ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 лютого 2023 року
м. Київ
справа №500/5748/21
адміністративне провадження № К/990/14036/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №500/5748/21
за позовом ОСОБА_1
до Державної казначейської служби України
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області,
про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Фльорківа Олександра Володимировича
на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 5 січня 2022 року (головуючий суддя: Мандзій О.П.)
і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2022 року (головуючий суддя: Шинкар Т.І., судді: Обрізко І.М., Судова-Хомюк Н.М.).
УСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
9 вересня 2021 року ОСОБА_1 пред`явила позов до Державної казначейської служби України, у якому просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиконання, протягом тривалого часу, постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 7 червня 2017 року у справі №819/765/17;
- зобов`язати відповідача здійснити виконання виконавчого листа, виданого Тернопільським окружним адміністративним судом 11 жовтня 2017 року по справі №819/765/17, шляхом перерахування на її користь невиплаченого судового збору в розмірі: 640,00 грн і понесених витрат на правову допомогу у розмірі: 2000,00 грн;
- стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду у розмірі: 5000,00 грн;
- стягнути з відповідача на її користь судові витрати у цій справі.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 7 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2017 року, у справі №819/765/17 стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Тернопільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області на її користь судовий збір у розмірі: 640,00 грн і витрати на правову допомогу у розмірі: 2000,00 грн. Вказала, що 17 листопада 2017 року направила відповідний виконавчий лист до казначейства для виконання, однак до цього часу кошти їй не виплачені.
На цій основі ОСОБА_1 стверджувала, що така бездіяльність відповідача є протиправною, нівелює принцип обов`язковості судового рішення і порушує її права й інтереси та завдає моральної шкоди.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 5 січня 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач не допустив протиправної бездіяльності під час виконання виконавчого листа Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року у справі №819/765/17, тому відсутні підстави для задоволення позову.
У цьому контексті суд указав, що виплата коштів, належних ОСОБА_1 на підставі виконавчого листа Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року у справі №819/765/17, здійснюється за рахунок КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» за третьою чергою заборгованості. Відповідач вжив заходи задля належного виконання виконавчих листів, зокрема, неодноразово звертався з листами до Міністерства фінансів України з проханням врахувати дійсний стан бюджетного фінансування та пропозиції щодо необхідності виділення додаткових коштів на програму КПКВК 3504040. Втім невиплата коштів за цими виконавчими документами зумовлена не бездіяльністю Державної казначейської служби України як суб`єкта владних повноважень, а відсутністю належного асигнування відповідної бюджетної програми, що не належить до компетенції відповідача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів
Скаржник просить Верховний Суд скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник послався на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, стверджуючи, що суди першої й апеляційної інстанції не врахували висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 16 квітня 2020 року у справі №818/1814/17 у подібних правовідносинах.
Скаржник вважає необґрунтованими висновки судів про відсутність протиправної бездіяльності з боку відповідача. Зазначає, що до цього висновку суди дійшли на основі бюджетних запитів, які не є пропозиціями Мінфіну, про які йдеться у Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року №845. Зрештою указує на відсутність доказів звернення відповідача до Мінфіну з подібними пропозиціями.
На цій основі скаржник відстоює позицію, яка полягає в тому, що відповідач допустив протиправну бездіяльність і аргументи судів її не виправдовують.
Ухвалою від 23 червня 2022 року Суд відкрив касаційне провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідач і третя особа відзивів на касаційну скаргу не подали. Копія ухвали про відкриття касаційного провадження вручена їм 29 і 30 червня 2022 року відповідно. Також указана ухвала була доставлена їм до Електронного кабінету 23 червня 2022 року. Відповідно до статті 338 КАС України відсутність відзивів не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку.
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
7 червня 2017 року Тернопільський окружний адміністративний суд ухвалив постанову у справі №819/765/17 за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: управління Державної казначейської служби України у місті Тернополі, про зобов`язання вчинити дії. Відповідно до цієї постанови:
- позов задоволено;
- зобов`язано Тернопільське об`єднане управління Пенсійного фонду України Тернопільської області сформувати та подати до управління Державної казначейської служби України у місті Тернополі подання про повернення сплаченого ОСОБА_1 збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі: 5468,06 грн;
- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Тернопільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі: 640,00 грн;
- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Тернопільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правову допомогу у розмірі: 2000,00 грн.
11 жовтня 2017 року Тернопільський окружний адміністративний суд видав виконавчий лист у справі №819/765/17 про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Тернопільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області на користь ОСОБА_1 судового збору у розмірі: 640,00 грн та понесених витрат на правову допомогу у розмірі: 2000,00 грн.
17 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до Управління Державної казначейської служби України у місті Тернополі Тернопільської області, у якій просила стягнути на її користь судовий збір в сумі: 640,00 грн і понесені витрати на правову допомогу в сумі: 2000,00 грн згідно з указаним виконавчим листом.
1 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до Управління Державної казначейської служби України у місті Тернополі Тернопільської області, у якій просила повідомити про стан виконання виконавчого листа; заходи, які вживаються для його примусового виконання; нарахувати й виплатити компенсацію за порушення встановленого законом строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів.
Листом від 5 листопада 2018 року Управління Державної казначейської служби України у місті Тернополі Тернопільської області повідомило ОСОБА_1 про те, що її документи 15 грудня 2017 року були направлені Головному управлінню Державної казначейської служби України у Тернопільській області.
11 січня 2021 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до Головного управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області, у якій просила повідомити про стан виконання виконавчого листа Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року у справі №819/765/17; заходи, що вживаються для примусового виконання, а також нарахувати та виплатити компенсацію за порушення встановленого законом строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів.
Листом від 19 січня 2021 року Головне управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області повідомило ОСОБА_1 про те, що вказаний виконавчий лист підлягає виконанню у третю чергу відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; станом на день надання відповіді Державною казначейською службою України виконуються рішення першої черги.
5 липня 2021 року ОСОБА_1 повторно звернулася із заявою до Головного управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області, у якій просила повідомити про стан виконання виконавчого листа, заходи що вживаються для його примусового виконання, а також нарахувати та виплатити компенсацію за порушення встановленого законом строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів.
Листом від 16 липня 2021 року Головне управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області листом повідомило ОСОБА_1 про те, що заява про стягнення з Тернопільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області судового збору у сумі: 640,00 грн та понесених витрат на правничу допомогу у розмірі: 2000,00 грн на підставі виконавчого листа Тернопільського окружного адміністративного суду №819/765/17 від 11 жовтня 2017 року надійшла на адресу органів Казначейства 17 листопада 2017 року. У той же час, у боржника відсутні відкриті в органах Казначейства рахунки. Відтак здійснити процедуру безспірного списання коштів з рахунків боржника не видається за можливе. Рішення про стягнення на користь заявника коштів буде виконано Державною казначейською службою України у відповідності до норм законодавства у порядку черговості після надходження бюджетних асигнувань, а також погашення вимог першої та другої черги.
Вважаючи, що відповідач допустив протиправну бездіяльність при виконанні виконавчого листа, ОСОБА_1 звернулася до суду з метою її оскарження.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами статті 129-1 Конституції України, статті 370 КАС України закріплено принцип обов`язковості судових рішень, відповідно до якого судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Частиною другою статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 5 червня 2012 року №4901-VI передбачено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган.
Згідно з частиною першою, четвертою статті 3 цього Закону (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
На виконання вимог зазначеного Закону постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2014 року №440 затверджено Порядок погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою.
Відповідно до пункту 20 указаного Порядку, погашення заборгованості здійснюється Казначейством в межах бюджетних асигнувань, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду на підставі рішень, поданих органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, згідно з Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року №845.
Згідно з пунктом 2 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі також - «Порядок №845») безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.
Відповідно до пункту 3 Порядку №845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Згідно з підпунктом 1 пункту 47 Порядку №845 безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих органом Казначейства документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником; інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника.
Пунктами 48, 49 Порядку №845 обумовлено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі України відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей.
У разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом 10 днів з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судам попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Суд дійшов таких висновків.
Спір між сторонами виник внаслідок тривалого невиконання судового рішення у справі №819/765/17, що зумовлено невиплатою коштів, присуджених цим рішенням.
Як установили суди попередніх інстанцій, 11 жовтня 2017 року Тернопільський окружний адміністративний суд видав виконавчий лист у справі №819/765/17 про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Тернопільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області на користь ОСОБА_1 судового збору у розмірі: 640,00 грн та понесених витрат на правову допомогу у розмірі: 2000,00 грн.
Заява ОСОБА_1 щодо виконання указаного виконавчого листа надійшла до органу Казначейства 17 листопада 2017 року.
Виконавчий лист був узятий на облік та перебуває у черзі на виконання за бюджетною програмою КПКВ 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою».
Станом на час ухвалення оскаржуваних судових рішень зазначений виконавчий лист не був виконаний.
Отже, тримісячний строк, визначений частиною четвертої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і пунктом 48 Порядку №845 для перерахування коштів стягувачу, був порушений відповідачем.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач не допустив протиправною бездіяльності під час виконання виконавчого листа Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року у справі №819/765/17, оскільки неодноразово звертався з листами до Міністерства фінансів України з проханням врахувати дійсний стан бюджетного фінансування та пропозиції щодо необхідності виділення додаткових коштів на програму КПКВК 3504040.
У цьому контексті колегія суддів зауважує, що встановлений частиною четвертою статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» строк перерахування коштів стягувачу є імперативним, а його недодержання є порушенням гарантій держави щодо виконання судових рішень.
Зі змісту пункту 49 Порядку №845 випливає, що у разі необхідності у додаткових коштах понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає до Міністерства фінансів України пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України протягом 10 днів з дня надходження відповідних виконавчих документів для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету.
Приписи цього пункту вимагають направлення до Міністерства фінансів України пропозицій щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України після надходження кожного виконавчого документа від кожного стягувача, а тому належним доказом виконання зазначених приписів може бути лише відповідне звернення до Міністерства фінансів України, направлене із дотримання строку, встановленого Порядком №845.
Аналогічний висновок щодо тлумачення частини четвертої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», абзацу другого пункту 48 Порядку №845 викладений у постановах Верховного Суду від 21 вересня 2018 року у справі №826/7371/15, від 4 вересня 2020 року у справі №640/5757/19, від 29 квітня 2021 року у справі №826/13511/17 і підстави для відступу від нього відсутні.
На тлі викладеного колегія суддів зауважує, що у справі ОСОБА_1 відсутні докази, які б підтверджували, що Казначейство у 10-денний строк з моменту надходження від неї виконавчого документу зверталося до Міністерства фінансів України з відповідними пропозиціями щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України у зв`язку з неможливістю здійснення безспірного списання коштів через їхню недостатність.
Посилання судів попередніх інстанцій на те, що Державна казначейська служба України неодноразово зверталась до Міністерства фінансів України з листами про збільшення бюджетних призначень за КПКВК 3504040 є хибними. Адже листи, адресовані з цього приводу Міністерству фінансів України, не є належними доказами своєчасного, протягом 10-денного терміну з дня надходження виконавчого документа на ім`я позивачки, надання Казначейством пропозицій Мінфіну щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України.
За таких обставин і правового врегулювання Суд не може погодитися з висновком судів попередніх інстанцій про недопущення відповідачем протиправної бездіяльності під час тривалого (більше чотирьох років) невиконання постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 7 червня 2017 року по справі №819/765/17 щодо стягнення коштів з державного органу.
Крім цього, колегія суддів зазначає, що відповідно до практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», заява №18357/91, пункт 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення у справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії», заява №22774/93, пункт 66).
Державний орган не може довільно посилатись на брак коштів для оплати заборгованості, присудженої рішенням суду (рішення від 17 січня 2006 року у справі «Гордєєви і Гурбик проти України», заяви NN27370/03 і 30049/04, пункт 25).
Неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу №1 (рішення від 29 червня 2004 року у справі «Войтенко проти України», заява №18966/02, пункт 53).
Згідно рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів №13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень», КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio». Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.
Тобто, рішення суду, яке набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Вказане свідчить про те, що орган державної влади повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
На основі викладеного колегія суддів вважає, що обставина відсутності у відповідача бюджетних коштів за відповідною бюджетною програмою та наявність значної кількості виконавчих документів, що перебувають на виконанні в органах Казначейства, не може слугувати підставою для невиконання судового рішення, ухваленого на користь позивачки.
Аналогічних висновків Верховний Суд дійшов, зокрема, у постанові від 16 квітня 2020 року у справі №818/1814/17, від 3 лютого 2021 року у справі №812/413/18 і підстави робити інші висновки у розглядуваному спорі відсутні.
Викладене указує на те, що суди неправильно застосували норми матеріального права, внаслідок чого ухвалили незаконні й необґрунтовані судові рішення про відмову в задоволенні позову.
Суд вважає, що на основі приписів пункту 3 частини першої статті 349, частини першої, третьої статті 351 КАС України необхідно ці рішення скасувати й ухвалити нову постанову.
Юридична оцінка обставин справи дає підстави для задоволення позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиконання, протягом тривалого часу, постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 7 червня 2017 року у справі №819/765/17.
Стосовно позовної вимоги про зобов`язання відповідача здійснити виконання виконавчого листа шляхом перерахування на користь позивачки невиплачених коштів, то Суд звертає увагу на таке.
Відповідач на підставі закону має обов`язок здійснити виконання виконавчого листа, виданого Тернопільським окружним адміністративним судом 11 жовтня 2017 року у справі №819/765/17. Тому додаткове накладення на відповідача подібного обов`язку на підставі рішення суду, як про це просить позивач, є необґрунтованим.
До цього ж, порядок погашення заборгованості за виконавчим документом, виконання якого гарантується державою, визначений законодавством. Натомість заявлена позивачкою вимога про виконання виконавчого листа шляхом перерахування на її користь невиплачених коштів йде у розріз із цим порядком і по своїй суті спрямована на зміну способу і порядку виконання постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 7 червня 2017 року по справі №819/765/17. Однак питання стосовно зміни способу та порядку виконання судового рішення, ухваленого в адміністративній справі, здійснюється відповідно до статті 378 КАС України, тому така позовна вимога не може бути задоволена.
Стосовно позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, то Суд виходить із такого.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Стаття 23 Цивільного кодексу України (далі - «ЦК України») передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів.
Згідно із частиною першою статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Відповідно до пунктів 56 - 58, 66 - 70 рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у зв`язку з тривалим невиконанням рішень, винесених на користь заявників, мало місце порушення статті 13 Конвенції, оскільки заявники не мали ефективного національного засобу юридичного захисту, за допомогою якого вони могли б отримати відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням.
Європейський суд з прав людини також зазначав, що у випадках, коли йдеться про відшкодування матеріальної шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір. Але інша ситуація, коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (рішення у справі «Скордіно проти Італії», пункти 203 - 204; рішення у справі «Вассерман проти Росії», пункт 50). Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов`язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу (рішення від 15 січня 2009 року у справі «Бурдов проти Росії №2», заява №33509/04, пункт 100).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 3 липня 2019 року у справі №750/1591/18-ц виклала правову позицію, за якою відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.
Виходячи з наведеного, колегія суддів зазначає, що відповідач є суб`єктом, що належить до суб`єктів, які завдають шкоду, характер правовідносин свідчить про те, що права позивачки порушені протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень при здійсненні ним владних управлінських функцій.
Досліджуючи обставини справи, які слугували підставою для завдання моральної шкоди позивачці, колегія суддів зазначає, що такими обставинами є тривале невиконання судового рішення.
Оцінюючи вказані обставини справи, характер спірних правовідносин, суму невиплачених коштів, Суд дійшов висновку, що у цьому випадку моральна шкода має бути відшкодована у розмірі: 2500,00 грн і це є достатньою сумою компенсації.
Отже, у кінцевому підсумку Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, а оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нову постанову про часткове задоволення позовних вимог.
V. СУДОВІ ВИТРАТИ
У касаційній скарзі представник позивачки просить здійснити новий розподіл витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також стягнути з відповідача судові витрати за перегляд справи в суді касаційної інстанції.
Судовий збір
Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до квитанцій від 8 вересня 2021 року №49717, від 3 лютого 2022 року №5284-8951-4278-5189, від 31 травня 2022 року №5599-5209-5251-8874, за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг позивачка сплатила судовий збір у загальному розмірі: 4086,00 грн (908,00+1362,00+1816,00).
Враховуючи, що Суд ухвалює рішення на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, і зважаючи на документальне підтвердження понесених витрат на сплату судового збору, в силу частини першої статті 139 КАС України наявні підстави для стягнення на користь позивачки сплаченого судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Витрати на професійну правничу допомогу у суді першої та апеляційної інстанцій
Згідно з частиною шостою статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
3 вересня 2021 року між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням «Сила права», в особі керуючого партнера Фльорківа О.В., укладено Договір про надання правничої (правової) допомоги.
Згідно з Додатком №1 від 3 вересня 2021 року до указаного договору, сторони визначили види правничої (правової) допомоги та погодили розмір гонорару по договору.
Так, відповідно до пункту 2, 3 цього Додатку за одну годину представництва в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо клієнт сплачує адвокатському об`єднанню гонорар у розмірі: 1000,00 грн. Загальний розмір гонорару залежить від затрачених адвокатом годин по справі, але в будь-якому випадку не може бути меншим 5000,00 грн.
Указані документи були додані до позовної заяви.
У відзиві на позов представник відповідача не висловив своєї позиції щодо розподілу витрат на правничу допомогу.
Разом з відповіддю на відзив представник позивачки надав до місцевого суду Акт №1 від 7 жовтня 2021 року обсягу наданої правничої (правової) допомоги до Договору про надання правничої (правової) допомоги від 3 вересня 2021 року.
Відповідно до цього Акту клієнту надана правнича допомога на загальну суму послуг: 5000,00 грн, а саме:
- попередня (досудова) консультація, вивчення документів, аналіз законодавства щодо предмета спору, формування правової позиції, підготовка та подання позовної заяви; кількість затрачених годин: 3 год; вартість послуг: 3000,00 грн;
- підготовка та подання відповіді на відзив; кількість затрачених годин: 2 год; вартість послуг: 2000,00 грн.
У апеляційній скарзі представник позивачки просив, серед іншого, здійснити новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, стягнувши з відповідача на користь позивачки судовий збір у розмірі: 908,00 грн та витрати на правничу допомогу в сумі: 5000,00 грн.
До апеляційної скарги ним були додані також: Додаток №2 від 25 січня 2022 року до Договору про надання правничої (правової) допомоги від 3 вересня 2021 року; Акт №2 обсягу наданої правничої (правової) допомоги від 3 лютого 2021 року.
Згідно з Додатком №2, сторони визначили види правничої (правової) допомоги та погодили розмір гонорару по договору. Відповідно до Акту №2 клієнту надана правнича допомога на загальну суму послуг: 5000,00 грн, а саме:
- підготовка та подання апеляційної скарги; кількість затрачених годин: 5 год; вартість послуг: 5000,00 грн;
Відповідач не подавав відзивів на апеляційну та касаційні скарги.
Колегія суддів зауважує, що позивачем не надано до суду документів, які свідчать про оплату гонорару адвоката. Однак це не може бути підставою для відмови у відшкодуванні таких витрат за умови їхньої реальності, про що зазначав Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 6 квітня 2022 року у справі №500/1410/21.
На переконання колегії суддів, наведені докази є об`єктивними й такими, що підтверджують надання позивачу правничої допомоги Адвокатським об`єднанням «Сила права» в суді першої інстанції в розмірі: 5000 грн та в суді апеляційної інстанції у сумі: 5000,00 грн.
Згідно з частиною сьомою статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Колегія суддів зауважує, що при розгляді справи судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Саме така позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц.
Враховуючи викладене і той факт, що відповідач не вважав за необхідне заперечувати стосовно розміру адвокатських витрат, Суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених витрат на професійну правничу допомогу у суді першої та апеляційної інстанцій. Ці витрати належить стягнути у користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Витрати на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції
Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Враховуючи вимоги частини сьомої статті 139 КАС України і неподання ОСОБА_1 на час прийняття рішення судом касаційної інстанції доказів отримання послуг з професійної правничої допомоги під час касаційного провадження, розгляд клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу може бути здійснений відповідно до приписів статті 139 цього Кодексу після отримання вказаних документів.
Керуючись статями 139 341 345 349 351 355 356 359 КАС України,
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Фльорківа Олександра Володимировича задовольнити частково.
2. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 5 січня 2022 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2022 року скасувати.
3. Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання, протягом тривалого часу, постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 7 червня 2017 року у справі №819/765/17.
Стягнути з Державної казначейської служби України (вулиця Бастіонна, 6, місто Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37567646) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) моральну шкоду у розмірі: 2500 (дві тисячі п`ятсот) гривень 00 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) з Державної казначейської служби України (вулиця Бастіонна, 6, місто Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37567646) судовий збір за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг у сумі: 4086 (чотири тисячі вісімдесят шість) грн 00 грн.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) з Державної казначейської служби України (вулиця Бастіонна, 6, місто Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37567646) витрати на професійну правничу допомогу у суді першої та апеляційної інстанцій у сумі: 10000 (десять) тисяч грн 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
……………………………
…………………………….
…………………………….
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду