Постанова
Іменем України
25 березня 2020 року
м. Київ
справа № 500/4441/15-ц
провадження № 61-48274св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Cімоненко В. М.,
суддів: Грушицького А. І., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Бросківська сільська рада Ізмаїльського району Одеської області, приватний нотаріус Ізмаїльського районного нотаріального округу Одеської області Веліксар Тетяна Іванівна,
третя особа - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Одеської області від 31 жовтня 2018 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Журавльова О. Г., Кравця Ю. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням прийнятої заяви про зміну підстав та предмету позову просив стягнути з ОСОБА_2 як спадкоємця померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 у порядку реституції 45 000,00 дол. США; визнати незаконною довідку Бросківської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області від 11 серпня 2016 року про місце проживання ОСОБА_4 ; зобов`язати приватного нотаріуса Ізмаїльської районного нотаріального округу Одеської області Веліксар Т. І. передати спадкову справу, відкриту після смерті ОСОБА_4 , за належністю до Ізмаїльської державної нотаріальної контори.
Позовна заява мотивована тим, що 04 серпня 2005 року він та ОСОБА_4 уклали у простій письмовій формі договір купівлі-продажу 1/10 частини домоволодіння на АДРЕСА_1 , який рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 12 серпня 2005 року за його позовом до ОСОБА_4 було визнано дійсним. Зазначав, що вказаний договір купівлі-продажу фактично укладався в забезпечення повернення ОСОБА_3 наданих їй у борг коштів у розмірі 40 000,00 дол. США; надання коштів підтверджується розпискою від 12 серпня 2005 року та розпискою від 01 квітня 2008 року, у якій ОСОБА_3 також підтвердила наявність боргу за процентами за користування позиченими коштами у розмірі 5 000,00 дол. США. Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 11 лютого 2009 року виділено в натурі 1/10 частину домоволодіння на АДРЕСА_1 в окремий об`єкт нерухомості (магазин). Надалі рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 12 серпня 2005 року було скасовано, за результатами нового розгляду справи рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 червня 2015 року у задоволенні його позову до ОСОБА_4 про визнання дійсним договору купівлі-продажу частини домоволодіння відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 16 грудня 2015 року скасовано рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 11 лютого 2009 року, відмовлено у виділенні в натурі частини домоволодіння. У іншій справі № 500/2729/14-ц рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 липня 2015 року встановлено, що кошти ним надавалися ОСОБА_3 на підтвердження розрахунку за магазин, розміщений на АДРЕСА_1 . Виходячи з цих обставин вважав, що він має право витребувати ці кошти у ОСОБА_3 , яка діяла від імені та на підставі доручення ОСОБА_4 . Крім того, зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , яка мала громадянство Республіки Молдова та не отримувала посвідку на проживання в Україні. На підставі заяви ОСОБА_2 про прийняття спадщини за заповітом ОСОБА_4 усупереч статті 1221 ЦК України спадкова справа заведена приватним нотаріусом Ізмаїльського районного округу Одеської області Вєліксар Т. І. відповідно до довідки Бросківської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області від 11 серпня 2016 року про місце проживання ОСОБА_4 , а не за місцем спадкування нерухомого майна, що може затягнути повернення коштів спадкоємцем.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 04 жовтня 2017 року у складі судді Швець В. М. позов задоволено частково; стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у порядку реституції 1 201 688,69 грн, але в межах вартості 1/10 частини житлового будинку на АДРЕСА_2 , одержаної ОСОБА_2 у спадщину, що відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ОСОБА_4 ; визнано незаконною довідку № 2620, видану 14 листопада 2016 року Бросківською сільською радою Ізмаїльського району Одеської області про місце проживання ОСОБА_4 ; у решті позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що укладений 04 серпня 2005 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 у простій письмовій формі договір купівлі-продажу нерухомого майна (магазину) у судовому порядку не визнавався дійсним. ОСОБА_2 як спадкоємець ОСОБА_4 відмовляється у добровільному порядку повертати кошти, сплачені за придбання магазину, що є підставою для їх примусового стягнення у межах вартості спадкового майна. Визнаючи незаконною довідку про місце проживання, суд виходив з того, що ОСОБА_4 як іноземець не мала посвідки на постійне проживання в Україні, тому видання такої довідки не відповідає Правилам реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207. Суд зазначив, що у справі не оскаржується рішення приватного нотаріуса про заведення спадкової справи, тому у задоволенні решти вимог слід відмовити.
Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 25 жовтня 2017 року виправлено описки, допущені у рішенні суду від 04 жовтня 2017 року.
Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 02 листопада 2017 року забезпечено позов; накладено арешт на 1/10 частини житлового будинку на АДРЕСА_2 .
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 31 жовтня 2018 року рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 04 жовтня 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення; у позові відмовлено; скасовано ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 25 жовтня 2017 року та заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 02 листопада 2017 року.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що договір купівлі-продажу нерухомого майна (магазину), який укладався у простій письмовій формі, є нікчемним правочином, до якого відповідно до статті 216 ЦК України реституція не застосовується. Суд дійшов висновку, що виданням довідки про місце проживання ОСОБА_4 права та інтереси ОСОБА_1 не порушуються.
Додатковою постановою Апеляційного суду Одеської області від 22 листопада 2018 року стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4 020,00 грн витрат зі сплати судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2018 року відмовлено у задоволенні заяви про виправлення описок у постанові від 31 жовтня 2018 року.
Короткий зміст касаційних скарг
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Апеляційного суду Одеської області від 31 жовтня 2018 року та залишити в силі рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 04 жовтня 2017 року.
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить змінити постанову Апеляційного суду Одеської області від 31 жовтня 2018 року у частині встановлених судами обставин справи, а саме, виключити на 5 аркушімотивувальної частини постанови суду абзац 1-4, 9.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу зІзмаїльського міськрайонного суду Одеської області.
Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку, що у позивача виникло право на витребування безпідставно отриманих коштів у ОСОБА_3 , яка діяла на підставі доручення від імені ОСОБА_4 , оскільки позов стосувався стягнення коштів у порядку реституції з ОСОБА_2 як спадкоємця особи, в інтересах якої діяла ОСОБА_3 . Висновок суду апеляційної інстанції про незастосування реституції суперечить закону та не узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 439/212/14-ц та від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц.
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд встановив обставини, які надалі можуть мати для неї негативні правові наслідки; вважає, що з постанови суду апеляційної інстанції підлягають виключенню встановлені обставини щодо дослідження договорів від 04 серпня 2005 року, від 12 серпня 2005 року, довіреності від 11 червня 2003 року № 2595; щодо отримання ОСОБА_3 у борг від ОСОБА_1 коштів у розмірі 45 000,00 дол. США та існування рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 12 травня 2005 року; щодо встановлення у судовому засіданні при розгляді справи № 500/2729/14-ц та справи № 1510/467/12 факту існування доручення від 11 червня 2003 року; щодо складання ОСОБА_4 заповіту на магазин, розташований на АДРЕСА_2 .
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У відзиві, поданому у січні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, мотивуючи його викладенням обставин, встановлених під час розгляду судом апеляційної інстанції цієї справи та розгляду інших справ за участі цих же сторін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 11 червня 2003 року приватним нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу посвідчено довіреність, зареєстровану в реєстрі за № 2595, згідно з якої ОСОБА_4 уповноважила ОСОБА_3 керувати та розпоряджатися всім майном, де б воно не знаходилося, із чого б не складалося, зокрема, укладати договори та угоди; строк дії довіреності до 11 червня 2006 року.
04 серпня 2005 року у простій письмовій формі між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу 1/10 частини будинку (магазин), розташованого на АДРЕСА_1 , відповідно до якого ОСОБА_4 продала ОСОБА_1 зазначену належну їй на праві власності частку будинку за 50 000,00 грн.
12 серпня 2005 року ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_1 кошти у розмірі 40 000,00 дол. США, про що написала документ під назвою «договір», у якому зазначила, що кошти нею отримані на підставі довіреності № 2595 під заставу магазину на АДРЕСА_1 , який належав її матері ОСОБА_4 .
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 12 серпня 2005 року у справі № 2-6033-2005, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 27 липня 2011 року, визнано дійсним договір купівлі-продажу частини будинку (магазину), укладений 04 серпня 2005 року між ОСОБА_1 до ОСОБА_4 ; визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/10 частини будинку (магазин), розташованого на АДРЕСА_1 .
Також ОСОБА_3 написала розписку від 01 квітня 2008 року, у якій вказала, що 12 серпня 2005 року отримала від ОСОБА_1 у борг 45 000,00 дол. США, зобов`язувалася повернути кошти з умовою після цього здійснення за нею реєстрації права власності на магазин на АДРЕСА_1 .
13 травня 2011 року ОСОБА_4 склала заповіт, згідно з яким на випадок смерті заповіла ОСОБА_2 1/10 частини будинку (магазин), розташованого на АДРЕСА_1 .
Надалі ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2011 року рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 12 серпня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 27 липня 2011 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Остаточним рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 09 вересня 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права власності на нежитлове приміщення відмовлено.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4
31 січня 2017 року приватним нотаріусом Ізмаїльського районного нотаріального округу Одеської області Веліксар Т. І. заведено спадкову справу № 5/2017 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 за заявою ОСОБА_2 про прийняття спадщини за заповітом, яку посвідчено 09 грудня 2016 року секретарем Бросківської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX).
У пункті 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги (далі - ЦПК України 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають задоволенню частково.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України 2017 року під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За змістом частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (стаття 216 ЦК України).
Відповідно до статті 657 ЦК України у редакції, чинній на момент укладення спірного правочину, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Задовольняючи вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що із спадкоємця ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 у межах вартості спадкового майна підлягають стягненню кошти у розмірі 1 201 688,69 грн, що сплачувалися останнім в рахунок оплати за частку у праві власності на будинок за нікчемним договором.
Ухвалюючи нове рішення про відмову у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 має право на витребування у ОСОБА_3 , яка діяла від імені ОСОБА_4 , безпідставно отримані кошти.
Проте з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитися не можна, оскільки вони дійшли їх за неправильного застосування норм матеріального права.
Встановивши, що договір купівлі-продажу частини будинку (магазину) від 04 серпня 2005 року, який укладався між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 у простій письмовій формі, не було нотаріально посвідчено, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що у зв`язку з недодержанням сторонами договору вимог закону про нотаріальне посвідчення, такий договір є нікчемним.
Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції неправильного тлумачив статтю 216 ЦК України, помилково вважав, що реституція не застосовується до нікчемного правочину.
Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується у разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним, чи який визнано судом недійсним.
У абзаці 2 частини першої статті 216 ЦК України прямо передбачено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Таким чином, суд апеляційної інстанції не виконав вимоги, передбачені частиною першою статті 216 ЦК України, не застосував у спірних правовідносинах реституцію щодо нікчемного правочину.
Разом з тим, дійшовши правильного висновку про наявність підстав для застосування реституції до договору купівлі-продажу від 04 серпня 2005 року, суд першої інстанції не врахував, що з огляду на частину першу статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
Судом першої інстанції встановлено, що умовами укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 нікчемного договору купівлі-продажу від 04 серпня 2005 року передбачалося отримання ОСОБА_4 від ОСОБА_1 50 000,00 грн в рахунок оплати за частку у праві власності на будинок.
Зокрема, зазначені кошти отримані спадкодавцем ОСОБА_4 при підписанні зазначеної угоди (пункт 2.1 зазначеного договору купівлі-продажу).
Стягуючи на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 як спадкоємця ОСОБА_4 у порядку реституції 1 201 688,00 грн в межах вартості спадкового майна, суд першої інстанції не врахував, що умовами нікчемного договору купівлі-продажу не передбачалося такої суми в рахунок оплати за частку у праві власності на будинок.
Фактично, застосовуючи реституцію, суд першої інстанції виходив з умов документу під назвою «договір» від 12 серпня 2005 року щодо отримання ОСОБА_3 40 000,00 дол. США під заставу магазину; у цьому документі також зазначено, що зазначені кошти нею отримані під 2,5 % річних на строк до 12 серпня 2006 року, що не є притаманним для договору купівлі-продажу.
Розписка від 01 квітня 2008 року, яку написала ОСОБА_3 , також містить зобов`язання повернути ОСОБА_1 кошти у розмірі 45 000,00 доларів США.
Як і в попередньому документі, у розписці відсутні будь-які умови про те, що ОСОБА_3 діє в інтересах ОСОБА_4 на виконання умов договору купівлі-продажу від 04 серпня 2005 року.
Тимчасове надання коштів під проценти виключається у разі укладення та/чи виконання умов договору купівлі-продажу, який за статтею 655 ЦК України має передбачати передачу або зобов`язання передати майно у власність другій стороні (покупцеві), із зобов`язанням покупця прийняти таке майно і сплатити за нього певну грошову суму.
За таких обставин, суд першої інстанції не мав правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 як спадкоємця ОСОБА_4 коштів у сумі, що значно перевищувала розмір, визначений умовами нікчемного договору купівлі-продажу.
Щодо визнання незаконною довідки про місце проживання та передання спадкової справи
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (стаття 4 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи, інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, що визначений законом або договором, а якщо закон або договір ефективного способу захисту не визначають - суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
До цивільних прав, які підлягають захисту, належать майнові й особисті немайнові права, які належать суб`єктам цивільного права.
Цивільні права виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України зокрема, договорів та інших правочинів, завдання майнової та моральної шкоди, безпосередньо з актів цивільного законодавства, безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Офіційне тлумачення інтересу, який підлягає захисту, надане в Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 1-10/2004, яким визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Порушення права (інтересу) пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Прийняття судом рішення покликане усунути цю невизначеність, відновити порушене право, створити можливість для реалізації інтересу.
За частиною другою статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
У цій справі ОСОБА_1 , зокрема оспорює дійсність довідки Бросківської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області від 11 серпня 2016 року про місце проживання ОСОБА_4 на момент смерті.
Відмовляючи у задоволенні цієї вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що визнання недійсною зазначеної довідки не є ефективним способом захисту прав та інтересів, оскільки не відновлює будь-яких прав та інтересів ОСОБА_1 .
Відповідно до статті 50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
Висновки суду про відмову у переданні спадкової справи до іншого нотаріуса є правильними, оскільки ОСОБА_1 в установленому законом порядку не оскаржуються дії приватного нотаріуса щодо заведення спадкової справи.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 щодо виключення з постанови суду апеляційної інстанції встановлених фактичних обставин справи є неприйнятними, оскільки стосуються переоцінки обставин справи, що з огляду на статтю 400 ЦПК України 2017 року виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України 2017 підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Ураховуючи зазначене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 необхідно задовольнити частково, постанову Апеляційного суду Одеської області від 31 жовтня 2018 року у частині відмови у стягненні коштів скасувати, рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 04 жовтня 2017 року у цій частині - змінити; стягнутиз ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у порядку реституції 50 000,00 грн, але в межах вартості 1/10 частини житлового будинку на АДРЕСА_2 , одержаного у спадщину після ОСОБА_4 ; у решті постанову Апеляційного суду Одеської області від 31 жовтня 2018 року залишити без змін.
Керуючись статтями 402 409 412 416 ЦПК України 2017 року, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,-
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Апеляційного суду Одеської області від 31 жовтня 2018 року у частин відмови у стягненні коштів - скасувати, рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 04 жовтня 2017 року у цій частині - змінити.
Зменшити розмір суми, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у порядку реституції - до 50 000,00 грн, але в межах вартості 1/10 частини житлового будинку на АДРЕСА_2 , одержаного у спадщину, що відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ОСОБА_4 .
У решті постанову Апеляційного суду Одеської області від 31 жовтня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. М. Сімоненко Судді: А. І. Грушицький С. Ю. Мартєв Є. В. Петров С. П. Штелик