`язковою умовою для виключення квартир з числа службових є перебування військовослужбовців і осіб, звільнених у запас або відставку, на квартирному обліку в ЗС України і відповідність займаного житла нормам законодавства, встановленим для даного населеного пункту, що буде підставою для зняття сім`ї військовослужбовця з квартирного обліку.

Підготовка документів для розгляду на Комісії з контролю за розподілом жилого приміщення у гарнізонах Збройних Сил України питання виключення квартири з числа службових та надання її військовослужбовцю для постійного проживання здійснюється відповідно до вимог розділу IV цієї Інструкції.

Відповідно частин першої та другої статті 1 Закону «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі Закон) (в редакції, яка була чинною на час отримання позивачами свідоцтва про право власності на житло) передбачено, що приватизація державного житлового фонду (далі приватизація) це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Державний житловий фонд це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

До об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму (частина перша статті 2 Закону).

Згідно із частинами 1, 3, 4, 7, 9 статті 8 Закону приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках може бути покладено на спеціально створювані органи приватизації (агентства, бюро, інші підприємства).

Органи приватизації, що здійснюють приватизацію державного житлового фонду, мають право на діяльність по оформленню та реєстрації документів про право власності на квартиру (будинок), житлове приміщення у гуртожитку.

Державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій та установ, за їх бажанням може передаватись у комунальну власність за місцем розташування будинків з наступним здійсненням їх приватизації органами місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування згідно з вимогами цього Закону.

Порядок передачі житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні підприємств, установ чи організацій, у комунальну власність визначається Кабінетом Міністрів України.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, 02 серпня 2006 року позивачам видано ордер на службове приміщення № 10 від 02 серпня 2006 року, на підставі рішення виконкому Очаківської міської ради від 25 липня 2006 року.

Рішенням виконавчого комітету Очаківської міської ради № 141 від 10 серпня 2017 року квартиру було виключено з числа службових. Зазначене рішення прийнято за результатом розгляду клопотання квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаєва Південного територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України від 05 липня 2017 року № 1988 про зняття статусу службового житлового приміщення військовослужбовцям Очаківського гарнізону.

07 травня 2018 року виконавчим комітетом Очаківської міської ради позивачам видано свідоцтво № 4183 від 07 травня 2018 року про право власності на спірну квартиру в порядку приватизації.

Однак, як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи спірна квартира належала на праві власності ДП «Інвестжитло» відповідно до договору купівлі-продажу від 23 червня 2006 року, укладеного між ТОВ «Лабуд-Інвест-Норд» та ДП «Інвестжитло». Засновником ДП «Інвестжитло» є Міністерство оборони України.

Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.

Вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності») належить до компетенції Кабінету Міністрів України з урахуванням того, що озброєння та бойова техніка можуть передаватися лише до військових формувань, існування яких передбачено законом, а військова зброя та боєприпаси до неї також Державній спеціальній службі транспорту.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті).

Тобто спірна квартира належала на праві оперативного управління ДП «Інвестжитло», засновником якого є Міністерство оборони України.

Так, матеріали справи не містять доказів передачі ДП «Інвестжитло» спірної квартири у комунальну власність, а тому виконавчий комітет Очаківської міської ради не мав права та повноважень видавати позивачам свідоцтво про право власності на спірне житлове приміщення.

При ухваленні рішення щодо визнання права власності на спірну квартиру, суд оцінює докази з урахуванням вимог статей 77-81 ЦПК України про їх належність, допустимість, достовірність та достатність. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, згідно зі статті 81 ЦПК України обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність позову є підставою для відмови у його задоволенні, а недоведеність заперечень тягне за собою протилежний результат.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що позивачі не довели, що вони набули статусу власників спірної квартири у законний спосіб, оскільки свідоцтво про право власності на житло було видане виконавчим комітет Очаківської міської ради, тоді як останній не мав на це права та повноважень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду слід змінити на підставі статті 412 ЦПК України, а саме в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: Є. В. Петров

А.А. Калараш

С. Ю. Мартєв

С.П. Штелик