Постанова
Іменем України
02 березня 2023 року
м. Київ
справа № 487/2224/22
провадження № 61-216св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
заявниця - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 -
ОСОБА_3 на постанову Миколаївського апеляційного суду у складі колегії суддів: Самчишиної Н. В., Лівінського І. В.,
Серебрякової Т. В., від 24 жовтня 2022 року, і виходив з наступного.
Зміст заявлених вимог
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису, у якій просила видати обмежувальний припис щодо ОСОБА_2 строком на 6 місяців, заборонивши: наближатися на відстань ближче ніж на 100 метрів до місця проживання ( АДРЕСА_1 ), роботи ( АДРЕСА_2 ), інших місць частого відвідування ОСОБА_1 ; особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 ; вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.
На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначала, що з 2013 року по 2020 рік вона та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають двох дітей.
Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 не залишає її у спокої, переслідує біля місця її проживання та роботи, знімає на відео без дозволу, ображає нецензурною лайкою, погрожує та примушує до укладення договорів щодо порядку виховання та утримання дітей, чим завдає їй моральних і душевних страждань.
Посилалася на те, що вона неодноразово зверталася до правоохоронних органів, якими було проведено профілактичну роботу щодо недопущення вчинення ОСОБА_2 протиправних дій. Крім того, постановою Запорізького районного суду м. Миколаєва від 03 червня 2022 року (справа № 487/1585/22) ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила задовольнити її заяву та видати обмежувальний припис відносно ОСОБА_2 .
Стислий виклад позиції іншого учасника справи
ОСОБА_2 заперечував проти задоволення вимог ОСОБА_4 , посилаючись на їх безпідставність. Зазначав, що ОСОБА_1 ніколи не була визнана постраждалою від домашнього насильства особою, а постанова Заводського суду м. Миколаєва від 03 червня 2022 року скасована постановою Миколаївського апеляційного суду від 27 липня 2022 року, у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Зосереджує увагу, що у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану він вже більше 5 місяців (на час розгляду справи в суді першої інстанції) відсутній у Миколаївській області та з лютого 2022 року не мав фізичної можливості зустрічатися з заявницею.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва у складі судді Кузьменко В. В. від 01 вересня 2022 року заяву ОСОБА_1 задоволено.
Видано обмежувальний припис щодо ОСОБА_2 строком на 6 місяців з встановленням заборон, а саме: заборони наближатися на відстань ближче ніж на 100 метрів до місця проживання (
АДРЕСА_1 ), роботи ( АДРЕСА_2 ), інших місць частого відвідування ОСОБА_1 , заборони вести листування, телефонні перемовини з ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що факт неодноразового звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів свідчить про наявність тривалого конфлікту між нею та ОСОБА_2 , а також підтверджує факт того, що останній систематично вчиняє по відношенню до заявниці психологічне насильство, при цьому не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, не бажає змінювати свою поведінку, яка носить тривалий та системний характер.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 24 жовтня 2022 року апеляційну скаргупредставника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 задоволено, рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 01 вересня 2022 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_2 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 500,00 грн.
Компенсовано ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 744,30 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Суд апеляційної інстанції визнав помилковим висновок суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для видачі обмежувального припису відносно ОСОБА_2 , оскільки обмежувальні заходи, передбачені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», можуть бути застосовані судом лише відносно кривдника, а не як захід запобігання психологічному насильству з метою його попередження. Суд вважав заяву ОСОБА_1 необґрунтованою, а її звернення до правоохоронних органів такими, що свідчать про наявність конфлікту між сторонами щодо виховання та утримання дітей та не підтверджують самі по собі факт вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства.
Узагальнені доводи касаційної скарги
03 січня 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 жовтня 2022 року і залишити в силі рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 01 вересня 2022 року.
Підставами касаційного оскарження вказаної постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3496/18, від 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц, від 17 червня 2020 року у справі
№ 509/2131/18, від 23 грудня 2020 року у справі № 753/17743/19, від 17 лютого 2021 року у справі № 766/13927/20-ц, від 24 лютого 2021 року у справі
№ 570/2528/20 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує на те, що апеляційний суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції не оцінив наявні ризики вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства відносно неї, не урахував сукупності наданих доказів у їх взаємозв`язку та підстави для скасування постанови Заводського суду м. Миколаєва від 03 червня 2022 року, якою визнано ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП (встановлено лише неправильність складення протоколу про адміністративне правопорушення та процесуальні порушення, допущені судом першої інстанції при розгляді справи).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 січня 2023 року касаційну скаргу
ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліку касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 487/2224/22, витребувано матеріали цивільної справи з суду першої інстанції.
15 лютого 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
10 лютого 2023 року ОСОБА_2 подав через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу представника
ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, просить відмовити у її задоволенні, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - залишити без змін.
На обґрунтування доводів відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначив, що заявницею не надано жодного доказу, який би підтверджував вчинення ним домашнього насильства відносно неї, більш того здійснюється досудове розслідування щодо вчинення ОСОБА_1 відносно нього кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 Кримінального кодексу України. Зосереджує увагу на тому, що постанову Заводського районного суду м. Миколаєва від 03 червня 2022 року у справі № 487/1585/22, на яку звертає увагу ОСОБА_1 , скасовано та закрито провадження у справі щодо притягнення його до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, за відсутністю події адміністративного правопорушення. На розгляді суду перебуває спір між сторонами щодо визначення місця проживання дітей. Вважає, що заява подана з метою перешкоджання спілкуванню батька з дітьми (телефони, за допомогою яких він спілкується з дітьми, належать ОСОБА_1 , яка у свою чергу не відповідає на його дзвінки). Посилання заявниці на наявність ризиків вчинення домашнього насильства є безпідставними, оскільки останнє звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів було здійснене більше року тому, при цьому протягом цього часу сторони взагалі не зустрічалися та не спілкувалися.
