04.06.2024

№ 489/100/18

Постанова

Іменем України

04 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 489/100/18

провадження № 61-1354св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Крамаренко Т. В., Прокопчук Л. М., Темнікової В. І.,

ВСТАНОВИВ:

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин, розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина

Короткий зміст вимог заяви

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання.

В обґрунтування позову зазначала, що відповідач ОСОБА_2 є її батьком, з якого рішенням Ленінського районного суду м.Миколаєва на користь її матері на її (позивачки) утримання були стягнуті аліменти у розмірі ј частини всіх видів його заробітку, але не менше 30% мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 27 листопада 2007 року і до досягнення нею повноліття.

ІНФОРМАЦІЯ_1 їй виповнилось 18 років, але вона є студенткою Миколаївського інституту права Національного університету «Одеська юридична академія» денної форми навчання, спеціальність «правознавство».

Позивачка вказувала, що навчається на контрактній основі, стипендії не отримує, не працює, фінансові витрати на навчання несе разом з матір`ю, з якою вона проживає.

Посилаючись на викладені обставини, а також на те, що у зв`язку з навчанням вона потребує матеріальної допомоги, яку відповідач надавати в добровільному порядку відмовляється, просила суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь аліменти у розмірі ј частки від усіх видів доходів відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до закінчення нею навчального закладу, але не довше ніж до досягненню нею 23-річного віку.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 24 вересня 2019 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання в розмірі 1/8 частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 11 січня 2018 року і до закінчення навчання - червня 2019 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що донька продовжує навчання у вищому навчальному закладі на денній основі і тому не може працевлаштуватись, перебуває на утриманні матері, у зв`язку з чим потребує матеріальної допомоги, а відповідач, зважаючи на його матеріальний та сімейний стан, може сплачувати аліменти у розмірі 1/8 частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно.

Не погодившись із вказаним рішенням, представник відповідача - ОСОБА_4 подала до суду апеляційну скаргу.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 24 вересня 2019 року в частині розміру аліментів змінено.

Стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 у розмірі 1/30 частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісяця, починаючи з 11 січня 2018 року на період навчання до 30 червня 2019 року.

Рішення суду в частині судових витрат залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, щосуд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з аліментів з відповідача на утримання повнолітньої доньки, яка продовжує навчання, однак при цьому належним чином не мотивував свій висновок щодо визначення розміру аліментів саме у розмірі 1/8 частини його заробітку (доходу). Врахувавши, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення витрат на навчання, а також вимоги розумності і справедливості, з огляду на розмір доходу відповідача, апеляційний суд вважав за необхідне змінити рішення суду першої інстанції, зменшивши розмір стягнутих з відповідача на користь позивачки аліментів до 1/30 частини від усіх видів його заробітку (доходу).

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Миколаївського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно змінив законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру аліментів, який з урахуванням усіх обставин справи ухвалив рішення про стягнення з відповідача аліментів в розмірі 1/8 частини від усіх видів його заробітку (доходу) до закінчення нею навчання.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідач ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є повнолітньою.

ОСОБА_1 на час звернення з цим позовом до суду та розгляду справи у судах попередніх інстанцій була студенткою денної форми навчання Миколаївського інституту права Національного університету «Одеська юридична академія» - з 01 вересня 2017 року до 30 червня 2019 року.

Згідно індивідуального договору про підготовку фахівця - бакалавра, вартість щорічного навчання ОСОБА_1 у Миколаївському інституті права Національного університету «Одеська юридична академія» становить 19 200 грн.

Відповідач ОСОБА_2 з 21 вересня 2007 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , з якою вони виховують трьох малолітніх дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та мають статус багатодітної сім`ї.

ОСОБА_2 офіційно працевлаштований та з 02 квітня 2018 року займає посаду заступника голови Правління з безпеки ПрАТ України «Дунайське пароплавство».

Згідно квитанцій ПАТ КБ «ПриватБанк» від 11 серпня 2017 року та 19 лютого 2018 року ОСОБА_2 було сплачено за навчання доньки у вказаному вище навчальному закладі по 9 600 грн.

Заробітна плата відповідача, отримана за основним місцем роботи за 2018 рік, становить 3 892 000 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною другою статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 199 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.

Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Відповідно до статті 182 СК України в редакції, чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанцій, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов`язок обох батьків з надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Встановивши, що донька відповідача - ОСОБА_1 продовжує навчатися у Миколаївському інституті права Національного університету «Одеська юридична академія» та у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги, а ОСОБА_2 , який є працездатною особою, зобов`язаний та має можливість утримувати повнолітню доньку, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами докази на предмет їх належності, допустимості та достатності для правильного вирішення справи, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 та стягнення з ОСОБА_2 аліментів на повнолітню доньку, яка продовжує навчання.

Разом із тим, аліменти, спрямовані на утримання дитини, повинні бути достатніми і, разом із тим, співрозмірними з урахуванням мети аліментного зобов`язання.

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_2 офіційно працевлаштований, заробітна плата відповідача значно перевищує середній розмір заробітної плати по країні, зокрема за 2018 рік за основним місцем роботи він отримав 3 892 000 грн. Крім того, згідно квитанцій ПАТ КБ «ПриватБанк» від 11 серпня 2017 року та 19 лютого 2018 року ОСОБА_2 двічі було сплачено за навчання доньки у навчальному закладі по 9 600 грн. - Ѕ від вартості навчання за укладеним контрактом за вказаний учбовий період.

При цьому, апеляційний суд встановив, що доказів на підтвердження витрат позивачки, пов`язаних саме її з навчанням, матеріали справи не містять (щодо понесення витрат на проїзд до навчального закладу, проживання, придбання підручників тощо).

Суд першої інстанції свій висновок щодо визначення розміру стягнутих з відповідача на користь позивачки аліментів належним чином не мотивував.

Отже, змінюючи рішення районного суду в частині визначення розміру стягнутих з відповідача на користь позивача аліментів, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення аліментів саме у розмірі 1/30 частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, оскільки, ураховуючи розмір доходів ОСОБА_2 , такий обсяг стягнення аліментів відповідатиме вимогам розумності і справедливості та буде необхідним та достатнім для забезпечення витрат на навчання і, разом із тим, співрозмірним з урахуванням мети аліментного зобов`язання.

Разом із тим, у відповідності до приписів статей 192 201 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права і незгоді з розміром стягнутих аліментів, зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржене рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги його висновків не спростовують, на законність вказаного судового рішення не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене рішення суду апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для його скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев