03.08.2023

№ 495/1460/18

Постанова

Іменем України

22 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 495/1460/18

провадження № 61-16971св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Відділ Департаменту архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 січня 2020 року у складі судді Шевчук Ю. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Ващенко Л. Г., Колеснікова Г. Я.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Відділ Департаменту архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, про визнання недійсним свідоцтва про право власності, договору дарування та зобов`язання привести об`єкти самочинного будівництва до попереднього стану.

Позовну заяву мотивовано тим, що на підставі договору дарування домоволодіння від 11 липня 2003 року він є співвласником 29/100 частини домоволодіння, що знаходиться на АДРЕСА_1 .

Інший співвласник вказаного домоволодіння, ОСОБА_2 , без згоди співвласників домоволодіння та без отримання дозволу на це від компетентного органу здійснив самочинне будівництво - реконструкцію підвалу літ. «б», а саме: будівництво приміщення VII до підвалу літ. «б» за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 здійснив реконструкцію 17/100 частин домоволодіння під промтоварний магазин з офісом (літ. «А1»), площею 134,8 кв. м, на підставі проектної документації будівлі, площею 107,76 кв. м, тобто на інший об`єкт, що свідчить про відсутність у відповідача проекту реконструкції вказаного об`єкта та є самочинним будівництвом.

ОСОБА_2 реконструював частину аварійного житлового будинку літ. «А» під магазин. Вказана реконструкція складалася з перепланування існуючої частини житлового будинку літ. «А» та надбудови поверху літ. «А2». Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю ОСОБА_2 надано дозвіл на виконання будівельних робіт від 14 березня 2007 року № 34 з реконструкції частини аварійного житлового будинку в промтоварний магазин на АДРЕСА_1 .

Рішенням Виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради від 27 червня 2006 року № 476 ОСОБА_2 та ОСОБА_4 надано дозвіл на переведення частини домоволодіння на АДРЕСА_1 до розряду нежитлових та переобладнання її під промтоварний магазин. Цим рішенням не надавався дозвіл на надбудову другого поверху літ. «А2». Також згідно з пунктом 2 вказаного рішення ОСОБА_2 та ОСОБА_4 повинні були оформити земельну ділянку під магазин в установленому порядку. Враховуючи те, що рішенням від 27 червня 2006 року № 476 не надавалась згода відповідачу на здійснення надбудови другого поверху літ. «А2», останнє є самочинним будівництвом, яке порушує права позивача як співвласника домоволодіння, оскільки перешкоджає вільному користуванню своїм майном.

Посилаючись на викладене та з урахуванням заяви про зміну предмета позову, поданої 30 серпня 2018 року, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 18 грудня 2013 року № 14907029, видане ОСОБА_2 на 17/100 частин домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 592 кв. м та житловою площею 82,4 кв. м;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 20 грудня 2010 року серії НОМЕР_1 , видане ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на 1/10 частину домоволодіння, яке складається із житлового будинку з приміщеннями магазину літ. «А» загальною площею 81,6 кв. м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати ОСОБА_2 за власний рахунок привести об`єкт самочинного будівництва, частину підвалу літ. «б» приміщення VIІ, загальною площею 21,4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , до попереднього стану, а саме відповідно до технічного паспорта, складеного КП «Білгород-Дністровське БТІ» 25 жовтня 2010 року, шляхом засипання вказаного приміщення землею та камінням і закладання входу в приміщення VII, який був облаштований між приміщенням VI і приміщенням VII;

- зобов`язати ОСОБА_2 за власний рахунок привести об`єкт самочинного будівництва, промтоварний магазин з офісом (літ «А1»), загальною площею 134,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , до попереднього стану, а саме відповідно до технічного паспорта, складеного КП «Білгород-Дністровське БТІ» 25 жовтня 2010 року, згідно з яким до складу 17/100 частин домоволодіння входить кв. АДРЕСА_2 загальною площею 52,2 кв. м, яка складається з приміщення 4-1 тамбура, площею 5,3 кв. м, приміщення 4-2 коридору, площею 5,5 кв. м, приміщення 4-3 кухні, площею 5,8 кв. м, житлового приміщення 4-4, площею 8,6 кв. м, житлового приміщення 4-5, площею 22,9 кв. м, приміщення 4-6 санвузла, площею 4,1 кв. м;

- зобов`язати ОСОБА_2 за власний рахунок привести об`єкт самочинного будівництва, частину житлового будинку з приміщенням магазину (літ. «А» та літ. «А2»), загальною площею 81,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , до попереднього стану, а саме відповідно до договору купівлі-продажу від 08 червня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Одеської області Щукіною Л. С., зареєстрованого в реєстрі за № 576, згідно з яким 1/10 частина домоволодіння з господарчими спорудами АДРЕСА_3 , складається з житлового будинку літ. «А»:

1-1, 1-3 житлові, житловою площею 26,0 кв. м, 1-2 кухні, загальною площею 33,2 кв. м, 1/2 частини коридору I, 1/3 частини сараю літ. «Д».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 січня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_2 за власний рахунок привести об`єкт самочинного будівництва, частину підвалу літ. «б» приміщення VIІ, загальною площею 21,4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , до попереднього стану відповідно до технічного паспорта, складеного Комунальним підприємством «Білгород-Дністровське БТІ» 25 жовтня 2010 року, шляхом засипання вказаного приміщення землею та камінням і шляхом закладання входу в приміщення VII, який був облаштований між приміщенням VI і приміщенням VII.

Зобов`язано ОСОБА_2 за власний рахунок привести об`єкт самочинного будівництва, промтоварний магазин з офісом (літ. «А1»), загальною площею 134,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , до попереднього стану відповідно до технічного паспорта, складеного Комунальним підприємством «Білгород-Дністровське БТІ» 25 жовтня 2010 року, згідно з яким до складу 17/100 частин домоволодіння входить квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 52,2 кв. м, яка складається з приміщення тамбуру 4-1, площею 5,3 кв. м, приміщення коридору 4-2, площею 5,5 кв. м, приміщення кухні 4-3, площею 5,8 кв. м, житлового приміщення 4-4, площею 8,6 кв. м, житлового приміщення 4-5, площею 22,9 кв. м, приміщення санвузла 4-6, площею 4,1 кв. м.

Зобов`язано ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за власний рахунок, привести об`єкт самочинного будівництва, частину житлового будинку з приміщенням магазину (літ. «А» та літ. «А2»), загальною площею 81,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , до попереднього стану відповідно до договору купівлі-продажу від 08 червня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Одеської області Щукіною Л. С., зареєстрованого в реєстрі за № 576, згідно з яким 1/10 частина домоволодіння з господарчими спорудами АДРЕСА_3 , складається з житлового будинку літ. «А»:

житлові приміщення 1-1, 1-3, житловою площею 26,0 кв. м., кухня 1-2, загальною площею 33,2 кв. м, 1/2 частина коридору І, 1/3 частина сараю літ. «Д».

У задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсними свідоцтв про право власності відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Одеського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 січня 2020 року в частині задоволення вимог ОСОБА_1 про зобов`язання здійснити дії скасовано.

У задоволенні вимог ОСОБА_1 про зобов`язання привести у попередній стан об`єкти будівництва: частину підвалу літ. «б» приміщення VII, загальною площею 21,4 кв. м, промтоварний магазин літ. «А1», загальною площею 134,8 кв. м, частину житлового будинку з приміщенням магазину літ. «А», літ. «А2», загальною площею 81,6 кв. м, відмовлено.

У решті рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 січня 2020 року залишено без змін.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 як співвласник домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , здійснив самочинне будівництво, реконструкцію підвалу літ. «б», шляхом будівництва приміщення VII до підвалу літ. «б» без згоди співвласників домоволодіння та без отримання дозволу це від компетентного органу.

Також відповідач здійснив реконструкцію 17/100 частин указаного домоволодіння під промтоварний магазин з офісом (літ. «А1»), площею 134,8 кв. м, яка здійснювалась відповідно до проектної документації будівлі, площею 107,76 кв. м, тобто іншого об`єкта, що свідчить про відсутність у відповідача проекту реконструкції вказаного об`єкта, а тому зазначена реконструкція є самочинним будівництвом.

ОСОБА_2 реконструював частину аварійного житлового будинку літ. «А» під магазин, яка по суті була переплануванням існуючої частини житлового будинку літ. «А» та надбудови поверху літ. «А2».

Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю відповідачу надано дозвіл на виконання будівельних робіт від 14 березня 2007 року № 34 з реконструкції частини аварійного житлового будинку в промтоварний магазин на АДРЕСА_1 .

Також згідно з пунктом 2 вказаного рішення ОСОБА_2 та ОСОБА_4 повинні були оформити земельну ділянку під магазин в установленому порядку.

Враховуючи те, що рішенням від 27 червня 2006 року № 476 не надавалась відповідачу згода на здійснення надбудови другого поверху літ. «А2», остання є самочинним будівництвом.

Оскільки зведення спірних об`єктів самочинного будівництва не було погоджено з ОСОБА_1 як співвласником будинковолодіння, такі об`єкти перешкоджають позивачу у реалізації права власності на свою частину у цьому домоволодінні, вимоги про зобов`язання привести об`єкти самочинного будівництва до попереднього стану є обґрунтованими.

Водночас суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання свідоцтв на право власності на спірні об`єкти нерухомості недійсними, оскільки у правовстановлюючих документах відсутні відомості щодо об`єктів самочинного будівництва.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

У задоволенні вимог ОСОБА_1 про зобов`язання привести у попередній стан об`єкти будівництва, частину підвалу літ. «б», приміщення VII, загальною площею 21,4 кв. м, промтоварний магазин літ. «А1», загальною площею 134,8 кв. м, частину житлового будинку з приміщенням магазину літ. «А», літ. «А2», загальною площею 81,6 кв. м, відмовлено.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що, звертаючись до суду з вимогами про зобов`язання відповідачів привести об`єкти самочинного будівництва, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , до попереднього стану, позивачем не надано належних та переконливих доказів того, що здійснення реконструкції будівлі відповідачами відбулося з істотним порушенням будівельних норм і правил, суперечить суспільним інтересам або порушує права позивача, а саме перешкоджає йому будь-яким чином у користуванні його частиною нерухомого майна, або несе наслідки пошкодження нерухомого майна позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 січня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що ОСОБА_2 не отримано дозвіл на проведення реконструкції підвального приміщення та у цілому будівельні роботи виконані без розроблення проекту. Земельна ділянка під будівництво спірних об`єктів нерухомості не виділялась, проект реконструкції підвалу та згода співвласників земельної ділянки відсутні, що вказує на те, що спірні об`єкти нерухомого майна є об`єктами самочинного будівництва. Рішенням Виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради від 27 червня 2006 року № 476 про надання ОСОБА_2 та ОСОБА_4 дозволу на переведення частини домоволодіння на АДРЕСА_1 до розряду нежитлових та переобладнання її під промтоварний магазин не передбачено зведення надбудови другого поверху літ. «А2».

Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва.

За таких обставин свідоцтва про право власності на спірні об`єкти нерухомого майна є недійсними, що узгоджується з частиною другою статті 376 ЦК України.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у грудні 2020 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Васильєв П. О., заперечували проти доводів ОСОБА_1 , а постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції в нескасованій частині вважали законними та обґрунтованими.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано із суду першої інстанції цивільну справу № 495/1460/18.

Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

ОСОБА_1 є співвласником 29/100 частин домоволодіння, що знаходиться на АДРЕСА_1 .

Рішенням Виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради від 27 червня 2006 року № 476 надано ОСОБА_2 та ОСОБА_4 дозвіл на переведення частини домоволодіння на АДРЕСА_1 до розряду нежитлових та переобладнання її під промтоварний магазин.

Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 15 лютого 2007 року серії ЯЕ № 677420 ОСОБА_2 є співвласником земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю ОСОБА_2 надано дозвіл на виконання будівельних робіт від 14 березня 2007 року № 34 з реконструкції частини аварійного житлового будинку під промтоварний магазин на АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору на право ідеальної частки в користуванні земельною ділянкою від 09 листопада 2010 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 надано право на тимчасове використання земельної ділянки, загальною площею 0,0689 га, ідеальна частка якої складає 0,0069 га, за адресою: АДРЕСА_1 , для обслуговування промтоварного магазину.

Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 20 грудня 2010 року серії НОМЕР_1 , виданим на підставі договору купівлі-продажу від 08 червня 2005 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є власниками 1/10 частини домоволодіння, яка складається із житлового будинку з приміщеннями магазину літ. «А», загальною площею 81,6 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Виконавчим комітетом Білгород-Дністровської міської ради ОСОБА_2 та ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 20 грудня 2010 року № 1306 на 1/20 частку домоволодіння на АДРЕСА_1 , яке складається з: житлового будинку з приміщеннями магазину літ. «А», загальною площею 161,5 кв. м, житловою площею 8,6 кв. м; підвалу літ. «а», загальною площею 92,3 кв. м; житлового будинку літ. «Б», загальною площею 133,0 кв. м, житловою площею 69,7 кв. м; житлового будинку літ. «В», загальною площею 99,2 кв. м, житловою площею 36,6 кв. м; сараю літ. «Г»; сараю літ. «Д»; гаража літ. «І»; сараю літ. «Л»; споруди № 1-2.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10 квітня 2012 року (справа №1505/2352/2012) визнано дійсним договір купівлі-продажу від 26 лютого 2012 року, відповідно до якого ОСОБА_2 купив, а ОСОБА_5 продала 17/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 та складається в цілому з трьох житлових будинків, зазначених на плані літерами: «А», житловою площею 52,6 кв. м, загальною площею 112,6 кв. м; «Б», житловою площею 69,7 кв. м, загальною площею133,0 кв. м; «В», житловою площею 36,6 кв. м, загальною площею 99,2 кв. м, та надвірних будівель під літерами: «а» - підвалу, «Г, Д, Л» - сараїв, «І» - гаража, споруд № 1-2, розташованих на земельній ділянці, площею 652 кв. м.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 17/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 та складається в цілому з трьох житлових будинків, зазначених на плані літерами: «А», житловою площею 52,6 кв. м, загальною площею 112,6 кв. м; «Б», житловою площею 69,7 кв. м, загальною площею133,0 кв. м; «В», житловою площею 36,6 кв. м, загальною площею 99,2 кв. м, та надвірних будівель під літерами: «а» - підвалу, «Г, Д, Л» - сараїв, «І» - гаража, споруд № 1-2, розташованих на земельній ділянці, площею 652 кв. м.

Встановлено, що ОСОБА_2 як співвласник вказаного домоволодіння здійснив реконструкцію підвалу літ. «б», а саме: будівництво приміщення VII до підвалу літ. «б» за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідачем також здійснено реконструкцію 17/100 частин домоволодіння під промтоварний магазин з офісом (літ. «А1») за адресою: АДРЕСА_1 , площею 134,8 кв. м, яка здійснювалась відповідно до проектної документації будівлі, площею 107,76 кв. м. Також реконструйовано частину аварійного житлового будинку літ. «А» під магазин. Вказана реконструкція складалася з перепланування існуючої частини житлового будинку літ. «А» та надбудови поверху літ. «А2».

18 грудня 2013 року ОСОБА_2 згідно з Витягом про державну реєстрацію прав від 27 червня 2012 року № 34646850 та на підставі рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суд Одеської області від 10 квітня 2012 року (справа №1505/2352/2012) видано свідоцтво на право власності на нерухоме майно, 17/100 частин домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 592 кв. м, житловою площею 82,4 кв. м.

Згідно з договором на право ідеальної частки в користуванні земельною ділянкою від 09 листопада 2010 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 надано право на тимчасове використання земельної ділянки, загальною площею 0,0689 га, ідеальна частка якої складає 0,0069 га, за адресою: АДРЕСА_1 , для обслуговування промтоварного магазину.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц (провадження14-445цс19), від 07квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19).

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час перегляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова Одеського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року та рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 січня 2020 року у нескасованій частині відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У частині першій статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини та практику ЄСПЛ як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

За змістом статей 316 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Цивільне законодавство України визначає, що одним із способів захисту права власності є негаторний позов.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказаний спосіб захисту може бути реалізований шляхом подання негаторного позову.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.

Захист речового права шляхом пред`явлення позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою (негаторного позову) є можливим носієм речового права і передбачає доведення позивачем таких обставин: 1) належність позивачу речового права, з приводу захисту якого він звертається до суду; 2) порушення цього права, його невизнання чи оспорювання; 3) вчинення цих дій саме відповідачем.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Статтею 27 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що надання будівельного паспорта здійснюється уповноваженим органом містобудування та архітектури на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня надходження відповідної заяви та пакета документів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування. Порядок видачі та форма будівельного паспорта визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Відповідно до частин першої, четвертої та сьомої статті 376 ЦК Українижитловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Юридичними фактами, які складають правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проекту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення.

При вирішенні питання про те, чи є відхилення від проекту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, необхідно з`ясовувати, зокрема, як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо.

Під істотним порушенням будівельних норм і правил, з огляду на положення законів України «Про основи містобудування», «Про архітектурну діяльність», «Про регулювання містобудівної діяльності», постанови Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466 «Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт», необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність та загрожує життю й здоров`ю людини, тощо.

Отже, системний аналіз зазначених положень дає підстави для висновків про те, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці, але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови.

Такий правовий висновок щодо застосування норм матеріального права викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц (провадження № 14-341цс18).

Законність знесення самочинного будівництва має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-84 228 229 235 243 368 369 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всім доказам, якими суд керувався при вирішенні позову.

Якщо для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, судом може бути призначена експертиза або відповідні висновки експертів можуть надаватися суду сторонами (стороною), у разі підготовлення їх на замовлення такого учасника справи (статті 102 103 ЦПК України).

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідачів привести об`єкти самочинного будівництва до попереднього стану

Вирішуючи питання про наявність правових підстав для зобов`язання відповідачів привести об`єкти самочинного будівництва до попереднього стану, апеляційний суд фактично виходив з необґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 .

Колегія суддів погоджується з таким висновком апеляційного суду з урахуванням такого.

Зверненню до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості повинно передувати доведення фізичною особою обставин порушення її прав таким будівництвом.

Звертаючись до суду з вимогами про зобов`язання відповідачів привести об`єкти самочинного будівництва, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , до попереднього стану, позивач, серед іншого, посилався на те, що ОСОБА_2 не отримано дозвіл на проведення реконструкції підвального приміщення, а також на можливість зведення надбудови другого поверху літ. «А2», та у цілому будівельні роботи виконані без розроблення проекту, земельна ділянка під будівництво спірних об`єктів нерухомості не виділялась, проект реконструкції підвалу та згода співвласників земельної ділянки відсутні.

Водночас ОСОБА_1 не надав до суду належних та допустимих доказів того, що здійснення реконструкції будівлі відповідачами порушує його права, зокрема, перешкоджає йому будь-яким чином у користуванні його частиною нерухомого майна, або має наслідками пошкодження нерухомого майна позивача.

Судом не встановлено наявність звернень позивача до компетентних органів місцевого самоврядування та правоохоронних органів щодо обмеження його у реалізації права власності щодо його частки у домоволодінні через здійснення відповідачами реконструкцій та прибудов до їхньої частини нерухомого майна.

Апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що у такому разі сама по собі відсутність нотаріально посвідченої згоди позивача як співвласника на здійснення відповідачами реконструкції будівлі не доводить факт порушення його прав та не свідчить про наявність будь-яких перешкод у користуванні об`єктом нерухомості.

За таких обставин суд першої інстанції помилково визнав факт самочинного будівництва надбудови другого поверху літ. «А2» за адресою: АДРЕСА_1 , та на підставі цього дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову про зобов`язання відповідача привести до попереднього стану об`єкти самочинного будівництва, а саме: частину підвалу літ. «б» - приміщення VII, загальною площею 21,4 кв. м; промтоварний магазин з офісом (літ. «А1»), загальною площею 134, 8 кв. м; частину житлового будинку з приміщенням магазину (літ. «А» та літ. «А2»).

Щодо позовних вимог про визнання недійсними свідоцтв про право власності на спірне нерухоме майно

Висновки суду першої інстанції та апеляційного суду щодо відмови у позові у цій частині також є правильними.

Суди встановили, що згідно з договором на право ідеальної частки в користуванні земельною ділянкою від 09 листопада 2010 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 надано право на тимчасове використання земельної ділянки загальною площею 0,0689 га, ідеальна частка якої складає 0,0069 га, за адресою: АДРЕСА_1 , для обслуговування промтоварного магазину.

Відповідачі здійснили реконструкцію частини нерухомого майна на земельній ділянці, відведеній для цієї мети, та отримали свідоцтво про право власності не реконструйовану будівлю, внаслідок чого виникло право власності на об`єкт більшої площі ніж був придбаний ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу.

Також встановлено, що відповідність об`єкта реконструкції будівельним нормам та правилам підтверджується виданим сертифікатом та прийняттям об`єкта до експлуатації.

Під час дослідження питання статусу спірного майна саме як самочинного суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, врахував наявність чинної реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості та дійшов висновку про законність здійснених добудов.

Наявність права власності на майно, яке зареєстроване у встановленому порядку, спростовує статус самочинного майна.

Інших підстав для визнання свідоцтва про право власності на реконструйоване майно недійсним судом не встановлено.

Вирішуючи указаний спір, апеляційний суд оцінив наявні у матеріалах справи докази на предмет їх належності, допустимості, достовірності та достатності відповідно до положень 76-84 228 229 235 368 369 ЦПК України та дійшов обґрунтованого висновку про те, що наведені ОСОБА_1 обставини в обґрунтування заявлених позовних вимог не були підтверджені під час розгляду справи. З огляду на викладене апеляційний суд правильно погодився з мотивами суду першої інстанції щодо необхідності відмови у позові в частині визнання недійсними свідоцтв про право власності на спірне нерухоме майно, а також правильно скасував рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання відповідачів привести об`єкти самочинного будівництва до попереднього стану.

На переконання колегії суддів, апеляційний суд дотримався вимог пунктів 2, 3, 6 частини четвертої статті 265 ЦПК України та належним чином мотивував необхідність відмови у позові з підстав, наведених у постанові.

Доводи касаційної скарги у оскаржуваній частині висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, оскільки у переважній більшості стосуються переоцінки доказів у справі та встановлення обставин, яким суди вже надавали відповідну правову оцінку.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі надавати оцінку чи переоцінювати докази у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 січня 2020 року у нескасованій частині та постанову Одеського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк