08.05.2025

№ 496/3445/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 496/3445/22

провадження № 61-4322св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;

відповідач - Моторне (транспортне) страхове бюро України;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 15 березня 2023 року у складі судді Горяєва І. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 05 березня 2024 рокуу складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до судуз позовом та в процесі розгляду справи збільшили позовні вимоги до Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ) про відшкодування шкоди, стягнення страхового відшкодування.

Позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з урахуванням заяви про збільшенняпозовних вимог мотивована тим, що 20 грудня 2021 року сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), під час якої водій ОСОБА_4 , керуючи автобусом марки «Mercedes», реєстраційний номер НОМЕР_1 , за маршрутом «Кишинів-Чорноморськ» на 28 км + 900 м автомобільної дороги Одеса-Рені, рухаючись у напрямку м. Одеса, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_5 , який від отриманих травм загинув на місці пригоди.

За фактом вказаної ДТП 20 грудня 2021 року були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12021160000001460 та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Оскільки транспортний засіб - автобус марки «Mercedes», реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований у Республіці Молдова, а цивільно-правова відповідальність його водія на момент ДТП була застрахована іноземною страховою компанією відповідно до умов Міжнародної системи автомобільного страхування «Зелена картка» за договором № MD/15/YL02970832, то 30 грудня 2021 року на адресу МТСБУ було направлено заяву про виплату страхового відшкодування для батька загиблого - ОСОБА_1 , матері загиблого - ОСОБА_2 , які досягли пенсійного віку та перебували на утриманні у свого сина ОСОБА_5 , та дочки загиблого - ОСОБА_3 , яка понесла витрати на поховання.

Листом від 06 квітня 2022 року МТСБУ повідомило, що рішення щодо виплати страхового відшкодування буде прийнято після отримання належним чином завіреної копії документа (вироку суду, постанови слідчого про закриття кримінального провадження), що підтверджує настання відповідальності іншого учасника за скоєння ДТП.

З таким рішенням відповідача про відмову у виплаті страхового відшкодування через зупинення строків розгляду справи і прийнятої рішення про виплату страхового відшкодування позивачі не погодилися та вважали його безпідставним.

Враховуючи викладене, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, позивачі просили стягнути з МТСБУ на користь:

- ОСОБА_1 страхове відшкодування (моральна шкода) у розмірі 26 000 грн, страхове відшкодування (на утримання у зв`язку із втратою годувальника) -234 000 грн, пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України (далі - НБУ) - 68 739,73 грн, три проценти річних - 4 957,81 грн, інфляційні втрати - 28 962,67 грн, понесені судові витрати на професійну правничу допомогу - 6 500 грн;

- ОСОБА_2 страхове відшкодування (моральна шкода) у розмірі 26 000 грн, страхове відшкодування (на утримання у зв`язку із втратою годувальника) -234 000 грн, пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ - 68 739,73 грн, три проценти річних - 4 957,81 грн, інфляційні втрати - 28 962,67 грн, понесені судові витрати на професійну правничу допомогу - 6 500 грн;

- ОСОБА_3 страхове відшкодування моральної шкоди у розмірі 26 000 грн, страхове відшкодування витрат на поховання - 17 305 грн, пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ - 6 873,97 грн, три проценти річних - 495,78 грн, інфляційні втрати - 2 896,27 грн, понесені судові витрати на професійну правничу допомогу - 6 500 грн.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 15 березня 2023 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 05 березня 2024 року, позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено.

Стягнуто з МТСБУ на користь ОСОБА_1 :

- страхове відшкодування (моральна шкода) у розмірі 26 000 грн, страхове відшкодування (на утримання у зв`язку із втратою годувальника) у розмірі 234 000 грн, а всього разом - 260 000 грн;

- пеню з розрахунку подвійної облікової ставки у розмірі 68 739,14 грн, три проценти річних у розмірі 4 957,81 грн, інфляційні втрати у розмірі 28 962,67 грн, а всього разом - 102 660,21 грн;

- понесені судові витрати у зв`язку із розглядом справи на професійну правничу допомогу у розмірі 6 500 грн.

