ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 490/4574/24
провадження № 61-14598 св 24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представника ОСОБА_1 - адвокат Бакай Лілія Анатоліївна,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бакай Лілії Анатоліївни,
на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 липня 2024 року
у складі судді Гуденко О. А. та постанову Миколаївського апеляційного суду
від 02 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Крамаренко Т. В., Тищук Н. О., Яворської Ж. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2
про стягнення аліментів.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона, ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонеркою за віком, отримує пенсію у розмірі 5 885,00 грн, іншого доходу не має.
З липня 2020 року, після смерті її чоловіка - ОСОБА_3 , проживає сама. Вказувала, що її становище є нужденним, оскільки пенсії, яку вона отримує, недостатньо для повноцінного існування.
Вона має повнолітнього сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який працює на посаді судді, отримує заробітну плату в розмірі понад 100 000,00 грн,
що свідчить про його можливість надавати їй матеріальну допомогу. Проте, син відмовляється це робити.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 аліменти на своє утримання у розмірі 25 відсотків від його заробітку (доходу) щомісячно.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 липня 2024 року
у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що позивачка не надала доказів на підтвердження обставин, з яким закон пов`язує можливість стягнення аліментів на утримання непрацездатних батьків, зокрема, вона не довела факт непрацездатності та потреби в матеріальній допомозі.
Із наведених підстав судом не враховано факт визнання позову відповідачем.
При цьому таке визнання позову порушуватиме права дітей відповідача, так як існує заборгованість зі сплати ним аліментів на утримання дітей, у тому числі, неповнолітнього сина.
Суд першої інстанції зазначив, що рішенням Централього районного суду
м. Миколаєва від 16 січня 2024 року у справі № 490/10149/23, яке набуло законної сили, задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів
на утримання дітей. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 , аліменти
на утримання малолітнього сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісяця,
але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 13 жовтня 2023 року, і до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто
з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 , аліменти на утримання
дочки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка продовжує навчання,
у розмірі у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходів) відповідача,
але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 13 жовтня 2023 року, і до закінчення навчання
у Національному університеті «Одеська юридична академія», а саме до 30 червня 2026 року, а в разі продовження навчання - до досягнення дочкою двадцяти трьох років.
Крім того, у провадженні Центрального районного суду м. Миколаєва перебуває справа за скаргою ОСОБА_6 на бездіяльність державного виконавця Центрального відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного Міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - державний виконавець) щодо не звернення стягнення на майно боржника ОСОБА_2
у рамках виконавчих проваджень (зведене виконавче провадження № 75419764).
Суд першої інстанції вказав, що представнику позивачки відомо про вищевказані обставини, так як вона представляла заявника у межах скарги
у справі № 490/10149/23.
При цьому, якщо відповідач дійсно визнає позов ОСОБА_1 , він вправі надавати матеріальну допомогу матері та виконувати свій обов`язок по її утриманню
у добровільному порядку.
Районний суд послався на відповідну судову практику Верховного Суду.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 липня 2024 року змінено, виключено з мотивувальної частини рішення посилання суду на обставини, які суд уважав встановленими на підставі матеріалів справи, яка перебуває в провадженні Центрального районного суду м. Миколаєва за скаргою ОСОБА_6
на бездіяльність державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса), щодо не звернення стягнення на майно боржника ОСОБА_2 у рамках виконавчих проваджень.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд дійшов правильного висновку по суті вирішення спору, так як позивачка не довела, що вона є непрацездатною особою, що її пенсії не вистачає для повноцінного існування,
а інші джерела доходу у неї відсутні.
При цьому визнання відповідачем позову вказує на те, що він може утримувати матір у добровільному порядку. Відсутність ухвали суду першої інстанції з приводу вирішення заяви відповідача про визнання позову не є тим процесуальним порушенням, на підставі якого можна скасувати рішення районного суду.
Разом із цим, суд першої інстанції безпідставно послався на обставини справи,
яка перебуває у провадженні Центрального районного суду м. Миколаєва,
за скаргою ОСОБА_6 на бездіяльність державного виконавця щодо
не звернення стягнення на майно боржника ОСОБА_2 у рамках виконавчих проваджень. Такі посилання слід виключити з мотивувальної частини рішення районного суду.
Апеляційний суд урахував відповідні правові висновки Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду
У листопаді 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бакай Л. А., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на судові рішення судів попередніх інстанцій, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах; суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 3, 4
частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній малозначній справі, так як касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктами а), в) пункту 2 частини третьої
статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню. Витребувано справу з суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
У січні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2025 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Бакай Л. А., мотивована тим, що суди зробили помилкові висновки по суті вирішення спору, не надали належної правової оцінки заяві відповідача про визнання позову.
Суди невірно застосували норми СК України, які регулюють питання обов`язку дітей утримувати своїх батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги, послалися судову практику Верховного Суду, яка не є релевантною
до спірних правовідносин.
Крім того, судами порушено норми процесуального права, зокрема не враховано, що визнання позову - це право відповідача (частина перша статті 206 ЦПК України).
У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб,
суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову
і продовжує судовий розгляд (частина четверта статті 206 ЦПК України). Проте, суд першої інстанції не вирішив вказану заяву відповідача відповідно до вимог процесуального закону, а суд апеляційної інстанції на ці порушення районного суду належним чином не відреагував.
Суди помилково зазначили про те, що визнання відповідачем позову порушуватиме права дітей ОСОБА_2 , так як спір стосується стягнення аліментів із сина
на утримання непрацездатної матері. При цьому ОСОБА_4 , чи органи Державної виконавчої служби України не є учасниками справи, яка вирішувалася судами.
Суди послалися на докази (постанови про відкриття виконавчих проваджень, інші постанови державного виконавця та матеріали), які відсутні у матеріалах справи.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є пенсіонеркою за віком, про що свідчить копія пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 (а. с.10).
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є сином ОСОБА_1 ,
що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2
(а. с. 12).
Згідно з довідкою № 377/КАС ОСОБА_2 працює у Верховному Суді на посаді судді, його заробіток за період із 01 жовтня 2023 року по 15 березня 2024 року
склав 1 482 664,48 грн (а. с. 14).
ОСОБА_2 визнав позов ОСОБА_1 , що підтверджується поданою ним заявою до суду першої інстанції (а. с. 26).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Бакай Л. А., підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права
із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення судів попередніх інстанцій
не відповідають.
Щодо вирішення спору по суті
У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 звернулася до суду
з позовом до свого сина - ОСОБА_2 , про стягнення аліментів.
В обґрунтування позову позивачка посилалася на те, що вона є пенсіонеркою
за віком, отримує пенсію, якої їй не вистачає для повноцінного існування, іншого доходу, окрім пенсії вона не має. До позову нею додано відповідні докази.
Статтею 51 Конституції України передбачено, що повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Відповідно до частини першої статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Тлумачення даної норми права свідчить про те, що необхідною умовою для виникнення обов`язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є наявність двох обов`язкових підстав: непрацездатність батьків та потреба у матеріальній допомозі.
Положеннями статті 205 СК України передбачено, що суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі або у частці від заробітку з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів
та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред`явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка
та своїх батьків.
У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року
№ 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України
при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що обов`язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (стаття 202 СК України),
не є абсолютним. У зв`язку з цим суд на вимогу дочки, сина, до яких пред`явлено позов про стягнення аліментів, зобов`язаний перевірити їхні доводи про ухилення батьків від виконання своїх обов`язків щодо них (стаття 204 СК України).
З указаного вбачається, що обов`язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька в матеріальній допомозі. Зобов`язання повнолітніх дітей
по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов`язок повнолітніх дітей не пов`язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі
№ 212/1055/18-ц, провадження № 61-2386сво19.
У частині четвертій статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, при встановленні, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність
в матеріальній допомозі.
У постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 757/52096/18 (провадження №61-9640св20) зазначено, що отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції, виключивши з мотивувальної частини рішення посилання на обставини, які суд уважав встановленими на підставі матеріалів справи, яка перебуває в провадженні Центрального районного суду
м. Миколаєва за скаргою ОСОБА_6 на бездіяльність державного виконавця щодо не звернення стягнення на майно боржника ОСОБА_2 у рамках виконавчих проваджень. По суті вирішення спору рішення районного суду залишено без змін.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, формально відмовив у задоволенні позову, пославшись на те, позивачка не довела факт непрацездатності та потреби в матеріальній допомозі.
Разом із цим, судами не надано належної правової оцінки доводам позовної заяви та наданим позивачкою доказам, не встановлено, чи наявні обставини, з якими закон пов`язує обов`язок повнолітніх дітей утримувати своїх батьків,
які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги, не враховано вищенаведені норми СК України та судову практику Верховного Суду.
При цьому судами встановлено, що позивачка є пенсіонером за віком,
тобто особою похилого віку, а відповідач - її син, є особою молодого віку, працездатним, отримує дохід.
Ні суд першої інстанції, ані суд апеляційної інстанції не з`ясував питання розміру доходу позивачки, її витрат, умов та місця проживання, стану здоров`я тощо,
як і не з`ясував питання можливості відповідача утримувати свою матір у силу вимог норм СК України.
При цьому у справі, яка переглядається, не встановлено підстав, передбачених положеннями статті 204 СК України, для звільнення відповідача від обов`язку утримувати непрацездатну матір.
Відповідно до статті 204 СК України дочка, син можуть бути звільнені судом
від обов`язку утримувати матір, батька та обов`язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов`язків. Дочка, син звільняються судом від обов`язку утримувати матір, батька та обов`язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько не сплачували аліменти на утримання дитини,
що призвело до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, і така заборгованість є непогашеною на момент прийняття судом рішення про визначення розміру аліментів на батьків.
У виняткових випадках суд може присудити з дочки, сина аліменти на строк не більш як три роки. Несплата аліментів на утримання дитини, що призвела до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, підтверджується довідкою, виданою органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем у порядку, встановленому законом.
Верховний Суд також ураховує, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив також із того, що наявне судове рішення, яке набрало законної сили (справа № 490/10149/23), яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання дітей, й у провадженні Центрального районного суду
м. Миколаєва перебуває справа за скаргою ОСОБА_6 на бездіяльність державного виконавця щодо не звернення стягнення на майно боржника
ОСОБА_2 у рамках виконавчих проваджень.
Тобто задоволення позову порушуватиме права дітей відповідача, так як існує заборгованість зі сплати ним аліментів на їх утримання.
Суд апеляційної інстанції змінив рішення суду першої інстанції та виключив
з мотивувальної частини рішення посилання на обставини, які суд уважав встановленими на підставі матеріалів справи, яка перебуває в провадженні Центрального районного суду м. Миколаєва за скаргою ОСОБА_6
на бездіяльність державного виконавця щодо не звернення стягнення на майно боржника ОСОБА_2 у рамках виконавчих проваджень. Разом із цим, апеляційний суд погодився з висновками районного суду про відмову у задоволенні позову, хоча інших правових підстав для такої відмови не встановив, доводи
й докази позивачки не перевірив.
Таким чином, висновки, зроблені судами попередніх інстанцій, є передчасними.
Щодо заяви про визнання позову
У матеріалах справи наявна заява відповідача про визнання ним позову.
Згідно з частиною першою статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися
від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову
і продовжує судовий розгляд (частина четверта статті 206 ЦПК України).
Суд першої інстанції не врахував указану заяву відповідача, пославшись, зокрема,
на недоведеність позову, а також на те, що визнання позову порушуватиме права дітей відповідача, так як існує заборгованість зі сплати ним аліментів на утримання дітей. Суд апеляційної інстанції погодився з указаними висновками районного суду.
Разом із цим, суди попередніх інстанцій не звернули увагу, що права дітей відповідача захищені як нормами СК України, так і наявним судовим рішенням
на їх користь, яке, у разі невиконання, буде виконуватися у примусовому порядку.
Висновки по суті вирішення спору
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами попередніх інстанцій
не встановлено всіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що унеможливлює дійти висновку про наявність/відсутність законних підстав для задоволення позову та вирішення питання, чи порушує визнання відповідачем позову права, свободи та інтереси інших осіб.
З огляду на викладене, висновки суду першої інстанції та суду апеляційної інстанції є передчасними, судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими.
Доводи касаційної скарги є часткового обґрунтованими.
Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання
їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400
ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.
Таким чином, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду необхідно звернути увагу на вищевказане, звернути увагу на зазначені норми права та правові висновки Верховного Суду.
Такі висновки узгоджуються з постановою Верховного Суду від 08 березня
2020 року у справі № 184/1378/19 (провадження № 61-613св20)
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд направляє справу на новий розгляд.
Керуючись статтями 400 401 411 416 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бакай Лілії Анатоліївни, задовольнити частково.
Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 липня 2024 року
та постанову Миколаївського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,
є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець