№ 490/3155/17

Постанова

Іменем України

01 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 490/3155/17

провадження № 61-12262св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Миколаївська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 , ОСОБА_6 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 травня 2019 року у складі судді Гуденко О. А. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 липня 2020 року у складі колегії суддів: Самчишиної Н. В., Локтіонової О. В., Ямкової О. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Миколаївської міської ради про виділ у користування частини земельної ділянки.

Позовну заяву мотивовано тим, що позивач на підставі договору купівлі-продажу від 29 грудня 1989 року, посвідченого державним нотаріусом Першої миколаївської державної нотаріальної контори Павловою Г. Є. та зареєстрованого в реєстрі за № 6-3949, є власником 30/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 , що розташоване на земельній ділянці загальною площею 884 кв. м. Іншим співвласникам цього домоволодіння рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 грудня 2007 року затверджено ідеальні частини, а саме: ОСОБА_2 - 18/100 частини; ОСОБА_8 - 28/100 частини; ОСОБА_9 - 10/100 частини; ОСОБА_10 - 6/100 частини; ОСОБА_11 - 6/100 частини.

26 жовтня 2012 року рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1456 житловим приміщенням на АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_1 , надано нову адресу: АДРЕСА_2 .

Позивач, посилаючись на те, що між співвласниками виникають спори щодо користування земельною ділянкою, просив визначити порядок користування спірною земельною ділянкою.

08 листопада 2017 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника, подав до суду уточнену позовну заяву та просив виділити йому у користування частину земельної ділянки загального користування, яка відповідає його ідеальній частини 30/100 у домоволодінні АДРЕСА_1 із земельної ділянки загальною площею 884 кв. м.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 травня 2019 року відмовлено ОСОБА_6 у задоволенні клопотання про прийняття до розгляду зустрічного позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_12 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Миколаївської міської ради про виділ у користування частини земельної ділянки.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 травня 2019 року позов задоволено.

Виділено у користування ОСОБА_1 земельну ділянку, загальною площею 225,8 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 із земельної ділянки загальною площею 862 кв. м - відповідно до другого варіанта висновку № 125-092 судової земельно-технічної експертизи від 29 грудня 2017 року.

Лінія розділової межі для такого варіанта проходить: перша частина від лівої бокової межі вздовж фасадної межі вправо довжиною 4,85 м; поворот вверх вздовж лівої бокової стіни житлового будинку довжиною 26,95 м; поворот вліво до лівої бокової межі довжиною 6,9 м; друга частина - від фасадної межі вздовж лівої бокової межі довжиною 24,53 м; поворот вліво довжиною 7,11 м; поворот вверх по прямій похилій прямій довжиною 9,04 м; поворот вправо до правої бокової межі довжиною 6,63 м.

Ділянка уздовж частини фасадної зовнішньої стіни житлового будинку

літ. «В-2» виділяється в користування співвласника ОСОБА_1 з правом безперешкодного користування власником житлового будинку

літ. «В-22» за адресою: АДРЕСА_1 на час виконання ремонтних робіт за попереднім узгодженням часу.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, суд дійшов висновку, що виділ земельної ділянки у користування саме за другим варіантом експертизи найбільше відповідає ідеальній частці позивача у спільній земельній ділянці.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 09 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 , подану її представником ОСОБА_13 , щодо відмови у прийнятті зустрічного позову залишено без задоволення, а ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 квітня 2019 року - без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 , подану її представником ОСОБА_13 , та апеляційну скаргу ОСОБА_4 і ОСОБА_5 щодо вирішення позову ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 травня 2019 року скасовано і прийнято постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Миколаївської міської ради про виділ у користування частини земельної ділянки відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 1 252,77 грн, на користь ОСОБА_4 - 868,57 грн та на користь ОСОБА_5 - 868,57 грн на відшкодування судового збору за подачу апеляційних скарг.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що виділ земельної ділянки за другим варіантом судової земельно-технічної експертизи судового експерта Лесків С. А., хоча і відповідає ідеальній частці позивача у зазначеному домоволодінні, проте порушує права інших співвласників, які теж мають право на зазначену земельну ділянку та бажають його реалізувати.

Постановою Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у складі суддів: Висоцької В. С., Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М. касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 09 вересня 2019 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Миколаївської міської ради про виділ у користування частини земельної ділянки скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанову суду касаційної інстанції мотивовано тим, що, скасовуючи рішення суду першої інстанції з тих підстав, що виділ позивачу земельної ділянки згідно з другим варіантом висновку № 125-092 судової земельно-технічної експертизи порушує права інших співвласників, які теж мають право на зазначену земельну ділянку та бажають його реалізувати, апеляційний суд не дослідив інших варіантів розподілу земельної ділянки, в тому числі, запропонованих відповідачами.

Відмовляючи в позові, апеляційний суд залишив без вирішення спір, не з`ясував можливості встановлення порядку користування спірною земельною ділянкою з урахуванням інтересів усіх сторін спору.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 13 липня 2020 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_6 , подану її представником ОСОБА_13 , та апеляційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 залишено без задоволення, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 травня 2019 року залишено без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно визначив порядок користування земельною ділянкою відповідно до другого варіанта висновку № 125-092 судової земельно-технічної експертизи від 29 грудня 2017 року, яким виділено у користування ОСОБА_1 земельну ділянку, загальною площею 225,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 із земельної ділянки, загальною площею 862 кв. м.

Визначаючи найбільш прийнятим такий варіант виділу у користування земельної ділянки, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з інтересів сторін, їх рівного права на земельну ділянку, цей варіант передбачає ідеальну частку позивача у праві власності на належні йому будівлі та споруди - відповідно до первісних часток. Цей варіант передбачає земельну ділянку загального користування, яка забезпечить сторонам нормальне користування належними їм на праві власності житловими будинками, будівлями та спорудами, здійснення догляду за цими об`єктами із врахуванням санітарних правил і правил пожежної безпеки та можливість проходу і проїзду з вулиці на подвір`я.

Питання щодо виділу у користування земельної ділянки відповідачів судом не досліджувалося, оскільки такі зустрічні вимоги відповідачів не були прийняті судом до розгляду з позовом ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

17 серпня 2020 року ОСОБА_4 , ОСОБА_6 звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 травня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 липня 2020 року, яка містить клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції усупереч вимог частини четвертої статті 263, частини п`ятої статті 411 та частини першої статті 417 ЦПК України не врахував вказівок, викладених у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року.

На переконання заявників, апеляційний суд неправильно вирішив спір, не з`ясував можливості встановлення порядку користування спірною земельною ділянкою з урахуванням інтересів усіх сторін спору.

Усупереч вимог пункту 2 частини п`ятої статті 265 ЦПК України апеляційний суд не вирішив питання про розподіл судових витрат у справі.

Суди не врахували, що рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1456 належній позивачу частині домоволодіння (із відповідною частиною господарських та побутових споруд) АДРЕСА_1 , надано нову адресу: АДРЕСА_2 . Зазначене вказує про виділення позивачу частки будинку в натурі та припинення права спільної часткової власності позивача, у тому числі і права на спільне користування спірною земельною ділянкою відповідно до частини третьої статті 364 ЦК України.

Крім того, спірна земельна ділянка не є об`єктом права спільної сумісної власності сторін, а перебуває у комунальній власності міської ради.

На думку заявників, суди неправильно застосували до спірних правовідносин положення статей 30 і 120 ЗК України у відповідних редакціях, а також статті 377 ЦК України.

При виділі ОСОБА_1 у користування частини земельної ділянки відповідно до другого варіанта висновку № 125-092 судової земельно-технічної експертизи від 29 грудня 2017 року подальше визначення порядку користування частиною земельної ділянки, що залишилась, відповідно до часток відповідачів у домоволодінні є неможливим.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у вересні 2020 року, представник ОСОБА_1 - адвокат Сидоренко Т. В. заперечувала проти доводів ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 травня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 липня 2020 року вважала законними та обґрунтованими.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2020 року поновлено ОСОБА_4 , ОСОБА_6 строк на касаційне оскарження рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 травня 2019 року та постанови Миколаївського апеляційного суду від 13 липня 2020 року, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано із суду першої інстанції цивільну справу № 490/3155/17.

Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 є співвласниками домоволодіння на АДРЕСА_1 . Реальний поділ вказаного будинку з господарськими будівлями та спорудами між сторонами у встановленому законом порядку не проводився.

29 грудня 1989 року ОСОБА_1 став власником 30/100 частини домоволодіння із відповідною частиною господарських та побутових споруд АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 29 грудня 1989 року, посвідченого Павловою Г. Є., державним нотаріусом Першої миколаївської державної нотаріальної контори, реєстраційний номер 6-3949.

09 січня 1990 року вказаний договір купівлі-продажу зареєстрований у Комунальному підприємстві «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» за реєстраційним номером 57.

24 грудня 2007 року рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва у цивільній справі № 2-3-4620/07 затверджено за співвласниками домоволодіння АДРЕСА_1 , ідеальні частини, а саме: ОСОБА_14 - 18/100, ОСОБА_8 - 28/100, ОСОБА_9 - 12/100, ОСОБА_1 - 30/100, ОСОБА_10 - 6/100, ОСОБА_11 - 6/100.

09 квітня 2008 року ОСОБА_11 , ОСОБА_10 подарували належні їм 12/100 частини вказаного домоволодіння із відповідною частиною господарських та побутових споруд ОСОБА_12 та ОСОБА_5 у рівних частинах по 6/100 частини кожній.

16 жовтня 2008 року рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва у цивільній справі № 2-4-5686/08 за ОСОБА_6 визнано право власності у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_9 на 12/100 частини вказаного домоволодіння із відповідною частиною господарських та побутових споруд.

На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 12 грудня 2016 року 28/100 частки вказаного домоволодіння належать ОСОБА_3 як спадкоємиці після смерті ОСОБА_8 . Право власності ОСОБА_3 зареєстровано в державному реєстрі 19 грудня 2016 року.

Згідно з договором дарування від 12 вересня 2017 року ОСОБА_12 подарувала ОСОБА_4 6/100 частки у праві власності на домоволодіння з відповідною часткою належних до нього господарських та побутових будівель та споруд у АДРЕСА_1 .

02 жовтня 2012 року розпорядженням адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради № 187-р визнано готовою до експлуатації житлову побудову - мансарду літ. «Бмс» та тамбур літ. «б» (площа забудови 1,4 кв. м), які належать ОСОБА_1

26 жовтня 2012 року рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1456 30/100 частини домоволодіння із відповідною частиною господарських та побутових споруд АДРЕСА_1 , які належать позивачу, надана нова адреса: АДРЕСА_2 .

У зв`язку з наданням нової адреси замість договору купівлі-продажу від 24 грудня 1989 року позивачу на вказану частину домоволодіння видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 24 грудня 2012 року. 26 грудня 2012 року свідоцтво про право власності зареєстровано у Комунальному підприємстві «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації», реєстраційний номер 38793683, номер запису 24168 у книзі 155.

При дослідженні матеріалів інвентаризаційної справи № 2498 судами встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 , виділено земельну ділянку, загальною площею 884 кв. м (станом на 23 квітня 1932 року та 17 березня 1949 року.)

Станом на 25 квітня 1975 року на підставі рішення Центрального райвиконкому від 11 квітня 1975 року № 302 змінено ідеальні частки, а саме: ОСОБА_15 - 30/100 частини, ОСОБА_16 - 70/100 частини. При цьому станом на 1956 рік не було ні прибудов до житлового будинку літ. «В-1», ні будинку літ. «Н-1», ні гаража літ. «Ж». Будинок літ. «Б» був у тих самих зовнішніх розмірах.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та з технічного паспорта на домоволодіння на АДРЕСА_1 та 184/1 вбачається, що в цілому воно складається з 4-х житлових будинків: за літ. «А» - загальною площею 73,4 кв. м, житловою площею 45,1 кв. м; літ. «Б» - загальною площею 49,4 кв. м, житловою площею 30,6 кв. м; літ. «В» - загальною площею 82,9 кв. м, житловою площею 51,8 кв. м; літ. «Н» - загальною площею 19,4 кв. м, житловою площею 9,7 кв. м. До домоволодіння належать господарські та побутові споруди: сарай літ. «У'», вбиральня літ. «У», погріб літ. «Рпд», сарай літ. «И», вбиральня літ. «К''», гараж літ. «Ж'», сарай літ. «Е», душ літ. «К'», вбиральня літ. «М», літня кухня літ. «Р», сарай літ. «З», споруди І, ІІ, ІІІ, V, 5, огорожі 1, 2, 3, 4, 8, 10, 6, 8'.

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, станом на 29 березня 2018 року право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_4 на 6/100 частки (на підставі договору дарування від 12 вересня 2017 року), за ОСОБА_3 - на 28/100 частки (на підставі свідоцтва про право на спадщину від 19 грудня 2016 року), за ОСОБА_7 на 9/100 частки (на підставі договору дарування № 1048 від 21 травня 2013 року - з визначенням конкретно визначених приміщень у житловому будинку літ. «А», 1/8 воріт № 2 та 1/8 замощення ІІІ).

Згідно з висновком судової земельно-технічної експертизи від 29 грудня 2017 року № 125-092, проведеної судовим експертом Лесків С. А., розроблено два варіанти виділу у користування позивачеві частини земельної ділянки: перший варіант - по землекористуванню, що склалося на момент дослідження, другий варіант - згідно з ідеальною часткою співвласника ОСОБА_1 та з урахуванням його побажань.

Так, відповідно до цього висновку, за даними геодезичної зйомки, земельна ділянка АДРЕСА_1 неправильної багатокутної форми, фактична площа складає 862 кв. м, що не відповідає площі 884 кв. м, як вказано у рішенні виконкому від 20 жовтня 1957 року № 2001 під час виділення земельної ділянки у користування.

Згідно з першим варіантом, розробленим по землекористуванню, що склалося на момент дослідження, на земельну ділянку на момент дослідження є один в`їзд з боку АДРЕСА_1 через металеві ворота шириною 3,5 м, що перебуває у загальному користуванні всіх співвласників. Ділянка загального користування між співвласниками проходить від воріт шириною проїзду 2,92 м вздовж всієї дворової території до внутрішньої огорожі. Загальна площа земельної ділянки в загальному користуванні між співвласниками на момент дослідження складає 109,28 кв. м.

Житловий будинок літ. «Б-2» (літ. «Б») у користуванні співвласника ОСОБА_1 розташований уздовж фасадної межі в лівій боковій частині. Надвірні господарські будови розташовані вздовж лівої бокової межі та примикають до житлового будинку літ. «Б-2», вхід до житлового будинку через прибудову літ. «б-2» з боку дворової території. На час дослідження земельна ділянка в індивідуальному користуванні ОСОБА_1 , яка прилегла до житлового будинку та господарських споруд, огороджена внутрішньою огорожею, яка проходить від верхнього кута задньої торцевої стіни житлового будинку до житлового будинку літ. «В2-2». Фактично на момент дослідження позивач користується земельною ділянкою площею 197,97 кв. м, з яких під будівлями - 106,26 кв. м, під індивідуальною землею - 58,93 кв. м, ділянка загального користування - 109,28 кв. м - що на 60,63 кв. м менше від ідеальної частки 258,6 кв. м. Лінія розділової межі для такого варіанту проходить від лівої бокової межі вздовж фасадної межі вправо довжиною 4,85 м, поворот вверх вздовж лівої бокової стіни житлового будинку довжиною 26,95 м, поворот вліво до лівої бокової межі довжиною 6,9 м.

Відповідно до другого варіанту згідно з ідеальною часткою співвласника ОСОБА_1 , враховуючи щільність забудови земельної ділянки, розташування на ній житлових будинків і надвірних господарських будов, в користуванні кожного співвласника, а також наявність земельних ділянок під городом пропонується виділити в користування позивача частину земельної ділянки під городом, вільну від забудов, розташовану вздовж правої бокової межі в центральній частині площею 60,63 кв. м, розміром

6,63-7,11 х 8,72-9,04. При цьому фактично співвласник буде користуватися земельною ділянкою в домоволодінні 258,6 кв. м, що відповідає його ідеальній частці.

Згідно з довідкою Комунального підприємства «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 07 вересня 2018 року, наданою на запит суду, вбачається, що після перерахунку часток частка ОСОБА_1 становить 30/100 частки, що узгоджується із умовами договору купівлі-продажу від 29 грудня 1989 року. З матеріалів вищезазначеної інвентаризаційної справи відомо, що зазначена частина - 30/100 часток фактично не змінювалася від його первісного володільця - ОСОБА_15 з 1970-х років.

Відповідно до висновку експерта земельно-технічного дослідження від 21 грудня 2018 року № 18-1028/1029, проведеного Миколаївським відділенням Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз, за заявою ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 по визначенню загальної площі, конфігурації та можливих варіантів порядку користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 згідно з первинними частками співвласників на вирішення експерта поставлені питання про загальну площу та конфігурацію земельної ділянки на АДРЕСА_1 та можливі варіанти порядку користування земельною ділянкою з врахуванням побажань сторін.

Виходячи з правовстановлюючих документів сторін, враховуючи первинні частки та фактичну площу ділянки 862 кв. м, співвласникам на праві користування належить: ОСОБА_2 з часткою 5/100 - 43,1 кв. м, ОСОБА_3 з часткою 30/100 - 258,6 кв. м, ОСОБА_6 з часткою 15/100 - 129,3 кв. м, ОСОБА_1 з часткою 30/100 - 258,6 кв. м, ОСОБА_17 та ОСОБА_4 (об`єднали свої частки) з часткою 15/100 - 129,3 кв. м, ОСОБА_7 з часткою 5/100 - 43,1 кв. м.

Всього під будівлями знаходить 442,46 кв. м земельної ділянки, з них під житловими - 353,16 кв. м, під господарськими - 89,3 кв. м, під городом та двором - 419,54 кв. м. На момент проведення експертизи встановлено, що в користуванні сторін знаходяться такі частини земельної ділянки: у користуванні ОСОБА_2 - 38,8 кв. м, ОСОБА_3 - 227,83 кв. м, ОСОБА_6 - 80,36 кв. м, ОСОБА_1 - 165,19 кв. м, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - 155,16 кв. м, ОСОБА_7 - 67,62 кв. м, отже, загальна площа земельної ділянки, що перебуває у користуванні співвласників, - 734,14 кв. м, у загальному користуванні - 127,86 кв. м.

Відповідно до першого варіанта висновку запропоновано ОСОБА_2 на 1,37 кв. м більше ідеальної частки, ОСОБА_3 - на 7,59 кв. м більше ідеальної частки, ОСОБА_6 - на 29,76 кв. м менше ідеальної частки, ОСОБА_1 - на 55,05 кв. м менше ідеальної частки, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 - на 45,04 кв. м більше ідеальної частки, ОСОБА_7 - на 30,81 кв. м більше ідеальної частки.

Згідно з другим варіантом висновку запропоновано ОСОБА_2 на 1,67 кв. м більше ідеальної частки, ОСОБА_3 на 9,37 кв. м більше ідеальної частки, ОСОБА_6 - на 28,87 кв. м менше ідеальної частки, ОСОБА_1 - на 59,21 кв. м менше ідеальної частки, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 - на 45,93 кв. м більше ідеальної частки, ОСОБА_7 - на 31,11 кв. м більше ідеальної частки.

Відповідно до третього варіанту висновку запропоновано ОСОБА_2 на 1,67 кв. м більше ідеальної частки, ОСОБА_3 на 9,37 кв. м більше ідеальної частки, ОСОБА_6 - ідеальна частка, ОСОБА_1 - на 73,46 кв. м менше ідеальної частки, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 - на 31,31 кв. м більше ідеальної частки, ОСОБА_7 на 31,11 кв. м більше ідеальної частки.

Згідно з висновком експерта Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз від 30 січня 2019 року № 19-104, розробленим за заявою ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 та відповідно до побажань співвласників ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 визначено такий порядок користування: ОСОБА_2 (5/100 частки) - 44,77 кв. м, ОСОБА_3 (30/100 частки) - 267,97 кв. м, ОСОБА_6 (15/100 частки) - 129,3 кв. м, ОСОБА_1 (30/100 частки) - 185,14 кв. м, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (15/100 частки) - 160,61 кв. м, ОСОБА_7 (9/100 частки) - 74,21 кв. м. Прохід на земельні ділянки співвласників залишається без змін за фактичним користуванням з боку АДРЕСА_1 .

За цим варіантом запропоновано ОСОБА_2 на 1,67 кв. м більше ідеальної частки, ОСОБА_3 - на 9,37 кв. м більше ідеальної частки, ОСОБА_6 - ідеальна частка, ОСОБА_1 - на 73,46 кв. м менше ідеальної частки, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 - на 31,31 кв. м більше ідеальної частки, ОСОБА_7 - на 31,11 кв. м більше ідеальної частки.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази та не виконав вимоги постанови Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у цій справі (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України та пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 травня 2019 року та постанова Миколаївського апеляційного суду від 13 липня 2020 року відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 90 ЗК УРСР (в редакції 1970 року) на землях міст при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною.

Згідно з частиною першою статті 91 ЗК УРСР (в редакції 1970 року) особи, яким належить будинок на праві спільної власності, користуються земельною ділянкою спільно. Порядок користування нею визначається співвласниками будинку залежно від розміру часток в спільній власності на будинок.

Відповідно до статті 120 ЗК України (в редакції на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій), статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього власника (землекористувача).

До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003 року, згідно зі статтею 377 ЦК України, а з часу внесення змін до статті 120 ЗК України Законом України від 27 квітня 2007 року № 997-V «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Цивільного кодексу України» і згідно зі статтею 120 ЗК України, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування.

Між позивачем та відповідачами не досягнуто згоди щодо користування земельною ділянкою, на якій розташовані належні їм об`єкти нерухомого майна.

Нормами частини другої статті 6, частини першої статті 22, частини першої статті 23 ЗК України (в редакції 1991 року) передбачалося набуття громадянами права власності на земельні ділянки у разі одержання їх у спадщину та виникнення права власності після встановлення меж земельної ділянки в натурі і одержання державного акта про право власності на землю.

Аналогічними за змістом нормами статті 81 ЗК України також передбачено, що громадяни набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, прийняття спадщини.

Спірна земельна ділянка у власності сторін не перебуває, а знаходиться у їхньому постійному користуванні як співвласників домоволодіння, для обслуговування якого вона виділялася компетентними державними органами.

Аналіз змісту норм статті 120 ЗК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди, стає власником (законним користувачем) відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Частиною першою статті 88 ЗК України передбачено, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності (законному користуванні - адже права постійних користувачів земельних ділянок підлягають судовому захисту нарівні з правами власника), здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

За аналогією, відповідно до частини четвертої статті 88 ЗК України учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

Виходячи з того, що володіння та порядок користування земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, у тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам жилий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається, насамперед, їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, при застосуванні статті 88 ЗК України при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або жилий будинок, слід брати до уваги цю угоду. Це правило стосується тих випадків, коли житловий будинок поділено в натурі.

Якщо до вирішення судом спору між співвласниками жилого будинку розмір часток у спільній власності на земельну ділянку, на якій розташовані будинок, господарські будівлі та споруди, не визначався або вона перебувала у користуванні співвласників і ними не було досягнуто угоди про порядок користування нею, суду при визначенні частини спільної ділянки, право на користування якою має позивач, слід виходити з розміру його (їх) частки у вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої.

Встановлено, що ОСОБА_1 є власником 30/100 частини домоволодіння із відповідною частиною господарських та побутових споруд на АДРЕСА_1 .

З огляду на зазначені вище норми матеріального права, які встановлюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, а також регулюють порядок здійснення співвласниками домоволодіння своїх майнових прав, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили про те, що позивач вправі порушувати питання про виділ йому у користування частини земельної ділянки.

При цьому, на переконання колегії суддів, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що незважаючи на те, що спірна земельна ділянка знаходиться у постійному користуванні сторін як співвласників домоволодіння АДРЕСА_1 , для обслуговування якого її було виділено у 1957 році органом місцевого самоврядування, позивач не позбавлений можливості захистити свої права щодо користування спірною земельною ділянкою після отриманням ним 24 грудня 2012 року свідоцтва про право власності на нерухоме майно (будинок) та окремої адреси на це майно.

Цільове призначення земельної ділянки та питання її виділу у даному випадку стосується конкретного майна, яке на ній розташоване, і не може бути обмежене лише у зв`язку зі зміною адреси одного із об`єктів нерухомості, який фактично залишається на цій ділянці.

Питання наявності у позивача майнових прав щодо спірної земельної ділянки було предметом вирішення під час розгляду справи у касаційному порядку, за наслідками якого Верховний Суд констатував, що учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

За таких обставин, доводи касаційної скарги щодо відсутності у позивача права на отримання у користування частини земельної ділянки є необґрунтованими.

Направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначив про необхідність дослідження інших варіантів розподілу земельної ділянки з метою дотримання балансу інтересів усіх співвласників домоволодіння на АДРЕСА_1 , які теж мають право на зазначену земельну ділянку та бажають його реалізувати.

Під час повторного розгляду справи в апеляційному порядку, апеляційний суд, крім висновку судової земельно-технічної експертизи від 29 грудня 2017 року № 125-092, проведеної судовим експертом Лесків С. А., досліджував також висновки земельно-технічного дослідження від 21 грудня 2018 року № 18-1028/1029 та від 30 січня 2019 року № 19-104, проведених Миколаївським відділенням Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз за заявою ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , з визначенням загальної площі, конфігурації та можливих варіантів порядку користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 , а також висновок Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Аналізуючи наявні у матеріалах справи висновки, апеляційний суд врахував, що за змістом висновку земельно-технічного дослідження від 21 грудня 2018 року № 18-1028/1029 у користуванні ОСОБА_5 та ОСОБА_4 перебувають земельні ділянки, які є більшими за належні їм ідеальні частки, тоді як у користуванні ОСОБА_1 перебуває 165,19 кв. м., тобто менше від ідеальної частки земельної ділянки. Указаним висновком розробити варіант користування згідно з ідеальними частками співвласників неможливо у зв`язку з великою забудовою ділянки.

Натомість за цим висновком (за трьома запропонованими експертом варіантами з визначення порядку користування земельною ділянкою) позивачу запропоновано виділення земельної ділянки на 50-70 кв. м менше площі від його ідеальної частки, тоді як ОСОБА_5 та ОСОБА_4 запропоновано земельні ділянки, більші від їх часток у праві користування землею. ОСОБА_6 ж за трьома варіантами могла отримати меншу, ідеальну або більшу частку, ніж та, що відповідає її праву власності на домоволодіння.

Висновком від 30 січня 2019 року № 19-104, розробленим за заявою ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , та відповідно до побажань співвласників ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , запропоновано ОСОБА_2 на 1,67 кв. м більше ідеальної частки, ОСОБА_3 - на 9,37 кв. м більше ідеальної частки, ОСОБА_6 - ідеальну частку, ОСОБА_1 - на 73,46 кв. м менше ідеальної частки, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 - на 31,31 кв. м більше ідеальної частки, ОСОБА_7 - на 31,11 кв. м більше ідеальної частки.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-84 228 229 235 243 368 369 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всім доказам, якими суд керувався при вирішенні позову.

Якщо для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, судом може бути призначена експертиза або відповідні висновки експертів можуть надаватися суду сторонами (стороною), у разі підготовлення їх на замовлення такого учасника справи (статті 102 103 ЦПК України).

При цьому за приписами статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

При дослідженні наявних у справі висновків щодо можливих варіантів встановлення порядку користування земельною ділянкою згідно з ідеальними частками співвласників, суд апеляційної інстанції правильно врахував, що незважаючи на відсутність між сторонами згоди щодо користування спірною земельною ділянкою, з позовом до суду звернувся лише ОСОБА_1 , дійсна частка земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, є значно меншою від ідеальної частки у власності на будинок.

Без вирішення питання про виділ ОСОБА_1 у користування частини земельної ділянки, яка б відповідала його ідеальній частці як співвласника, захистити майнове право позивача у інший спосіб неможливо.

За таких обставин, а також враховуючи, що за захистом права користування земельною ділянкою у цій справі звернувся лише ОСОБА_1 , апеляційний суд обґрунтовано погодився з висновком суду першої інстанції про те, що визначення порядку користування земельною ділянкою відповідно до другого варіанта висновку № 125-092 судової земельно-технічної експертизи від 29 грудня 2017 року, яким ОСОБА_1 виділено у користування земельну ділянку загальною площею 225,8 кв. м, є правильним.

Зазначений варіант висновку серед інших найбільше враховує інтереси як співвласників уцілому, так і окремо ОСОБА_1 .

Те, що відповідачі не звертались до суду з аналогічними позовними вимогами, саме по собі не вказує, що вирішення спору у цій справі беззаперечно повинно враховувати лише інтереси позивача ОСОБА_1 .

Суди попередніх інстанцій виходили з балансу інтересів сторін і неможливості виділу позивачу у користування частки земельної ділянки у інший спосіб, врахувавши при цьому, що без вирішення указаного спору у користуванні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які об`єднали свої ділянки та оскаржували в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, фактично знаходиться 155,16 кв. м, тоді як відповідно до їхніх часток у будинку така площа повинна становити 129,3 кв. м.

На переконання колегії суддів, апеляційний суд дотримався вимог частини четвертої статті 263, частини п`ятої статті 411 та частини першої статті 417 ЦПК України, врахувавши вказівки, викладені у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року, та належним чином мотивував необхідність залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Доводи касаційної скарги у цій частині висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, оскільки у переважній більшості стосуються переоцінки доказів у справі та встановлення обставин, яким суди вже надавали відповідну правову оцінку.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі надавати оцінку чи переоцінювати докази у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Також не є підставою для задоволення касаційної скарги доводи заявника про те, що апеляційний суд усупереч вимог пункту 2 частини п`ятої статті 265 ЦПК України не вирішив питання про розподіл судових витрат у справі.

Учасники справи не позбавлені можливості звернутися до апеляційного суду із заявою про ухвалення у справі додаткового рішення щодо розподілу судових витрат.

Оскільки колегія суддів не дійшла висновку про необхідність зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень, то розподіл судових витрат у такому випадку у справі не проводиться.

Колегія суддів вважає, що рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 травня 2019 року та постанова Миколаївського апеляційного суду від 13 липня 2020 року прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 , ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 травня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк