Постанова
Іменем України
31 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 489/6796/18
провадження № 61-18353св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,
Тітова М. Ю.
учасники справи:
позивач - перший заступник прокурора Миколаївської області в інтересах Держави,
відповідачі: Миколаївська міська рада, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану в його інтересах адвокатом Сорочаном Василем Васильовичем, на постанову Миколаївського апеляційного суду
від 18 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Бондаренко Т. З.,
Темнікової В. І., Крамаренко Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року перший заступник прокурора Миколаївської області
в інтересах держави (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом
до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування окремих пунктів рішення міської ради, визнання незаконним державного акта на землю та витребування земельної ділянки.
Як на підставу для звернення до суду з цим позовом в інтересах держави прокурор вказував на порушення інтересів територіальної громади м. Миколаєва внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування - Миколаївською міською радою, яку прокурор визначив відповідачем у справі, - незаконного рішення. Отже, прокурор звернувся до суду як самостійний позивач в інтересах держави, для захисту інтересів територіальної громади, яка є власником спірної земельної ділянки.
Обґрунтовуючи позов, прокурор посилався на те, що пунктами 3, 32 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 13 червня 2008 року № 24/37 затверджено проєкт землеустрою та надано ОСОБА_1 земельну ділянку площею 630 кв. м, кадастровий номер 4810136900:02:048:0003,
на АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель. На підставі цього рішення
ОСОБА_1 отримав державний акт від 11 лютого 2009 року серії ЯЗ № 144863.
У подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 24 січня 2018 року № 40 він відчужив зазначену земельну ділянку на користь ОСОБА_2 .
Відповідно до генерального плану м. Миколаєва, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 24 листопада 1986 року № 403, земельна ділянка з кадастровим номером 4810136900:02:048:0003 на момент її передання у власність ОСОБА_1 належала до перспективної території, функціональне призначення якої не визначено.
Згідно з Правилами використання та забудови території м. Миколаєва, затвердженими рішенням Миколаївської міської ради від 17 жовтня 2003 року
№ 15/41, вказана земельна ділянка розташована у зоні садибної житлової забудови.
Пунктами 2.1, 2.2 ДБН 360-92 «Планування і забудова міських, сільських поселень», затверджених наказом Державного комітету у справах будівництва, архітектури і охорони історичного середовища від 17 квітня 1992 року № 44, територія міста за функціональним призначенням і характером використання поділяється на селищну, виробничу, в тому числі зовнішнього транспорту,
і ландшафтно-рекреаційну.
До селищної території, зокрема, входять земельні ділянки внутрішньоселищної вулично-дорожньої і транспортної мережі.
Відповідно до інформації управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 04 жовтня 2018 року № 17-4309 та чинного на час подання цього позову генерального плану м. Миколаєва, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 18 червня 2009 року № 35/18, земельна ділянка площею 630 кв. м на АДРЕСА_1 належить до дорожньо-вуличної мережі, яка належала до земель загального користування.
Крім того, відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», статті 18 Закону України «Про автомобільні дороги», пункту 1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, ДБН В.2.3-5-2001 «Споруди транспорту. Вулиці та дороги населених пунктів», затверджених наказом Державного комітету України з будівництва та архітектури від 11 квітня 2001 року № 89,
ця земельна ділянка має обмеження у використанні.
Отже, будівництво індивідуальних житлових будинків, господарських будівель
і споруд у межах цієї території не передбачено.
У зв`язку з цим рішення міської ради в частині затвердження проєкту землеустрою та надання ОСОБА_1 земельної ділянки суперечить законодавству, порушують цивільні права та інтереси територіальної громади
м. Миколаєва, що згідно зі статтями 16 21 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтею 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України)
та статтею 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»
є підставою для визнання їх незаконними у судовому порядку. Оскільки
на підставі вказаних пунктів рішення ОСОБА_1 видано державний акт
на право власності на земельну ділянку, то цей акт також підлягає визнанню недійсним і скасуванню.
З огляду на те що спірна земельна ділянка відчужена на підставі договору купівлі-продажу від 24 січня 2018 року № 40 на користь ОСОБА_2 , відповідно до статті 388 ЦК України вона підлягає витребуванню від нинішнього власника ОСОБА_2 у власність належного власника - територіальної громади
м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради.
Посилаючись на вказане, прокурор просив:
1) визнати незаконними та скасувати пункти 3, 3.2 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 13 червня 2008 року № 24/37, відповідно
до яких затверджено проєкт землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 630 кв. м з кадастровим номером 4810136900:02:048:0003 на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель та надано ОСОБА_1 у власність цю земельну ділянку;
2) визнати недійсним та скасувати державний акт від 11 лютого 2009 року серії ЯЗ № 144863, виданий на ім`я ОСОБА_1 ;
3) витребувати від ОСОБА_2 та користь територіальної громади
м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради вказану земельну ділянку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 липня 2019 року
у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуване прокурором рішення Миколаївської міської ради від 13 червня 2008 року є правомірним, оскільки технічна документація
на спірну земельну ділянку, передана на розгляд міської ради, відповідала містобудівній документації, зокрема генеральному плану розвитку м. Миколаєва від 1986 року і Правилам використання та забудови території м. Миколаєва, затвердженим рішенням Миколаївської міської ради від 17 жовтня 2003 року
№ 15/41, відповідно до яких функціональне призначення спірної земельної ділянки не було визначене, проте за цільовим призначенням вона належала
до категорії земель житлової та громадської забудови населеного пункту,
а за функціональним призначенням і характером використання належала
до території садибної житлової забудови м. Миколаєва. Віднесення ж спірної земельної ділянки до території дорожньо-вуличної мережі в 2009 році (генеральний план м. Миколаєва, затверджений рішенням Миколаївської міської ради від 18 червня 2009 року № 35/18), тобто вже після її виділення, не впливає на правове регулювання її виділення.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 липня 2019 року скасовано, прийнято нову постанову про задоволення позову.
Визнано незаконними і скасовано пункти 3, 3.2 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 13 червня 2008 року № 24/37, відповідно до яких затверджено проєкт землеустрою та надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 630,00 кв. м з кадастровим номером 4810136900:02:048:0003
на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель.
Визнано недійсним та скасовано державний акт від 11 лютого 2009 року серії
ЯЗ № 144863, виданий Миколаївською міською радою на ім`я ОСОБА_1 .
Витребувано від ОСОБА_2 на користь територіальної громади м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради цю земельну ділянку.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд дійшов висновку, що правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а встановлена незаконність рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.
Стосовно земель загального користування, у тому числі територій дорожньо-вуличної мережі, закон установлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати таку землю в порядку приватизації.
Оскільки порушення інтересів територіальної громади відбулось внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування, який у справі виступає відповідачем, незаконного рішення, прокурор правомірно звернувся з цим позовом як самостійний позивач в інтересах держави, а саме в інтересах частини українського народу - територіальної громади, яка є власником спірної земельної ділянки.
Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції лише обмежився висновком щодо відповідності технічної документації із землеустрою станом на час
її розгляду на засіданні постійної комісії міської ради та на сесії ради вимогам актів законодавства, оскільки він містить позитивні погодження усіх передбачених відділів та служб, у тому числі і головного управління містобудування та архітектури.
У позовній заяві прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель загального користування та накладається на дорожню мережу, а не обґрунтовував вимоги саме відсутністю необхідних погоджень щодо проєкту із землеустрою.
Також суд першої інстанції безпідставно не врахував, що виділена земельна ділянка саме за функціональним призначенням в межах селищної території
є внутрішньою селищною вулично-дорожньою мережею, отже, передана
у приватну власність з порушенням закону.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені доводи
У грудні 2020 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діяв адвокат Сорочан В. В., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року і залишити в силі рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 липня 2019 року.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилається на помилковість висновків апеляційного суду в частині визначення належності спірної земельної ділянки
до земель загального користування, оскільки зміна функціонального призначення земельної ділянки після виділення її у власність не може бути підставою для визнання рішення міської ради незаконним.
Заявник вказує на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і зазначає,
що апеляційний суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 915/1208/16.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу Миколаївська обласна прокуратура зазначає,
що доводи касаційної скарги є безпідставними, а висновки апеляційного суду - обґрунтованими.
Вказує, що звернувшись до суду з цим позовом, прокурор належним чином обґрунтував підстави скасування рішення міської ради, а посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі
№ 915/1208/16, не може бути взяте до уваги, оскільки ця постанова прийнята
у справі з іншим предметом та за інших підстав, правовідносини сторін у ній мають інший характер. Також судові рішення у справі № 915/1208/16 не містять встановлених фактів, які були б преюдиційними для цієї справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу з Ленінського районного суду
м. Миколаєва.
Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2021 року справу призначено
до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд встановив, що згідно з рішенням Миколаївської міської ради від 25 квітня 2007 року № 12/44 ОСОБА_1 надано дозвіл на складення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтованою площею 630 кв. м за рахунок земель, не наданих у власність або користування, під будівництво та подальше обслуговування індивідуального житлового будинку на розі АДРЕСА_2 .
Із пояснювальної записки до проєкту землеустрою вбачається, що замовник - ОСОБА_1 отримав позитивний висновок Головного управління містобудування та архітектури від 26 вересня 2006 року № 17-4141, проєкт відведення був погоджений відповідними службами.
Пунктом 3 розділу I рішення Миколаївської міської ради від 13 червня 2008 року № 24/37 затверджено проєкт землеустрою та вирішено передати ОСОБА_1
у власність земельну ділянку загальною площею 630 кв. м, зарахувавши
її за функціональним використанням до земель житлової забудови, не наданих
у власність або користування, для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель на АДРЕСА_1 .
Пунктом 3.2 розділу І цього ж рішення спірну земельну ділянку передано ОСОБА_1 у власність.
11 лютого 2009 року на підставі вказаного рішення міської ради видано державний акт про право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136900:02:048:0003. Призначення земельної ділянки - для будівництва
та обслуговування житлового будинку та господарських будівель.
24 січня 2018 року на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу ОСОБА_3 відчужив вказану земельну ділянку ОСОБА_2 .
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 27 лютого 2017 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 13 квітня 2017 року та постановою Вищого господарського суду України
від 07 жовтня 2017 року, у справі № 915/1208/16 відмовлено у задоволенні позову фізичної особи - підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_4
до Миколаївської міської ради про визнання недійсним і скасування пункту
3 частини 4 рішення Миколаївської міської ради від 13 червня 2008 року № 24/37, визнання недійсним і скасування державного акта від 11 лютого 2009 року серії ЯЗ № 144863 на право власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_1 .
Відмовляючи у позові ФОП ОСОБА_4 до Миколаївської міської ради, господарський суд виходив з того, що технічна документація із землеустрою - проєкт землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , станом на час її розгляду на засіданні постійної комісії міської ради з питань архітектури, будівництва та регулювання земельних відносин та на сесії ради відповідала вимогам актів законодавства.
Також господарський суд вважав, що відповідно до проєкту землеустрою
ця земельна ділянка належить до земель резервного фонду (код згідно з УКФВЗ 1.21.1), що за цільовим використанням передбачена як земля для індивідуального житлового будівництва (код за УКФВЗ 1.8), а тому порушень щодо її виділення саме для житлової забудови немає.
Щодо віднесення спірної земельної ділянки до дорожньо-вуличної мережі, яка
є територією загального користування, відповідно до генерального плану
м. Миколаєва, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради
від 18 червня 2009 року № 35/18, господарський суд, із посиланням на частину другу статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» зазначив, що зміна функціонального призначення територій не тягне за собою припинення права власності або права користування земельними ділянками, які були передані (надані) у власність чи користування до встановлення нового функціонального призначення територій.
Відповідно до архівних матеріалів генерального плану розвиту м. Миколаєва, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 24 листопада 1986 № 403, функціональне призначення спірної земельної ділянки було невизначеним.
Згідно з Правилами використання та забудови території м. Миколаєва, затвердженими рішенням Миколаївської міської ради від 17 жовтня 2003 року
№ 15/41, територія відповідає зоні Ж-1, територія садибної житлової забудови.
Відповідно до чинного на час розгляду справи генерального плану м. Миколаєва, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 18 червня 2009 року
№ 35/18, спірна земельна ділянка належить до території дорожньо-вуличної мережі.
Згідно з інформаційним листом управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 04 жовтня 2018 року, із посиланням
на ДБН Б.2.2-12:2018, територія вулично-дорожньої мережі на час надання відповіді відноситься до земель загального користування. Земельна ділянка, яка була відведена в 2008 році на АДРЕСА_1 , площею 630 кв. м належала до території вулично-дорожньої мережі (вулиці, пішохідні доріжки, зелені зони, бульвари, сквери, тротуари) та накладалась на землі загального користування, у тому числі зелені зони загального користування, пішохідні доріжки, тротуари, узбіччя АДРЕСА_1.
У листі виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 20 вересня
2018 року, наданому на запит Прокуратури Миколаївської області від 23 серпня 2018 року, також зазначено, що згідно з містобудівною документацією - генеральним планом м. Миколаєва, затвердженим рішенням Миколаївської міської ради від 18 червня 2009 року № 35/18, спірна земельна ділянка віднесена до території дорожньо-вуличної мережі. Відповідно до плану зонування території зазначена земельна ділянка належить до житлової зони садибної забудови.
На виконання запиту Прокуратури Миколаївської області 03 вересня 2018 року Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області провело перевірку дотримання вимог земельного законодавства при виділення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , якою встановлено, що земельна ділянка орієнтовною площею 630 кв. м на АДРЕСА_3 належить до земель громадської забудови, цільове призначення - для будівництва
та обслуговування житлового будинку та господарських споруд (присадибна ділянка). Земельна ділянка вільна від забудови.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства
є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
В ухвалі Верховного Суду від 20 січня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції
в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У цій справі прокуратура звернулась до суду з позовом до міської ради
та фізичних осіб, зазначивши, що у зв`язку з прийняттям міською радою оскаржуваного рішення, яким неправомірно передано у власність фізичної
особи - співвідповідача у справі - земельну ділянку, яка належить до земель загального користування міста (вулично-дорожньої межі) та не може бути передана у приватну власність (частина третя статті 83 ЗК України), порушено інтереси територіальної громади, а тому прокуратура звернулась до суду з цим позовом як самостійний позивач в інтересах держави, оскільки члени територіальної громади м. Миколаєва, права яких порушено, є частиною українського народу.
Предметом доказування у цій справі є належність спірної земельної ділянки
до земель загального користування міста (вулично-дорожньої межі).
Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування
в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які
є обов`язковими до виконання на відповідній території.
Згідно зі статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»
до виключної компетенції сільської, селищної, міської ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Частиною першою статті 116 ЗК України у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення, передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками
із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених вказаним Кодексом.
Частиною шостою статті 123 ЗК України у редакції, чинній на момент прийняття міською радою оспорюваного рішення, проєкт відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об`єктах, які їй підлягають, подається
до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.
Суд встановив, що проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки
у власність ОСОБА_1 для індивідуального житлового будівництва містить позитивні висновки та погодження усіх передбачених відділів і служб, в тому числі й управління містобудування та архітектури міста.
Отже, вказана технічна документація із землеустрою станом на час її розгляду на засіданні постійної комісії міської ради з питань архітектури, будівництва
та регулювання земельних відносин та на сесії міської ради відповідала вимогам закону та не суперечила генеральному плану розвиту м. Миколаєва, затвердженому постановою Ради Міністрів УРСР від 24 листопада 1986 року
№ 403.
Новий генеральний план м. Миколаєва, чинний на час звернення прокурора
з позовом та на час судового розгляду, був затверджений рішенням Миколаївської міської ради від 18 червня 2009 року № 35/18, тобто після прийняття міською радою оскаржуваного рішення.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про основи містобудування» основою вирішення питань вилучення (викупу) передачі (надання) земель є містобудівна документація, тобто затвердженні текстові і графічні матеріали, якими регулюються планування, забудова та інше використання території. Види, склад, порядок розробки та затвердження містобудівної документації визначається законодавством.
Згідно з частиною другою статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» зміна функціонального призначення територій не тягне за собою припинення права власності або права користування земельними ділянками, які були передані (надані) у власність чи користування
до встановлення нового функціонального призначення територій.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про планування та забудову території», чинного на час прийняття міською радою оспорюваного рішення,
до містобудівної документації відноситься: проектна документація (затверджені текстові та графічні матеріали, якими визначаються містобудівні, об`ємно-планувальні, архітектурні, конструктивні, технічні, технологічні вирішення,
а також кошториси об`єктів будівництва); генеральна схема планування території України; схема планування території; генеральний план населеного пункту; детальний план території; проект забудови території.
Оцінивши в сукупності наявні у справі докази, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про правомірність оскаржуваних пунктів рішення Миколаївської міської ради від 13 червня 2008 року, оскільки на час його прийняття передана на розгляд міської ради документація щодо земельної ділянки на АДРЕСА_1 відповідала містобудівній документації, зокрема генеральному плану розвиту м. Миколаєва, затвердженому постановою Ради Міністрів УРСР від 24 листопада 1986 року
№ 403, і Правилам використання та забудови території м. Миколаєва, затвердженим рішенням Миколаївської міської ради від 17 жовтня 2003 року
№ 15/41, відповідно до яких функціональне призначення спірної ділянки було невизначеним, але за своїм цільовим призначенням вона відносилася
до категорії земель житлової та громадської забудови і входила до території населеного пункту, а за функціональним призначенням і характером використання належала до селищної території м. Миколаєва.
Зміна функціонального призначення спірної земельної ділянки, яка відбулась після затвердження рішенням Миколаївської міської ради від 18 червня
2009 року № 35/18 нового генерального плану м. Миколаєва, тобто вже після передання у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, відповідно
до частини другої статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» не може бути підставою для припинення права власності або права користування земельною ділянкою.
Суд правильно не взяв до уваги лист управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 04 жовтня 2018 року № 17-4309, відповідно
до якого земельна ділянка, яка була відведена в 2008 році
на АДРЕСА_1 , площею 630,0 кв. м належала до вулично-дорожньої мережі та накладалася на землі загального користування, у тому числі зелені зони загального користування, пішохідні доріжки, тротуари, узбіччя вулиці
9 Повздовжньої, оскільки викладене у цьому листі спростовується іншими матеріалами справи, а також посилання позивача на те, що Правила використання та забудови території м. Миколаєва дійсні в тих розділах, які
не суперечать діючому генеральному плану та плану зонування території
м. Миколаєва, оскільки генеральний план міста Миколаєва, про який вказує позивач, затверджено вже після прийняття міською радою оскаржуваного рішення від 13 червня 2008 року № 24/37.
Дійшовши висновку про відсутність підстав для задоволення основної позовної вимоги про визнання незаконними та скасування пунктів 3, 3.2 розділу І рішення міської ради від 13 червня 2008 року № 24/37, суд обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення похідних позовних вимог.
Отже, належним чином встановивши обставини справи, застосувавши закон, який підлягав застосуванню, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові, а апеляційний суд помилково скасував законне
й обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Встановивши, що апеляційний суд помилково скасував законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної
чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
З огляду на те що суд касаційної інстанції задовольняє касаційну скаргу, скасовує постанову апеляційного суду та залишає в силі рішення суду першої інстанції, відшкодуванню за рахунок Прокуратури Миколаївської області підлягають судові витрати ОСОБА_2 , пов`язані зі сплатою судового збору за подання касаційної скарги, в розмірі 19 021,21 грн.
Керуючись статтями 400 409 413 415 416 419 ЦПК України Верховний Суд
у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану в його інтересах адвокатом Сорочаном Василем Васильовичем, задовольнити.
Постанову Миколаївського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року скасувати.
Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 липня 2019 року залишити в силі.
Стягнути з Прокуратури Миколаївської області на користь ОСОБА_2 19 021,21 грн на відшкодування судового збору за подання касаційної скарги.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев В. М. Коротун М. Ю. Тітов