23.07.2024

№ 493/896/15

Постанова

Іменем України

02 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 493/896/15

провадження № 61-39696св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Балтського районного суду Одеської області від 29 листопада 2017 року у складі судді Тітової Т. П. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 10 травня 2018 року у складі колегії суддів: Дрішлюка А. І., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієна Іншуранс Груп» (далі - ПАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієна Іншуранс Груп») про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Позовна заява мотивована тим, що 21 жовтня 2014 року ОСОБА_2 , керуючи належним йому автомобілем «Ford Mondeo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на вул. Котовського у м. Балта, порушив Правила дорожнього руху, раптово виїхав на смугу зустрічного руху, у результаті чого здійснив зіткнення з автомобілем «Mercedes-Bens Sprinter 515 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під його керуванням.

Указаними діями ОСОБА_2 йому як власнику автомобіля «Mercedes-Bens Sprinter 515 CDI» було завдано збитки на суму 216 125,76 грн, що підтверджується рахунком від 11 листопада 2014 року № 0000003453 та актами виконаних робіт, наданими філією «Автомобільний дім Одеса» Публічного акціонерного товариства «Одеса-Авто» (далі - філія «Автомобільний дім Одеса» ПАТ «Одеса-Авто»), а також квитанціями від 11 листопада 2014 року, від 27 листопада 2014 року та від 31 січня 2015 року про оплату ним відновлювального ремонту на загальну суму 216 125,76 грн.

За фактом ДТП Балтським РВ ГУ МВС України в Одеській області складено відносно ОСОБА_2 протоколи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 124 та частиною першою статті 130 КУпАП.

Постановою Балтського районного суду Одеської області від 07 квітня 2016 року ОСОБА_2 визнано винним у ДТП, однак звільнено від адміністративного стягнення відповідно до статті 38 КУпАП, провадження у справі закрито.

Цивільно-правову відповідальність ОСОБА_2 було застраховано у ПАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієна Іншуранс груп».

У результаті вищевказаної ДТП йому було завдано також моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку з ушкодженням транспортного засобу, неможливістю користуватися ним і пошуку грошових коштів на його відновлення.

Оскільки добровільно ОСОБА_2 не відшкодував йому різницю між вартістю відновлювального ремонту та розміром страхового відшкодування, він змушений звернутися до суду з цим позовом.

13 січня 2016 року ПАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієна Іншуранс груп» здійснило йому виплату страхового відшкодування в розмірі 49 000 грн з урахуванням франшизи в розмірі 1 000 грн.

Уточнивши позовні вимоги шляхом виключення ПАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієна Іншуранс Груп» зі складу відповідачів у справі, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 майнову шкоду у вигляді різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою в розмірі 167 125,76 грн та моральну шкоду у розмірі 60 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 29 листопада 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 167 125,76 грн на відшкодування майнової шкоди та 10 000 грн моральної шкоди. У решті вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач довів належними та допустимими доказами завдання йому майнової шкоди у визначеному розмірі.

При визначенні розміру моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню ОСОБА_2 , суд урахував роз`яснення, які містяться в пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди». При цьому суд взяв до уваги характер та обсяг заподіяних позивачу моральних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках та вважав їх співмірними.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду одеської області від 10 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Балтського районного суду Одеської області від 29 листопада 2017 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що при розгляді справи суд першої інстанції належним чином з`ясував та перевірив обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам та обґрунтував висновки, викладені в рішенні, дотримався норм процесуального права, а тому підстави для скасування рішення суду відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження того, що позивачу завдано збитки у визначеному ним розмірі, відсутні відомості про здійснення ремонтних робіт автомобіля позивача виключно щодо пошкоджень, отриманих у ДТП. Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на відсутність у матеріалах справи висновку автотоварознавчого дослідження з визначення розміру матеріального збитку, завданого власнику застрахованого автомобіля. Натомість позивачем суду надано лише рахунок та калькуляцію ремонтних робіт, що суперечить вимогам статей 7, 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Надані позивачем докази відображають лише вартість ремонту з урахуванням податку на додану вартість, однак його розрахунок не враховує принципів оцінки майна.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Балтського районного суду Одеської області від 29 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду одеської області від 10 травня 2018 року, витребувано справу № 493/896/15-ц із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2018 року зупинено виконання рішення Балтського районного суду Одеської області від 29 листопада 2017 року до закінчення касаційного провадження.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 до суду не подав.

Фактичні обставини, встановлені судами

21 жовтня 2014 року ОСОБА_2 , керуючи належним йому автомобілем «Ford Mondeo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на вул. Котовського у м. Балта, порушив Правила дорожнього руху, у результаті чого здійснив зіткнення з автомобілем «Mercedes-Bens Sprinter 515 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 .

У результаті зіткнення зазначені автомобіля отримали механічні пошкодження.

За фактом ДТП Балтським РВ ГУ МВС України в Одеській області відносно ОСОБА_2 складено протоколи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 124 та частиною першою статті 130 КУпАП.

ОСОБА_1 є власником транспортного засобу «Mercedes-Bens Sprinter 515 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_2 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 .

На момент ДТП (21 жовтня 2014 року) цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована в ПАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієна Іншуранс груп» за полісом № АС/8186364 з лімітом відповідальності за завдану майнову шкоду у розмірі 50 000 грн (т. 1, а. с. 7).

21 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієна Іншуранс груп» з письмовим повідомлення про настання ДТП.

06 листопада 2014 року ФОП Хоменко В. В. (оцінювач) та представник ПАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієна Іншуранс груп» в філії «Автомобільний дім Одеса» ПАТ «Одеса-Авто» оглянули автомобіль «Mercedes-Bens Sprinter 515 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_2 , про що було складено протоколи огляду транспортного засобу (а. с. 115-117).

Відповідно до рахунка від 11 листопада 2014 року № 0000003453 філії «Автомобільний дім Одеса» ПАТ «Одеса-Авто» вартість відновлювальних робіт транспортного засобу «Mercedes-Bens Sprinter 515 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_2 , становить 216 136,21 грн (а. с. 27-33).

Згідно з актами виконаних робіт філії «Автомобільний дім Одеса» ПАТ «Одеса-Авто» автомобіль позивача було відремонтовано, а вартість проведеного ремонту склала 216 125,76 грн, що підтверджується також квитанціями від 11 листопада 2014 року, від 27 листопада 2014 року та від 31 січня 2015 року про оплату ремонту, наданими ОСОБА_1 (а. с. 27-54).

18 листопада 2015 року ОСОБА_1 подав до ПАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієна Іншуранс груп» заяву про виплату страхового відшкодування, на підставі якої остання 13 січня 2016 року здійснила ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 49 000 грн з урахуванням франшизи в розмірі 1 000 грн (а. с. 7, 135).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ») передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з частиною другою статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

У пункті 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» роз`яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно

до статей 1166 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала.

З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Таким чином, обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її заподіювача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.

Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (частина третя та четверта статті 23 ЦК України).

Згідно з частинами першою-третьою статті 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони й інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 57 ЦПК України 2004 року передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно зі статтею 58 ЦПК України 2004 року належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього кодексу.

Згідно з частиною четвертою статті 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов`язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Надаючи оцінку поданим сторонами доказам, суди повинні оцінювати кожний доказ окремо, а потім надавати оцінку сукупності доказів.

Встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Суди правильно застосували положення частини четвертої статті 61 ЦПК України 2004 року і врахували, що постановою Балтського районного суду Одеської області від 07 квітня 2016 року встановлено, що ОСОБА_2 внаслідок недотримання Правил дорожнього руху 21 жовтня 2014 року спричинив ДТП.

ОСОБА_1 довів належними та допустимими доказами факт завдання йому матеріальних збитків унаслідок пошкодження його транспортного засобу під час вказаної вище ДТП, а також понесення ним витрат на відновлення транспортного засобу.

Встановлено, що автомобіль позивача було відремонтовано, а вартість проведеного ремонту склала 216 125,76 грн, що підтверджується квитанціями від 11 листопада 2014 року, від 27 листопада 2014 року та від 31 січня 2015 року.

Відповідно до положень статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою лише у тому випадку, коли страхової виплати недостатньо для повного відшкодування, завданої нею шкоди.

Аналізуючи положення статей 1192 1194 ЦК України суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, встановив, що сума коштів, яку ОСОБА_1 просить стягнути, є різницею між вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу потерпілої особи та лімітом страхового відшкодування за полісом цивільно-правової відповідальності завдавача шкоди.

Те, що зазначені витрати не пов`язанні з усуненням наслідків ДТП, яка сталась саме 21 жовтня 2014 року, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами відповідно до положень статей 10 60 ЦПК України.

Також суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що неправомірними діями відповідача позивачу завдано моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, яких позивач зазнав у зв`язку з пошкодженням його транспортного засобу, неможливістю користуватися ним і пошуком грошових коштів на його відновлення, а тому вимога про відшкодування моральної шкоди є обґрунтованою.

Аргументи касаційної скарги про те, що при визначенні розміру майнової та моральної шкоди суди не врахували відсутність у матеріалах справи відповідних доказів, є особистим припущенням відповідача, яке ґрунтується на формальному запереченні обов`язку відшкодувати позивачу завдану шкоду.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки касаційне провадження у справі закінчено, то виконання рішення Балтського районного суду Одеської області від 29 листопада 2017 року підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Балтського районного суду Одеської області від 29 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 10 травня 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Балтського районного суду Одеської області від 29 листопада 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець