№ 495/10151/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 495/10151/19

провадження № 61-18197св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Сергіївська селищна рада Білгород-Дністровської міської ради Одеської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Будилко Едуард Дмитрович, на постанову Одеського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Коновалової В. А., Кострицького В. В., Назарової М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області (Сергіївська селищна рада), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права користування житловим приміщенням та укладення договору найму.

Позов обґрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , з якою вона проживала однією сім`єю з 01 січня 2019 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Вона з померлою мала спільний побут, вела спільне господарство, мала спільний бюджет, вони купували разом речі першого вжитку, харчування, відпочивали, підтримували квартиру в належному стані, купували майно у квартиру, фактично виконували права та обов`язки сім`ї.

На підставі договору найму житлового приміщення, укладеного з Управлінням житлово-комунального господарства смт Сергіївка, за життя ОСОБА_3 мала право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно із заповітом, посвідченим 26 червня 2019 року приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Тітовою Т. С., зареєстрованим у реєстрі за № 944, померла ОСОБА_3 заповіла їй усе своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона за законом матиме право.

Однак через відсутність в установленому законом порядку підтвердження факту спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 вона не може укласти із Сергіївською селищною радою Білгород-Дністровського району договір найму житлового приміщення, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 та продовжити користування цим житлом.

Просила встановити факт проживання однією сім`єю її з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 у період з 01 січня 2019 року до ІНФОРМАЦІЯ_1, визнати за нею право користування вказаною квартирою, зобов`язати Сергіївську селищну раду укласти із нею договір найму житлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 11 листопада 2021 року позов задоволено.

Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , у період з 01 січня 2019 року до ІНФОРМАЦІЯ_1.

Визнано за ОСОБА_1 право користування квартирою АДРЕСА_2 .

Зобов`язати Сергіївську селищну раду укласти із ОСОБА_1 договір найму житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

Задовольнивши позов, суд першої інстанції керувався тим, що позивачка сплачувала комунальні послуги за квартиру, в якій проживала померла, купувала для неї продукти харчування, ліки, готувала їжу, що підтверджується копіями квитанцій про сплату комунальних послуг, актом обстеження на предмет проживання від 06 вересня 2021 року та показаннями свідків, тобто спадкодавець з позивачкою були пов`язані спільним побутом, мали спільний бюджет та вели спільне господарство, тому позов в частині встановлення факту проживання однією сім`єю є обґрунтованим. Задовольняючи позов у частині визнання права користування квартирою, суд першої інстанції керувався тим, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 11 листопада 2021 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що доказів проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, здійснення спільних покупок та витрат, участі в утриманні житла, його ремонті, позивачка суду першої інстанції не надала. Власне ставлення позивачки до померлої ОСОБА_3 , періодичне придбання їй продуктів харчування, ліків, здійснення за нею догляду не заперечує заявник та підтверджено показаннями свідків, однак вказані обставини не є підтвердженням факту спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю, їх пов`язаності спільним побутом та взаємними правами і обов`язками.

Показання свідків жодним чином не підтверджують саме факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю у період з 01 січня 2019 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 - до часу відкриття спадщини, наявність спільного бюджету, спільного харчування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, а свідчать про допомогу в побуті, приготуванні їжі, здійснення догляду, спілкування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокатБудилко Е. Д., подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року, просила постанову апеляційного суду скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не застосував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03 серпня 2023 року у справі № 521/18491/19, від 14 червня 2021 року у справі № 308/8567/20, від 28 червня 2022 року у справі № 754/14628/17, від 22 листопада 2023 року у справі № 463/3596/21, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 607/23244/21, не дослідив доказів у справі та необґрунтовано відмовив у її клопотанні про закриття апеляційного провадження, відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 3 частини першої статті 362 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Таким чином, суд апеляційної інстанції повинен був першочергово з`ясувати, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов`язків третьої особи, і лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а в разі встановлення, що ухвалене судом першої інстанції рішення не впливає на права та обов`язки заявника, - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.

Верховний Суд викладав висновки щодо необхідності закриття апеляційного провадження згідно зі статтею 362 ЦПК України за апеляційною скаргою осіб, які не брали участі у справі, якщо суд не вирішував питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Проте висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми процесуального права - пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України у випадку, якщо третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, яка брала участь у розгляді справи, але оскарженим нею судовим рішенням у справі питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки не вирішувалось, з урахуванням того, що рішення суду першої інстанції відповідач не оскаржував, у подібних правовідносинах відсутній.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу без дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів, зробив необґрунтовану переоцінку доказів, які були оцінені судом першої інстанції з дотриманням вимог закону та з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу.

У березні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченоїпунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пунктами 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до типового договору найму житлового приміщення в будинках державного та громадського житлового фонду Молдавської РСР, ОСОБА_3 надано у користування житлове приміщення № НОМЕР_1 , яке складається з двох кімнат, загальною площею 38,9 кв. м, у тому числі житловою площею 22,1 кв. м, в будинку АДРЕСА_3 .

Згідно з копією акта про укладення шлюбу від 11 травня 1990 року № 32, виданого Білгород-Дністровським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану, прізвище ОСОБА_3 було змінено на ОСОБА_3 у зв`язку з укладенням шлюбу із ОСОБА_6 .

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З довідки про реєстрацію місця проживання, виданої Сергіївською селищною радою Білгород-Дністровського району 22 січня 2015 року, випливає, що ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 з 22 січня 2015 року до сьогодні. Вказана квартира належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 20 квітня 2005 року ВСВ № 035771.

Згідно з довідкою, виданою Комунальним підприємством «Житлово-комунальне господарство смт Сергіївка», заборгованості з комунальних послуг за користування квартирою АДРЕСА_2 станом на 02 липня 2019 року немає.

Згідно з довідкою від 04 жовтня 2019 року № 06-17/666 ОСОБА_3 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 д о дня її смерті.

Відповідно до заповіту, посвідченого 26 червня 2019 року приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Тітовою Т. С., зареєстрованого в реєстрі за № 944, ОСОБА_3 заповіла усе своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона за законом матиме право, ОСОБА_1 .

Згідно з витягом про реєстрацію у спадковому реєстрі від 22 жовтня 2019 року № 58009374, 22 жовтня 2019 року приватний нотаріус Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Тітова Т. С. завела спадкову справу № 47/2019 щодо майна померлої ОСОБА_3 .

За життя ОСОБА_3 видала довіреність на ОСОБА_1 та/або ОСОБА_7 з наданням повноважень представляти інтереси померлої в усіх державних, комунальних та інших установах та організаціях, органах державної адміністрації та місцевого самоврядування тощо.

Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ ОСОБА_1 має на утриманні сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який є особою з інвалідністю з дитинства групи «Б» та потребує постійного стороннього догляду.

ОСОБА_8 проживав з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_4 , що підтверджується висновком лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу від 17 грудня 2019 року № 813.

Відповідно до акта обстеження на предмет проживання від 06 вересня 2021 року ОСОБА_1 раніше фактично проживала у спірній квартирі, коли доглядала за хворою ОСОБА_3 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Предметом позову у справі, що переглядається в касаційному порядку, є вимоги позивача про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права користування житловим приміщенням та укладення договору найму.

Згідно зі статтями 1216 та 1217 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У частині першій статті 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Таким чином, обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з частиною першою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 9 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Згідно зі статтею 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, установлених законом.

Фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності (стаття 346 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.

У статті 6 ЖК України встановлено, що жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків.

Згідно з частинами першою, другою статті 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Відповідно до частини першою статті 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Згідно із зазначеними нормами матеріального права правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до частини першої статті 106 ЖК України повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача.

Згідно зі статтею 63 ЖК України предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок. Не можуть бути самостійним предметом договору найму: жиле приміщення, яке хоч і є ізольованим, проте за розміром менше від встановленого для надання одній особі (частина перша статті 48), частина кімнати або кімната, зв`язана з іншою кімнатою спільним входом, а також підсобні приміщення (кухня, коридор, комора тощо).

Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

З огляду на принцип рівності прав та обов`язків наймача та членів його сім`ї (стаття 64 ЖК України) члени сім`ї заміщують наймача в договірних правовідносинах найму.

Підставою для зміни договору найму може бути, зокрема, смерть наймача.

Згідно зі статтею 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Однак відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

Відповідно до статей 12 13 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях.

Необхідною умовою для встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 разом зі спадкодавицею є доведеність факту їх спільного проживання як осіб, які складали сім`ю, що передбачає їх пов`язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків у період з 01 січня 2019 року до ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто до дня смерті спадкодавиці ОСОБА_3 .

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

У постанові Верховного Суду від 27 травня 2021 року в справі № 552/196/20 викладено висновок, що власне ставлення позивачки до померлої, періодичне придбання продуктів харчування та участь в сплаті комунальних послуг, а згодом і похованні не є підтвердженням факту спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю, їх пов`язаності спільним побутом та взаємними правами і обов`язками, що відповідно до статті 1264 ЦК України, дає право на спадщину.

Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 з 01 січня 2019 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 була зареєстрована в квартирі, яка належала їй на праві власності за адресою, відмінною від місця реєстрації та постійного проживання ОСОБА_3 , членом сім`ї позивачки був син ОСОБА_8 , який потребував постійного стороннього догляду та проживав разом з ОСОБА_1 .

Позивачка доказів на підтвердження того, що вона в період з 01 січня 2019 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 проживала однією сім`єю, вела спільний побут, виконувала взаємні права та обов`язки, здійснювала спільні покупки та витрати, брала участь в утриманні житла, його ремонті за адресою: АДРЕСА_1 суду не надала.

Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що доказами, які є в матеріалах справи та на які посилається позивачка, як окремо, так і у їх сукупності, а також показаннями свідків, допитаних під час розгляду справи в суді першої інстанції, факт проживання однією сім`єю ОСОБА_3 з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 в період з 01 січня 2019 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 не підтверджується.

Також суд апеляційної інстанції встановив, що показання свідків не підтверджують факт проживання зі спадкодавцем однією сім`єю в період з 01 січня 2019 року до ІНФОРМАЦІЯ_1, наявність спільного бюджету, спільного харчування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, а свідчать про допомогу в побуті, приготуванні їжі, здійснення догляду, спілкування.

Верховний Суд зауважує, що як суд касаційної інстанції, він не наділений повноваженнями встановлювати обставини справи, досліджувати докази та надавати їм правову оцінку. Разом з тим, при встановленні обставин справи та дослідженні доказів суд апеляційної інстанції не допустив порушення процесуальних норм.

Підстав для скасування оскаржуваного судового рішення з огляду на підстави його касаційного оскарження також немає.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у клопотанні позивачки про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

03 березня 2020 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Гафійчук С. Д., звернувся до суду з клопотанням про залучення його до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, посилаючись на те, що померла ОСОБА_3 є його матір`ю.

03 березня 2020 року ОСОБА_1 подала до суду першої інстанції заяву, в якій зазначила, що проти задоволення клопотання про залучення до участі у справі ОСОБА_2 як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору не заперечує.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 03 березня 2020 року клопотання ОСОБА_2 задоволено, залучено його до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

У статті 362 ЦПК України визначено випадки закриття апеляційного провадження судом апеляційної інстанції: 1) після відкриття апеляційного провадження особа, яка подала апеляційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги; 2) після відкриття апеляційного провадження виявилося, що апеляційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати; 3) після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Посилаючись на пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України,позивачка зазначила, що оскаржуваним рішенням права ОСОБА_2 не порушуються.

Одним із способів захисту добросовісної сторони є правовий принцип, згідно з яким особа втрачає право посилатися на будь-які факти на обґрунтування своїх вимог, якщо її попередня поведінка свідчила про те, що вона дотримується протилежної позиції (принцип естопелю).

В основу доктрини venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці) покладено принцип добросовісності.

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно зі статтею I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

З огляду на те що підстав для закриття апеляційного провадження, визначених у статті 362 ЦПК України, зважаючи на те, що ОСОБА_2 є учасником справи, немає, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні клопотання позивачки про закриття провадження у справі.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не застосував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03 серпня 2023 року у справі № 521/18491/19, від 14 червня 2021 року у справі № 308/8567/20, від 28 червня 2022 року у справі № 754/14628/17, від 22 листопада 2023 року у справі № 463/3596/21, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 607/23244/21, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 03 серпня 2023 року у справі № 521/18491/19 зазначено, що «відповідач судові рішення про визначення ОСОБА_1 додаткового строку для прийняття спадщини не оскаржував, своїм правом приєднання до апеляційної та касаційної скарги третьої особи - ОСОБА_2 не скористався. Така процесуальна поведінка відповідача свідчить про згоду з оскарженими судовими рішеннями; аналіз аргументів касаційної скарги третьої особи - ОСОБА_2 свідчить, що вона не навела переконливих доводів, яким чином оскаржені судові рішення про задоволення позову ОСОБА_1 до Одеської міської ради про визначення додаткового строку для прийняття спадщини порушують її права та інтереси за умови, що відповідач судові рішення не оскаржив, тобто погодився з ними».

У постанові Верховного Суду від 14 червня 2021 року у справі № 308/8567/20 вказано, що «Об`єднана палата Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду відхиляє аргументи касаційної скарги в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову щодо інших відповідачів ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ), з таких мотивів. У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). У справі, що переглядається, інші відповідачі (ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ) не реалізували своє право на подання касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка інших відповідачів свідчить про повну згоду з оскарженими судовими рішеннями в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову щодо них».

У постанові Верховного Суду від 22 листопада 2023 року у справі № 463/3596/21 зазначено, що «суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи впливає оскаржуване судове рішення безпосередньо на права та обов`язки заявника та лише після встановлення таких обставин, вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що ухвалене судом першої інстанції рішення не впливає на права та обов`язки заявника, - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду. […] З огляду на викладене, установивши, що рішенням суду першої інстанції питання про свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не вирішувалось, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України».

У постанові Верховного Суду від 28 червня 2022 року у справі № 754/14628/17 зазначено, що «наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 липня 2012 року № 6-60цс-12, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК України). Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (частина друга статті 65 ЖК України)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 607/23244/21 вказано, що «Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України). Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11 рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення)».

З огляду на наведене висновки судуапеляційної інстанції у цій справі щодо застосування норм матеріального і процесуального права не суперечать висновкам, викладеним у вказаних вище постановах суду касаційної інстанції, оскільки у зазначених справах встановлені інші фактичні обставини, відмінні від обставин справи, встановлених у справі, що є предметом касаційного перегляду.

Аргументи касаційної скарги щодо відсутності висновку Верховного Суду стосовно питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, у випадку, якщо третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, яка брала участь у розгляді справи, але оскарженим нею судовим рішенням у справі питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки не вирішувалось, з урахуванням того, що відповідач рішення суду першої інстанції не оскаржував, є безпідставними з огляду на таке.

Позивачка проти задоволення клопотання про залучення ОСОБА_2 , як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не заперечувала, ОСОБА_2 є учасником справи, тому пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України не підлягає застосуванню.

Ураховуючи викладене, підстава касаційного оскарження судового рішення, передбачена пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, не отримала свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, а тому не може бути задоволена, з огляду на недоведення заявницею наявності підстав для формування висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Отже, немає підстав для скасування судового рішення у справі, а тому постанову суду апеляційної інстанції необхідно залишити без змін.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокатБудилко Едуард Дмитрович, залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

В. М. Ігнатенко

І. М. Фаловська