Стягнуто з МТСБУ на користь ОСОБА_2 :

- понесені судові витрати у зв`язку із розглядом справи на професійну правничу допомогу у розмірі 6 500 грн.

Стягнуто з МТСБУ на користь ОСОБА_3 :

- страхове відшкодування (моральна шкода) у розмірі 26 000 грн, страхове відшкодування (витрати на поховання) у розмірі 17 305 грн, а всього разом - 43 305 грн;

- пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ у розмірі 6 873,97 грн, три проценти річних у розмірі 495,78 грн, інфляційні втрати у розмірі 2 896,27 грн, а всього разом - 10 266,02 грн;

- понесені судові витрати у зв`язку із розглядом справи на професійну правничу допомогу у розмірі 6 500 грн.

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що норми пункту 27.2 статті 27 Закону України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV) та статті 1200 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлюють нижню межу відшкодування шкоди внаслідок втрати годувальника та така прирівнюється до 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановленому законом на день страхового випадку.

Оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 досягли пенсійного віку, перебували на утриманні у свого сина ОСОБА_5 , у зв`язку з чим мають право на страхове відшкодування (регламентної виплати на утримання у зв`язку із втратою годувальника) у розмірі по 234 000 грнкожному.

Крім того, посилаючись на положення пункту 27.3 статті 27 Закону № 1961-IV, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про стягнення з МТСБУ на користь батька загиблого - ОСОБА_1 , матері загиблого - ОСОБА_2 та дочки загиблого - ОСОБА_3 відшкодування моральної шкоди у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, тобто по 26 000 грн кожному.

При цьому суди виходили з того, що обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її заподіювана, коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Тому вина водія у вчиненому кримінальному правопорушенні не має правового значення для вирішення справи щодо виплати страхового відшкодування.

Зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань, суди попередніх інстанцій зазначили, що на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що від представника відповідача, в порядку частини шостої статті 137 ЦПК України, не надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, та/або їх необґрунтованості. Тому, з огляду на характер справи, її значення для позивачів, обсяг виконаних робіт, принципи співмірності та розумності судових витрат, дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь кожного з позивачів по 6 500 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2024 року МТСБУ подало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 15 березня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 березня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 серпня 2019 року у справі № 301/1360/16, від 28 березня 2018 року у справі № 296/5385/17, від 11 жовтня 2018 року у справі № 161/16931/16, а також - не дослідили зібрані у справі докази.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою ВерховногоСуду у складіколегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Біляївського районного суду Одеської області.

30 травня 2024 року справа № 496/3445/22 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою ВерховногоСуду у складіколегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2025 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга МТСБУ мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не виконали вимог статей 2 263 ЦПК України щодо ефективного захисту оспорюваних прав, з`ясування фактичних обставин справи, не отримали від слідчого органу інформації щодо результатів досудового розслідування та не з`ясували питання прийняття органом досудового розслідування чи судом процесуального рішення у кримінальному провадженні.

У ході врегулювання страхового випадку, до іноземного страховика «АSТЕRRА GRUP S.A.» м. Кишинів направлено листа, яким проінформовано щодо настання страхового випадку із матеріальним збитком та ліміт, встановлений законодавством України про обов`язкове страхування у розмірі 260 000 грн. Компанія повідомила, що погоджується на компенсацію в межах, передбачених законодавством України.

Станом на дату ДТП страхова сума за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю потерпілих, була визначена у розмірі 260 000 грн на одного потерпілого. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.

Однак, суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували та стягнули з МТСБУ на користь позивачів суму, яка втричі перевищує визначену Законом № 1961-IV страхову суму за таку шкоду. Крім того, позивачі не довели належними та допустимими доказами, що перебували на утриманні у загиблого ОСОБА_5 .

В діях МТСБУ відсутня вина у простроченні виплати страхового відшкодування, оскільки строк виконання зобов`язання не настав, а листом від 13 липня 2022 року МТСБУ повідомило позивачів про припинення перебігу строку для прийняття рішення щодо виплати страхового відшкодування до дати набрання судовим рішенням у кримінальній справі та повідомлення про даний факт МТСБУ, як це передбачено абзацом 4 пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV. Наведене виключає можливість застосування цивільно-правової відповідальності згідно з пунктом 36.5 статті 36 Закону № 1961-IV та частиною другою статті 625 ЦК України.

Стягнувши з відповідача на користь кожного з позивачів по 6 500 грн судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, не звернув увагу на те, що заявлена позивачами сума цих витрат є неспівмірною із складністю справи, наданим обсягом послуг, витраченим часом на надання послуг. В цій справі подано одну позовну заяву в інтересах трьох позивачів, а підготовка справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної й технічної роботи, зазначена справа не є складною і нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2024 року представник позивачів - адвокат Ільків М. М. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

20 грудня 2021 року сталася ДТП, під час якої водій ОСОБА_4 , керуючи автобусом марки «Mercedes», реєстраційний номер НОМЕР_1 , за маршрутом «Кишинів-Чорноморськ» на 28 км + 900 м автомобільної дороги Одеса-Рені, рухаючись у напрямку м. Одеса, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_5 .

Внаслідок даної ДТП пішохід ОСОБА_5 від отриманих травм загинув на місці пригоди, що підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть від 21 грудня 2021 року № 5490 та свідоцтвом про смерть від 23 грудня 2021 року серії НОМЕР_2 (т.1 а.с.30-31).

За фактом вказаної ДТП 20 грудня 2021 року були внесені відомості до ЄРДР за № 12021160000001460 та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України (т.1 а.с.36).

Транспортний засіб - автобус марки «Mercedes», реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований у Республіці Молдова, а цивільно-правова відповідальність його водія на момент ДТП була застрахована іноземною страховою компанією відповідно до умов Міжнародної системи автомобільного страхування «Зелена картка», поліс № MD/15/YL02970832. Членом вказаної системиавтомобільного страхування є Україна,яку представляє МТСБУ (т.1 а.с.37).

30 грудня 2021 року на адресу МТСБУ було направлено заяву про виплату страхового відшкодування для батька загиблого - ОСОБА_1 , матері загиблого - ОСОБА_2 та дочки загиблого - ОСОБА_3 (т.1 а.с.14-15).

Згідно зі свідоцтвом про народження від 23 лютого 1982 року серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_5 (т.1 а.с.24).

Відповідно до свідоцтва про народження від 07 жовтня 2002 року серії НОМЕР_4 ОСОБА_5 є батьком ОСОБА_3 (т.1 а.с.28).

За період з січня по грудень 2021 року ОСОБА_1 отримав пенсію у розмірі 21 818 грн, а ОСОБА_2 - у розмірі 32 994,70 грн, що підтверджується довідками Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 18 липня 2022 року(т.1 а.с.54, 55).

З довідки про склад сім`ї вбачається, що ОСОБА_5 на день смерті проживав однією сім`єю з батьками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (т.1 а.с.56).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Касаційна скарга МТСБУ підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в повній мірі не відповідають.

Щодо позовних вимог про стягнення страхового відшкодування моральної шкоди, на утримання у зв`язку із втратою годувальника, на поховання.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого в ДТП, а також особам, яким завдано шкоди смертю годувальника, та витрати на поховання, якщо смерть потерпілого настала в результаті страхового випадку, здійснюється у порядку, передбаченому параграфом 2 глави 82 ЦК України та Законом № 1961-IV.

Частиною першою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно зі статтею 3 Закону № 1961-IV метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.

Статтею 6 Закону № 1961-IV визначено, що страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно зі статтею 23 Закону № 1961-IV шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, пов`язана зі смертю потерпілого.

Відповідно до підпункту «в» пункту 41.2 статті 41 Закону № 1961-IV МТСБУ за рахунок коштів фонду страхових гарантій відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, зареєстрованим в іншій країні, щодо якого був виданий іноземний страховий сертифікат «Зелена картка», що діяв на день дорожньо-транспортної пригоди на території України. Така регламентна виплата здійснюється на умовах та в обсягах, встановлених законодавством про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та принципами взаємного врегулювання шкоди на території країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування «Зелена картка».

Порядок відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю потерпілого, визначено у статті 27 Закону № 1961-IV. Вказаною нормою встановлено, що страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок ДТП настала протягом одного року після ДТП та є її прямим наслідком.

Страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Страховик здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.

Таким чином обов`язок з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування покладається на страховика.

Пункт 27.2 статті 27 Закону № 1961-IV є відсилочною нормою, тобто містить посилання на іншу норму права, а саме статтю 1200 ЦК України, та може застосовуватися лише в поєднанні із цією нормою (див. висновки Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 грудня 2022 року у справі № 304/936/19 (провадження № 61-12719сво20)).

Відповідно до частини першої статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; інвалідам - на строк їх інвалідності; одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, до досягнення ними чотирнадцяти років; іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, протягом п`яти років після його смерті.

У пункті 35.1 статті 35 Закону № 1961-IV зазначено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Абзацами першим-третім пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV передбачено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про ДТП, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, -прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Якщо ДТП розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15 (провадження № 14-406цс19), зазначено, що у Законі № 1961-IV не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.

Отже, цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті дії джерела підвищеної небезпеки настає без вини її заподіювача. Тому страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом № 1961-IV порядку.

При цьому наявність чи відсутність у страховика обов`язку з виплати страхового відшкодування замість завдавача шкоди не є предметом розгляду в кримінальному провадженні. Тому відсутність судового рішення у кримінальному провадженні не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог потерпілої особи до страховика про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП.

Крім того, вищенаведеним пунктом 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV визначено лише підставу припинення здійснення страхового відшкодування у разі, якщо ДТП розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, та не передбачено можливості відмови у стягненні страхового відшкодування у справі, яка вже розглядається судом у порядку цивільного судочинства, за наслідками такого розгляду.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 242/1930/21 (провадження № 61-17923св21) та від 21 квітня 2022 року у справі № 447/2222/20 (провадження № 61-19906св21).

На час настання страхового випадку мінімальний розмір заробітної плати становив 6 500 грн, тому згідно з пунктом 27.2 статті 27 Закону № 1961-IV загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 234 000 грн (36 х 6 500 грн).

Відповідно до пункту 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 09 квітня 2019 року № 538 «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів з питань обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», чинного на момент настання ДТП, наслідком якої стала смерть ОСОБА_5 , розмір страхових сум за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю потерпілих, був встановлений 260 000 грн на одного потерпілого.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що згідно з пунктом 27.2 статті 27 Закону № 1961-IV та статті 1200 ЦК України з МТСБУ на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає стягненню страхове відшкодування у зв`язку із втратою годувальника у розмірі по 234 000 грнкожному, тобто по 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі (6 500 грн х 36), встановленому законом на день страхового випадку, а згідно з пунктом 27.3 статті 27 Закону № 1961-IV з МТСБУ на користь позивачів також підлягає стягненню страхове відшкодуванняморальної шкоди у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, тобто по 26 000 грн кожному.

Крім того, з огляду на положення пункту 27.4 статті 27 Закону № 1961-IV, суди попередніх інстанцій обґрунтовано стягнули з МТСБУ на користь ОСОБА_3 відшкодування витрат на поховання ОСОБА_5 у розмірі 17 305 грн, що не перевищує 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Відповідно до статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Зазначена стаття Сімейного кодексу України не містить визначення, за яких обставин особа може вважатися такою, що потребує матеріальної допомоги.

Під час встановлення того, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність у матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц).

Крім того аналіз положень частини першої статті 1200 ЦК України свідчить про те, що право на відшкодування шкоди завданої смертю потерпілого мають як ті непрацездатні особи, що перебували на утриманні потерпілого, так і ті, які мали право на одержання від нього утримання.

Наведене узгоджується із висновками Верховного Суду у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 643/207/16-ц, від 06 травня 2020 року у справі № 742/554/19-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 742/637/19-ц, від 08 вересня 2021 року у справі № 577/1316/20.

Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги про те, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не довели належними та допустимими доказами, що перебували на утриманні у загиблого ОСОБА_5 , не заслуговують на увагу.

Щодо позовних вимог про стягнення пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат.

За змістом частини першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, тобто суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, норми розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом наведеної норми закону нарахування трьох процентів річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій було встановлено, що листом від 06 квітня 2022 року МТСБУ повідомило сторону позивачів, що рішення щодо виплати страхового відшкодування буде прийнято після отримання належним чином завіреної копії документа (вироку суду, постанови слідчого про закриття кримінального провадження), що підтверджує настання відповідальності іншого учасника за скоєння ДТП, як це передбачено абзацом 4 пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV.

Таким чином, у діях страховика відсутня вина у простроченні виплати страхового відшкодування, що передбачає можливість застосування штрафних санкцій, оскільки відповідно до абзацу 4 пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV страховик скористався своїм правом, передбаченим законом, для припинення перебігу строку для прийняття рішення щодо виплати страхового відшкодування, а тому такий строк розпочався з моменту набрання законної сили рішенням суду першої інстанції, ухваленим в цій справі, в частині стягнення з відповідача на користь позивачів страхового відшкодування. Натомість відомості щодо результату розгляду кримінальної справи за фактом ДТП у матеріалах справи відсутні.

Тобто, саме з моменту набрання законної сили рішенням суду першої інстанції про стягнення з МТСБУ на користь позивачів страхового відшкодування, у відповідача виник обов`язок виконання грошового зобов`язання та можливість застосування до нього цивільно-правової відповідальності за прострочення його виконання.

Таке застосування норм матеріального права узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21 квітня 2022 року у справі № 447/2222/20 та від 15 серпня 2023 року у справі № 513/730/21.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, суди попередніх інстанцій наведеного не врахували та дійшли помилкового висновку про задоволення цих позовних вимог.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, то судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до МТСБУ про стягнення пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат, підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні позову, з наведених у мотивувальній частині цієї постанови підстав.

Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 ЦПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин першої-третьої, восьмої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

В пункті 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз`яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об`єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правову допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правової допомоги. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики (стаття 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу (правову) допомогу, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 понесли такі витрати у розмірі по 6 500 грн кожен.

Вищевказані судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені позивачами, підтверджуються договорами про надання правничої допомоги від 23 грудня 2021 року, ордером адвоката Ільків М. М., свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю, детальними описами наданих послуг, та квитанціями до прибуткового касового ордеру від 15 березня 2023 року №№23/23, 24/23, 25/23 про сплату адвокату кожним із позивачів по 6500 грн.

Враховуючи надані стороною позивачів докази, ступінь складності справи, обсяг наданої адвокатом правової допомоги, підтверджену документально вартість виконаних робіт, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що заявлені суми витрат на професійну правничу допомогу є такими, що підтверджені наданими доказами.

При цьому місцевий суд обґрунтовано виходив з того, що стороною відповідача в порядку, передбаченому статтею 137 ЦПК України, не подано будь-яких заперечень щодо заявленого розміру витрат на правову допомогу та не заявлено про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Такий висновок суду першої інстанції узгоджується з правовими висновками, викладеними в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), в якій вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Доводи касаційної скарги МТСБУ не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій як в частині вирішення позовних вимог про стягнення страхового відшкодування моральної шкоди, на утримання у зв`язку із втратою годувальника, на поховання, так і в частині вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до МТСБУ про стягнення страхового відшкодування моральної шкоди, на утримання у зв`язку із втратою годувальника, на поховання, а також в частині вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування в зазначеній частині відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України задовольнити частково.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 15 березня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 березня 2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат скасувати і ухвалити в цій частині нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат відмовити.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 15 березня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 березня 2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення страхового відшкодуванняморальної шкоди, на утримання у зв`язку із втратою годувальника, на поховання, а також в частині вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович