ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 5015/2286/12
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. - головуючого, Дроботової Т.Б., Міщенка І.С.
у письмовому провадженні розглянув касаційну скаргу Об`єднання комітетів для євреїв колишнього Радянського Союзу
на ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 07.10.2020 (судді: Кравчук Н.М. (головуючий), Скрипчук О.С., Плотніцький Б.Д.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Краківський ринок"
до: 1. Комунальної 3-тьої міської клінічної лікарні міста Львова,
2. Львівської міської ради
про визнання спільної часткової власності,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог і судових рішень
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Краківський ринок" (далі - ТОВ "Краківський ринок", Позивач) звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Комунальної 3-ї міської клінічної лікарні міста Львова (далі - Лікарня, Відповідач-1) та Львівської міської ради (далі - Рада, Відповідач-2) з вимогою визнати право спільної часткової власності Ради та ТОВ "Краківський ринок" на приміщення в окремо розміщеної будівлі бувшого гінекологічного відділення, що позначена на плані літерою Б-2 за адресою: м. Львів, вул. Рапопорта,6 загальною площею - 933,9 кв.м в розмірі часток 77/100 та 23/100 відповідно; визнати за ТОВ "Краківський ринок" право власності на частку в розмірі 77/100 приміщень в окремо стоячій будівлі бувшого гінекологічного відділення, що позначена на плані літерою Б-2 за адресою: м. Львів, вул. Рапопорта,6 загальною площею - 933,9 кв.м (у редакції заяви про уточнення позовних вимог).
1.2. Рішенням Господарського суду Львівської області від 01.08.2012 у справі №5015/2286/12 позов задоволено.
1.3. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.01.2013 у справі №5015/2286/12 скасовано вищезазначене рішення місцевого господарського суду та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.
1.4. Постановою Вищого господарського суду України 10.04.2013 у справі №5015/2286/12 скасовано постанову суду апеляційної інстанції та залишено в силі рішення місцевого суду.
1.5. Об`єднання комітетів для євреїв колишнього Радянського Союзу, як особа, яка не була учасником справи, у червні 2020 року звернулася до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Львівської області від 01.08.2012 у справі №5015/2286/12.
1.6. Апеляційний господарський суд відкрив провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою (ухвала від 10.06.2020), яке у подальшому ухвалою від 07.10.2020 закрито, як помилково відкрите, оскільки апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню.
2. Короткий зміст касаційної скарги
2.1. Об`єднання комітетів для євреїв колишнього Радянського Союзу звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою з вимогою скасувати ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 07.10.2020 у справі №5015/2286/12 та направити справу до цього ж суду для продовження розгляду. Також скаржник просив передати справу на розгляд Великої Палати Верхового Суду.
2.2. Скаржник вважає, що апеляційна інстанція мала б керуватися приписами процесуального закону, чинного на момент подання апеляційної скарги нормами якого особі, яка не брала участі у справі, однак вважає, що рішенням суду першої інстанції вирішено питання про її права та обов`язки, надано право оскаржити рішення місцевого суду в апеляційному порядку (стаття 254 Господарського процесуального кодексу України), у тому числі якщо таке судове рішення вже було предметом апеляційного (та касаційного) перегляду та залишено без змін (стаття 272 Господарського процесуального кодексу України).
2.3. Додатково 17.03.2021 на електронну адресу Верховного Суду від скаржника надійшло клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верхового Суду, яке обґрунтовано відмінністю практики господарської юрисдикції (висновки Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 17.09.2019 у справі №20/5007/101/11 та від 02.04.2019 у справі №922/765/15) від практики судів адміністративної та цивільної юрисдикцій (висновки у постановах від 18.03.2020 у справі №667/3883/15-ц та від 13.01.2020 у справі №815/1354/15) при вирішенні питання про допуск до апеляційного провадження апеляційної скарги, яка подана до суду апеляційної інстанції після набрання чинності 15.12.2017 Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII, на рішення місцевого суду, що прийняте та залишене без змін за наслідком його апеляційного перегляду до 15.12.2017, оскільки касаційні суди адміністративної та цивільної юрисдикцій, на відміну від касаційного суду господарської юрисдикції, допускають скаржників до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду цивільної, адміністративної справ до набрання чинності 15.12.2017 змінами до Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), застосовуючи у справах цивільної й адміністративної юрисдикцій однаковий підхід у застосуванні відповідних приписів процесуальних законів (статті 370 ЦПК України та статті 323 КАС України).
2.4. 19.03.2021 засобами поштового зв`язку до Верховного Суду від скаржника надійшло ідентичне за змістом клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верхового Суду.
3. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
3.1. Переглянувши оскаржену у справі ухвалу суду апеляційної інстанції, дослідивши доводи наведені у касаційній скарзі, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
3.2. У справі порушено питання щодо допуску до апеляційного провадження скарги, яка подана до суду апеляційної інстанції після набрання чинності 15.12.2017 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", на рішення місцевого суду, яке було предметом апеляційного перегляду за правилами Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до 15.12.2017.
3.3. Станом на час постановлення оскаржуваного Об`єднанням комітетів для євреїв колишнього Радянського Союзу в апеляційному порядку судового рішення у цій справі положення Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15.12.2017) не передбачали можливості "повторного" апеляційного чи касаційного перегляду судового рішення, в тому числі і за скаргою особи, яка не брала участі у справі, і у тому випадку, якщо господарський суд вирішив питання про її права та обов`язки.
3.4. 15.12.2017 набрав чинності Закон від 03.10.2017 №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".
3.5. Господарським процесуальним кодексом України (у редакції, чинній з 15.12.2017) передбачено, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції (частина перша статті 254 Господарського процесуального кодексу України).
3.6. Відповідно до положень частин першої, третьої та четвертої статті 272 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 15.12.2017) якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави; за результатами розгляду апеляційної скарги суд приймає постанову відповідно до статті 282 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано раніше прийняту постанову суду апеляційної інстанції; суд апеляційної інстанції розглядає скаргу, вказану в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.
3.7. Водночас, розділом ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 15.12.2017) не передбачено можливості повторного апеляційного чи касаційного перегляду судових рішень, перегляд яких вже було здійснено у порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України (у редакції, чинній до 15.12.2017).
3.8. Здійснення перегляду судового рішення, законність якого вже була предметом апеляційного розгляду (здійсненого за правилами, чинними на час набрання рішенням законної сили), є порушенням принципу правової визначеності, оскільки таке рішення не може бути поставлено під сумнів, а здійснення перегляду цього рішення не є виправданим та обґрунтованим, оскільки може мати наслідком порушення прав інших осіб, які покладаються на чинність рішення, здійснюючи свої права та обов`язки протягом усього часу чинності цього рішення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №922/765/15, від 17.09.2019 у справі №20/5007/101/11, від 05.02.2021 у справі №42/254 та постанові Верховного Суду від 29.03.2021 у справі №921/1359/14-г/5, відступати від яких колегія суддів не вважає за необхідне.
3.9. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (пункт 61 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania) [GC], No. 28342/95, ECHR 1999-VII).
3.10. В основі принципу юридичної визначеності, як одного із істотних елементів принципу верховенства права, лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися.
3.11. Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Понамарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до принципу res judicata (пункт 62 рішення ЄСПЛ у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania) [GC], No. 28342/95, ECHR 1999-VII), тобто поваги до остаточного рішення суду.
3.12. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (пункт 52 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), № 52854/39, ECHR 2003-IX, пункт 46 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Устименко проти України" №32053/13).
3.13. Отже, забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд.
3.14. Також судова колегія звертає увагу, що відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.02.2021 у справі №42/254, якщо особа, яка не брала участь у справі, а суд вирішив питання про її права та обов`язки, не реалізувала своє суб`єктивне процесуальне право - на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції протягом строків для апеляційного оскарження цього рішення відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній на момент розгляду справи (чинній до 15.12.2017), то рішення суду першої інстанції є таким, що набрало законної сили за правилами Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017), і не може бути оскаржено із застосуванням нових правил на апеляційне оскарження судового рішення - відповідно до Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 15.12.2017).
3.15. Поширення скаржником правил оскарження судового рішення відповідно до статті 272 Господарського процесуального кодексу України на правовідносини з оскарження такого рішення, що припинилися в період чинності Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15.12.2017), з буквальним прочитанням скаржником положень частини третьої статті 3 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 15.12.2017), однак без урахування (застосування) принципу незворотності дії закону у часі, спотворює (викривлює) зміст норми частини третьої статті 3 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 15.12.2017).
3.16. З огляду на те, що апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню, апеляційний суд мав відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалт-Про" на підставі пункту 1 частини першої статті 261 Господарського процесуального кодексу України.
3.17. Водночас судом апеляційної інстанції відкрито апеляційне провадження, після чого закрито на підставі статті 264 Господарського процесуального кодексу України. За наведених обставин дії суду апеляційної інстанції щодо закриття апеляційного провадження були процесуально необхідними, оскільки апеляційне провадження у цій справі було відкрите з перегляду рішення суду, яке не підлягає оскарженню, і в разі його апеляційного перегляду, суд апеляційної інстанції діяв би не як "суд встановлений законом" у розумінні статті 6 Конвенції та прецедентної практики Європейського суду з прав людини.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.03.2021 у справі №904/4837/15.
3.18. В такий спосіб аргументи скаржника щодо відсутності підстав для закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Об`єднання комітетів для євреїв колишнього Радянського Союзу на рішення Львівської області від 01.08.2012 у справі №5015/2286/12 не знайшли свого підтвердження при розгляді касаційної скарги.
3.19. Щодо заявленого скаржником клопотання про передачу даної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів касаційної інстанції зауважує таке.
3.20. Підстава для передачі касаційним судом справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду визначена, зокрема, частиною п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає наявність виключної правової проблеми, яку містить ця справа, і вирішення такої проблеми необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
3.21. Що ж до висновків, викладених у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №815/1354/15 та у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №667/3883/15-ц, то судова колегія звертається до приписів частини четвертої статті 3 КАС України (в редакції, чинній з 15.12.2017) та частини четвертої статті 3 ЦПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017), які за змістом є ідентичними та передбачають, що закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
3.22. Між тим господарське судочинство, зокрема положення частини третьої статті 3 Господарського процесуального кодексу України (в чинній редакції), на відміну від цивільного та адміністративного судочинства, не містить правового регулювання щодо дії процесуального закону в часі аналогічно наведеному в ЦПК України та в КАС України.
3.23. Крім цього, Суд, звертається до завдань господарського судочинства згідно з положеннями статті 2 чинного Господарського процесуального кодексу України, особливість яких, порівняно з іншими видами судочинства (кримінального, адміністративного), полягає в тому, що перебуваючи в приватноправових відносинах рівності та непідпорядкуванні, жодна із сторін у господарському судочинстві не може вважатися такою, що отримала сприятливий режим захисту певних прав новим процесуальним законом, позаяк інша сторона процесу опинялась би у менш сприятливому становищі.
Аналогічний висновок наведений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.02.2021 у справі №42/254.
3.24. Зважаючи на викладене, колегія суддів не вбачає підстав для передачі справи №908/2349/14 на розгляд Великої Палати Верховного Суду та відмовляє у задоволенні відповідного клопотання.
4. Висновки Верховного Суду
4.1. Відповідно до частини третьої статті 304 Господарського процесуального кодексу України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
4.2. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
4.3. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
4.4. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
4.5. Статтею 309 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
4.6. З огляду на викладене судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки ухвала суду апеляційної інстанції прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити її без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
5. Розподіл судових витрат
5.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 300 301 304 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Об`єднання комітетів для євреїв колишнього Радянського Союзу залишити без задоволення.
2. Ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 07.10.2020 у справі №5015/2286/12 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Зуєв Судді Т. Б. Дроботова І. С. Міщенко