Постанова
Іменем України
15 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 490/12988/14-ц
провадження № 61-19300св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського апеляційного суду
від 17 квітня 2019 року у складі судді Кушнірової Т. Б.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 24 березня 2008 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір , за умовами якого остання отримала кредит у сумі 95 505,82 дол. США зі сплатою 24,96 % на місяць за користування кредитом з кінцевим строком повернення 24 березня 2028 року включно.
Відповідач умови кредитного договору не виконала, у зв`язку з чим станом на 04 вересня 2014 року виникла заборгованість в розмірі 71 173,56 дол. США.
Ураховуючи викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк»просило стягнути з відповідача на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 71 173,56 дол. США.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва
від 22 червня 2015 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до
ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитом у розмірі 67 309,12 дол. США, заборгованість запроцентами за користування кредитом у розмірі 3 469,25 дол. США, пеню за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором у розмірі 182,41дол. США.
Узадоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 3 654,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не виконала взятих на себе зобов`язань щодо своєчасного повернення кредиту, сплати процентів за його користування, внаслідок чого утворилась заборгованість за тілом кредиту та за процентами, що підлягають стягненню з відповідача.
Також суд стягнув з відповідача на користь банку пеню за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором.
11 січня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про перегляд заочного рішення Центрального районного суду м. Миколаєва
від 22 червня 2015 року.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 січня
2019 року прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 червня 2015 року. Призначено судове засідання на 01 лютого 2019 року на 09:00 год.
Копію заяви про перегляд заочного рішення та копії доданих до неї матеріалів невідкладно надіслано іншим особам, які беруть участь у справі.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 лютого
2019 року провадження у справі за заявою про перегляд заочного рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 червня 2015 року закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки рішення суду від 22 червня 2015 року підлягає оскарженню в загальному порядку.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 29 березня 2019 року визнано наведені підстави для поновлення строку апеляційного оскарження неповажними.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 червня 2015 року залишено без руху.
Надано особі, яка подала апеляційну скаргу, строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання копії даної ухвали, запропонувано вказати інші підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, а також сплатити 5 481 грн судового збору.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 червня 2015 року.
Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що з 2015 року вона цікавилася відомим їй провадженням, вживала заходи або була позбавлена можливості дізнатися про рух справи, наслідки розгляду як первісного позову банку, так і її зустрічного позову, отримати копію оскаржуваного рішення суду та у встановлений законом строк звернутись з відповідною апеляційною скаргою.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу для розгляду по суті до суду апеляційної інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 490/12988/14-ц з Центрального районного суду м. Миколаєва.
Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.
У березні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду від 03 квітня 2020 року справу за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що про рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 червня 2015 року ОСОБА_1 не знала, оскільки його копія поштою їй не направлялася, а була отримана за заявою представника від 29 листопада 2018 року. Вона обгрунтувала пропуск строку на апеляційне оскарження, але апеляційний суд визнав вказані нею причини неповажними, не звернувши уваги на таке.
Суд першої інстанції допустився помилки та зазначив, що рішення від 22 червня 2015 рокуприйнято в порядку заочного розгляду справи.
Зазначена помилка призвела до того, що відповідач оскаржила рішення суду першої інстанції в порядку, передбаченому для перегляду заочного рішення.
Апеляційний суд вказану обставину проігнорував і лише констатував пропуск строку, але не зазначив, що відповідач витратив час на помилкове оскарження судового рішення, як заочного, саме з вини суду першої інстанції.
Відзив на касаційну скаргу позивач до суду не подав.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
ЦПК України 2004 року встановлював для відповідача особливий порядок оскарження заочного рішення - шляхом подання до суду, що його ухвалив, заяви про перегляд цього рішення (статті 228-232 ЦПК України 2004 року), а також загальний порядок - апеляційне оскарження (стаття 232 ЦПК України 2004 року).
Відповідно до статті 228 ЦПК України 2004 року заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Згідно з частиною четвертою статті 231 ЦПК України 2004 року у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
У частині першій статті 294 ЦПК України 2004 року визначено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Зі справи вбачається, що районний суд ухвалював рішення суду за відсутності сторін (а. с. 114).
У рішенні суду від 22 червня 2015 року при переході до мотивувальної частини судом зазначено таке: «Судом ухвалено про розгляд справи у відсутності позивача, заочний розгляд справи, що відповідає вимогам статті 224 ЦПК України».
Незважаючи на те, що зміст (структура) цього рішення суду не повністю відповідає вимогам глави 8 розділу ІІІ ЦПК України 2004 року, а також роз`ясненням, наданим судам у пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» і пункті 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», разом з тим воно є незрозумілим для учасників справи, що і вплинуло у подальшому на процесуальну поведінку відповідача.
Установлено, що рішення суду було ухвалене без належного повідомлення ОСОБА_1 , оскільки судова повістка в судове засідання на 10 червня 2015 року повернулась з позначкою «За спливом терміна зберігання» (а. с. 86), що не є належним повідомленням (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, провадження № 14-507цс18), а даних про повідомлення ОСОБА_1 про судове засідання на 22 червня 2015 року, в якому було ухвалено рішення суду, взагалі відсутні, крім письмового повідомлення суду (а. с. 90), що є порушенням статей 74-76 ЦПК України 2004 року.
Крім того, у порушення вимог частини третьої статті 222 ЦПК України 2004 року належним чином копія судового рішення ОСОБА_1 направлена не була, даних про отримання судового рішення у справі немає.
Лише отримавши 16 листопада 2018 року повідомлення від державної виконавчої служби про виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 червня 2015 року (а. с. 168-169), вже 29 листопада 2018 року представник ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про ознайомлення з матеріалами справи і навіть для ознайомлення справу йому видали лише 10 січня 2019 року (а. с. 134).
Ураховуючи наведені порушення норм процесуального права щодо належного повідомлення ОСОБА_1 про дату судового засідання і про ухвалене рішення суду, беручи до уваги незрозумілий текст рішення суду (заочне чи не заочне рішення суду), ОСОБА_1 01 лютого 2019 року звернулася до районного суду із заявою про перегляд заочного рішення (а. с. 135-144).
Правильність подання ОСОБА_1 цієї заяви підтверджено і процесуальною поведінкою суду, а саме постановленням ухвали від 17 січня 2019 року про прийняття заяви ОСОБА_1 . Про перегляд заолчного рішення до розгляду та призначення справи на 01 лютого 2019 року (а. с. 146).
Замість того, аби розглянути заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення по суті, районний суд ухвалою від 01 лютого 2019 року закрив провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки рішення суду від 22 червня 2015 року підлягає оскарженню в загальному порядку (а. с. 150). При цьому застосування районним судом пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України, яким передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору, взагалі не має жодного відношення до цієї правової ситуації, оскільки стосується предмету спору (матеріально-правового), яким є стягнення кредитної заборгованості і такий спір між сторонами наявний.
Отже, процесуальна поведінка районного суду, яка по суті є процесуальними естопелем, недотримання судом вимог щодо змісту оскарженого рішення суду, помилкове і суперечливе роз`яснення, яке рішення суду ухвалене: заочне чи не заочне, зумовило й подальшу поведінку відповідача.
Після такої ухвали районного суду від 01 лютого 2019 року (протилежної від попередніх судових рішень) ОСОБА_1 і подала апеляційну скаргу, мотивувавши підстави поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження (а. с. 152-159), а також, виконуючи ухвалу апеляційного суду від 29 березня 2019 року про залишення апеляційної скарги без руху, у заяві про поновлення строку (а. с. 165-167) по суті тими самими доводами, які зазначені Верховним Судом вище.
У зв`язку з цим Верховний Суд вважає, що апеляційний суд неналежним чином дослідив зазначене вище, не врахував вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про справедливий судовий розгляд і справедливі судові процедури та передчасно відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 червня 2015 року.
У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржену ухвалу скасувати і направити справу до апеляційного суду.
Відповідно до частини третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
За таких обставин ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України, постановлена з порушенням норм процесуального права, що в силу частини четвертої статті 406 ЦПК України є підставою для її скасування з передачею справи на розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400 406 409 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року скасувати, справу передати на розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк