№ 487/896/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 487/896/19

провадження № 51 - 4788 км 21

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_7,

суддів: ОСОБА_8, ОСОБА_9,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_10,

прокурора ОСОБА_11,

захисника ОСОБА_12,

засудженої ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_13 на вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 квітня 2021 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 01 липня 2021 року стосовно

ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженки м. Котовськ, Республіка Молдова,

яка мешкає за адресою:

АДРЕСА_1 ,

засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 квітня 2021 року, залишеним без зміни ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 01 липня 2021 року, ОСОБА_1 засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілих: ОСОБА_2 у рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000 грн, ОСОБА_3 в рахунок відшкодування матеріальних збитків - 7 455 грн та 100 000 грн моральної шкоди.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватою в тому, що вона 09 грудня 2018 року приблизно об 11:45, перебуваючи в квартирі АДРЕСА_2 , маючи умисел на вбивство, на ґрунті неприязних стосунків у ході сварки нанесла співмешканцю ОСОБА_4 наявними у неї в руках кравецькими ножицями один удар в надключичну область зліва, заподіявши йому тяжких тілесних ушкоджень, від яких він помер.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

За змістом касаційної скарги захисник ОСОБА_13, не погоджуючись із судовими рішеннями через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить їх скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Свої вимоги захисник мотивує тим, що суд першої інстанції:

- неправильно встановив фактичні обставини справи та як наслідок помилково кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 115 КК України, натомість уважає, що її дії слід кваліфікувати за ст. 116 чи ст. 119 КК України, оскільки умислу на вбивство потерпілого у неї не було;

- в порушення вимог ст. 54 КПК України не вирішив питання про участь захисника ОСОБА_15 під час розгляду кримінального провадження та не перевірив документів на підтвердження повноважень захисника ОСОБА_14;

- не дотримався вимог безпосередності дослідження доказів, зокрема, не дослідив відеозапис огляду місця події, речовий доказ - ножиці, не здійснив належного аналізу всіх досліджених доказів і не надав їм оцінки;

- при призначенні ОСОБА_1 покарання не врахував її стан здоров`я;

- суд апеляційної інстанції:

- вказані порушення залишив поза увагою, не перевірив належним чином викладених в апеляційній скарзі ОСОБА_1 доводів і постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам статей 370 419 КПК України;

- розглянув апеляційні скарги без виклику захисника ОСОБА_15, без участі захисника ОСОБА_14, не з`ясовуючи причини їх неявки та підстави заміни на захисника ОСОБА_16., що свідчить про порушення права обвинуваченої на захист.

Позиція учасника судового провадження

Захисник і засуджена підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити.

Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив залишити без зміни оскаржувані судові рішення стосовно ОСОБА_1 .

Мотиви Суду

Положенням ч. 1 ст. 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною 2 цієї статті визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

У поданій касаційній скарзі захисник покликається на безпідставне засудження ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 115 КК України, необхідність перекваліфікації її дій на ст. 116 чи ст. 119 КК України, порушення права на захист, неврахування при призначенні покарання даних про стан її здоров`я та вибірковість дослідження доказів.

Проте ці доводи сторони захисту Суд уважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та вимогах кримінального й кримінального процесуального законів.

Так, умисне вбивство (ст. 115 КК України) з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особі, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.

За змістом ст. 24 КК України наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.

Питання про умисел вирішується, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Про намір на позбавлення життя свідчить умисне спричинення ушкоджень в життєво важливі органи потерпілого, в результаті чого настає його смерть.

У випадку, коли особа, яка позбавила потерпілого життя, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їхнє відвернення (злочинна самовпевненість), або ж не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити (злочинна недбалість), її дії слід розглядати як убивство через необережність і кваліфікувати за ст. 119 КК України.

Отже, розмежування умисного вбивства (ч. 1 ст. 115 КК України) і вбивства, вчиненого через необережність (ч. 1 ст. 119 КК України), здійснюється як за об`єктивною, так і за суб`єктивною сторонами цих злочинів.

При перевірці матеріалів кримінального провадження касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого саме ч. 1 ст. 115 КК України, та правильність кваліфікації її дій за даною нормою кримінального закону судом зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, про що у судовому рішенні наведено докладні мотиви.

При цьому суд першої інстанції врахував:

- дані, що містяться у висновку експерта № 3201 від 25 січня 2019 року, відповідно до якого смерть ОСОБА_4 настала внаслідок одного проникаючого колото-різаного поранення грудної клітини з пошкодженням лівої яремної вени та дуги аорти, яке ускладнилось внутрішньо плевральною та зовнішньою кровотечею та геморагічним шоком; утворилось від одноразової дії плоского предмета з гострим кінцем, яким можуть бути ножиці, в момент заподіяння було небезпечним для життя, бо були пошкоджені магістральні судини; маловірогідно отримання потерпілим таких тілесних ушкоджень при падінні з положення стоячи на тверду поверхню, в тому числі на гострі предмети;

- показання експерта ОСОБА_5 , який в судовому засіданні підтримав свої експертні висновки та додатково пояснив, що удар був нанесений з достатньою силою відкритими ножицями, а не закритими, як зазначала ОСОБА_1 ;

- показання обвинуваченої ОСОБА_1 , яка не оспорювала фактичних обставин, проте наполягала на необережності своїх дій та на тому, що потерпілий сам напоровся на ножиці, які були у неї в руках в закритому стані;

- дані, що містяться в протоколі слідчого експерименту за участю ОСОБА_1 від 14 грудня 2018 року та протоколі огляду місця події від 09 грудня 2018 року;

- показання потерпілих ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , свідка ОСОБА_6 , які не були очевидцями події, проте розповіли про характер стосунків між обвинуваченою та загиблим, і про те, за яких обставин вони дізнались про поранення ОСОБА_4 .

Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами провадження не встановлено та судом правильно вирішено питання про їхню належність і допустимість.

На підставі досліджених доказів суд першої інстанції, врахувавши спосіб, механізм та локалізацію завданого потерпілому удару, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 хоча й не бажала, але свідомо допускала настання смерті потерпілого, внаслідок нанесення удару в шию, де знаходяться магістральні кровоносні судини, тобто вчинила злочин, передбачений саме ч. 1 ст. 115 КК України, і не знайшов підстав для перекваліфікації її дій на ч. 1 ст. 119 КК України.

Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на певний строк, суд першої інстанції, як убачається з вироку, врахував ступінь тяжкості вчиненого нею злочину, конкретні обставини його вчинення, наявність пом`якшуючих покарання обставин - щирого каяття, активного сприяння розкриттю злочину, надання потерпілому медичної допомоги, вчинення злочину внаслідок збігу особистих, сімейних обставин, наявність на утриманні неповнолітньої дитини, відсутність обтяжуючих покарання обставин, а також задовільні дані про особу винної, зокрема те, що вона вперше притягується до кримінальної відповідальності, має певні соціальні зв`язки, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно, тобто суд дотримався вимог статей 50 65-67 69 КК України.

Крім того, доводи сторони захисту щодо необхідності перекваліфікації дій ОСОБА_1 і неправильного вирішення цивільних позовів були перевірені судом апеляційної інстанції, який, розглядаючи апеляційні скарги обвинуваченої та потерпілих на вирок суду першої інстанції, з дотриманням вимог 404 405 407 414 КПК України, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які визнав їх необґрунтованими.

При цьому суд апеляційної інстанції підтвердив правильність висновків суду першої інстанції, який здійснив ретельне дослідження доказів і зазначив у своєму рішенні про обґрунтованість призначеного ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 69 КК України, яке призначене з урахуванням даних про особу обвинуваченої та є співмірним вчиненому нею діянню.

Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, постановлена ухвала відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Доводи захисника про наявність у діях ОСОБА_1 ознак складу злочину, передбаченого ст. 116 КК України, колегія суддів уважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та положеннях закону про кримінальну відповідальність, виходячи з такого.

Кримінальна відповідальність за ст. 116 КК України настає за умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, зумовленому жорстоким поводженням, або таким, що принижує честь і гідність особи, а також за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого.

Суб`єктивна сторона вбивства, відповідальність за яке передбачена ст. 116 КК України, характеризується не лише умислом, а й таким емоційним станом винного, який значною мірою знижував його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними.

Стан сильного душевного хвилювання полягає в домінуванні у свідомості особи сильної емоції, що знижує контроль особи над вчинком, певним чином гальмує інтелектуальну діяльність, викликає феномен «звуження» свідомості.

Характерною рисою афектованого наміру є те, що він виникає під безперервним, дедалі зростаючим до критичної межі хвилювання тиском емоцій, та в цьому сенсі намір набуває змушеного характеру, своєрідно змінюючи свідомість і переломлюючи волю винної особи, стан афекту «спонукає» її розв`язувати проблему і конфліктну ситуацію.

Тому, для з`ясування, чи вчинено діяння в стані сильного душевного хвилювання, та вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, призначається психолого-психіатрична експертиза.

Проте в матеріалах кримінального провадження відсутні дані про проведення стосовно ОСОБА_1 такої психолого-психіатричної експертизи.

Крім того, ОСОБА_1 ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді не заявляла про те, що на момент вчинення злочину перебувала в такому емоційному стані, викликаному неправомірною, на її погляд, поведінкою потерпілого, який значно знижував її здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними.

Доводи захисника про неврахування судами при призначенні покарання відомостей про незадовільний стан здоров`я ОСОБА_1 колегія суддів уважає неспроможними з огляду на те, що сторона захисту під час судового та апеляційного провадження не повідомляла про проблеми обвинуваченої зі здоров`ям.

Водночас надані захисником під час касаційного провадження медичні документи, на думку колегії суддів, не впливають на правильність та об`єктивність призначеного ОСОБА_1 покарання із застосуванням положень. ст. 69 КК України.

Що ж стосується доводів захисника про порушення права ОСОБА_1 на захист, то вони також є безпідставними.

Так, за матеріалами кримінального провадження інтереси ОСОБА_1 були представлені професійними юристами, які згідно з вимогами Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» є адвокатами, зокрема, під час досудового розслідування її інтереси захищав адвокат ОСОБА_15, у суді першої інстанції - адвокат ОСОБА_14, в апеляційній інстанції - адвокат ОСОБА_16, які діяли на підставі укладених договорів.

Тобто ОСОБА_1 протягом усього кримінального провадження була забезпечена послугами професійних адвокатів, обраними нею за власним вибором, та, як убачається з матеріалів справи, не наполягала на одночасній участі всіх захисників у судових засіданнях.

За таких обставин колегією суддів касаційного суду не встановлено об`єктивних даних, які б свідчили про істотне обмеження прав ОСОБА_1 , передбачених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 59 Конституції України, статтями 20 42 КПК України.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.

Керуючись статтями 441 442 КПК України, Суд

постановив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_13 залишити без задоволення, а вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 квітня 2021 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 01 липня 2021 року стосовно ОСОБА_1 - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_7 ОСОБА_8 ОСОБА_9