У відповіді на відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу представник
ОСОБА_1 - ОСОБА_3 посилається на те, що доводи ОСОБА_2 про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_1 та розгляду справи про стягнення аліментів не мають ніякого відношення до розгляду цієї справи. Вважає, що скасування постанови про визнання винним ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, з формальних підстав не спростовує факту вчинення відносно ОСОБА_1 домашнього насильства.
У запереченнях на відповідь на відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначав про те, що ні судом, ні поліцією не встановлено жодного випадку домашнього насильства, вчиненого ним відносно ОСОБА_1 . При цьому суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку поясненням заявниці, а також наданим нею доказам.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з
21 грудня 2013 року.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 липня 2020 року, яке набрало законної сили 07 серпня 2020 року, шлюб між ними розірвано.
Від шлюбу вони мають двох дітей: ОСОБА_7 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У листі від 16 червня 2021 року №9990/50-21 Миколаївського управління поліції ГУНП у Миколаївській області зазначено, що за результатами перевірки
16 червня 2021 року звернення ОСОБА_1 та останньої сварки, яка відбулась від 10 червня 2021 року о 16 год. 30 хв. біля будинку АДРЕСА_3 , вжитими заходами з ОСОБА_2 була проведена профілактична робота, щодо недопущення вчинення протиправних дій, йому роз`яснені норми діючого законодавства та відповідальність у разі порушення. В ході розгляду звернення не встановлено складу кримінального правопорушення, подальша перевірка була припинена.
Згідно з листом Миколаївського управління поліції ГУНП у Миколаївській області від 24 січня 2022 року №5-04/5022, з 15 червня 2021 року по
05 листопада 2021 року ОСОБА_1 неодноразово зверталася із заявами до правоохоронних органів з проханням вжити заходів до колишнього чоловіка, що систематично переслідує її, ображає нецензурною лайкою, не дає можливості бачитися з дітьми.
Постановою судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 03 червня 2022 року в справі № 487/1585/22 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 КУпАП закрито, у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 27 липня 2022 року постанову Заводського районного суду м. Миколаєва від 03 червня 2022 року, скасовано, а провадження у справі закрито на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП, за відсутністю події адміністративного правопорушення.
Згідно з довідкою Управління Служби безпеки України в Миколаївській області від 20 липня 2022 року № 66, ОСОБА_2 не знаходиться на території
м. Миколаєва та Миколаївській області з 24 лютого 2022 року.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.
Згідно з положеннями пункту 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку та якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Основним правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», згідно із пунктом 3 частини першої статті 1 якого домашнім насильством є діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи (пункт 14 частини першої статті 1 зазначеного вище Закону).
До спеціальних заходів протидії домашньому насильству належать такі: терміновий заборонний припис стосовно кривдника, обмежувальний припис стосовно кривдника (пункти 1, 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи (пункт 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Відповідно до пункти 4-6 частини другої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків, серед яких є заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.
Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (частина третя статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.
При вирішенні питання щодо застосування обмежувального припису суд на підставі встановлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи, враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи.
Суди під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду
від 29 серпня 2019 року у справі № 640/23804/18, від 02 вересня 2020 року у справі № 635/4854/19-ц, від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20,
від 17 листопада 2021 року у справі № 755/937/21.
Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України).
Надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, які б могли свідчити про вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства відносно ОСОБА_1 , у їх сукупності, оцінивши можливі ризики застосування психологічного чи фізичного насильства у майбутньому, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 .
Доводи касаційної скарги щодо належності й достатності доказів вчинення
ОСОБА_2 домашнього насильства є необґрунтованими, зводяться до переоцінки доказів, що в силу положень статті 400 ЦПК України не входить до повноважень суду касаційної інстанції.
Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Водночас, при оцінці доводів касаційної скарги щодо не урахування судом апеляційної інстанції ризиків вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства відносно ОСОБА_1 , колегія суддів ураховує, що між сторонами наявний тривалий конфлікт щодо визначення місця проживання їх спільних дітей. При розгляді цивільної справи № 487/3080/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дітей, останній заперечував проти його задоволення, зокрема з підстав того, що діти проживали до початку війни разом із ним. Крім того, у провадженні суду перебуває справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: служба у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради, про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів (справа № 487/7901/21), провадження у якій зупинено у зв`язку з перебуванням відповідача у складі Збройних Сил України та відсутністю його на території м. Миколаєва та Миколаївської області з 24 лютого 2022 року. З урахуванням встановлених у наведених вище судових справах обставинах щодо проживання спільних дітей сторін з лютого 2022 року із заявницею, відсутністю ОСОБА_2 на території області проживання заявниці, колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, що встановлення заборони ОСОБА_2 , як батьку дітей ОСОБА_1 , наближатися до місця її проживання та проживання їх спільних дітей, вести листування та телефонні переговори із нею, як матір`ю його дітей, з якою проживають його діти, за умови відсутності належних, допустимих та достатніх доказів наявності чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для ОСОБА_1 , не можуть бути визнані обґрунтованими за обставин цієї справи.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, їх правовою кваліфікацією та з урахуванням встановлених фактичних обставин та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для видачі обмежувального припису.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці по суті спору та їх відображення в оскарженому судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду.
Висновки суду апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі.
Колегія суддів зауважує, що касаційна скарга не містить доводів щодо порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права при вирішенні питання про розподіл судових витрат у цій справі, зокрема розміру витрат на професійну правничу допомогу, а тому, з огляду на положення статті 400 ЦПК України, Верховний Суд не переглядає оскаржуване судове рішення в цій частині.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 жовтня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Синельников
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович