Постанова
Іменем України
09 березня 2021 року
м. Київ
справа № 490/2721/18
провадження № 61-13128св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Жданової В. С., Зайцева А. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Миколаївський науково-дослідний експертно-криміналістичний центр Міністерства внутрішніх справ України,
третя особа - Міністерство внутрішніх справ України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 лютого 2020 року у складі судді Чулуп О. С. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 29 липня 2020 року у складі колегії суддів: Локтіонової О. В., Колосовського С. Ю., Ямкової О. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України (далі - Миколаївський НДЕКЦ МВС України) про визнання незаконними наказів та їх скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
На обґрунтування позовних вимог зазначив, що він обіймав посаду завідувача сектору криміналістичного дослідження транспортних засобів і реєстраційних документів Миколаївського НДЕКЦ.
15 листопада 2016 року був незаконно звільнений з займаної посади, що підтверджено постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 травня 2017 року.
23 червня 2017 року на підставі вказаного судового рішення позивача було поновлено на посаді, але попереджено про наступне вивільнення відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з організаційно-штатними змінами (скороченням штату).
26 жовтня 2017 року позивача було звільнено з роботи у зв`язку зі скороченням штату на підставі наказу від 25 жовтня 2017 року № 83 о/с.
Позивач вказує, що його звільнення було незаконним, бо фактично його посада не була скорочена, а відбулася трансформація назви посади.
Крім того, відповідач не ознайомив його з всіма наявними на той час вакансіями.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсними та скасувати пункт 3 наказу Миколаївського НДЕКЦ від 23 червня 2017 року № 42 о/с та наказ від 25 жовтня 2017 року № 83 о/с; поновити позивача на посаді заступника завідувача відділу - завідувача сектору криміналістичного дослідження транспортних засобів і реєстраційних документів, що їх супроводжують відділу інженерних, економічних, товарознавчих видів досліджень та оціночної діяльності Миколаївського НДЕКЦ; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу; відшкодувати моральну шкоду в сумі 20 000,00 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу у сумі 11 400,00 грн.
05 грудня 2019 року позивач змінив вимогу про поновлення на роботі та просив поновити його у Миколаївському НДЕКЦ на посаді завідувача сектору криміналістичного дослідження транспортних засобів і реєстраційних документів, що їх супроводжують відділу інженерних, економічних, товарознавчих видів досліджень та оціночної діяльності.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 лютого 2020 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ від 25 жовтня 2017 року № 83 о/с Миколаївського НДЕКЦ МВС України «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновлено ОСОБА_1 на роботі в Миколаївському НДЕКЦ МВС України на посаді завідувача сектору криміналістичного дослідження транспортних засобів і реєстраційних документів, що їх супроводжують відділу інженерних, економічних, товарознавчих видів досліджень та оціночної діяльності Миколаївського НДЕКЦ МВС України.
Стягнуто з Миколаївського НДЕКЦ МВС України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 199 285,05 грн.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за один місяць
В решті вимог відмовлено.
Стягнуто з Миколаївського НДЕКЦ МВС України на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу в розмірі 11 400,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивача було звільнено незаконно, оскільки функціональні обов`язки за посадою, з якої позивача було звільнено, та за тією, що була введена, є аналогічними, що свідчить про відсутність підстав для скорочення. Крім того, позивачу не було запропоновано всі наявні вільні посади на підприємстві.
Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог суд першої інстанції виходив з їх недоведеності та необґрунтованості.
Не погодившись з таким рішенням, Миколаївський НДЕКЦ подав апеляційну скаргу на нього.
27 лютого 2020 року ОСОБА_1 подав до суду клопотання про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3 000,00 грн.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 березня 2020 року в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні клопотання, суд першої інстанції виходив із того, що позивач відповідно до статті 134 ЦПК України не подав заяву про надання доказів щодо розміру заявлених судових витрат.
Не погодившись з такою ухвалою, ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на неї.
28 лютого 2020 року Миколаївський НДЕКЦ подав до суду заяву про роз`яснення рішення в частині утримання/неутримання податків та інших обов`язкових платежів із стягнутих на користь ОСОБА_1 грошових сум середнього заробітку.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 березня 2020 року роз`яснено, що у рішенні стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 199 285,05 грн без утримання податків та інших обов`язкових платежів.
Не погодившись з такою ухвалою суду, відповідач подав апеляційну скаргу на неї.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 29 липня 2020 рокуапеляційну скаргу Миколаївського НДЕКЦ МВС України на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 лютого 2020 року задоволено частково.
Апеляційну скаргу Миколаївського НДЕКЦ МВС України на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 березня 2020 року про роз`яснення рішення залишено без задоволення, а ухвалу - без змін.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 березня 2020 року про відмову ухвалити додаткове рішення задоволено.
Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 лютого 2020 року в частині вирішення вимоги про поновлення строку звернення за вирішенням трудового спору та стягнення з Миколаївського НДЕКЦ МВС України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінено.
Поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду за вирішенням трудового спору.
Стягнуто з Миколаївського НДЕКЦ МВС України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26 жовтня 2017 року по 25 лютого 2020 року у сумі 190 214,64 грн (сума зазначена без утримання податків та інших обов`язкових платежів).
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 березня 2020 року про відмову ухвалити додаткове рішення скасовано, ухвалено нове судове рішення.
Стягнуто з Миколаївського НДЕКЦ МВС України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у сумі 3 000,00 грн.
Стягнуто з Миколаївського НДЕКЦ МВС України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у сумі 7 500,00 грн.
Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції в частині того, що в установі відповідача не відбулося скорочення посади, на якій працював позивач, оскільки була введена посада з аналогічним обсягом прав та обов`язків. Фактично відбулася заміна однієї посади іншою з дещо зміненою назвою. Крім того, суд врахував, що позивачу не було запропоновано всі наявні вакантні посади.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд виходив з того, що місцевий суд неправильно вирахував середньоденний заробіток та строк нарахування.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У серпні 2020 року Миколаївський НДЕКЦ МВС України звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 лютого 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 29 липня 2020 року.
В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
01 жовтня 2020 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надійшов відзив на касаційну скаргу Миколаївського НДЕКЦ МВС України, в якому позивач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги відповідача, та залишити оскаржувані судові рішення без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
05 жовтня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 обіймав посаду завідувача сектору криміналістичного дослідження транспортних засобів і реєстраційних документів, що їх супроводжують, відділу інженерних, економічних, товарознавчих видів досліджень та оціночної діяльності Миколаївського НДЕКЦ.
15 листопада 2016 року був незаконно звільнений з займаної посади, що підтверджено постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 травня 2017 року про поновлення на роботі.
23 червня 2017 року на підставі вказаного судового рішення позивача наказом № 42 о/с було поновлено на посаді з 15 листопада 2016 року, але попереджено про наступне вивільнення відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з організаційно-штатними змінами на підставі наказу Міністерства внутрішніх справ України від 22 березня 2017 року № 253.
Вказаний наказ Міністерства внутрішніх справ України затверджує Перелік змін у штатах МВС відповідно до Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» з метою забезпечення належного виконання службових завдань.
Згідно з його змістом було скорочено посаду завідувача сектору криміналістичного дослідження транспортних засобів і реєстраційних документів, що їх супроводжують, відділу інженерних, економічних, товарознавчих видів досліджень та оціночної діяльності Миколаївського НДЕКЦ, але введено посаду заступника завідувача відділу інженерних, економічних, товарознавчих видів досліджень та оціночної діяльності - завідувача сектору криміналістичного дослідження транспортних засобів і реєстраційних документів, що їх супроводжують.
Згідно з попередженням та актом від 10 липня 2017 року, підписаним чотирма працівниками Миколаївського НДЕКЦ, ОСОБА_1 ознайомлений з попередженням про скорочення посади, в тому числі з переліком запропонованих вакантних посад, але від підпису відмовився. У переліку запропонованих посад: 1) судовий експерт сектору криміналістичного дослідження транспортних засобів і реєстраційних документів, що їх супроводжують відділу інженерних, економічних, товарознавчих видів досліджень та оціночної діяльності НДЕКЦ; 2) судовий експерт сектору дактилоскопічних видів досліджень та обліків відділу криміналістичних видів досліджень НДЕКЦ; 3) судовий експерт сектору трасологічних видів досліджень та обліків відділу криміналістичних видів досліджень НДЕКЦ.
З інформації Центрального районного центру зайнятості міста Миколаєва від 05 серпня 2017 року, Миколаївського обласного центру зайнятості від 09 листопада 2017 року та звітності «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» випливає, що з моменту винесення наказу від 23 червня 2017 року про майбутнє вивільнення позивача та до дати його звільнення у Миколаївському НДЕКЦ були вакантні посади: водія автотранспортних засобів - 1 вакансія від 03 липня 2017 року, судовий експерт - 2 вакансії від 19 липня 2017 року, судовий експерт - 1 вакансія від 09 серпня 2017 року, юрисконсульт - 1 вакансія від 08 серпня 2017 року, судовий експерт - 1 вакансія від 05 жовтня 2017 року, судовий експерт - 1 вакансія, провідний бухгалтер - 1 вакансія, фахівець - 1 вакансія від 24 жовтня 2017 року.
Вказані вакансії позивачу не пропонувалися.
Наказом відповідача від 25 жовтня 2017 року № 83 о/с ОСОБА_1 звільнено з займаної посади з 26 жовтня 2017 року у зв`язку із скороченням штату на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
26 жовтня 2017 року позивачу видана трудова книжка.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої
статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Таким чином, однією з гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, провадження№ 11-431асі18.
Судами встановлено, що з моменту винесення наказу від 23 червня 2017 року про майбутнє вивільнення позивача та до дати його звільнення у Миколаївському НДЕКЦ були вакантні посади: водія автотранспортних засобів - 1 вакансія від 03 липня 2017 року, судовий експерт - 2 вакансії від 19 липня 2017 року, судовий експерт - 1 вакансія від 09 серпня 2017 року, юрисконсульт - 1 вакансія від 08 серпня 2017 року, судовий експерт - 1 вакансія від 05 жовтня 2017 року, судовий експерт - 1 вакансія, провідний бухгалтер - 1 вакансія, фахівець - 1 вакансія від 24 жовтня 2017 року.
Вказані вакансії позивачу не пропонувалися.
Встановивши, що позивачу не були запропоновані усі наявні на підприємстві вакансії, суди дійшли обґрунтованого висновку про порушення відповідачем вимог статті 49-2 КЗпП України.
У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік (частини перша, друга статті 235 КЗпП України).
При таких обставинах суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про звільнення позивачабез законної підстави, що, відповідно до приписів частин першої, другої статті 235 КЗпП України, є підставою для поновлення йогона попередній роботі з одночасною виплатою йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
При цьому апеляційний суд вірно вирішив питання про розподіл судових витрат.
Посилання у касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій втрутилися у виключну компетенцію власника, є безпідставними, а тому не заслуговують на увагу суду.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції у незмінній частині та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Верховний Суд встановив, що оскаржуване рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанова суду апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.
Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанову суду апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України залишити без задоволення.
Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 лютого 2020 року у незміненій частині та постанову Миколаївського апеляційного суду від 29 липня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
В. С. Жданова
А. Ю. Зайцев