Постанова
Іменем України
14 липня 2021 року
м. Київ
справа № 496/1332/18
провадження № 61-559св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 10 березня 2020 року у складі судді Буран В. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 15 грудня 2020 року складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дрішлюка А. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.
Позовна заява мотивована тим, що він і ОСОБА_3 з 29 вересня 2006 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 17 листопада 2016 року. За час шлюбу ними було придбано майно, яке є їх спільною сумісною власністю і щодо поділу якого між ними не досягнуто домовленості, а саме: легкові автомобілі Toyota Camry, 1996 року випуску і Mitsubishi Galant 1988 року випуску, житловий будинок загальною площею 74,52 кв. м, який розташований на земельній ділянці площею 0,17 га за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі вказаного ОСОБА_1 просив суд: визнати за ним право особистої приватної власності на легковий автомобіль марки Toyota Camry, 1996 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , а за ОСОБА_3 - право особистої приватної власності на легковий автомобіль марки Mitsubishi Galant, 1988 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , і припинити право спільної сумісної власності на ці транспортні засоби; визнати за ним право власності на 1/2 частини житлового будинку загальною площею 74,52 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частини житлового будинку загальною площею 74,52 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ним право власності на 1/2 частини земельної ділянки загальною площею 0,17 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частини земельної ділянки загальною площею 0,17 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 10 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 15 грудня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини житлового будинку загальною площею 74,52 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частини житлового будинку загальною площею 74,52 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини земельної ділянки загальною площею 0,168 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частини земельної ділянки загальною площею 0,168 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 8 500,00 грн.
У задоволенні інших вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанцій, виходив із того, що спірне нерухоме майно було придбано сторонами за час шлюбу, отже, це майно відповідно до статті 60 СК України належить їм на праві спільної сумісної власності, а згідно з частиною першою статті 70 СК України частки сторін у цьому майні є рівними. Належних і достатніх доказів на спростування презумпції спільності майна подружжя відповідачем не надано.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У січні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 10 березня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 грудня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 18 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 липня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження є порушення судом норм процесуального права, зокрема справу розглянуто за відсутності заявника, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, щосуд апеляційної інстанції розглянув справу за її апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, не повідомивши її належним чином про дату, час і місце судового засідання, яке відбулося 15 грудня 2020 року, що є порушенням вимог статті 368 ЦПК України. Крім того, вказує, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Надані нею докази, яким судами не надано належної оцінки, свідчать, що спірні житловий будинок і земельна ділянка не є об`єктами права спільної сумісної власності подружжя, оскільки були придбані за кошти її батьків, надані їй ще до реєстрації шлюбу з позивачем.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У квітні 2021 року представником ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подано відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
29 вересня 2006 року Нерубайською сільською радою Біляївського району Одеської області було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 .
Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 17 листопада 2016 року розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 .
На ОСОБА_1 в РЕВ-3 при управлінні Державної автомобільної інспекції Головного управління внутрішніх справ України в Одеській області було зареєстровано легковий автомобіль ToyotaCamry, 1996 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 .
Із довідки від 10 січня 2019 року № 31/15-5142-48, виданої Регіональним сервісним центром в Одеській області «Територіальний сервісний центр № 5142», вбачається, що за ОСОБА_3 значився транспортний засіб Mitsubishi Galant, 1988 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , який 04 січня 2019 року був знятий з обліку для вибракування.
19 грудня 2006 року ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Біляївського районного нотаріального округу Одеської області Галайко О. Д. та зареєстрованого у реєстрі за № 9074, придбала житловий будинок з надвірними спорудами загальною площею 74,52 кв. м, який розташований на земельній ділянці площею 0,168 га за адресою: АДРЕСА_1 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.
Зі змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.
Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю чоловіка, дружини є майно, набуте нею, ним до шлюбу; набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Відповідно до статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Згідно зі статтею 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Статтею 69 СК України передбачено право подружжя на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Отже, за загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують.
Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року № 6-843цс17.
Таким чином, встановивши, що спірне майно було придбане сторонами за час шлюбу, при цьому відповідачем не надано належних і допустимих доказів на спростування презумпції спільності майна подружжя, апеляційний суд, з урахуванням вказаних норм матеріального права та обставин справи, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 10 60 212 ЦПК України 2004 року, дійшов правильного висновку, що спірна квартира відповідно до статті 60 СК України належить сторонам на праві спільної сумісної власності, а згідно з частиною першою статті 70 СК України частки сторін у цьому майні є рівними.
Посилання заявника на те, що суди не дослідили усі зібрані у справі докази і не дали їм належної оцінки до уваги не приймаються, оскільки встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
При цьому порушень порядку надання та отримання доказів судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.
Таким чином, доводи касаційної скарги, які є подібними доводам апеляційної скарги, мотивована відповідь на які надана судом апеляційної інстанції, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Доводи касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права не заслуговують на увагу з огляду на гаступне.
З матеріалів справи вбачається, що 10 червня 2020 року Одеським апеляційний судом постановлено ухвалу про призначення справи до розгляду на 04 листопада 2020 року на 14 год. 00 хв. (а. с. 1, т. 2).
Судова повістка про розгляд справи 04 листопада 2020 року о 14 год. 00 хв. ОСОБА_3 отримана 15 серпня 2020 року, що підтверджується відповідним повідомленням про вручення (а. с. 11, т. 2).
04 листопада 2020 року справа була розглянута Одеським апеляційним судом.
Секретарем судового засідання Одеського апеляційного суду складено довідку про те, що фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Вказане відповідає частині другій статті 247 ЦПК України, якою передбачено, що фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За правилами частини четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Таким чином, з урахуванням того, що розгляд справи відбувався за відсутності сторін, датою ухвалення рішення є дата складення повного судового рішення - 15 грудня 2020 року, а тому вищезазначені доводи касаційної скарги колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу, оскільки справа була розглянута у судовому засіданні, яке відбулося 04 листопада 2020 року, про яке відповідач була повідомлена належним чином.
Разом із тим колегія суддів зазначає, що доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція); якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) визнає легітимними обмеженнями встановлені державами-членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97» проти України» № 19164/04 від 21 жовтня 2010 року).
Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (§ 42 рішення ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» № 3236/03, від 03 квітня 2008 року).
Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» ЄСПЛ зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
ЄСПЛ зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі «Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції», рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалла Гомес де ла Торре проти Іспанії»).
З урахуванням вказаного, оцінюючи доводи касаційної скарги про обмеження заявника у доступі до правосуддя, Верховний Суд врахував, що ОСОБА_3 реалізувала своє право на апеляційний перегляд рішення Біляївського районного суду Одеської області від 15 грудня 2020 року, була належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання, а тому відсутні підстави вважати, що заявник була обмежена в доступі до правосуддя.
Таким чином, доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законних і обґрунтованих судових рішень, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростували.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 402 403 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 10 березня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович